Вони вискочили з під'їзду. І вчасно - Самоскид вже під'їжджав до дверей заднім ходом. Кузов його повільно підіймався. Ледве наші герої встигли відбігти, як на асфальт ринув потоком вологий пісок.
      - З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слід тільки в спеціальне позначених місцях. Дотримуйтесь порядку...
      Малько-Ванько несподівано чхнув.
      - Знову ти про порядок... Навіщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...
      Рукастик-Смугастик зупинився ніби вкопаний.
      - Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всі повинні його порушувати. І ти теж хочеш стати порушником?
      Малько-Ванько розгублено позадкував.
      - Я не хочу бути порушником, - промимрив він.
      - Тоді все гаразд. Ходімо.
      На розі вони зупинились. Вулиця була безлюдною.
      - Ось перехід. Але... - Рукастик-Смугастик поважно підняв палець. - Спочатку подивимось ліворуч. - Навіщо?- здивувалася Варя. - Чого це ліворуч дивитися?
      - За правилами, до середини вулиці треба дивитися ліворуч - тільки з лівого боку можуть з'явитися машини.
      Друзі повернули голови й так рушили переходом.
      - А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дійшли до середини вулиці, що була позначена білою смугою, - поверніть голови праворуч.
      Вони повернули голови і швиденько пішли далі через вулицю. Вони були вже на тротуарі, як з провулка вискочив Жучок.
      Він помітив їх одразу і загальмував так, що аж закрутився на місці.
      - Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всі сюди!
      Втікачі кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у під'їзді. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освітили вулицю й помчали прямо на них.
      - Гоночний Громобій!
      Втікачі з розгону стукнулись об зачинені двері.
      Переможне ревіння Громобоя навалилося на них.
      Друзі заціпеніли біля стіни й заплющили очі...
      Пронизливо заскреготіли гальма.
      І Громобій зупинився!
      Він стояв біля самісінького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтів з люті.
      - Ага! Спіймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело сміявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
      З усіх усюд поспішали машини. Та вони, як і Громобій, зупинялися коло бордюру. Автомобілі гурчали і безсило клацали кришками капотів.
      - Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.
      - Вони бояться тротуару! - відповів Рукастик-Смугастик. - Ходімо! Але дивіться мені - з тротуару ні кроку! Наші переслідувачі тільки цього й чекають.
      Як тільки діти відійшли від дверей, машини підняли несусвітній гвалт і покотили поруч. Вони широко розчепірювали пащі капотів, щоб налякати друзів. Але ті йшли і не звертали уваги на своїх переслідувачів.
      Коло перехрестя довелося зупинитися: далі ходу не було.
      Всі підступи заповнили машини. Вони стояли щільно, одна до одної.
      - Ха-ха-ха! Попались! - раділи вони.
      Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
      - Як же перейти нам на той бік? - з сумом запитала Варя і повільно обвела машини очима. - У повітря злетимо?
      - У повітря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, між будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже він так вправно умів лазити по канату!
      Але там не було нічого. Та хоча б щось і було, то як він видряпається по стрімкій гладенькій стіні? І раптом хлопчик помітив на стіні широку білу стрілку і намальованого на ній смішного синього чоловічка, котрий діловито ступав східцями униз.
      - Куди він чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
      - Хто?
      - Отой... синій.
      Рукастик-Смугастик так і підскочив:
      - Врятовані! Врятовані! Ура!
      Друзі спантеличено дивились на нього.
      - Чи ви знаєте, куди прямує отой синій чоловічок? До підземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
      У переході яскраво горіли круглі електричні лампочки, освітлюючи східці...
      На вулиці панував гармидер. Машини зі злості підстрибували до самого тротуару. Та друзі вже не боялись - упевнено бігли за своїм проводирем.
      - Далеко не втечете! - зловісно лунало навкруги.
      І ось знову перехрестя!
      Раптом пролунав гуркіт. То з провулка вихопився Молоковоз і збив одну машину.
      Утікачі скористалися метушнею на перехресті й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спині.
      - Стій! Стій! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Він хотів попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
      Громобоя, що причаївся у засідці, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на які падало світло від вуличного ліхтаря. Він стояв під кам'яною аркою будинку, чатуючи на втікачів.
      Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобій відразу ж заревів і пронісся перед самісіньким його носом.
      - Гукав же я тобі! - підбіг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобіля!"
      - Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.
      - А те! Біля кожного заїзду в двір висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожі...
