Настає зворушлива мить розлуки. Мешканцi планети Iкс приносять стiльки подарункiв, що їх повиннi складати у "Промiнь" аж п'ять великих пiдйомникiв. За хвилину корабель знову вдома. Митька на космодромi вiтає вся школа. Всi слухають його розповiдь, затамувавши подих. "Слухайте уважно! - каже вчителька. - Будете про це потiм писати переказ..."
      - Чи не хочеш подивитись на Мiсяць? - раптом пробудив Митька вiд мрiй один з пiонерiв. - Вся малеча пiшла вже додому, можеш дивитись хоч п'ять хвилин!
      Тiльки погляд на Мiсяць повертає Митька до дiйсностi. Вiн блукає очима по яскраво освiтлених кратерах, аж доки не зупиняється на маленькому вогнику, який блискає на неосвiтленiй частинi Мiсяця. Там, мабуть, Северсон чекає на старт "Променя".
      "Як сумно на серцi! Обiцяли, правда, що пошлють менi з планети Iкс привiтання, та що з того, коли я не можу летiти з ними!"
      ***
      Северсон сидить у головному залi космодрому i чекає на сигнал до посадки. Навратiл, Молодiнова, Шайнер i Алена вже у "Променi", готують корабель до старту.
      Рамена кранiв, як сталевi руки, кладуть до нутра гiганта великi ящики, заповненi найрiзноманiтнiшими апаратами, запасними частинами машин, касетами з кiноплiвкою. В одному з ящикiв мiститься вертолiт, призначений для дослiдження невiдомої планети.
      Сонце повiльно хилиться до обрiю. Гiрськi пасма, якi облямовують космодром, кидають довгi темнi тiнi на весь стартовий майдан.
      Северсон такий заглиблений у споглядання, що навiть не помiчає Цагена, який сiв навпроти i щось малює в альбомi.
      Серп Землi зазирає через гострi верхiв'я скель у долину i своїм блакитнувато-бiлим сяйвом намагається затьмарити сяйво призахiдного Сонця. В цьому дивовижному освiтленнi могутнiй корабель справляє враження страховиська. Своїми обрисами вiн нагадує велетня, який з гордо пiднесеною до зоряного неба головою чекає на мить, коли, опираючись на конструкцiю, яка стискує його тулуб, вiдштовхнеться i стрибне просто у безмежний Всесвiт. Якими мiзерними видаються проти нього люди в скафандрах, що пораються бiля кранiв; якою маленькою здається тепер i вся Земля!
      "У "Променi" наша земна куля має свого першого конкурента! - думає Северсон. - Так само, як вона, наш корабель полетить самотньо темним Космосом; як i вона, мусить стати життєвим простором i захисником для людей... Чоловiк походжає собi по Землi i не замислюється над тим, що разом з земною кулею мчить з швидкiстю тридцять кiлометрiв на секунду навколо Сонця, i ще в десять разiв бiльшою - нашою Галактикою. Йому навiть на думку не спадає, що повiтряна оболонка навколо Землi оберiгає його вiд нищiвного впливу рентгенiвських, ультрафiолетових та космiчних променiв; що твердий грунт пiд ногами створює земна гравiтацiя; що повiтря й вода - така розкiш, про яку у мiжзоряному просторi i мови не може бути... Як дотепно мусить бути сконструйований "Промiнь", щоб надати чотирнадцяти членам екiпажу тi ж умови для життя, якi давала їм рiдна Земля!"
      В кiлькох вiкнах цилiндричного тулуба зорельота з'явилось свiтло. Северсон здригнувся. Тiльки зараз вiн повнiстю усвiдомив важливiсть ситуацiї. Ця металева будова, що стоїть перед ним, буде протягом багатьох рокiв його єдиним свiтом. За кiлька годин зникне з очей люба Земля, а вiн з Аленою й друзями опиниться серед нескiнченої темної ночi. Досить маленької похибки в розрахунку - i всi рухнуть у провалля, звiдки нема вороття...
