 |
|
Популярные авторы:: Андерсон Пол Уильям :: Эллисон Харлан :: Лавкрафт Говард Филлипс :: БСЭ :: Ламур Луис :: Говард Роберт Ирвин :: Ломер Кит :: Гилберт Честертон :: Макбейн Эд :: Станюкович Константин Михайлович Популярные книги:: Справочник по реестру Windows XP :: Тень в зеркале :: Моя жизнь как фальшивка :: Дао - путь воды :: Смерть, какую ты заслужил :: Снежная страна :: Поминки :: Поведение собаки :: Тень Ворона :: Согровища негуса |
Король Літр (збірник)ModernLib.Net / Контркультура / Лесь Подерв’янський / Король Літр (збірник) - Чтение (Ознакомительный отрывок) (Весь текст)
Лесь Подерв'янський Король Літр Збірник Король Літр Трагедія ДІЙОВІ ОСОБИ Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкоголік. Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою. Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки. Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів. Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджськогоуніверсітєту. Кєнт, хуліганствующій підліток. Мєнт. лягавийпадло. Йорік, потворний недоносок, начітавшийся Заратустри. На початку п'єси – блазень, згодом – статечна людина, вождь англійського народу. Привид, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда». Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя. Дія перша Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вищезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг. Король Літр. Ітак, замовкли струни сладкозвучні, З пизди стирчать всі грифи балалайок, А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці… Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив І пер, згинаючись, до себе у комору, А потім, запираючись в сортирі, І там, згасаючи від смутку та зневіри, Я нігтем вицарапував на стінці скажені цифри… Рахував і плакав, пердів беззахисно, В тупім оскаженінні зубами скреготав, І дикий сморід, цей дух пвна на вільних білих крилах, Вповзав мені у серце, як гадюка, І люто в душу срав… Людськая заздрість, Та посмішки, та плітки за спиною, Шо хуя вже не тільки шо встромить, А й навіть винуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, Засновник роду, міста і країни — Герой національний! Як відомо, Герої не їбуться і не сруть! Не кажучи про те вже, шо ніхто з них Вдитинстві не дрочив, о. якмені Це все настоїбенило, піздєц! Їбавя всі ці гімни і кантати, Всю малахв'ю бенкетів і прийомів, Коли замість того, щоб когось вжарить, Повинен довго й нудно ти пиздіти І слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всім жебракам, ханигам, Всім підарасам, йобнутим шакалам: Нехай вони внесуть корисний внесок В суспільне будівництво, хай їбошать, А я це все їбу! З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія – хвороблива квітка із скаженою пиздою. Король Літр. Як ти живеш, моя вонюча квітка? Корделія. Дивись, татуню, я знайшла гандона. Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі. З його сріблястих пелюстків, як перли, Стікають сльози росяні, яскраві… Літр. Не перли то, то малахв'я вонюча! Це концентрація тих виблядків поганих, Шо повзають, як блядські мандавошки, По аглицькій землі! Корделія. Татуню милий! Якій же ж ти розумний та приємний! Ібись конем всі хахалі противні! Ці коні зяйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани! Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю… Король Літр (хтиво пестить її). Я теж, дочурка, більше полюбляю Тебе ібать, ніж тих блядєй заразних, — Твоїх сестер, немолодих і глупих, До того ж і негарних лізбіянок! Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбийки. Гонерілья. І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучша! Король Літр. Тебе зачав я в п'яному угарі: Кричав кажан і бився вітер в стелю, Матуся плакала і реготав пугач. Тож не пизди! Рейгана. Ну, а мене? Літр. Тебе так само: На стайні раком серед кіньських храпів. Копита страшно били по підлозі І комашня летіла на вогонь, І сумно-сумно каркала ворона… Корделія. Ну, а мене? Літр. Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем, Його я драв пізніше. О молодість! О юність парубоцька! Сідайте же скоріш, мої дівчата, І поможіть мені відкоркувати пляшки! Бо завтра на світанку я повинен Зайняти чергу в пункті стеклотари. Інакше замість каші гарбузовой Сосати хуй ми будемо напевно! Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сорти рують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог. Дія друга Кулуари англійського парламенту Входить Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, а нині – член палати лордів. Едгар. У вухах ще звінить від ахінеї, Якуя майже три години слухав. Як на базарі сери розпизділись! Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда, А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона. Ця хуйня зоветься демократієй, Віднині ми разом всі вирішуєм питання, Бо старий поц, скажений Літр, п'яниця, Надумав замінити діктатуру на демократію. А сам полишив владу І роздав все майно ханигам різним, їх серами зробивши, тягар тяжкий З своїх плечей на їхні положив. Тепер сидить він в подраних кальсонах, Збира пляшки порожні і гандони, Киря шмурдяк, денатурат вонючій І все, шо десь ворушиться, – їбе. Колись і я так жив: їбав бездумно Я кіз і ховрахів і, розважаясь, Блядям у сраки йоршика встромляв. Я просто неба жив, як соловейко, І політуру пив, і самогон, Тепер возвисився, – вчорашні уркагани, Ханиги, волоцюги, підараси Сидять в палаті серів і балдєють: Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода! Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині – професор Кємбріджського університету. Едгар. Здоров, співець народної освіти! Які діла на ниві благородной? Едмунд. На ниві, вдобреній добрячим екскрементам, Проізрастає квіточка блакитна — Улюблена забавка гомосеків. скотоложество застєнчіво цвіте. Едгар. Цікаво знать прийоми ізощрьонні, Які іспользує студєнство прогресивне, Шоб возродіть статеве кватроченто! Едмунд. Цікаві опити проводять студіози: Ібуть кнура, як ворога народу, У сраку цілим факультетом філософським. Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє В златих чертогах мудрості безсмертной. Тим часом верткий хуй в свинячій сраці Ширя своей вонючою дорогой, хто зна, чий же шлях веде до правди? Едгар (побожно). Великий Сак'я Муні благородний, Гігант камінний, долбойобовидний, Про дао слово нам спиздів священне. Я пам'ятаю вчителя-китайця, Старого імпотента, він коана Нам загадав: «Де правда?» – запитав він. І пиздив учнів дрином по залупам, Шоб думали хутчіше, реготався І слиною харкався, як скажений. Тоді один із нас сказав: «В народі!» Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу. Потім, ставши в позу ритуальну, Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею. Священні бризги капнули на струни рудого сямісена. (Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси, А струни – з їхніх тельбухів.) Учитель удруге грізно нас запитує… «У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше, Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей І, показавши, шо правди там немає, Засміявся щасливим сміхом доброї дитини І пожбурив у форточку добичу. Едмунд. А шо таке кунхву? Едгар. Борьба садистів. Тож втретє наш учитель викликає. – Де правда, йобані кретини, імбецили, Олігофрени і мікроцефали, Ібать у жопу вас каленим хуєм? Тут наче шось мене вперед штовхнуло: – У жопі! – заволав я відчайдушно. Дивлюсь – дідусь всміхнувся лагідненько: – Не можете, шакали, без підказки! Не згледівся, як дідуганів фалос Вже танцював мазурку старовинну В моєму анусі… Едмунд. Коли це сталось? Едгар. Бувя в китайському полоні. Альбіон Туманний Колись з Китаєм воював завзято. В полоні опинившись, став я дзена штудіювать старанно: – Сак'я Муні! Мудило скам'яніле, поможи нам Дать ладу Англії, туманній батьківщині! Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік Він зовсім голий Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорікдрочить Всім страшно. Дія третя Пункт при йому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою. Літр. Спасібо, любий Кєнте. дружедобрий! Не надірвав ти часом собі пупа? Кєнт. Нє. Дякую, припєздяний дідуню. Все харашо. Літр. Дивись. мій сину любий. Сто алкоголіків стоять єдиним фронтом! В очах – звитяжні кольори червоні Блищать, як блискавиці, руки сині Танцюють, як китайські баядери У бардаках Шанхая! Кєнт. Люди славні. Багато ветеранів сивочубих. І їх падруг, кремезних і негордих. — Вони слухняно, з дотепом кмітливим В момент ісполнять всі бажання ваші. Літр. А! Хай в пизду ідуть! Ще не хватало Мені лічить під старість мандавошки! У мене доньки є для тих ексцесів. Ще – старий цап, товариш бородатий. Ми разом з ним гуляєм по алеям Французьких парків, дивимся на місяць, Співаємо пісень, і соловейка Ми слухаєм, аж потім їбемось. На майдан зверху плавними кругами планірує Привид В руках у Привида авоська з пляшками з-під «Л иманського червоного», під пахвою – книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому – традиційний одяг привида біле простирадло в крові. Привид (зловісно регоче). Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година, Коли нарід тупим сосновим колом Ібать вас буде в жопи буржуазні! Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно). Оце і є свобода довгожданна? Припиздєна богиня мармурова, З відбитими руками, безголова крилата блядь, Летюча гордість наша?! Літр. Ні, юний друже, то звичайне падло, Яке наділо грязне простирадло. На йому целку хтось їбав, а може — Зарізали когось, а потім – дельтаплана Із його змайстрував народний вмілець. Привид (продовжує кружлять над майданом). Тремтіть, падлюкі, від пророчеств страшних! Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси, Хоч рябчиків хуярьте! Привид прицільно кида зверху пляшками поханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги. Йорік. Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював! Пока ти, сука, в тилу баб портив, я в танке горел! Я – льотчік! Привид. Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр! Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває – так, шо стає схожий на німецький самольот «юнкерс». Йорік. Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!? Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, падає на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!». Йоріка хапають і підкидають вгору. В наступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячи на плечах у вдячного народа, він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара. Літр (сумно). Усі перевороти, юний друже, Одне начало мають і кінець: Спочатку розбивається склотара, А потім підкрадається пиздець… Дія четверта Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Менделєєва, Ломоносова, Мічуріна, Суворова і Макаренка. Два сери роблять у тронному залі влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечки, шоб не було пилюкі. Перший сер. Ви чули новину, мілорд? Другий. Аякже! Сьогодні – коронація! Нетлінну божественну фуражку Святого завойовника Вільгєльма Натягнуть на поважного урода, Шо врятував британське можновладдя. Чути фанфари. Входять сери. За ними верхи на менті в'ізжае Йорік. На ньому красівий білий кітель, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дембельські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута ширінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки. Йорік. Не віжу на галавє фуражку! Шо не ясно, блядь?!? Сери (хором). Уже несем, несем! Святися, царю, твойо чело лілейноє! Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство! Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгельма-завойовника. Звучить англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно». Йорік. Хе! Сери йобані! Болтаються в строю, Як клізми в жопі, служби Ще ніхуя не пойняли, нема Ніякого порядка в блядських інтелектуалів! їм тільки би пиздіти та читати, Та жерти вустриці, собак та кіз ібати, Дивитися на місяць очманіло, сидіти вдзені, Віршики писати про те, як плохо жить І як колись він виїбав когось, а зараз плаче, Усе завішано портретами мудил! (Тика пальцем є портрети) Це шо за підараси, вас питаю?!? Едмунд. Мілорд! Це гуманісти. Йорік. Всіх – к хуям! Повісити оту