      - Кінотеатр "Барвінок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.
      - А за кінотеатром - залізниця, - додав Малько-Ванько. - По ній бігають електрички за місто.
      - Справді! - зрадів Рукастик-Смугастик. - І зараз ми переберемось на той бік залізниці.
      - А як? Знову під землею?
      - Ні, цього разу над землею! Там є повітряний перехід - віадук!
      Машини стурбувались, коли побачили, що втікачі піднімаються по сходинках мосту.
      - До переїзду! - залунали вигуки.
      І вони галасливим натовпом ринули вздовж залізниці.
      - Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повинні випередити їх.
      Він ступив на останню сходинку, коли вдалині на переїзді заблищали фари - це були переслідувачі.
      - Спізнились! Куди вам, бідолашним! - Варя показала їм "ніс".
      Втікачі пірнули в якийсь завулок, повернули за ріг і сховались у дворі великого багатоповерхового будинку.
      - Ху-х! Трошки відпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохідний двір. Ми вже недалечко від Триколірного замку.
      - Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звільнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
      - Може, звільнимо, а може, й ні, - зітхнув сумно Рукастик-Смугастик і зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечніша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарів.
      - А як же... ходять без тротуарів?
      - У тому то й річ, що не ходять. Пішоходам вештатись там заборонено. Тунель тільки для машин. І якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - він замовк і безнадійно махнув рукою.
      - Як же потрапити в замок?
      - Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслідувачів.
      Було чути, як ті гасають по сусідніх вулицях і провулках.
      - Втратили нас з поля зору.
      Вони пройшли через двір і зупинились у вузенькому темному проході.
      Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всі закапелки та закутки.
      Несподівано гурчання стихло.
      - Це пі-доз-рі-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Він застережливо підняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнів навкіс через дорогу.
      Кілька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.
      - Так я і знав. Причаїлись...
      І справді, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячі переслідувачі й витріщали фари.
      - Е-ей! - пролунав чийсь голос. - Послухай!
      - Ну, чого тобі? - відгукнувся інший.
      - А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.
      - Громобій казав, що вони тут.
      Нарешті загурчали мотори. Найбільш нетерплячі поодинці вилазили зі схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на місці і їхали геть.
      - Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло. - Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...
      - На вулицю Знайому? - перепитав його Малько-Ванько. - Я цю вулицю знаю. Там живе мій друг Петрик-велосипедист.
      - А чому його так прозвали? - зацікавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що він чомусь ще вагається рушати, чогось вичікує...
      - Тому що він з велосипедом ніколи не розлучається! - засміявся хлопчик. - І до магазину на ньому їздить, і в кіно, і навіть у лазню... Якось у спальню приволік бруднющого-пребруднющого. Відтоді мама звеліла йому тримати велосипед у під'їзді. Ось такий він, Петрик-велосипедист!
      - Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик. - Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипеді по вулицях.
      - А він - по тротуарах!
      - Ще гірше. Тротуарами велосипедистам взагалі заборонено їздити.
      - Справді? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!
      - Обов'язково. В якому будинку він живе?
      - Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боці вулиці...
      - Е-ех, на тому боці! Переходити туди небезпечно... - Він обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмієш їздити на велосипеді?
      - Ні-і, - заперечливо похитав головою хлопчик. - Мені мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний і правил вуличного руху не знаю. Обіцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тільки, мовляв, це не скоро буде... - закінчив Малько-Ванько зовсім тихо і похнюпився.
      - Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик. - На велосипеді теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмієте їздити на велосипеді.
      - Як це не вміємо? - образилася Варя. - А ось я вмію!
      - Справді? Тоді - ура!
      - Ура! - шепотом підхопили друзі, хоча до пуття ще не розуміли, чому так зрадів Рукастик-Смугастик.
      А той поквапливо продовжував:
      - Треба перебігти вулицю оцим переходом і взяти в під'їзді Петриків велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколірного замку.
      - А якщо в тунелі машини? - Очі у Варі зробилися великими.
      - Вони тебе не чіпатимуть. За умови, - підняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тільки по зачарованій доріжці.
      - Якій, якій доріжці?
      - Велосипедній. Ця доріжка позначена білою смугою, ти відразу її побачиш. А машин не бійся - жодна не посміє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипеді? - раптом стурбовано запитав він.
      - Вправно!
      - А скільки разів падала, я бачив! - встряв у розмову Малько-Ванько. Він тупцював і шморгав носом.
      - Це я випадково! - стріпнула кісками Варя.