      Цаген пiдвiвся з крiсла i легенько поклав йому руку на плече:
      - Чи впiзнаєте себе? - запитав вiн, показуючи альбом з карикатурою. Лоб я вам намалював трохи вугластiшим, дещо пiдняв нiс i трiшки збiльшив рот. А в усьому iншому неначе точно дотримувався дiйсностi...
      Северсон з хвилину дивився на малюнок мовчки. Потiм примусив себе посмiхнутись:
      - Навiть не припускав, що сиджу тут для вас натурщиком...
      - Малювання мене заспокоює. Забирає всю мою увагу, так що менi не лишається часу на зайве хвилювання. Коли полетимо, то буде зовсiм iнша справа. Матимемо стiльки роботи, що швидко забудемо про тугу за батькiвщиною.
      Северсон з вдячнiстю подивився на Цагена. Вiн добре зрозумiв, що той хоче пiдбадьорити його в такiй делiкатнiй формi.
      ***
      Коли було завантажено останнiй ящик, великi металевi дверi гiганта зачинились, i на його вершинi засяяло червоне свiтло. Члени екiпажу, що чекали на цей сигнал уже в скафандрах, поспiхом ще раз обiйнялись з проводжаючими, прикрiпили шоломи i попрямували до корабля. На сходах Северсон зустрiвся з праплемiнником.
      - Вгору на небо, дядечку! - весело вигукнув Олаф i взяв свого родича пiд руку. - Дуже шкодую, що Навратiл не призначив вас до мене в електростанцiю. Нам працювалося б веселiше. А тепер будемо бачитись лише коли-не-коли.
      - Так, дуже прикро, любий праплемiнничку! - iронiчно зауважив Северсон i, не озираючись, пiднявся головним коридором до кабiни управлiння, де на нього чекала Алена.
      В кабiнi вiдбувалась жвава розмова.
      - З'єднайте мене, прошу, з усiма службовими примiщеннями, я хотiв би пересвiдчитись, що все гаразд, - попросив Навратiл Мадараша, який сидiв у зручному крiслi бiля пульта управлiння корабля.
      На шерензi екранiв поступово з'являлись обличчя усiх членiв екiпажу на своїх постах у "Променi".
      - Ще раз нагадую розклад першої змiни: капiтаном буде Молодiнова, головним пiлотом - Мадараш, головним спостерiгачем - Цаген, за контролем пального пильнує Шайнер. Зв'язок з Землею пiдтримуватиме Мак-Гардi. Через шiсть годин їх повиннi змiнити Чан-су, Вроцлавський, Губер, Фратев та Ватсон. Доки не покинемо нашу сонячну систему, всiм бути напоготовi!.. Навратiл глянув на годинник. - За сорок п'ять хвилин стартуємо. Тож маємо ще досить часу, щоб спокiйно перевiрити всi апарати. Сiм раз вiдмiр, один раз вiдрiж! - адже так гласить старовинна приказка. Ми втрьох поки що вiльнi, - звернувся вiн до Алени та Северсона.- Огляньмо весь корабель, чи не забули чого. За годину вже буде пiзно.
      Вони зiйшли головним коридором до лабораторiй, розташованих у великiй кулi в головi гiганта. В обсерваторiї застали академiка Ватсона; вiн саме перевiряв, як працюють радiотелескопи. Побачивши вiдвiдувачiв, Ватсон пiдвiвся i вийшов їм назустрiч.
      - Ну, дотримав я слова? - запитав вiн з викликом. - Признайтесь, товаришу Навратiл, що ви до останньої хвилини не вiрили, що полечу з вами.
      - Якщо казати правду - не вiрив! - посмiхнувся Навратiл. - Я знав, що ви вмiєте захищати свої переконання послiдовно, але що в своїй суперечцi пiдете так далеко...
