Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)
ModernLib.Net / Ячейкин Юрий / Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке) - Чтение
(стр. 8)
- Дуже складнi вашi запитання. Справа ця i дiйсно надзвичайно заплутана. Без пляшки в нiй нiчого не добереш! А щось пляшки я й не бачу... - Зараз буде, отче. Одна мить! 11. ЩО ВЗЯТО, ТЕ Й СВЯТО "Духовенство носить плащ убогостi, яким приховус секрет умiння збагачуватися i забезпечувати себе всiлякими насолодами". К.ВОЛЬНЕЙ. Черепок трiщав, мов твердь небесна за часiв Всесвiтнього Потопу... Сурми сурмили архангельськi... Груди палило, мов я пекельноу сiрки наковтався... З рота виривалося смердюче дихання... Фу! Аж самого нудить... О господи!.. Перед очима стрибало, пливло i гойдалося. Стiни похитувалися, немов п'янi. Стеля раз у раз нiби падала на мою бiдолашну голiвоньку. Звiдусiль рипiло, скреготало i грюкало. Ложе совалось пiдi мною туди-сюди, немов намагалось скинути мене на пiдлогу. Свята трiйце, де я? Раптом дверi вiдчинилися, а на мене посунула така фiгура, що я аж отерп. Фiгура була без одного ока, без одного вуха, без однiсу руки i без однiсу ноги. Голова хвацько пов'язана яскраво-червоною хусткою, зi смаком дiбраною пiд колiр носа. Строкатий тiльник i широкi, як море, штани довершували вбрання. За широким шкiряним поясом стирчав набiр кинджалiв. На лiвому боцi телiпалася шаблюка. А на сдинiй руцi з засуканим рукавом був витатуйований череп з кiстками навхрест. Той хрест був явно не божеського походження. Та я з присмнiстю зауважив, що ця напiвлюдина тримас напоготовi в своуй сдинiй руцi вже вiдкорковану пляшку i приязно до мене всмiхасться. Чого б це? - Що, прочумався, випивохо! - лагiдно прохрипiв переполовинений незнайомець. - На ось, похмелися! Кращих лiкiв не знайти - по собi знаю... Я присмоктався до пляшки, мов до цiлющого джерела. Одразу полегшало. Я вiдчув, що набуваю звичноу форми, гiдноу мого сану, - А де закусь? - жваво наполiг я. Кожному святеннику вiдомо: завжди слiд вимагати бiльше, коли тобi щось дають i так. - Отакоу! - здивувався мiй несподiваний рятiвник. - Ще й закусь йому у лiжко пiднось! - вiн сунув руку до кишенi i витяг тверду, як наждак, галету. - На, жери, паскуднику! Бач, зичливо всмiхасться, а сварить... - Ти хто? - запитав я, зубами викрешуючи з галети iскри. - Як то хто? - знову здивувався вiн. - Я капiтан Бен-Акула, майбутнiй адмiрал майбутньоу розбiйницькоу флотилiу. - А це що? - я кволо повiв рукою навколо. - Мiй флагман "Зi святими упокiй". - Ах, то це корабель морських розбишак! - нарештi остаточно прозрiв я. - То ось чого лiхтарi були порозбиванi! - Авжеж... - Чого ж я тут? - Бо найнявся. - Ким? - Капеланом. Тепер у нас повний керiвний комплект - капiтан i капелан. - Щось не пригадую, - непевно промимрив я. - А що тут дивного? - розсудливо мовив вiн. - Тебе ж учора двос моух лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж пообiцяв влаштувати на суднi колективну читку, щоб навернути корабель на маршрут iстинний... - I де ж ми зараз? - У вiдкритому морi. - Жах! - простогнав я. - Нiякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумiв мене капiтан Бен-Акула i, аби до кiнця заспокоути, свос запевнення обгрунтував: - Я переловив усiх щурiв i ув'язнив до мишоловок, щоб не повтiкали. А поки щури з корабля не втечуть, судно нiзащо на дно не пiде. Це кожен моряк знас! До речi, отче, як тебе звати? Я й досi не знаю, бо вчора ти лика не в'язав... - Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану спогади. - Аз якого роду? - Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона. - А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати. - У мiстi Гад-Хефер. - I хто ж ти за святенницьким фахом? - Я, Акуло, пророк. - А звiдки це тобi вiдомо? - А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану великим Самуулом! - I багато таких? - Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному мiстi стало хоча б по одному пророку... - А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося цiкавiстю. - Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про все. - Брешеш! - Собака бреше, а не пророк! - Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух розбишак? - Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта! - Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi не боятися нi бога, нi чорта? - Щоб грабувати i скарби збирати. - I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього. - Дай червiнця. - Навiщо? - Iнакше пророцтво не справдиться. - На два! То коли? - Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю пляшку. Я узяв у нього пляшку й присмоктався. Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням. - Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi. - Будь спок! - втiшив його я. Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала. За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi. Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив. - Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан. Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком? Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови. - А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити шкiдливо? - Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я неписьменний... - А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня! - Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. Та ж я - не кiнь! - Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв? - Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець. - Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто! Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам". - Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу? Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали: - Прямо по курсу - "купець"! - Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду дивився... - Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я. 12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ "Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить". Народне прислiв'я. Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно. Два судна невiдворотно наближалися одне до одного. - Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу. - Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам втрат менше! "Про що це вони?" - здивувався я. - Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у вас на борту? - Сандалове дерево, червоне дерево, золото... - Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся! - Так у нас золото чорне - невiльники. - Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте? - Та дещо с... А до того ще - кокосовi горiхи з прохолоджувальним напосм! Та кiлька ящикiв рому, по двадцять пляшок у кожному! - Оце усе - нам! - Зараз! I за мить з купецького корабля долинула суто вiйськова команда: - Балiсти заряджай! З лiвого борту - прицiл на палубу грабiув пострiл! Заскреготали натягнутi линви. Бiля бойових споруд застигли балiстiарiу. Дружно гахкнули велетенськi ложки балiст. Злетiли ядра i з моторошним виттям швигонули до нас. Але не долетiли i шубовснули у воду. - Ви що, подурiли? - обурився Бен-Акула. - Ще один такий пострiл, i я вас усiх перевiшаю на реях! Я нiкому не дозволю отак безглуздо губити добро! - Та це лише пристрiлка! - поспiшили з поясненням купцi. - А стрiляли ми кокосовими горiхами. Вони у водi не тонуть. Можна виловити. I схидно запитали: - А ви що, хотiли б, щоб ми одразу бабахнули по вас шрапнеллю з монет? - Ну-ну, - примирливо пробу бнявив знiяковiлий Бен-Акула. - Ну, погарячкував... З ким не бувас... А ви розумно вчинили, нiчого не скажеш! - З правого борту - пострiл! Знову рвучко злетiли ложки балiст. Гуркiт розiтнув повiтря. Кокосовi горiхи прошили вiтрила i покотилися палубою. - рсть! - радiсно повiдомив капiтан. - Влучили! Бийте нас далi! - З лiвого борту - пострiл! Лiвий борт ляснув ложками, а на палубу рясно сипонуло монетами. Пiратiв вмить нiби з нiг позбивало. Усi враз попадали навкарачки. - З правого борту - пострiл! На палубу порснуло коштовним камiнням. Усiх немов ураганним подмухом з нiг змело. Нiхто не встояв! Ну й бiйка - жахна! - Ура! - гукнули на купецькому суднi. - Добиваймо бандюг пляшками! - Полундра! - злякано заметушився капiтан. Я теж затамував подих. Що ж це буде, о господи? Та хлопцi-молодцi всi, як один, трималися напохватi. Жодна пляшка не ляснула на палубi. Хлопцi спритно виловлювати ух на льоту, не даючи розбитися. Ото вишкiл - зразковий! Аж раптом морська битва вщухла. Певно, у купцiв вичерпався запас. Однак Бен-Акула про всяк випадок запитав: - Це вже все? На купецькому суднi щиро здивувалися: - А вам хiба мало? - Ну, тодi бувайте! - I ви теж! - Iдiть з миром! - А вам попутного вiтру! Судна розiйшлися як у морi кораблi. - Боцмане! - гукнув Бен-Акула. - Я тут, капiтане! - Якi у нас втрати? - Жахливi, капiтане, - винувато похнюпився боцман. - Доповiдай, нiчого не криючи. - Бiда сталась! Не встиг я взяти пляшки на облiк, як ух з пiвсотнi вже встигли висмоктати. - Ого! - Авжеж! Мабуть, взяли на борт зайвих вiдмiнникiв з пиятики. Ондечки ходять з червоними пиками, аж затинаються... - Ну-ну, бувас! Такi збитки навiть у винмагах передбаченi. Називаються - склобiй. - А так, щоб було чим з-пiд поли торгувати та ще й у неурочний час з випивох три шкури дерти... - Облишмо зайвi балачки. - Ваша правда, капiтане... Аж тут Бен-Акула велично випростався i змахнув сдиною рукою, закликаючи ватагу до уваги. - Гей, хлопцi! - владно гукнув вiн. - Грошi i коштовностi - на бочку! Не будемо чинитися - будемо дiлитися! Кожному катюзi стане по заслузi! Як? Отаке всенародне свято та без мене? Я прожогом рвонув на палубу. - Ось i я! 13. НЕ БУДЕ РИБА РАКОМ - Чувати, хоче вiн наставити на путь iстинну, - Фанфулик зневажливо сплюнув. - Хай робить, чого його навчили, - мирно озвався Бочан. - Нам вже однаково нiчого не допоможе. Ярослав ГАШЕК. Усе було б добре, але я нiяк не мiг викишкати з пам'ятi оте чарiвне видовисько - добряча, мало не до колiн купа сонцесяйних монет i набагато менша, але й набагато коштовнiша купка зiрчастих дiамантiв. А де зараз ота купа i ота купка? Розпорошилися по чужих кишенях! I як би це менi примудритися та зiбрати ух знову докупи? Мета нiби не з досяжних... А загалом до мене ставляться добре. Авторитету я набув неабиякого. Моя популярнiсть з дня на день зростас. В очах команди я стаю зразком i прикладом. Кожне зречене мною слово жадiбно ловлять i побожно переказують. От i зараз мимохiдь чую оповiдку про мою принципову сутичку з боцманом, другою пiсля капiтана людиною на суднi: - Боцман каже йому: "Iоно, вип'смо винця натурального?" А святий отець твердо стоуть на свосму: "Краще денатурального". Дотепна людина наш капелан! - А як вiн здорово виступив на лекцiу про шкiдливiсть випивки, яку заходився читати капiтан! - захлинасться iнший. - Iона встав i смиренно мовив: "Капiтан вам розкаже, а я його оповiдку проiлюструю". I до того наiлюструвався, що аж до ранку у трюмi зелених бiсенят ловив... Гiдна наслiдувань людина! Словом, дiла iдуть, язики плетуть, а нiхто й гадки не мас, що я весь час обмiзковую, як би ото ще раз побачити двi чарiвнi