У місті Фівах жила дочка річкового бога Асопа[104], Антіопа. Її полюбив Зевс-громовержець. В Антіопи народилися два сини-близнята. Їх назвала вона Зет і Амфіон. Боючись гніву батька свого за те, що вона таємно одружилася з Зевсом, Антіопа поклала своїх маленьких синів у кошик і віднесла їх у гори. Антіопа була певна, що Зевс не дасть загинути своїм синам. Справді, Зевс подбав про своїх синів. Він послав до того місця, де лежали Зет і Амфіон, пастуха. Пастух знайшов маленьких синів Зевса і Антіопи, взяв до себе додому і виховав їх. Так і росли брати в домі пастуха. Вже в дитинстві Зет і Амфіон різнилися вдачею один від одного: Зет був сильним хлопчиком, рано почав він допомагати пастухові пасти стада, Амфіон же мав лагідну, привітну вдачу, ніщо не вабило його так, як музика. Коли ж обидва брати виросли, Зет став могутнім воїном і відважним мисливцем. Ніхто не перевершував його силою і спритністю, його радував тільки брязкіт зброї під час бою і полювання на диких звірів. Амфіону ж, улюбленцеві бога Аполлона, одне лише давало радість – гра на золотострунній кіфарі, яку подарував йому сам срібнолукий син Латони Аполлон. Амфіон так чудово грав на кіфарі, що зворушував своєю грою навіть дерева і скелі.

Як і раніш, жили юнаки у пастуха, не знаючи, хто їх батько і мати. А мати їх Антіопа томилась у цей час під владою суворого царя Фів Ліка і дружини його Дірки. Закована в тяжкі кайдани, замкнена була Антіопа в темницю, в яку не проникав промінь сонця, але Зевс визволив її. Спали з неї самі собою кайдани, відімкнулися двері темниці, вона втекла в гори і заховалася в хатині того пастуха, який виховав її синів.

Тільки-но прийняв її під свій захист пастух, як з’явилася і до нього жорстока Дірка; вона з іншими фіванками справляла в горах веселе свято Діоніса. Блукаючи по горах, у вінку з плюща і з тирсом у руках, вона прийшла випадково до хатини пастуха. Побачила Дірка Антіопу, і вся ненависть до неї спалахнула нестримно в серці жорстокої цариці.

Вона вирішила згубити нещасну Антіопу. Дірка покликала Зета і Амфіона, обмовила Антіопу і переконала юнаків прив’язати невинну дочку Асопа до рогів дикого бика, щоб він розірвав її. Зет і Амфіон уже готові були послухатись Дірки; вони піймали бика і схопили Антіопу, але тут, на щастя Антіопи, прийшов пастух. Побачивши, що хочуть власні сини прив’язати Антіопу до рогів розлютованого бика, пастух вигукнув:

– Нещасні, який жахливий злочин хочете ви вчинити! Ви хочете, самі не знаючи, що робите, віддати на страшну смерть вашу рідну матір. Адже це ваша мати.

Вжахнулися Зет і Амфіон, коли зрозуміли, який страшний злочин могли вони вчинити з вини жорстокої Дірки. В гніві схопили вони Дірку, яка обмовила їхню матір, і прив’язали її до рогів дикого бика, кажучи:

– Загинь же сама тією смертю, на яку ти прирекла нашу матір! Хай буде ця смерть твоєю заслуженою карою і за жорстокість, і за обмову!

Тяжкою смертю загинула Дірка. Помстилися за матір Зет і Амфіон і Лікові; вони вбили його і заволоділи владою над Фівами.

Ставши царями Фів, вирішили брати укріпити своє місто. Тільки висока Кадмея, фортеця Фів, побудована Кадмом, була захищена мурами, а решта міста була беззахисна. Брати самі збудували стіну навколо Фів. Яка різна була їх праця! Могутній, як титан, Зет носив величезні брили каменю, напружуючи всі свої сили, і нагромаджував їх одна на одну. Амфіон же не носив камінних брил; покірні звуку його золотострунної кіфари, самі рухались камені і складалися у високий незламний мур. Далеко розійшлася слава про великих героїв Зета і Амфіона, їх знали навіть далеко за межами Греції. Сам Тантал, улюбленець богів, віддав Амфіонові в дружини дочку свою Ніобу. Зет одружився з Аедоною, дочкою царя Ефеса, Пандарея. Ніоба і Аедона і накликали нещастя на дім синів Антіопи.