      - Цього вам навiть i не снилось, правда? - перебив його Ватсон. Помиляєтесь. Дуже помиляєтесь. Для мене нiколи не йшлося, i тепер не йдеться про суперечку. Я проста захищаю те, в чому непохитно переконаний. Поки що ви мої погляди спростували лише в одному: довели, що ракета витримає половину швидкостi свiтла. Хай, визнаю свою помилку. Але ж я, однак, цiкавлюсь, як цю швидкiсть будемо витримувати ми, люди. А ще бiльше мене цiкавить, якi створiння ми знайдемо на планетi Iкс. Боюсь, що будемо розчарованi обидва. Крiм того, на нас, мабуть, чекають багато сюрпризiв, про якi ми й гадки не маємо.
      - Це - риск кожної експедицiї, - знизав плечима Навратiл.
      - Боюсь, що занадто великий риск... Хiба з нас не досить тих блискучих результатiв, яких наука досягла?.. Ми оволодiли атомною енергiєю, продовжили людське життя до ста п'ятдесяти рокiв, навчились передбачати i знешкоджувати стихiйнi лиха, штучно виготовляти їжу i змiнювати елементи, виводити новi породи тварин. Ми проникли в глиб морiв i у Всесвiт. Незабаром оволодiємо погодою. Хiба нам цього не досить, щоб жити на Землi спокiйно й заможно?.. Чого нам бажати ще?
      - Проникнути глибше в Космос i розкрити нарештi таємницю виникнення Сонця й Галактики; встановити подальшi закони розвитку матерiї; навчитись володiти не тiльки поверхнею Землi, але й усiєю земною кулею, щоб мати змогу пересунути її в критичну мить кудись у вигiднiше мiсце Всесвiту...
      - Гаразд, побачимо, - посмiхнувся Ватсон. - Ми з вами на одному кораблi, i нас пов'язує спiльна доля. Сподiваюсь, ви про це не шкодуєте?
      - Чому б я мав шкодувати? - здивувався Навратiл. - Навпаки, поважаю вас i переконаний, що незважаючи на розходження в поглядах, ми йдемо однiєю дорогою.
      Навратiл, Алена i Северсон попрощалися з Ватсоном i продовжували огляд "Променя". Вони побували в радiолокацiйнiй станцiї, оглянули телевiзiйнi передавачi, гравiметри та астротелевiзори, потiм опустились з голови корабля до його тулуба.
      Два горiшнi поверхи були подiленi на невеликi примiщення, що служитимуть за жилi каюти. Дотепна конструкцiя меблiв свiдчила про бажання конструкторiв заощадити кожен квадратний сантиметр площi; м'яка пружна пластмаса, якою було обтягнуто стiни та окремi предмети, мала захищати астронавтiв вiд зайвих ударiв при несподiваних поштовхах.
      Нижчий поверх становив собою великий круглий зал. Телевiзори, бiблiотека та квiти свiдчили, що тут члени екiпажу будуть проводити свiй вiльний час.
      Пiд клубом були розташованi кухня та хiмiчнi лабораторiї. Тут командуватиме Алена.
      Iншi примiщення корабля Северсона мало цiкавили. Вiн знав, що там склади кисню, якi забезпечуватимуть оновлення повiтря, та склади пального, але загалом там було надто багато пристроїв, яких вiн досi не розумiв.
      Зате атомну електростанцiю вiн полюбив ще пiд час монтажу. Беручи участь у роботi над нею, вiн вважав, що це й його дiтище. Однак присутнiсть праплемiнника Дiтрiхсона зiпсувала йому настрiй. Вiн перевiв подих лише тодi, коли огляд корабля повнiстю закiнчився i вони зайшли до кабiни управлiння.
      Молодiнова, Цаген i Шайнер уже сидiли разом з Мадарашем на своїх мiсцях.
      - Прив'яжiться, за шiсть хвилин стартуємо! - нагадала Молодiнова, навiть не пiдвiвши очей вiд контрольних апаратiв.