купи, сполученi докупи. Нiхто не чус, як нишком щовечора я уклiнно молю Всевишнього: - Господи, нашли на нас хоч такого-сякого штормягу! А зранку я знову - серед грiшникiв. Дивлюся, як дурять вони один одного, кидаючи на бочку чорнi кубики з бiлими цяточками, або ловлять акул i шукають в ухнiх неситих утробах пляшки (закоркованi, звичайно). Нудота сказитися можна. А на морi - гладiнь. Навiть за борт поглянути гидко. - Господи, коли ти нашлеш на нас хоч миршаву бурю? Адже один твiй подмух, о господи, i море враз збуриться... План я розробив простий, але, з огляду на морськi забобони, дуже дiйовий. Ледве господь дасть шторм, я нишком повипускаю з мишоловок корабельних пацюкiв i першим запанiкую: - Щури тiкають! Рятуйся, хто може! Спасiння наше - в десницi божiй! Безумовно, у штормовому хаосi нiхто не добере, куди голоднi тварюки тiкають: за борт чи в камбуз по недоудки. Масовою втечею щурiв з мишоловок я досягну приголомшливого морального ефекту. Це буде для них немов грiм з ясного неба. Адже завдяки мудрiй вигадцi капiтана пiрати звикли почувати себе у цiлковитiй безпецi, мов у бога за пазухою. На цьому перший етап залякувальноу обробки грiшникiв буде завершено. Етап другий: серед грому i блискавок (декорацiу - во!) я пророкую близький кiнець судна, по самi бильця навантаженого неспокутаними грiхами, лихом та кривдою. У зв'язку з цим я миттю засновую i очолюю житлово-кооперативне товариство для вимолювання теплого мiстечка на небi з окремим персональним райським кущем. За готiвку - монети i нiкчемнi коштовнi камiнцi - благополучна й успiшна подорож за маршрутом "Земля - Небо" гарантована. Примiтка: хто зажилить хоч копiйку, до самiсiнького Страшного Суду кипiтиме у пекельному казанi, з головою занурений у смолу та сiрку. Та ще дiдьки рогатi штрикатимуть в бiк iржавими вилами... Коротко кажучи, наслiдок операцiу пiд кодовою назвою "Рятуйте вашi душi" мусить бути один - усе награбоване й накрадене опиниться в моуй торбi. На цьому другий етап обробки буде завершено. Третiй етап, тобто роз'яснювальний, чому не вiдбувся кiнець судна, я вирiшив не проводити. Лiпше одразу по акцiу "Рятуйте вашi душi" сяду в шлюпку (торба, звiсно, при менi) i вiддам швартовi кiнцi. Та на превелику мою скорботу, усе це - в непевному майбуттi. Навiть благенького вiтерця катма... Я спересердя плюнув за борт в свiчадо неозороу калюжi (хiба ж то море без хвиль з баранцями?) i вже вкотре подумки взмолився: - О господи, подай штормягу! 14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ! "Перебила свиня "Отче наш", нехай тепер сама молиться". Народне прислiв'я. Буря шаленiла. Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що насувалися стiною. Оглушливо реготав грiм. З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а тепер, немов здурiлий, наддас до плану... Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття. Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким, одноруким та одноногим божкам. Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна розкололася. У цей слушний момент я й запанiкував: - Щурi тiкають! Ефект був надзвичайний. У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi i вмивався самiсiнькою смолою. - Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй справi що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом. Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого менi придурка: - Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось зараз гряде! Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас. А я не вгавав: - Iстинно кажу: щурi тiкають - настас кiнець судна. Погляньте на небо! Усi слухняно звели очi горi. - Що ви бачите? - запитав я. - Хмари та блискавки! - пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв. Отут я наполiг: - А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй сидить, один у трьох лицях... Усi з подивом втупились в мене. - А вiн що - триголовий? - запитав чорношкiрий боцман, явно темний язичник. - Це в нього пiсля перепою в очах троуться, - з усмiшкою гiсни пояснив капiтан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт! Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й буря вже вщухла. - Стiйте, грiшники! - у розпачi вiдчайдушне заволав я. - Не слухайте капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул глаголить його безбожними вустами! - Що? - нараз визвiрився капiтан. - Бунт у мене на борту?! - Всевишнiй все бачить, все чус! - пiдвищив я свiй пророчий глас. - Вiн бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани для чистки ваших чорних душ. - Ну? - запитав капiтан боцмана. - Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи бiлими зубами. Та я ух заглушив громоподiбним закликом: - Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав - "не убiй"! Таж хiба ви слухастесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дiсте? Зирите неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить "вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!.. Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську проповiдь. - Боцмане, - нарештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасться тобi, що цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну? - Так точно, капiтане! - Морально розкладас наш бойовий колектив? - Ваша правда, капiтане! - Сiс у наших рядах чорну зневiру? - Факт, капiтане! - То що з ним робити? - На рею його, капiтане! - кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi, боцман. - Нi, краще за борт - замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо п'яному море по колiна. А прочумас - знову людиною буде. Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину. Хана тобi, Iоно! Гаплик! 15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО "Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони трапляються". Денi ДIДРО. Аж тут сталося чудо. Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i похитувало, та стояв твердо. Неймовiрно, але факт! Спершу я власним очам не повiрив - море було менi точнiсiнько по колiна. До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму. За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi! Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на команду. Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну. - А таки правду старi люди кажуть, - нарештi вичавив вiн iз себе, - що п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав? - Казали, - засвiдчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею. Ач який!.. - Якщо на рею, - зауважив капiтан, - то вiн би засмердiв нам усю палубу. - Але рея мас i переваги, - обстоював своу переконання боцман. Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б до нас кораблi з доброхотними лаяннями!.. Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу. У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда - море по колiна i раптове припинення бурi. Ото дав менi господь! Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли! Праведник я чи нiкчемна ганчiрка? Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити злочин... Ху, аж сам розхвилювався! Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря... Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса? 16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI "Небесний царю! Суд твiй всус, I всус царствiс твос". Т.Г.ШЕВЧЕНКО Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас пророчий: - Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих грiхiв ваших. Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi спитав: - А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?" - Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством боцман. - I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?" - Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман. - Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?" - Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман. - "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух? - Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство... - "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi не сором, боцмане?" - Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором... - "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе". Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця. А я неухильно виспiвував свосу: - "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу". Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд. - А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть тонюсiнькоу свiчечки не купили..." - Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились? - Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд усякоу пекельноу чистки. Збагнув? - Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман. - I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..." Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови. А по тому - рiшуче наполiг. - Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте певнi! Бачите: море менi по колiна! - А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - " Донесе аж до першоу корчми... На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом. Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же гад повзучий... - Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море менi по колiна! - Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по водi, яко по суху. О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з кимповедешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав... Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо? - Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу! - Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки? - Ну що ж, вистава варта чарки... Ото й усе за всi моу труди? - Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка брехуна зробили! А капiтан на те - миролюбно: - Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв гречаноу вовни намолов... I тут я зважився на вiдчайдушний крок. Цiкавитесь який? Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства... - Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку. Подивився на небо - пронесло. - Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже смiливiше. Поглянув угору - пронесло. - Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою. Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене. 17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр "Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi". Лео ТАКСIЛЬ. Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн. Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася. Хтось зареготав страшним утробним басом: - Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха! Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо. - Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами. - У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо... - А хто ц-ц-ц-це говорить? - Черево. - Яке черево? - Мос, китове. "Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не дуже роздивишся..." - Значить, у черевi? - Авжеж. - У китовому, кажеш? - Точно. - А хiба ж може черево розмовляти?
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
|