Едвард чекав на мене біля вхідних дверей. Тільки-но я піднялася сходами, він мовчки відчинив переді мною двері.
– Візьми свої речі! – крикнула Аліса, коли я повільно підійшла до Едварда. Вона принесла два пакунки, один напіврозгорнутий, дістала з-під рояля мою камеру й поклала все це в мою здорову руку. – Зможеш подякувати мені пізніше, потому як відкриєш подарунки.
Есме та Карлайл тихо побажали мені доброї ночі. Я помітила, як вони косили очима на свого байдужого сина – так само як і я.
Коли я опинилася надворі, мені стало легше. Я швидко пройшла повз ліхтарі й троянди, які навіювали мені неприємні спогади. Едвард мовчки ступав поряд. Він відчинив для мене пасажирські дверцята, і я сіла не протестуючи.
На щитку красувався великий червоний бант, прив’язаний до нового стерео. Я зірвала його і жбурнула на підлогу. Поки Едвард сідав у машину з другого боку, я запхала бант під сидіння.
Едвард не дивився ні на мене, ні на стерео. Жоден із нас не ввімкнув його, в машині панувала тиша, яка дивно підсилювалася гучним ревом мотора. Едвард їхав занадто швидко по темній звивистій дорозі. Ця мовчанка зводила мене з глузду.
– Скажи щось, – попросила я нарешті, коли він виїхав на трасу.
– Що ти хочеш почути? – запитав він байдуже. Я скулилася від його байдужості.
– Скажи, що пробачаєш мені.
Від цих слів його обличчя ожило – на ньому проступила злість.
– Пробачаю тобі? За що?
– Якби я була обережнішою, нічого б не трапилося.
– Белло, ти просто порізалася папером, навряд чи це заслуговує на смертну кару.
– Все ж таки це моя вина. Мої слова прорвали дамбу.
– Твоя вина? Якби ти порізалася в домі Майка Ньютона, наприклад, і там були б Джесика, Анжела та інші твої нормальні друзі, що б найгірше тоді могло з тобою трапитися? Хіба що вони б не змогли знайти для тебе пов’язки… Якби ти зачепила купу скляних тарілок і перевернула їх на себе – навіть без сторонньої допомоги, – що серйозне могло б статися? Ти б забруднила кров’ю сидіння машини, поки вони везли б тебе в лікарню? І Майк Ньютон тримав би тебе за руку, поки тобі накладали б шви, – він би не пригнічував нестримного бажання вбити тебе увесь час, поки був поряд. Не вини в цьому себе, Белло. Це все тільки змусить мене відчувати ще більшу огиду до себе.
– Як у біса Майк Ньютон узагалі потрапив у цю розмову? – розлютилася я.
– Майк Ньютон потрапив у цю розмову, тому що він у біса буде тобі кращою парою, аніж я, – гаркнув Едвард.
– Краще вмерти, ніж бути з Майком Ньютоном, – відтяла я. – Краще вмерти, ніж бути не з тобою.
– Не драматизуй, будь ласка.
– Тоді не будь смішним.
Він не відповів. Він пильно дивився у вітрову шибку. Його обличчя було похмуре.
Я напружилася, намагаючись якось урятувати цей вечір. Коли ми під’їхали до мого дому, я ще так нічого й не придумала.
Едвард вимкнув двигун, але його руки були досі прикуті до керма.
– Залишишся сьогодні? – запитала я.
– Мені треба додому. Менше за все мені хотілося, щоб він пішов собі розкаюватись.
– Заради мого дня народження, – не вгавала я.
– Тобі варто визначитися – або ти хочеш, щоб люди ігнорували твій день народження, або ні. Те або те.
Його голос був різкий, але не такий серйозний, як до цього. Я зітхнула з полегшенням.
– Гаразд. Я вирішила, що не хочу, щоб ти ігнорував мій день народження. Побачимося нагорі.
Я обернулася, забираючи свої подарунки. Він нахмурився.
– Тобі не обов’язково їх брати.
– Але я хочу, – відповіла я автоматично, а потім подумала, чи використовував він зворотну психологію.
– Ні, не хочеш. Карлайл та Есме витратили на тебе гроші.