      Северсон сiв у крiсло поруч Алени i почав затягувати запобiжнi пояси. Раптом його рука торкнулась якоїсь кульки в кишенi комбiнезона.
      "Що це може бути, адже я нiчого туди не клав?" - майнула в нього думка.
      Вiн витяг згорнутий у кульку папiрець.
      Северсон запитливо глянув на Алену. Вона саме дивилась у протилежному напрямку i не помiтила його знахiдки. Тодi Северсон розгорнув папiрець i, на свiй превеликий подив, прочитав: "Братство сильної руки" проти вашої участi в польотi. Застерiгаємо: краще вiдмовтесь!".
      Северсон швидко засунув листа до кишенi. Це було зроблено вчасно, бо Алена повернула голову i запитала тихо:
      - Ви радi, що ми летимо разом?
      - Так, радий i дуже! - кивнув вiн i, почуваючи, що його слова прозвучали не досить переконливо, зразу ж додав: - Ви навiть не уявляєте, який я щасливий, що ми не розлучились. Я боявся б за вас...
      - Бажаємо вам успiхiв у вашiй подорожi та щасливого повернення! пролунало з репродуктора. - Приймiть привiтання вiд усього людства i вiтайте вiд нашого iменi далеких сусiдiв на планетi Iкс!
      За знаком Молодiнової Мадараш пересунув один з важелiв.
      Легеньке тремтiння стiн засвiдчило, що вже загули реактивнi двигуни.
      - Старт!
      Северсон занурився у м'якi подушки.
      "Хто поклав менi до кишенi цього листа? - мiркував вiн. - Це не Олаф; той навiть оком не моргнув, не показав, що не радий мене тут бачити. До того ж вiн сам мене просив, щоб я летiв з ним... Чи, можливо, вiн має на "Променi" ще одного спiльника?.. Хто це може бути?.. Тiльки... Ватсон. Так, безперечно, це Ватсон... Отже, тому вiн i летить з нами. Тому i та несподiвана змiна щодо плану Навратiла... Чому це менi не спало на думку ранiше?"
      Вiн витягнув листа з кишенi i знову крадькома зазирнув у нього.
      "Так, це Ватсон, в цьому немає сумнiву! Олаф менi не писав би англiйською мовою!"
      Роздiл XXIII
      Крiзь сонячну
      систему
      Краєвид з вiкна атомної електростанцiї "Променя" швидко змiнювався. Земля, яка нерухомо висiла над обрiєм Мiсяця, сховалась за верхiв'я гiр. Окремi скелi непомiтно злизались у пасма, поступово перетворюючись на справжнi кратери та цирки, знайомi кожному iз знiмкiв Мiсяця.
      Дiтрiхсон був повнiстю заглиблений у спостереження за контрольними апаратами i все-таки раз у раз поглядав на захоплююче видовище, яке розгорталось за вiкном. Поверхня Мiсяця закруглялась; вiн даленiв, зменшувався, перетворився на кулю. На її нижчому прузi знову з'явилось блакитно-зелене обличчя Землi. Здавалось, вона лишається незмiнною, тимчасом як Мiсяць помiтно зменшувався.
      За кiлька годин польоту розмiри обох куль зрiвнялися. Зоряним небом пливли два рiзного кольору диски, а на протилежному боцi сяяло оповите слiпучою променистою короною Сонце.
      Який вiн порожнiй, який жахливо порожнiй отой мiжпланетний простiр!