      - Постарайся у тунелі не впасти, - серйозно мовив Рукастик-Смугастик. - Інакше... ти розумієш?
      - Так, - кивнула вона головою. - Інакше я не врятую бабусі.
      - І мами, і тата... Нікого не врятуєш! Коли виїдеш з Похмурого тунелю, побачиш Триколірний замок. Під'їдеш до воріт і тричі свиснеш у цей чародійний свистунець. Ось, тримай!
      Він урочисто передав їй маленький білий свисток на тоненькому срібному ланцюжку. Варя покрутила його в руках, і щось яскраво заблищало.
      - Ой, які чудові камінці!
      На сніжно-білій поверхні свистунця променіли камінці: золотавий, смарагдовий, рубіновий.
      - Не загуби його. Тільки ним можна відкрити ворота Триколірного замку.
      Варя обережно повісила свистунець собі на шию.
      Усі троє стрімголов кинулись через дорогу. Та щойно вони добігли до середини, як дико заревів мотор. На перехрестя вискочив Громобій.
      - Так я і знав! Це пастка! - вигукнув Рукастик-Смугастик. - Біжи, Варю!
      Він схопив Малька-Ванька за руку й зупинив його. А Варя щодуху помчала далі.
      На мить Громобій загаявся - не знав, на кого кинутись. Цього було досить, щоб Варя опинилась на тротуарі. А її друзі залишились стояти посеред вулиці, беззахисні перед жахливим чудовиськом...
      Громобій загрозливо посунув на них.
      - Біла смуга! - раптом закричав Рукастик-Смугастик. - Увага! Попереду біла смуга!
      Автомобіль безсило зупинився.
      - Тікайте! Тікайте! - гукала з тротуару Варя. - Він розчавить вас!
      - Не розчавить, - спокійно відповів Рукастик-Смугастик. - Ми на "Острівці безпеки".
      Тільки тут Малько-Ванько помітив, що вони справді стоять посередині овального острівця, намальованого на асфальті білою фарбою.
      А звідусіль уже поспішали машини, які повиповзали з своїх сховищ.
      - Усе ж таки попались!
      - Чому вони не чіпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.
      - Тому що жодне колесо не сміє, не має права заїхати на "Острівець безпеки". Тут можуть стояти тільки пішоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.
      - Але... але ж вони порушили всі правила!
      - Не всі, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик. - У тому-то й річ. Я констатував це ще тоді, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелів Варі їхати по велосипедній доріжці.
      Він замахав дівчинці:
      - Їдь мерщій!
      Вона не почула, але зрозуміла його жест. Забігла до під'їзду і вивела велосипед. Хвилину дівчинка стояла, дивлячись на друзів, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.
      Тоді Варя швидко стрибнула на сідло й помчала по вузенькій доріжці, позначеній білою смугою.
      Кілька машин помітили Варю і кинулись за нею. Мить - і білі миготливі гольфики відважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.

      Тунель тьмяно освітлювали два ряди стінних ліхтарів. Варя ледве розпізнавала білу лінію зачарованої доріжки.
      Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди і... зупинився!
      Варя ледве встигла спертися рукою об стінку, щоб не впасти.
      Поруч загальмував Жучок.
      - Ги-ги-ги! Доїздилась! Не біжить твій бігун, бач? Злякався, чи що?
      Настигли інші переслідувачі, принісши з собою хмару густої куряви.
      - Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!
      Варі стало смішно з нього, і весь переляк її як рукою зняло.
      - Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено відштовхнулась від стіни й щосили натисла на педалі. Тепер дівчинка міцно тримала руль в руках - доріжка була перед нею рівна, як стріла. Даремно підстрибували переслідувачі й лякали несподіваними гудками, даремно забігали наперед, сподіваючись, що Варя ненароком виїде за магічну лінію, даремно намагались засліпити яскравими спалахами фар...
      Даремно!
      Нарешті доріжка вивела її з Похмурого тунелю!
      Та біля перехрестя дівчинці довелося зійти на тротуар - доріжка скінчилась.
      Перед нею височіла дивна кам'яна стіна, викладена з цегли трьох кольорів - зеленої знизу, жовтої посередині та червоної угорі.
      Триколірний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець із своєю дружиною. Як випустити його звідти? Як хоча б підійти до воріт?
      Автомашини не пропустять її до замку.
      Як бути? Що робити? Усі чекають, коли вона порятує їх.