– Якось переживу, – я незграбно взяла подарунки здоровою рукою і захлопнула по собі дверцята машини. Менш ніж за секунду Едвард уже стояв біля мене.
– Принаймні дозволь мені віднести їх до твоєї кімнати, – сказав він, беручи пакунки. – Я чекатиму там.
Я усміхнулася.
– Дякую.
– З днем народження, – сказав він і нахилився, щоб поцілувати мене.
Я стала на пальчики і потягнулася до його губ, але він уже відійшов. Він усміхнувся моєю улюбленою кривою посмішкою і зник у темряві.
Гра досі тривала. Коли я увійшла через парадні двері, до мене долинув голос коментатора, який перекрикував гул натовпу.
– Білко? – гукнув Чарлі.
– Привіт, тату, – сказала я, звернувши вбік. Я міцно притиснула руку до тіла. Рука палала, і я ледь помітно поморщила носа. Очевидно, дія знеболювального слабшала.
– Ну, як було? – Чарлі зручно простягнувся босоніж на канапі, опираючись на лікоть. Його кучеряве темне волосся скуйовдилося на кучму.
– Аліса розійшлася не на жарт. Квіти, солодощі, свічки, подарунки – усього потроху.
– Що вони тобі подарували?
– Стерео для мого пікапа. І ще щось. Я ще не дивилася.
– Ого!
– Еге ж, – погодилася я. – Гаразд. Уже пізно.
– Побачимося вранці.
– Побачимося, – кивнула я у відповідь.
– Що трапилося з твоєю рукою? Я почервоніла і тихо вилаялася.
– Я спіткнулася. Нічого серйозного.
– Белло! – зітхнув він, похитуючи головою.
– На добраніч, тату.
Я поспішила до ванної кімнати, де зберігала піжаму для таких ночей, як ця. Я вдягнула топ і бавовняні штанці, якими замінила старі спортивки, в котрих зазвичай спала, і стрепенулася, коли випадково діткнулася шва. Я однією рукою помила обличчя, почистила зуби й поспішила до своєї кімнати.
Едвард сидів на моєму ліжку, в самому центрі, граючись однією зі сріблястих коробочок.
– Привіт, – сказав він. Голос його був сумний. Я підійшла до ліжка, забрала у нього з рук подарунки й вилізла йому на коліна.
– Привіт, – я притулилася до його кам’яних грудей. – Тепер мені можна розгорнути свої подарунки?
– І звідки взялося таке завзяття? – поцікавився він.
– Ти робиш мене допитливою.
Я взяла довгу плоску коробочку – подарунок від Карлайла та Есме.
– Дозволь мені, – сказав Едвард. Він узяв коробку з моїх рук й одним плавним рухом зірвав із неї срібну обгортку. Потім віддав білу прямокутну коробочку назад мені.
– Як гадаєш, чи я впораюся й зніму кришку сама? – пожартувала я, але він, здається, проігнорував жарт.
У коробці був довгий твердий шматок паперу з великою кількістю різноманітних цифр. Мені знадобилася хвилина, щоб з’ясувати, що тут і до чого.
– Невже ми їдемо до Джексонвіля? – я була схвильована, хоч як мені цього не хотілося. Це був ваучер на квитки на літак – для мене й Едварда.
– Так було задумано.
– Просто не можу повірити своїм очам. Рене буде така рада! Ти ж не проти? Там сонячно, тобі доведеться сидіти весь день у хаті.
– Гадаю, що впораюся, – сказав він, а потім насупився. – Якби я знав, що ти відреагуєш на подарунок саме так, то змусив би тебе розгорнути його просто перед Карлайлом та Есме. Я думав, ти скаржитимешся.
– Звісно, це занадто. Але я збираюся взяти з собою тебе! Він засміявся.
– Тепер я жалкую, що не витратив грошей на твій подарунок. Я й не уявляв, що ти можеш бути розсудливою.
Я відклала квитки вбік і потягнулася по Едвардів подарунок. Мною оволоділа цікавість. Він узяв коробочку з моїх рук і розгорнув її, так само як і попередню. За якусь мить він дав мені прозору коробочку від СD зі срібним компакт-диском усередині.