У дружини царя Фів Амфіона, Ніоби, було сім синів і сім дочок. Пишалася своїми дітьми дочка Тантала. Прекрасні, як юні боги, були її діти. Щастя, багатство і прекрасних дітей дали боги Ніобі, але не була вдячна їм дочка Тантала.

Одного разу дочка сліпого віщуна Тіресія, віща Манто, проходячи вулицями семибрамних Фів, закликала всіх фіванок принести жертви Латоні та її дітям-близнятам: золотокудрому, далекоразящому Аполлону і незайманій Артеміді. Послушні покликові Манто, фіванки пішли до вівтарів богів, прикрасивши голови лавровими вінками. Одна лише Ніоба, горда своєю могутністю і посланим їй богами щастям, не хотіла йти приносити жертви Латоні.

Збентежили фіванок гордовиті слова Ніоби. Але все ж принесли вони жертви. Смиренно благали жінки Фів велику Латону не гніватись.

Почула богиня Латона зарозумілі слова Ніоби. Вона покликала дітей своїх, Аполлона і Артеміду, і, скаржачись на Ніобу, сказала:

– Тяжко образила мене, вашу матір, горда дочка Тантала. Вона не вірить, що я богиня! Мене не визнає Ніоба, хоч тільки перед великою дружиною Зевса, Герою, поступаюсь я могутністю і славою. Невже ви, діти, не помститесь за цю образу? Адже коли ви залишите Ніобу без відплати, то перестануть люди шанувати мене і зруйнують мої вівтарі. Адже й вас образила дочка Тантала. Вона рівняє вас, безсмертних богів, із своїми смертними дітьми. Вона така ж зневажлива, як і її батько Тантал!

Перебив свою матір стріловержець Аполлон:

– О, кінчай швидше! Не говори більше нічого! Адже своїми скаргами ти віддаляєш кару!

– Досить! Не говори! – вигукнула й гнівна Артеміда.

Оповиті хмарою, гнівні брат і сестра швидко понеслися з вершини Кінту до Фів. Золоті стріли зловісно гриміли в їх сагайдаках. Примчали вони до семибрамних Фів. Аполлон невидимим зупинився на рівному полі біля міських мурів, де фіванські юнаки вправлялися у войовничих іграх. Коли далекоразящий Аполлон, оповитий хмарою, став біля фіванських мурів, два сини Ніоби, Ісмен і Сипіл, мчали на гарячих конях, одягнені в пурпурні плащі. Раптом скрикнув Ісмен, пронизала йому золота стріла Аполлона груди. Випустив він золоті поводи і мертвим упав на землю. Почув Сипіл грізний дзвін тятиви Аполлонового лука, він хоче врятуватися на швидкому коні від грізної небезпеки. Несеться щодуху Сипіл по полю, як несеться по морю, розпустивши всі паруси на кораблі, моряк, рятуючись від грізної хмари. Наздогнала сина Ніоби смертоносна стріла, вона вп’ялася йому в спину біля самої шиї. Сини Ніоби, Файдім і Тантал, боролися, міцно обхопивши один одного руками. Блиснула в повітрі стріла і пронизала обох. Зі стогоном упали вони. Смерть одночасно погасила в їх очах світло життя, одночасно випустили вони свій останній віддих. Поспішає до них брат їх Альпенор, він хоче підняти їх, він обіймає їх похололі тіла, але глибоко вп’ялася і йому в серце стріла Аполлона, і впав він трупом на тіла своїх братів. Дамасіхтона вразив Аполлон у стегно біля самого коліна, хоче вирвати з рани золоту стрілу син Ніоби, раптом із свистом впивається друга стріла йому в горло. Здійняв до неба руки останній із синів Ніоби, юний Іліоней, він благає богів:

– О, олімпійські боги, згляньтеся, помилуйте!