      Глянувши на даленiючу рiдну планету, Дiтрiхсон затремтiв. Правда, вiн нiколи не вiдчував тоскної гризоти за домiвкою, а любов до вiтчизни була для нього незнайомим поняттям, пустим словом. Але зараз його серце стиснула дивна туга. Земля з мальовничими ранками i вечорами, з розкiшною природою i життям зникає в темрявi ночi. Пiзнiше й Сонце перетвориться на крихiтну зiрочку, яка загубиться серед мiльйонiв iнших... Життя чи смерть, перемога чи програш - все тепер залежить тiльки вiд надiйностi мiцно замкненого свiту, який створили для себе люди i який тепер летить разом з ними Всесвiтом. Досить, щоб зрадила хоча б одна ланка в цьому хитромудро складеному кругообiгу матерiї - i астронавти помруть з голоду чи спраги або задихнуться. А що чекає їх на цьому довгому шляху? Коли "Промiнь" покине сонячну систему i замовкнуть ракети, настане темна нiч, повна всiляких несподiванок. Чи можна з певнiстю сказати, що в мiжзоряному просторi немає блукаючих космiчних тiл, що там не плавають хмари газу, якi несуть зорельоту загибель у вогнi?
      Отак мiркуючи, Дiтрiхсон згадав i про долю експериментальної ракети Шайнера. Яка була причина її несподiваної мовчанки?
      По спинi в нього пробiгли мурашки. Гризотливе вiдчуття страху вiн намагався побороти думкою про мету подорожi. Безумець прагнув уявити, як вiн вiддає накази мiльйонам невiдомих людей; як гордо заявляє "Братству сильної руки" про свою необмежену владу над планетою Iкс... Але i в цi рожевi мрiї вривались похмурi сумнiви: а що, коли люди цiєї планети перестрiляють екiпаж корабля, перш нiж випаде можливiсть зав'язати з ними ближчi стосунки?.. Або коли виявиться, що невiдомi створiння володiють смертоносною зброєю, проти якої досi нема захисту?
      До примiщення зайшов Северсон. Дiтрiхсон здригнувся так, нiби хтось раптом ударив його ножем у спину.
      "Ще одна небезпека! - майнуло в нього в головi.- Вiн може зрадити мене аж перед приземленням!"
      - Мабуть, я вiдiрвав вас вiд плiдних думок? - посмiхнувся Северсон. Вiдтiнок iронiї в його голосi не пройшов повз увагу Дiтрiхсона.
      - Ви правi, - вимушено привiтним гоном вiдповiв вiн. - Я саме думав про нашу атомну електростанцiю. Це справдi надзвичайно гарна штука. Вона замiняє нам Сонце, допомагає оновлювати повiтря та виготовляти штучну сировину, дає нам силу для шаленого польоту...
      - Ви маєте рацiю, Олафе. Наш викладач хiмiї полюбляв глузувати з алхiмiкiв, а його власний онук сьогоднi вмiє з ртутi зробити не тiльки золото, але навiть "камiнь мудрецiв" або "живу воду". Але я не за цим прийшов до вас, Олафе...
      Северсон засунув руку в кишеню i виловив у нiй старанно згорнений папiрець.
      - Прочитайте це, прошу! - сказав вiн повiльно, не зводячи очей з пiдступного родича.
      Обличчя Дiтрiхсона лишилось нерухомим. Вiн розгорнув записку i перебiг очима рядки.
      - Хто вам її дав? - запитав вiн спокiйно. - Жоден член "Братства" нiчого схожого менi не говорив. Добре, що ви не послухались. Записка фальшива. Коли ви її одержали?
      - Не знаю, - сказав з полегкiстю Северсон. - Я знайшов її в кишенi за кiлька секунд перед стартом, коли для послуху вже не було часу.
      - Дякуйте щасливому випадку, а записку краще знищимо... - i, перш нiж Северсон опам'ятався, Олаф розiрвав аркушик надвоє i продовжував рвати на все дрiбнiшi шматочки.
      - Не робiть дурниць, Олафе! Навiщо ви це? - вигукнув Северсон, схопивши праплемiнника за руку. - Як ми тепер встановимо, хто це писав?
      - Хто писав? - засмiявся Дiтрiхсон. - Той, кого тут, на "Променi", безперечно, немає. Запевняю, що автор цього пiдкидного листа сидить десь на Мiсяцi або ж на Землi. Я маю честь один з усього екiпажу репрезентувати наше велике "Братство"! - сказав вiн напiвжартома, напiвсерйозно.
