Розділ шостий

Міністр

Цар утратив свого першого міністра. Він обрав Задіґа, щоб той обійняв цю посаду. Всі вродливі вавилонські дами плескали в долоні від цього вибору, бо, відколи існувала імперія, ще не бувало такого молодого міністра. Всі улюбленці розсердилися, Заздрісник почав харкати кров'ю, і ніс у нього надміру розпух. Задіґ, подякувавши цареві з царицею, пішов подякувати ще й Папузі.

– Прекрасна птахо, – сказав він йому, – це ви врятували мені життя й зробили мене першим міністром; сука й кінь їх величностей заподіяли мені багато лиха, але ви зробили добро. То ось від чого залежить людська доля! Але, – додав він, – таке дивне щастя, може, швидко й зникне.

Папуга відповів:

– Так.

Це слово вразило Задіґа, та бувши, проте, добрим фізиком[41] і не вважаючи, що з папуг бувають пророки, він швидко заспокоївся; він узявся ретельно керувати своїм міністерством. Він змусив відчути святу міць законів і нікого не силував відчувати вагу свого високого титулу. Він не обмежував волі голосів у дивані,[42] і кожен візир[43] міг мати свою думку, не викликаючи його гніву. Коли він розв'язував якусь справу, то не він її вирішував, а закон, але коли закон був надто суворий, він його пом'якшував. Коли ж бракувало законів, його правосуддя вимагало, щоб корилися законам Зороастровим.

Це від нього успадкували народи велике правило, що краще зважитися звільнити одного винуватця, ніж засудити одного невинного. Він думав, що закон зроблено на допомогу громадянам тією самою мірою, що й на острах. Його головний талан полягав у тому, що він умів з'ясовувати істину, тоді як переважно всі люди намагаються її затьмарити. З перших же днів свого порядкування він почав користуватися з цього талану.

Один визначний вавилонський купець помер в Індії; своїми спадкоємцями він зробив двох синів з тим, що вони одержать рівні частки по тому, як віддадуть заміж свою сестру. Та він полишив ще подарунок у тридцять тисяч золотих монет тому з двох синів, про якого вирішать, що той більше його любить. Старший збудував йому гробницю, другий додав частину своєї спадщини до сестриного посагу. Всі говорили: «Старший більше любить свого батька, а менший – любить свою сестру, отже, це старшому належать тридцять тисяч золотих». Задіґ звелів привести їх обох по черзі. Старшому він сказав:

– Ваш батько не помер, він одужав і повертається до Вавилона.

– Хвала Богові! – відповів молодик. – Тільки ця гробниця коштувала мені дорогенько.

Потім Задіґ сказав те саме меншому.

– Хвала Богові, – відповів той. – Я поверну батькові все, що маю, але хотів би, щоб він лишив сестрі те, що я їй дав.

– Нічого ви не повернете, – сказав Задіґ, – а ще одержите тридцять тисяч золотих, бо ви дужче любите свого батька.

Одна дуже багата дівчина дала двом магам обіцянку одружитися і по тому, як кілька місяців брала уроки в одного й другого, вона побачила, що вагітна. Ті обидва хотіли з нею одружитися.

– Я візьму за чоловіка того з двох, – сказала вона, – хто дав мені можливість подарувати імперії громадянина.

– Це я зробив цей прекрасний вчинок, – сказав один.

– Це я маю таку заслугу, – сказав другий.

– Гаразд, – відповіла вона, – я визнаю за батька дитини того, хто зможе дати їй краще виховання.

Вона народила сина. Кожен із магів хотів його виховувати. Із справою подалися до Задіґа. Він звелів прийти обом магам.

– Чого навчатимеш ти свого вихованця? – опитав він першого.

– Я навчу його, – сказав учений, – восьми частин красномовства,[44] діалектики, астрології, демономанії;[45] поясню, що таке субстанція й випадок,[46] абстрактне й конкретне, монади й неперевизначена гармонія.[47]

– А я, – сказав другий, – дбатиму, щоб він був справедливий і гідний мати друзів.

Задіґ виголосив:

– Чи ти батько дитині, чи ні, – але ти одружишся з матір'ю.