Зворушило його благання грізного Аполлона. Але пізно! Уже злетіла з тятиви золота стріла, не можна вернути її. Пронизала вона серце й останньому синові Ніоби. Швидко донеслася чутка про велике нещастя до Ніоби. Зі сльозами розповідають слуги і Амфіону про загибель його синів.

Не переніс їх утрати Амфіон, він сам пробив собі груди гострим мечем.

Схилившись над тілами синів і чоловіка, ридає Ніоба. Вона цілує їх похололі вуста. Розривається від страждання серце Ніоби. В розпачі простягає нещасна руки до неба. Але не про милість благає вона. Горе не зм’якшило її серця. Гнівно вигукує вона:

– Радій, жорстока Латоно! Веселись, поки не насититься твоє серце моєю скорботою! Ти перемогла, супернице! О, ні, що кажу я, не перемогла ти! У мене, нещасної, все ж більше дітей, ніж у тебе, щасливої! І хоч багато навколо мене мертвих тіл моїх дітей, все ж я перемогла тебе, все ж більше зосталося дітей у мене, ніж у тебе.

Тільки замовкла Ніоба, як пролунав грізний дзвін тятиви. Жах охопив усіх. Тільки Ніоба лишалася спокійною, нещастя додало їй сміливості. Недаремно рознісся дзвін тятиви лука Артеміди. Одна з дочок Ніоби, які стояли в глибокому смутку навколо тіл братів, падає, вбита стрілою. Ось знову дзвенить тятива, і падає друга дочка Ніоби. Шість золотих стріл одна за одною злетіли з тятиви лука Артеміди, і мертвими лежать шість прекрасних юних дочок Ніоби. Лишилася тільки наймолодша дочка. Вона кинулась до матері і сховалась у неї в колінах, у зборках її вбрання.

Горе зломило горде серце Ніоби.

– Лиши мені хоч наймолодшу доньку, велика Латоно! – благає Ніоба, сповнена скорботи, – хоч одну залиш мені!

Але не зглянулась богиня, і пронизує стріла Артеміди й наймолодшу дочку.

Стоїть Ніоба, оточена тілами дочок, синів і чоловіка. Немов заціпеніла вона з горя. Не колише вітер її волосся. В її обличчі немає й кровинки, не світяться життям її очі, не б’ється в грудях серце, тільки сльози скорботи ллються їй з очей. Холодним каменем скувало її члени. Знявся бурхливий вихор і переніс Ніобу на її батьківщину, в Лідію. Там, високо на горі Сипілі, стоїть обернена в камінь Ніоба і вічно ллє сльози скорботи.

1

Крон – всепоглинаючий час (хронос – час).

2

Зевс – римський Юпітер. Картину життя богів на Олімпі дано за творами Гомера «Іліадою» та «Одіссеєю», які прославляють родоплемінну аристократію і басилевсів, що її очолювали, як найкращих людей, які стоять набагато вище від усієї маси населення. Боги Олімпу відрізняються від аристократії і басилевсів тільки тим, що вони безсмертні, могутні і можуть творити чудеса. Бог Зевс – той же басилевс, що править, спираючись на аристократію богів, усією землею і небом. Посейдон – такий же ідеалізований басилевс, як Зевс. Він править морем, оточений аристократією морських богів. Отже, серед богів, як і серед людей, ми бачимо басилевсів, які правили кожен своєю сферою. Зевс править небом і землею, Посейдон – морем, а Аїд – підземним царством.

3

Богиня жертовного вогню і вогню родинного вогнища, покровителька міст і держави. В Римі згодом з Гестією була ототожнена Веста, богиня родинного вогнища.

4

Велика богиня родючості землі, яка дає ріст усьому, що росте на землі, дає родючість нивам, благословляє працю землероба. Римляни назвали богиню Деметру ім’ям своєї стародавньої богині родючої ниви, Церери. Міф про Деметру див. нижче.

5

У римлян їм відповідали Юнона, Плутон і Нептун.

