– І писати теж уміє…
– Сто тридцять дукатів!
– А яке прекрасне її волосся!..
– Сто п’ятдесят дукатів!
– Розмовляє різними мовами, а це дорогого коштує…
– Двісті дукатів!!! – гаркнув перший купець, вирішивши одним махом відірватися від конкурента.
По юрбі присутніх пробігло поважне ремствування: оце так ціна!..
– Послухай-но, ти зараз накрутиш ціну до того, що дівчисько в змозі буде купити хіба що султан! – крикнув Ібрагім торговцеві. Той уже хотів щось відповісти, як раптом над юрбою пролунав чистий високий голос рабині:
– Aut Caesar, aut nihil![12]
Рабиня… і раптом… заговорила?..
Та, яку от зараз виставили на торг, як будь-який інший безмовний товар, – посміла рота розкрити?!
Неймовірно…
Юрба загомоніла, але швидко затихла: усі чекали на продовження. Ібрагім же відверто розгубився: думав, що торговець прибріхує щодо знання мов нікчемними жінками, а виявляється, це чистісінька правда! Отак запросто заговорити на латині – мовою вчених і дипломатів?.. Ого-го!
– А що іще ти можеш сказати, рабине? – запитав Ібрагім цього разу по-грецьки.
– А ти купи мене, отоді й відповім на всі твої питання. Чи у тебе, пане, недостатньо грошей? – парирувала дівчина знову ж по-грецьки. А потім додала вже по-турецьки: – Пане, наважуйтесь, бо мене зараз же забере інший.
– Двісті п’ятдесят!.. – вереснув купець, що претендував на рудоволосу бісицю. Він явно збожеволів, бо його останню ціну у двісті дукатів ще ніхто не заперечував…
Але кров уже вдарила Ібрагімові в голову: на цей виклик належало відповісти – причому негайно! Ніколи ще жінка не ображала його отак запросто, та ще й у присутності цілої базарної юрби… та ще отаким приємним високим голосочком!!!
– Гроші є. Я купую цю рабиню, – проскреготів він.
– Але ж я!.. – спробував заперечити головний претендент, який тільки-но пропонував за дивне норовливе дівча надзвичайні гроші.
– Я даю чотириста дукатів. Чи хтось хоче перебити мій торг?!
Для впевненості Ібрагім окинув безжалісним хижим поглядом притихлих миттю людиськ. Зрозуміло, торгуватися далі не став ніхто: по-перше, ціна була захмарно високою, по-друге, зв’язуватися із самим візиром собі дорожче…
Загалом, такого повороту не очікував ніхто. І найбільше – купець Айваз: це виглядало немов жарт долі – чотириста дукатів за колись напівдохлу дівку!!! Ото пощастило, ото вже пощастило!.. Сіромаха навіть потом укрився.
Тим часом Ібрагім заплатив оголошену ним привселюдно суму й розпорядився доправити дорогущу покупку у свій будинок. При цьому подумки лаяв себе за те, що, піддавшись пориву почуттів, спокусився цією дивною рудоволосою невільницею. Візир інтуїтивно відчував: не доведе ця покупка до добра, ой, не доведе! Як вона кинула йому виклик… от же ж мерзотниця, нешаноблива нахабка!!!
А втім, міркував Ібрагім, можна буде подарувати її Сулейману… Чом би й ні, до речі?! Такої «квіточки» у султанському гаремі зроду не бувало! У всякому разі, нахабниця не дасть нудьгувати султанові. Головне – придумати, під яким приводом піднести правителеві цей безцінний дарунок.
Тим часом Олександра, продана на торгах під ім’ям Анастасії, спала сном праведниці. Невільниця заслужила цей солодкий спокійний сон. Заслужила не в людей – у вищих сил, що визначають хід людських доль. Сьогодні її продавали, однак це лише на перший погляд; насправді ж вона практично… продала саму себе, причому за нечувано високу ціну!!! Дурень-візир і той охриплий від жаги купець збожеволіли при одному лише звуку її голосу, внаслідок чого Ібрагім розщедрився аж на чотири сотні дукатів – оце так!..
Примітки
1
Дротики (давньоруськ.). (Тут і далі – прим. авт.)
2
Копил – дерев’яна підошва, що вшивалася в чобіт у добу Середньовіччя, згодом – чоботярська колодка.
3
«Живий товар», бранець, раб.
5
Анастасія (грецьк.) – «відроджена до життя», «воскресла».
6
У даному разі: «Заплати, пане!»
8
Буквально: «Дуже красива», – коротше, красуня (тюрк.).
9
Чашка, склянка (тюрк.).
11
Млинці з начинкою на кшталт налисника (тюрк.).
12
«Або Цезар, або ніщо!» (лат.), у більш довільній формі – «Все, або нічого».
Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.