– І писати теж уміє…

– Сто тридцять дукатів!

– А яке прекрасне її волосся!..

– Сто п’ятдесят дукатів!

– Розмовляє різними мовами, а це дорогого коштує…

– Двісті дукатів!!! – гаркнув перший купець, вирішивши одним махом відірватися від конкурента.

По юрбі присутніх пробігло поважне ремствування: оце так ціна!..

– Послухай-но, ти зараз накрутиш ціну до того, що дівчисько в змозі буде купити хіба що султан! – крикнув Ібрагім торговцеві. Той уже хотів щось відповісти, як раптом над юрбою пролунав чистий високий голос рабині:

– Aut Caesar, aut nihil![12]

Рабиня… і раптом… заговорила?..

Та, яку от зараз виставили на торг, як будь-який інший безмовний товар, – посміла рота розкрити?!

Неймовірно…

Юрба загомоніла, але швидко затихла: усі чекали на продовження. Ібрагім же відверто розгубився: думав, що торговець прибріхує щодо знання мов нікчемними жінками, а виявляється, це чистісінька правда! Отак запросто заговорити на латині – мовою вчених і дипломатів?.. Ого-го!

– А що іще ти можеш сказати, рабине? – запитав Ібрагім цього разу по-грецьки.

– А ти купи мене, отоді й відповім на всі твої питання. Чи у тебе, пане, недостатньо грошей? – парирувала дівчина знову ж по-грецьки. А потім додала вже по-турецьки: – Пане, наважуйтесь, бо мене зараз же забере інший.

– Двісті п’ятдесят!.. – вереснув купець, що претендував на рудоволосу бісицю. Він явно збожеволів, бо його останню ціну у двісті дукатів ще ніхто не заперечував…

Але кров уже вдарила Ібрагімові в голову: на цей виклик належало відповісти – причому негайно! Ніколи ще жінка не ображала його отак запросто, та ще й у присутності цілої базарної юрби… та ще отаким приємним високим голосочком!!!

– Гроші є. Я купую цю рабиню, – проскреготів він.

– Але ж я!.. – спробував заперечити головний претендент, який тільки-но пропонував за дивне норовливе дівча надзвичайні гроші.

– Я даю чотириста дукатів. Чи хтось хоче перебити мій торг?!

Для впевненості Ібрагім окинув безжалісним хижим поглядом притихлих миттю людиськ. Зрозуміло, торгуватися далі не став ніхто: по-перше, ціна була захмарно високою, по-друге, зв’язуватися із самим візиром собі дорожче…

Загалом, такого повороту не очікував ніхто. І найбільше – купець Айваз: це виглядало немов жарт долі – чотириста дукатів за колись напівдохлу дівку!!! Ото пощастило, ото вже пощастило!.. Сіромаха навіть потом укрився.

Тим часом Ібрагім заплатив оголошену ним привселюдно суму й розпорядився доправити дорогущу покупку у свій будинок. При цьому подумки лаяв себе за те, що, піддавшись пориву почуттів, спокусився цією дивною рудоволосою невільницею. Візир інтуїтивно відчував: не доведе ця покупка до добра, ой, не доведе! Як вона кинула йому виклик… от же ж мерзотниця, нешаноблива нахабка!!!

А втім, міркував Ібрагім, можна буде подарувати її Сулейману… Чом би й ні, до речі?! Такої «квіточки» у султанському гаремі зроду не бувало! У всякому разі, нахабниця не дасть нудьгувати султанові. Головне – придумати, під яким приводом піднести правителеві цей безцінний дарунок.

Тим часом Олександра, продана на торгах під ім’ям Анастасії, спала сном праведниці. Невільниця заслужила цей солодкий спокійний сон. Заслужила не в людей – у вищих сил, що визначають хід людських доль. Сьогодні її продавали, однак це лише на перший погляд; насправді ж вона практично… продала саму себе, причому за нечувано високу ціну!!! Дурень-візир і той охриплий від жаги купець збожеволіли при одному лише звуку її голосу, внаслідок чого Ібрагім розщедрився аж на чотири сотні дукатів – оце так!..

Примітки

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.