6

Півбоги, охоронці і захисники Зевса. Пізніше куретами називали на Криті жерців Зевса і Реї.

7

У римлян їм відповідали: Гера – Юнона, Артеміда – Діана, Афродіта – Венера та Афіна – Мінерва.

8

У римлян – Вулкан.

9

У римлян – грації.

10

Богиня справедливості.

11

У римлян – парки.

12

У римлян – Фортуна.

13

Греки твердили, що всю землю кругом обтікає потік, який котить свої води у вічному вирі.

14

Стародавні греки уявляли собі царство Аїда, царство душ померлих, похмурим і страшним, а «загробне життя» – лихом. Недаром тінь Ахілла, викликана Одіссеєм з підземного царства, говорить, що краще бути батраком на землі, ніж царем у царстві Аїда.

15

Звідси вислів: «кануло в Лету», тобто забуто назавжди.

16

Асфодел – дикий тюльпан блідо-жовтого кольору.

17

Інакше – Цербер.

18

Потворні собаки підземного царства Аїда, з берегів підземної ріки Стіксу.

19

Підземні боги втілювали, головним чином, грізні сили природи; вони багато старші богів олімпійців. У народних віруваннях вони відігравали більшу роль.

20

Гера (у римлян Юнона) – богиня неба, покровителька шлюбу, охоронниця матері під час пологів; особливо шанована була в Спарті, Коринфі, Олімпії і в Аргосі, де був її знаменитий храм. У міфах про Геру відбилося і становище жінки в Греції. Як грецька жінка не була рівноправною з чоловіком і в значній мірі підкорялась чоловікові, так і Гера підкоряється своєму чоловікові Зевсу. В культі Гери збереглися сліди тотемізму; ми маємо відомості, що її іноді зображали, наприклад, з головою коня. Вже це вказує на те, що Гера – одна з найдавніших богинь Греції.

21

Стоокий Аргус – уособлення зоряного неба.

22

Аполлон – один з найдавніших богів Греції. В його культі яскраво збереглися сліди тотемізму, так, наприклад, в Аркадії поклонялися Аполлону, зображеному у вигляді барана. Спочатку Аполлон був богом, який охороняв стада. Поступово він дедалі більше ставав богом світла. Пізніше його стали вважати покровителем переселенців, покровителем засновуваних грецьких колоній, а потім покровителем мистецтва, поезії та музики. Тому і в Москві, на Великому академічному театрі стоїть статуя Аполлона з лірою в руках, який їде на колісниці, запряженій четвериком коней. Крім того, Аполлон був богом, що провіщає майбутнє. В усьому стародавньому світі славилось його святилище в Дельфах, де жриця-піфія давала провіщення. Провіщення ці, звичайно, складали жерці, які добре знали все, що робилося в Греції, і складали їх так, що їх можна було тлумачити по-різному. Відоме було за стародавніх часів провіщення, дане в Дельфах цареві Лідії, Крезу, під час його війни з Персією. Йому було сказано: «Якщо ти перейдеш ріку Галіс, то погубиш велике царство», але яке царство, своє чи перське, цього не було сказано.

23

Гора на острові Делос.

24

Старогрецький струнний музичний інструмент, подібний до ліри.

25

Місто на березі Коринфської затоки, що було гаванню для Дельф.

26

Край на сході Північної Греції.

27

Богиня пам’яті.

28

Найвищі гори в Греції, на узбережжі Егейського моря, у Фессалії.

29

Тобто той, що грає на кіфарі.

30

Місто на північно-західному узбережжі Арголіди – області у центрі Пелопоннесу.

31

Артеміда (у римлян Діана) – одна з найдавніших богинь Греції. Як можна гадати, Артеміда – богиня-мисливиця – спочатку була покровителькою тварин, як свійських, так і диких. Сама Артеміда в найдавніші часи зображалась іноді у вигляді тварини, наприклад ведмедиці. Так зображалась Артеміда Брауронська в Аттиці, недалеко від Афін. Потім Артеміда стає богинею-охоронницею матері під час народження дитини, даючи благополучні пологи. Як сестра Аполлона, бога світла, вона вважалася також богинею місяця і ототожнювалася з богинею Селеною. Культ Артеміди – один з поширених у Греції. Знаменитий був її храм у місті Ефесі (Артеміда Ефеська).