– Що це? – запитала я спантеличено.
Він не сказав ані слова; він просто взяв диск і поставив його в програвач на нічному столику. Натиснув кнопку, й ми тихо чекали. Тоді заграла музика.
Я слухала мовчки, з широко розплющеними очима. Я знала, що Едвард очікує на мою реакцію, та не могла говорити. Сльози котилися одна по одній, і я витирала їх, перш ніж вони скочувалися вниз по щоках.
– Рука болить? – запитав він стурбовано.
– Ні, справа не в руці. Це так чудово, Едварде. Ти не міг подарувати мені нічого кращого. Мені просто не віриться, – я замовкла, щоб слухати далі. Це була Едвардова музика, його твори. Першою на СD була моя колискова.
– Я подумав, що ти не захочеш, аби я тягнув сюди рояль, а тепер я зможу грати тобі тут, – пояснив він.
– Так, зможеш.
– Як твоя рука?
– Добре. Власне, вона починала пекти під пов’язкою. Потрібен був лід.
Я б не відмовилася від Едвардової руки, але це б його відволікало.
– Я принесу тобі знеболювальне.
– Мені нічого не треба, – запротестувала я, але він ніжно зсадив мене з колін й подався до дверей.
– Чарлі, – зашипіла я. Насправді Чарлі не знав, що Едвард часто залишається в нас на ніч. Якби він довідався про це, то в нього би стався серцевий напад. Але я не почувалася винною. Ми не робили нічого такого. Едвард зі своїми правилами…
– Він не впіймає мене, – пообіцяв Едвард, безшумно зникаючи в дверях… І повернувся раніше, ніж двері захлопнулися. В одній руці він тримав склянку із ванни, в другій – пляшечку з пігулками.
Я взяла пігулки, які він мені подав, не сперечаючись, – я знала, що програю спір. А рука й справді починала турбувати. Колискова, ніжна й прекрасна, звучала далі.
– Уже пізно, – сказав Едвард. Він підняв мене однією рукою, другою витягнув покривало, потім поклав мене на подушку й підіпхав покривало зусібіч. Він ліг збоку – згори на покривало, щоб я бува не змерзла, – й обняв мене. Я поклала голову йому на плече й щасливо зітхнула.
– Дякую ще раз, – прошепотіла я.
– Будь ласка. Деякий час ми мовчали, я дослухала свою колискову до кінця.
Почалася наступна пісня. Я впізнала улюблену пісню Есме.
– Про що ти думаєш? – поцікавилася я пошепки. Перш ніж відповісти, він якусь мить вагався:
– Взагалі я думав про правду й кривду. Я відчула, як по спині пробіг холодок.
– Пам’ятаєш, я вирішила, що не хочу, аби ти ігнорував мій день народження? – запитала я поквапно, сподіваючись: було не дуже помітно, що я хочу відвернути його увагу.
– Так, – погодився він обережно.
– Ну, я подумала, що оскільки мій день народження досі триває, я хочу, щоб ти поцілував мене ще раз.
– Ти сьогодні ненажерлива.
– Так, я така – але, будь ласка, не роби нічого такого, чого сам не хочеш, – додала я ображено.
Він засміявся і зітхнув.
– Небеса не дозволяють мені робити те, чого я не хочу, – сказав він дивним відчайдушним тоном, простягнувши руку до мого підборіддя й повернувши моє обличчя до свого.
Поцілунок почався так, як завжди, – Едвард був дуже обережний, і моє серце почало шалено калатати, як завжди. А тоді щось змінилося. Раптом його губи стали наполегливіші, вільна рука заплуталася у моєму волоссі й дужче притисла моє обличчя до його лиця. І хоча мої пальці також блукали в його волоссі, хоча стало ясно, що я переступила дозволену межу, на цей раз він не зупинив мене. Його тіло було холодне, та я пристрасно притискалась до нього.
Він несподівано зупинився й відсторонив мене твердим, але ніжним рухом.
Примечания
1
Пер. Ірини Стешенко. Цитується за виданням: В. Шекспір. Зібрання творів у 6-ти томах. То м 2. К.: Дніпро, 1986. – Тут і далі прим. ред.
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.