      Чекають Малько-Ванько і Рукастик-Смугастик, які захрясли на "Острівці безпеки". Довго вони там не витримають.
      Чекають бабуся, мама, тато...
      Чекають усі мешканці країни Чарівна Круговерть...
      Поруч почулося чиєсь сопіння. Це знову був Жучок.
      - Ану, геть звідси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! І чого лізеш? Чого вп'явся своїми баньками?
      - Апч-чихше! Тихше, - зашипів Жучок. - Я допоможу тобі...
      - Так я і повірила!
      - Справді! Я кажу чистісіньку правду! - палко зашепотів Жучок. Тільки звільни Знавця-Моргунця, хай він швидше наведе лад...
      - А навіщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, і ви гасаєте мов очманілі.
      - Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великі зухвалі машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких і слабих. Ні проходу, ні проїзду не дають.
      Тільки зараз Варя помітила, який у Жучка зім'ятий і побитий вигляд.
      - Раніше хай би хто насмілився мене штовхнути! - скаржився Жучок. - Знавець-Моргунець і його дружинники відразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так і дивись, зовсім затовчуть...
      - Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насміхався.
      - Я насміхався і ганявся не з своєї волі. Громобій наказував. Загрожував на запчастини пустити.
      Він говорив так щиро, так жалібно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повірила.
      - Гаразд, - зважилася вона. - Але як ти мені допоможеш?
      - А я покажу, як пройти до замку! - зрадів той. - Тільки ти нікому не кажи, бо мені таке буде...
      - Заспокойся, - всміхнулася Варя. - Я нікому не скажу.
      - Тоді слухай, - Жучок притишив голос і боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехресті. - До замку можна пройти тільки по "зебрі".
      - По якій "зебрі"?
      - Онде бачиш, поперек вулиці білими смужками намальована доріжка. Це і є "зебра". Кажуть, такий кінь є - весь у смугах, та мені не довелося його бачити. І взагалі я коней не бачив, бо в місті їх немає, - додав він.
      - А я бачила, - всміхнулася Варя. - І коней, і зебр. Щоправда, по телевізору...
      Вона знову подивилася на доріжку-"зебру".
      - Але ж он машини їдуть і через "зебру"...
      - Це не має значення. Як тільки на "зебру" ступне пішохід, усі автомобілі відразу ж зупиняються.
      - Чому?
      - А тому, що вона теж зачарована. І "Острівець безпеки", на якому залишились твої друзі, і велосипедна доріжка, і тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається і порушить заборону, то можуть колеса повідпадати...
      - Оце так заборона! - похитала головою Варя.
      Вона приставила велосипед до стовпа.
      Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щільніше.
      Дівчинка рішуче ступнула на смугасту доріжку. Всередині в неї все завмерло.
      - "Зебра"! Вона йде по "зебрі"! - зойкнув хтось злякано.
      І машини кинулися у різні боки.
      Варя повільно перейшла вулицю.
      - Все! Ось тепер усе! - радісно закричала вона, зняла з шиї маленький біленький свистунець з променистими камінцями й піднесла його до вуст...
      Немов тисячі тисяч крихітних срібних дзвіночків розсипалися!
      Ворота здригнулись і повільно відчинились.

      На подвір'ї стрункими лавами стояли...
      ...ЗАГОНИ ВОЇНІВ!
      Синіх - з круглими та квадратними щитами.
      Жовтих - з круглими та трикутними щитами.
      Білих - з щитами в синій та чорній рамках.
      Смугастих - чорно-білих.
      А перед ними... перед ними височів незвичайний богатир з дванадцятьма очима!
      - Знавець-Моргунець! - прохрипів хтось у натовпі машин.
      Знавець-Моргунець махнув рукою у білій рукавичці й громовим голосом скомандував:
      - За-а-агони! На місці кро-о-оком руш!
      У ту ж мить воїни почали розмірено крокувати на місці:
      - Раз-два! Раз-два!
      Яскраво-червоним вогнем спалахнули верхні очі ватажка. І всі разом, відбиваючи такт, заспівали:
      Запалав червоний
      Руху заборона.
      Все стоїть!
      Та ось згасли червоні очі. Запалали середні й залили все навколо променями золотавого світла.
      Попередив жовтий:
      Будь напоготові!
      Через мить...
      Згасли жовті очі, й відразу ж чистим зеленим вогнем засяяли нижні, смарагдові.
      Ось зелений вогник
      Рухатись дозволив.
      Марш!