32

Долина в Беотії з однойменним джерелом, від якого через усю долину протікав струмок.

33

Афіна (у римлян Мінерва) – одна з найбільш шанованих богинь Греції; відігравала велику роль у грецькому народному епосі. Афіна – охоронниця міст. В гомерівській Трої була статуя Афіни, яка ніби впала з неба, так званий паладіум: вважалося, що вона охороняє Трою. З ростом грецької культури Афіна стала також і покровителькою науки.

34

Держава в Малій Азії, розгромлена персами в VI ст. до н. е.

35

Сцена суперечки Афіни з Посейдоном була зображена на фронтоні храму Парфенона в Афінах відомим грецьким скульптором Фідієм (V ст. до н. е.); в дуже пошкодженому вигляді фронтон зберігся до нашого часу.

36

Гермес(у римлян Меркурій) – один з найдавніших богів Греції; спочатку був богом-покровителем отар, його зображали іноді з бараном на руках. У гомерівському епосі Гермес насамперед посланець богів і провідник душ померлих у підземне царство Аїда. Гермес – покровитель мандрівників; з розвитком торгівлі Гермес стає богом-покровителем торгівлі, а також спритності, обману і навіть злодійства. Крім того, Гермес – покровитель юнацтва, атлетів, бог гімнастики; його статуї ставилися в палестрах і гімнасіях – закладах, де навчали боротьби, кулачного бою, метання диска, бігу, стрибків і т. д. Після завоювання Александром Македонським усієї Перської держави (кінець IV ст. до н. е.), коли в Азії і Єгипті виникають грецькі держави, Гермес ототожнюється з єгипетським богом науки і магії Тотом і стає також богом магії і астрології (тобто ворожіння по зірках); його починають називати богом Гермесом тричі найвеличнішим.

37

Область у центральній частині Пелопоннесу.

38

Кам’яні стовпи, зверху яких вирізьблювалася голова Гермеса.

39

Край у Середній Греції з головним містом Фівами.

40

Музичний духовий інструмент, що складається із семи різної довжини очеретяних дудочок, зв’язаних одна з одною.

41

В античній Греції існували, переважно при школах, особливі майданчики, оточені часто колонами, на яких навчали фізичних вправ, боротьби, кулачного бою і т. ін. Такі майданчики звалися палестрами.

42

Арес (у римлян Марс) – бог війни, який несе загибель і руїни, старогрецький ідеал хороброго воїна. Він проти інших богів Греції користувався меншою пошаною. Це позначається і в тому, що сам бог Зевс, за словами греків, недолюблює свого сина, Ареса, який весь час заводить чвари, губить людей і радіє, коли під час бою рікою ллється людська кров.

43

У римлян Афродіта – Венера.

44

Ерот – Амур або Купідон.

45

Гіменей – бог шлюбу.

46

Афродіта – спочатку була богинею неба, яка посилає дощ, а також, мабуть, і богинею моря. На Афродіті і її культі дуже позначився східний вплив, головним чином культу фінікійської богині Астарти. Поступово Афродіта стає богинею кохання. Бог кохання Ерот (Амур) – її син.

47

За назвою острова Кіпру Афродіту часто називали Кіпрідою.

48

Гімерот – бог жагучого кохання.

49

Міф про Адоніса й Афродіту греки запозичили у фінікійців. Ім’я Адоніс не грецьке, а фінікійське і означає «пан». Фінікійці ж запозичили цей міф у вавилонян, в яких був міф про богиню кохання Іштар і прекрасного Таммуза – бога, який вмирає і кожної весни воскресає.

50

Гефест (у римлян Вулкан) – спочатку бог вогню; з розвитком ремесел, і особливо ковальського ремесла, стає богом-покровителем металургії тих часів. Особливо шанували Гефеста в Афінах, де ремесла досягли найбільшого в Греції розвитку.