Весь час до королівського двору надходили скарги на правителя Мідії[48] на ім'я Іракс. То був великий пан, по суті непоганий, але зіпсований від пихи.

Він рідко терпів, щоб йому радили, і ніколи – щоб перечили. Павичі не такі чваньковиті, голуби не такі сласні, черепахи не такі ледачі; він живився тільки брехливою славою та облудними розвагами. Задіґ постановив його виправити. Він надіслав до нього від імені царя одного майстра з музики з двадцятьма співаками й двадцятьма чотирма скрипалями, одного майстра зі страв з шістьма кухарями й чотирьох камергерів, що мусили не відходити від нього. Царський наказ велів непорушно дотримуватись одного розпорядку дня, і от як усе сталося.

Першого дня, щойно прокинувся сласний Іракс, увійшов музичний майстер із співаками й скрипалями, проспівали кантату, яка тривала дві години і в якій що три хвилини ішов приспів:

Після того як виконали кантату, один із камергерів привітав його промовою на три чверті години, в якій вихваляв його саме за ті добрі якості, що ж тому бракувало. Щойно скінчилося привітання, його повели до столу під звуки інструментів. Обід тривав три години; тільки-но розтуляв він рота, щоб говорити, перший камергер виголошував: «Він матиме рацію». А ледве промовляв він якихось чотири слова, як другий камергер вигукував: «Він має рацію». Два інші камергери вибухали голосним сміхом на кожен Іраксів дотеп, що його той говорив чи мав сказати. По обіді кантату повторили.

Цей перший день видався йому чудесним; він думав, що цар над царями шанує його згідно з його заслугами; другий день видався йому не таким приємним; третій пригнітив його, четвертий важко було знести, четвертий був за кару. Нарешті, роздратований тим, що тільки й чує, як співають: «Ах, до чого повинен пан бути задоволений із самого себе!», що завжди чує, ніби він має рацію, і що його вітають щоранку о тій самій годині, він написав до двору, прохаючи царя зласкавитись і відкликати своїх камергерів, своїх музикантів і кухарів. Він обіцявся надалі бути не таким чваньковитим і значно дбайливішим; він не давав себе так облещувати, влаштовував менше свят і був куди щасливіший, бо, як говорить Саддер,[49] повсякчасна розвага не є вже розвагою.

1

Ухвала – така жартівлива ухвала, яка пародіювала схвалення книг докторами теології, вперше з'явилася у виданні «Задіґа» 1748 р. і далі повторювалася в усіх прижиттєвих виданнях повісті, окрім видання 1775 p., в якому Вольтер зняв «Ухвалу».

2

…каді-лешкер… – Каді-ель-аскер – суддя в мусульманських країнах, який охороняє закони релігії і держави.

3

Сааді Мусліхіддин (1184–1291) – перський поет, дуже популярний в Європі у часи Вольтера. Перший французький переклад Сааді з'явився 1634 р.

4

Султанша Шераа – сучасники Вольтера вважали, що під іменем Шераа письменник вивів маркізу де Помпадур (1721–1764), фаворитку Людовіка XV.

5

Місяць коня – місяць східного календаря, що відповідає нашому травневі.

6

Рік гиджри – рік переселення, або втечі Магомета з Мекки до Медіни (622), який став першим роком нового мусульманського літочислення.

7

… стародавнім халдейським письмом – старохалдейська мова Древнього Вавилона.

8

Улуг-бек (1394–1449) – узбецький астроном і математик, правитель Самарканда; у творі «Досвід про звичаї» Вольтер змальовує його освіченим монархом.

9

«Тисяча й одна ніч» – добірка арабських казок, почала виходити французькою мовою 1704 р.

10

«Тисяча й один день» – добірка дуже популярних у Франції казок, яку французький орієнталіст Петі де ля Круа видавав у 1710–1712 рр. як переклад із перської. Насправді це була стилізація, в якій де ля Круа лише використав мотиви і сюжети різних східних казок – перських, арабських і турецьких.

11

Талестрида – міфічна цариця амазонок, яка, за переказами, бажала народити сина від Александра Македонського

12

Іскандер (Скандер) – так на Сході називали Александра Македонського

13

Цариця Савська – легендарна правителька арабського племені, яке населяло територію сучасного Йємену Згадується в багатьох стародавніх джерелах, зокрема і в Старому Заповіті.

