Дивні діла твої, Господи! Не з царських, не з дворянських родів часом виходять на світ аристократи духу й пророки. Міцкевич – з білоруської глушини, Щепкін і Шевченко – з кріпацького пекла, Айра Олдрідж – з рабів, Ахундов – з дрібних торговців. І всі стають на чолі націй, валять з п'єдесталів коронованих плебеїв, бо так хоче народ, бо це його єдині право і влада.

Мірза Фаталі Ахундов був тоді в зеніті своєї слави, написав кращі свої твори. Комедія «Візир Ленкоранського ханства» прозвучала російською мовою на тифліській сцені і азербайджанською – в Баку, давши початок національному театрові; п'єсу «Мосьє Жордан і дервіш» ставили в Петербурзі, твори Ахундова перекладалися німецькою, французькою та англійською мовами, а він, заробляючи на хліб, працював перекладачем у Кавказькому намісництві, куди щоранку – високий, з гордою поставою атабека – вирушав, минаючи сірчані лазні, на царську службу.

Він ходив сягнисто і швидко, завжди обганяв Миколу Івановича, який теж виходив на службу вранці, дибаючи своїм спутаним крочком; Гулак скромно схиляв голову, щоб не звертати на себе уваги великої людини, і відчував, як зігріває його близькість Ахундова, опромінює, – чи не так почувався Акакій Церетелі у присутності Шевченка: не раз під час зустрічей у «Тифліському гуртку» поет говорив про це Гулакові. І деколи прокидалася у Миколи Івановича заздрість до цих людей, які цілком віддають себе праці для рідної культури, радше – була це туга за рідним ґрунтом, який – єдиний – може дати снагу в роботі. Єдиний? Чому? Ось Ахундов живе в Тифлісі, Бараташвілі жив у Гянджі, а Давид Гурамішвілі – в Україні…

Примечания