      За знаком командира загони рушили з місця. Машини розсипалися врізнобіч і кинулись навтікача.
      - Раз-два! Раз-два!
      Знавець-Моргунець приймав парад.
      - Вітаю вас, синьоокі Дружки-Кружки! - вигукнув він.
      Перед ним проходив перший загін воїнів. Вони співали:
      Вдень, вночі, у спеку й холод
      Ми на варті, ми довкола
      І на вулицях, в провулках,
      На дорогах і завулках!
      - Раз-два! Раз-два! - з'явився інший загін. Потім ще інший, потім ще... Нарешті з'явився загін Рукастиків-Смугастиків. І всі схожі між собою як дві краплі води.
      - Вірні мої помічники! - вигукнув Знавець-Моргунець. - Охоронці порядку! Добрі та уважні Рукастики-Смугастики!
      Загони проходили перед Знавцем-Моргунцем і прямували до воріт.
      Коли пройшли останні лави дружинників, вулиця стала тихою і безлюдною.
      Варя схаменулась: час їхати назад до своїх друзів!
      Вона не гаючись знову стрибнула на сідло велосипеда й покотила слідом за дружиною Знавця-Моргунця.
      Коли б з нею був вірний і кмітливий Рукастик-Смугастик, то застеріг би від прикрої помилки.
      Вона їхала тією ж самою велосипедною доріжкою!

      Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Від струнких лав раз у раз відокремлювалися групи дружинників і займали пости на перехрестях і провулках.
      На "Острівці безпеки" в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тісноті й штовханині якась очманіла машина ненароком заїде на острівець і зіб'є їх. Та цього не сталося. Автомобілі злякано сторонилися білої лінії, - певне, дуже не хотіли, щоб у них повідпадали колеса...
      Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче підстрибував на місці, кинувся вперед. Він так поспішав до своїх, що навіть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - і він вже зайняв місце в лавах Рукастиків-Смугастиків.
      - Щасливо! - кинув йому навздогін Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бік. Він здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.
      - Ти ще тут?
      - Біда! Зараз трапиться біда! - гарячково випалив той.
      - Яка біда? - Малько-Ванько насторожився.
      Жучок озирнувся і прошепотів:
      - Громобій наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звідти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, і його ніхто й ніщо не зможе зупинити!
      - Обманюєш!
      - І зовсім не обманюю, - образився Жучок. - Ваша Варя теж спочатку мені не вірила, а потім повірила. Це я допоміг їй звільнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!
      - А де ж вона?
      - Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!
      - Що ж робити? - задумався Малько-Ванько.
      - Біжи он туди за ріг будинку і чекай мене там. Я відвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.
      - Як же його зупинити?
      Та Жучок вже тікав геть - дружина підійшла зовсім близько.
      - Потім скажу! - на бігу вигукнув він.
      Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця-Моргунця! За хвилину він був уже в провулку.
      Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який він мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не світилась, бік був добряче пом'ятий. Та він хвацько підкотив до тротуару.
      - Сідай! - розчахнув дверцята. - Машини щось пронюхали. За мною женуться...
      Ледве Малько-Ванько опинився у кабіні Жучка, як з провулка вискочило кілька машин. Попереду мчав грізний Громобій.
      - Ось він! Стій, зраднику! - загримів він.
      Жучок дав повний газ і так рвонув з місця, що хлопчика жбурнуло назад.
      - Тримайся!
      І почалася гонитва!
      Жучок кривуляв, мов заєць, круто завертаючи в провулки. Переслідувачам ніяк не випадало добре розігнатися - вони весь час стримували швидкість.
      Та все ж вогненні фари Громобоя невблаганно наближалися...
      - Стіна! - ахнув Малько-Ванько. - Стіна попереду! Сті-і-ій!
      Але то була не стіна. Дорогу перекривали важкі залізні ворота. Ззаду накочувалося ревіння Громобоя...
      Та замість того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нічого не тямив з переляку...
      Малько-Ванько заплющив очі.
      Тріск, скрегіт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
      Він розплющив очі.
      Жучок знову мчав, тільки вже якимось широким подвір'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся і помітив поруч з ворітьми відчинену навстіж хвіртку. Перед нею стояв дибки Громобій. Його передні колеса безпорадно крутились.
      - Ох-хой! - стогнав Жучок. - Усі боки обдер.....
      - У тій хвіртці? - засміявся Малько-Ванько. - Як же ти її побачив?
      - Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хід тікали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Він навіть радіатора не міг туди просунути...