картину гарну, Де гуманісти втрьох сидять на конях, Красиві й сильні лорди бородаті, І пильно стежать за пархатими жидами! (Пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника.) Отак по наглим пикам треба пиздить! Це суче сім'я Альбіон Туманний Ганьбою вкрило аж по самі яйця! (Помічає портрет Короля Літра) А це шо за гандон?! Перший сер. То – Літр Четвертий, Шо заснував парламент двопалатний, Дав конституцію англійському народу І на спір виїбав скаженого собаку, Такого страшного, шо люті каскадери, На нього дивлячись, наклали повні штані! Обичай національний наш англійській, Шоб на парі хуйню робити всяку, Він повернув собі на користь мудро І виїграв таким чином королевство об'єднане британське! Йорік. Я віднині наказую декретом справедливим: Заборонити все статеве блядство! Всім козойобам, підарасам, лізбіянкам, А также фєтішистам й нєкрофілам, І з ними – всім, хто любить блядувати, Засунуть в жопу лома з нержавейки Цей мій декрет – краеугольна цегла Політики внутрішній. Дрочити Три рази на день – долг патріотичний Перед вітчизною всіх чесних громадян! Цнотливо мастурбацієй займаясь, Почистимо ми наш народ їбучий Від скверни блядства смрадного! Ура! Всі сери кричать: «Ура!» і синхронно, по-военному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна До тронного залу входять Літр і Кент з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кент сумно грає «Падмасковние вечера». Літр. Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків! Шоу борні з суворою природой Викраювали час для ораторій І плакали в своїх вонючих норах Від естетичного екстаза. Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили, Послухавши ті лагідні балади, Робилися, як ніжні пмназістки. І замість м'яса – білі хризантеми Жували, обливаючись сльозами… Йорік. Чого ти ходиш тут, розпусний старець, І заважаєш нам робить священнодейство?!? Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо Твою мохнату шкіру зашкарублу І будемо вмакати м'ясом свіжим в вапно безжалісне! Літр. Колись. усраку п'яний, Я виїбав стару дебільну хуну, Мандрівницю безумну. Я сіфона Від неї підхопив і лікувався У Баден-Бадені на водах мінеральних, її синка віддав в дебільну школу К дегенератам на харчі казенні І в циркове училище по блату Пристроїв, шоб на блазня він учився. І той потворний мій сперматозоїд, Розрісшийся в горбатого урода, Зробив-таки кар'єру нєхуйову! Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні, Шо щастя нам дають, я їх їбати Завжди любив! Бо приносити радість В цій формі безкорисній — Це кредо моє творче. Любий сину! Іди сюда, урод талановитий! Я темпераментно їбати тебе буду, Шоб ріс ти здоровенький і неглупий! Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кидав Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами. Гонерілья. От бач, як розважається, проклятий! А ми чекати маємо на кашу, Голубки три голодні сизокрилі! Ти, йобнутий папаша! Скіки ждати Тебе ми будем, поки ти склопосуд здавати будеш? Літр. Любі мої дітки! Ви почекайте трохи, поки брата Я вашого їбати буду сумно, Пригадуючи юність романтичну! (Говорячи се, Літр здирає з Йоржа галіфе.) Йорік (несамовито верещить). Рятуйте, сери добрі! Підараса Із мене хоче Літр зробить їбучий! Мент набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю. Йорік. Ага-a! Спіймався. хтивий павіане! Ми кару лютую придумаєм тобі За всі твої паскудства! Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочки І будем годувать – шоб ти сказився, — Тебе частинами їх курв'ячого тіла! Гонерілья (налякано). Нема нічого спільного між нами. Я бачу в перший раз цього маньяка. Рейгана. Я теж його не знаю, мій королю! Але Корделія частенько з ним їблася! Корделія. Їблася, так і шо? Ібеться гніда, Їбеться вош і бабка Степаніда! Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна. Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння, Я дрочити сумлінно буду Англії на користь. Я на пизду краплину валєр'янкі кокетливо наллю, А потім кицю пущу лизать полезное лекарство. Рейгана і Гонерілья. І ми! І ми! Йорік. Хвала жіноцтву! Всі сери кричать: «Ура!», радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тімур і його команда» він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою «Тімур і його команда» по голові. Від несподіваного удару всі охуевають. Привид. Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий, Трясу мудями в пеклі потойбічнім?! А ви – горілочку п'єте і баклажаном солодким снідаєте. Дурні поцоваті! Я вічно будужить, Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив! Це вам усім піздєц настане скоро! Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі, Я мордував і в ніс його, і в рота! Тортури охуєннії придумав для вас я, А на йому тренувавсь! Цю неприємну похвальбу раптово нарушае цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий. Літр. Оце герой, товариш бородатий! Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра! Йорік. Замовкни, пиздоболе, це – провокація! Твій цап – шпигун німецький! Він показав дорогу супостату до штабу нашого. Йому й тобі – піздєц! Корделія. Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю! У мене є гандон із Сінгапура, Чи, може, із Ганконга, еластичний! У нього і бугай залізти зможе. Ми зверху їх зав'яжемо, а самі — Дивитись будем на тортури страшні Через резину світлу і прозору! Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці Тихо звучить мелодія «Падмасковниє вєчєра». Йорік. Накрилася пиздою та епоха, Шовзад тягнула нас. Рейгана. Я присягаюсь Віддать життя своє на користь людству! Я буду грамоті учить, а не паскудству! Гонерілья. Я в авіацію піду. І буду пиздить На дельтаплані бистрому шпіонів! Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизджуе усіх. Голос Привида. Піздєц, ха-ха-ха-ха! Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це – трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій – Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид істерично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається. Завіса Свобода На абсолютно темній сцені посередині стирчать двері, убого підсвічені рампою. В жахливій пітьмі, як вогники надії, блищать дві цигарки. Чути якесь гупання, стогін заліза та приглушені матюки, ніби п'яні вантажники намагаються дати раду важкому роялю. З того боку, де блищать цигарки, чути приємний чоловічий голос. Приємний голос. Тємніци, нахуй, рухнуть, і свобода нас встрєтіт радостно у входа… Роздається звук, ніби ногою дуже сильно впиздили по дверях. Двері падають, і вся сцена заливається життєрадісним сонячним світлом, так, що стає видно рояль, стоячий на краю прірви, і двух мудил, палящих цигарки. Повагавшись хвильку, рояль рішуче хуярить униз, слідом задверима. Десь знизу чути його здивований металевий зойк. Другий мудило. Хто сказав «мяу», блядь? Кінець День колгоспника П'єса ДІЙОВІ ОСОБИ Юхим Гаврилович, мужик. Уляна Мусіївна, дружина Юхима Гавриловича. Маргарита Сидірівна теща Юхима Гавриловича. Хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича, хлопчик шкільного віку. Аеліта, радіола. На сцені – сімейна кровать з тумбочкою, в кроваті лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарі радісний малюнок, зроблений червоною фарбою, на малюнку напис: «День колгоспника». Поруч з кроваттю розташована радіола «Аеліта» Входить дружина Юхима Гавриловича, Уляна Мусіївна. Уляна Мусіївна (включа Аеліту). Ану падйом! Аеліта (пиздить дуже голосно). Дорогі колгоспники! А тепер послухайте пісню Матусовського на слова Пляцковського! Юхим Гаврилович (хрипить сонним голосом). Жиди! (Виключа Аеліту.) Уляна Мусіївна. Зараз вставай та катай по баклажани! (Включа Аеліту) Аеліта (кричить дурним голосом). Я люблю тебе, жизнь, і хочу, шобилуччє ти стала! Входить усміхнена Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича. Маргарита Сидірівна. Уявляєте собі, вчора на базарі машина наїхала на кавуни і всіх їх подавила. Юхим Гаврилович (з цікавістю). Когось вбило? Маргарита Сидірівна. Мужчину задавило. Вже пожилой був. Уляна Мусіївна. Юхим, катай по баклажани, кому кажу, ікру нема з чого робити! |
|||||||