14

Зороастр (або Заратустра) – легендарний засновник релігій древніх персів, автор серн книг «Авеста». Перша з тих книг, «Вендидат», є зводом релігійних настанов.

15

…варта молодого Оркана – правдоподібно анаграма імені кавалера де Рогана, аристократа, який переслідував Вольтера і спричинив його арешт та вимушений від'їзд 1726 р до Англії.

16

Гора Іммаус – давня назва Гімалаїв.

17

Мемфіс – давня столиця Єгипту, розміщена досить далеко від Вавилона

18

…з простою міщанкою – тут: простолюдинкою. Міщанка Азора протиставляється Семирі – дівчині, яка виховувалася при дворі.

19

Арну – популярний у часи Вольтера паризький аптекар, який широко рекламував мішечки, повішені на шиї, проти апоплексії.

20

Міст Тшінавар – міст Чінавар, по якому, за релігійними віруваннями давніх персів, душі померлих переходили в потойбічний світ

21

Ангел Азраїл – ангел смерті в мусульманській релігії.

22

Книга Зенд-Авесті – переклад-коментування середньоперською мовою книг «Авести».

23

Натяк на псевдонаукові досліди французького ученого Піто, який 1732 р надрукував доповідь на подібну тему

24

…в місяць миші…у місяці барана – назви місяців у китайсько-маньчжурському календарі.

25

Натяк на дослідження Б. де Сент-Ілера «Роздуми про науку» (1710).

26

Вольтер кепкує із вченого Р. А. де Реомюра (1683–1767), який неодноразово подавав Академії наук свій проект виготовлення порцеляни із скла.

27

Великий Дестергам (детергам, дефтердар) – титул головного скарбника у Персії і Туреччині.

28

Комплімент із двояким натяком вони самі подібні до золота і вони жадібні золота.

29

Ормузд, Орозмад – бог добра у давньоперській релігії, змагався з Аріманом, богом темряви, носієм зла.

30

…камінь, на якому я зробив пробу – камінь твердої породи, яким визначали пробу золота і срібла.

31

У передпокоях, у спальнях і в кабінетах – тобто у палацових передпокоях, у королівських салонах і на засіданнях міністрів.

32

Грифони – химерні істоти з тілом лева і з орлиною головою та крилами.

33

Теург – теолог, богослов.

34

Ієбор (Yebor) – анаграма-натяк на єпископа Морепу Жана Франсуа Буайє (Boyer, 1675–1755), ученого богослова і Вольтерового ворога.

35

Натяк на «П'ятикнижжя», яке забороняє їсти м'ясо кроликів («Второзаконня», XIV, 7)

36

Думка, яка перегукується із висловом французького письменника-мораліста Мішеля де Монтеня (1533–1592): «Не маючи змоги її досягнути, помстимося їй обмовою» (кн. III, р. VII «Про тягар величі»).

37

Гарпії (гр. міф.) – птахи з жіночими обличчями.

38

Гірканія – область Стародавньої Перси, що знаходилася на південь від Каспійського моря.

39

Можливо, натяк на Фрідріха II, з яким у той час Вольтер зав'язував стосунки.

40

Сатрап – управитель провінції або міста у Стародавній Персії.

41

…добрим фізиком – тут: натураліст, природознавець на відміну від філософа-метафізика.

42

Диван – вища султанова рада.

43

Візир – міністр або вищий сановник у країнах мусульманського Сходу.

44

Йдеться про вісім частин мови, які розрізняються у теоретичній граматиці.

45

Демономанія – тут богословська наука про злих духів

46

Субстанція й випадок – терміни середньовічної схоластики, субстанція – незмінна сутність речей, випадок (акциденція) – змінне, те, що переходить.

47

Монади й неперевизначена гармонія – поняття філософи Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646–1716), над якими кепкує Вольтер, переглянувши своє ставлення до поглядів німецького філософа.

48

Мідія – історична область у південно-західній частині Іранського нагір'я. В середині 70-х років VII ст. – середині VI ст. до Р. X. тут існувало однойменне царство, кордони якого в період розквіту сягали далеко за межі історичної області.

49

…як говорить Саддер – виклад змісту «Авести».