      Хлопчик ще більше засміявся.
      - Цить! - звелів Жучок. - Тут не можна сміятися. Навіть не треба голосно розмовляти!
      - Чому?
      - Це музей відпрацьованих частин...
      - Ну то й що?
      - Страшно вночі тут. Бр-р! Один я б сюди ніколи не поїхав.
      - А що тут такого?
      - Кажуть, що ночами окремі деталі залишають музей і гуляють собі.
      - Що ж тут страшного?
      - Страшно, страшно! - переконував його Жучок. - Адже вони самі гуляють. Самі! Уяви, раптом назустріч тобі котиться... колесо!
      - Ну й нехай собі котиться!
      - Ой! - Жучок навіть затрусився. - Не кажи так! Боюсь!
      - Гаразд, гаразд, - усміхнувся Малько-Ванько. - Не буду. Далеко ще їхати?
      - А ми вже приїхали. - Жучок зупинився знову біля воріт, та вже інших, поруч з якими була хвірточка, тільки зовсім маленька. - Сюди й мені не пропхнутись, - сумно додав він.
      - Що ж нам робити?
      - Підеш далі сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Він тягне на гору Шляховий Коток. Поспішай!
      Малько-Ванько кинувся до хвірточки. Раптом він зупинився.
      - Як затримати Котка?
      - Ой, я зовсім забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалі будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
      - На будівництві! - вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
      Він штовхнув хвіртку й щодуху помчав вулицею.
      - Швидше повертайся! Мені страшно тут... - гукнув йому навздогін Жучок.
      Вулиця вела вгору. Далеко на тлі світанкового неба вимальовувалися дві кремезні горбаті фігури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
      На бігу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав сліди будівництва.
      Зненацька він перечепився і ледве не впав. Цеглина!
      Вона була важка. Малько-Ванько побіг повільніше.
      Він захекався, ледве переставляв ноги... І нарешті зупинився.
      Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.
      А тут угорі чийсь грубий голос прохрипів:
      - Готово? Пускай!
      - Зараз, - обізвався інший. - Щось трос зачепився...
      - Стійте! - закричав Малько-Ванько. - Зупиніться зараз же!
      І де тільки сили брались - він знову побіг.
      - Хто посмів зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
      Хлопчик знову задихався. Він зміг вимовити тільки одне слово:
      - Цег... ли... на!
      - Цеглина! - лунко відгукнувся Шляховий Коток. - Ти чуєш, друже Тягачу?
      - Ой-ой-ой! - забасував перелякано Тягач. - Вони вже тут!
      І рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтікача.
      Малько-Ванько подолав останні метри й став перед Шляховим Котком.
      - Де цеглина? - розлютовано просичав той. - Я не бачу її.
      - Та ось же! - і хлопчик високо підняв над головою цеглину.
      - Гра-гра-гра! - загоготів Шляховий Коток. - Ти загинеш, дурний хлопчиську! Зараз я зроблю тебе пласким, мов зошит.
      - Чому загину? - розгублено спитав Малько-Ванько.
      - А тому, що це не жовта цеглина, а сіра! Хіба ти не бачиш?
      - Яка різниця?
      - А така, невігласе, що Жовта цеглина та ще й на червоному кружечку - це одна з найкапосніших дружинниць Знавця-Моргунця, і означає вона: "В'їзд заборонено". З'являється вона завжди в несподіваному місці, там, де бідолашній машині ні розвернутися, ні позадкувати не можна... - Шляховий Коток зневажливо пирхнув і посунув на Малька-Ванька.
      "Так ось про яку цеглину говорив Жучок!" - здогадався хлопчик і раптом несподівано для самого себе вигукнув:
      - Нічого! Я зупиню тебе й цією!
      Розмахнувся щосили і жбурнув цеглину під передній блискучий вал Шляхового Котка. Той ще не встиг набрати швидкості й, коли наштовхнувся на маленьку перешкоду, відразу ж зупинився.
      - Що це таке, що таке?- заволав він. - Мене зупинила сіра цеглина! Нечувано! А-а-а!
      Та Малько-Ванько вже не слухав його лементу й побіг униз. Там, у музеї, чекає на нього бідолашний Жучок...

      Варя чимдуж крутила педалі, поспішаючи на допомогу друзям. Нарешті вона вискочила з Похмурого тунелю й озирнулась. Вулиця і перехрестя безлюдні - загони Знавця-Моргунця вже пройшли.