      Северсон знизав плечима i глянув на годинник:
      - Що ж - хай буде так... Чи знаєте ви про те, що Навратiл довiрив менi важливу функцiю? Я буду диктором нашого телевiзiйного передавача.
      ***
      Митько Зайцев вийшов з вертольота, вiтально помахав пiлоту i побiг сходами iнституту Тарабкiна. Пiд пахвою вiн тримав велику коробку, загорнуту в шовковистий прозорий папiр. В лiфтi хлопець нетерпляче тупцював; йому здавалось, що той пiдiймається сьогоднi надто повiльно. Ледве-но лiфт зупинився, Митько вибiг до коридора i став перед великими бiлими дверима.
      Вiн вагався з хвилину, потiм несмiливо постукав. Почувши запрошення, зайшов до свiтлого просторого залу, в кiнцi якого стояло кiлька медичних апаратiв.
      - Здрастуй, Митю! - привiтала хлопчика Наташа Орлова. - Давненько тебе не було. Тарабкiн уже думав, що ти на нас гнiваєшся.
      - У мене було дуже багато справ... - виправдувався Митько.
      - Признайся, що ти просидiв увесь вiльний час бiля телевiзора! смiялась Наташа. - Не думай, що ми не такi. Повiр, що репортаж з "Променя" нас цiкавить так само, як i тебе...
      Її погляд упав на коробку. Помiтивши це, хлопець почервонiв:
      - Несу вам подарунок, я сам його виготував...
      - Подарунок?.. А який, Митю?
      - Подивiться самi... Тiльки я хотiв би, щоб ви коробку вiдкрили разом з товаришем Тарабкiним.
      - Тодi ходiмо до нього, вiн зараз вiльний.
      Академiк Тарабкiн, який у своєму кабiнетi саме настроював телевiзор, щоб послухати репортаж з "Променя", зрадiв гостевi. Наташа вiдкрила коробку, i вченi з цiкавiстю зазирнули всередину.
      - Чудесно, мiй любий конструкторе! - Тарабкiн витягнув модель зорельота, високо пiдняв її i пройшовся з нею кiлька крокiв. - А лiтає?
      - Звiсно! - гордо вiдповiв хлопець. - Всi мої моделi лiтають. Що б то був за лiтак, коли б не лiтав?
      Тарабкiн погладив вуса:
      - Безперечно, "Промiнь" ми випробуємо сьогоднi ж, а потiм знову повернемо тобi. Ти вмiєш з ним краще поводитись, нiж ми.
      - Я його робив для вас i назад не вiзьму!
      - Гаразд, у такому разi дуже дякуємо за нього. Вiн буде нам нагадувати нашого любого Северсона. Хто знає, що вiн зараз поробляє, крiзь яке вiкно на нас, на нашу Землю дивиться? - академiк злегка провiв рукою по моделi.
      - ...Вас вiтає "Промiнь"! - раптом почувся знайомий голос.
      Це було так несподiвано, що всi злякано обернулись до телевiзора. З екрана до них посмiхалось обличчя Северсона. Вiн був трохи блiдий, на широкому лобi в нього випнулись жили в формi лiтери "У". Звiсно, вiн був збентежений, як i всякий диктор-початкiвець, бо усвiдомлював, що на нього зараз дивляться мiльйони очей з усього свiту.
      - ...Насамперед - кiлька кадрiв з нашого життя...
      Картина на екранi змiнилась. З'явилась кабiна управлiння. В крiслах бiля пульта сидiли головний пiлот Цаген та Навратiл - капiтан корабля цiєї змiни.
      - Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участi у нашому репортажi... продовжував Северсон. - Незабаром залетимо до смуги астероїдiв, а тут необхiдна якнайбiльша обережнiсть. Щоб уникнути можливого зiткнення, рухаємось великим пiвколом у напрямi руху астероїдiв. Всi вони обертаються навколо Сонця в один i той же бiк.
      Як я сам пересвiдчився, управлiння зорельотом у мiжпланетному просторi - нелегка справа. Ми в повному розумiннi слова можемо опиратись тiльки на реактивну силу. Дуже складним для нас є i орiєнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тiльки найвiддаленiшi зiрки. Для тих, хто вже лiтав на Мiсяць, я не розповiдаю нiчого нового. Нагадую це нашiй молодi, яка мандрує Всесвiтом поки що лише в пiдручниках та романах...
      Тепер продовжимо огляд "Променя"...
      На екранi телевiзора з'являються Молодiнова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту сонячної системи з зазначеною траєкторiєю корабля та перевiряють з допомогою приладiв правильнiсть польоту.
      На службовому телевiзорi заблимав червоний вогник. З екрана до кабiни дивився Мак-Гардi:
      - Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко вiд Альдебарана, невелику планетку. Дiаметр - двадцять шiсть кiлометрiв, вiдстань - двадцять тисяч кiлометрiв...
      Молодiнова та Чан-су швидко пiдбiгли до вiкна. Альдебаран яскраво сяяв у сузiр'ї Бика, а навколо нього спокiйно свiтили меншi зiрки. Анi слiду далекої планетки. Поки що її помiтили тiльки чутливi очi астрорадiолокатора.
      Але за кiлька секунд одна з зiрок настiльки збiльшилась, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч i виростала.
      Глядачi в кабiнетi Тарабкiна затамували подих, Митько аж пiдвiвся з крiсла i стиснув Наташi руку.
      Зiрка непомiтно перетворилась на планетку яйцеподiбної форми. Яйце, освiтлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осi так, нiби його поклали на стiл i крутнули. Однак воно оберталось значно повiльнiше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змiнювалась i iнтенсивнiсть його освiтлення.
      "Промiнь" пройде повз планетку, мабуть, з лiвого боку, бо тiло, яке весь час збiльшується, iде поруч. Воно вже настiльки близько, що горби на його поверхнi видно простим оком.
      Тiло раптом почало зростати значно швидше... i одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екранi змiнилась. З зоряного неба знову проступило обличчя диктора.
      - Небезпека минула, астероїд уже позаду... - сказав Северсон з полегкiстю.
      Глядачi також перевели дух i сiли в крiслах зручнiше.
      - Зараз мене академiк Навратiл повiдомив, що цей нововiдкритий астероїд за його пропозицiєю названий iменем "Северсон"... - додав диктор збентежено.
      - Ура! - пiдскочив Митько i почав аплодувати. Його пiдтримали академiк Тарабкiн i Наташа Орлова.
      ***
      Северсон i Алена вiльнi. Короткi хвилини свого вiдпочинку вони проводять у клубi. Сидять бiля вiкна пiд миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина нiколи не знала Землi. її виростили садiвники в оранжереї на Мiсяцi. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжiння, а в мiжпланетних кораблях навчилась рости й зовсiм без тяжiння. Звiльнившись вiд ланцюгiв гравiтацiї, вона одразу ж скрутила свої гiлки в такi дивовижнi форми, що їй позаздрили б i штучно вирощенi японськi сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов'ю, як її сестри на Землi - до Сонця. Можливо, що вона не вiдрiзняє цих ламп вiд Сонця i, незважаючи на свiй досить високий вiк, має кору все ще гладеньку, бо давно дiзналась, що в цих умовах повинна заощаджувати воду. Краплини вологи, якi осiдають на неї з пари, що є з повiтрi, не лишаються на її гiлках сяючою росою. Вони вмить розпливаються по всiй поверхнi, так що здається, нiби всю сосну хтось вмочив у воду.
      Северсон споглядав цiкаве дерево i пригадував. Легко догадатись, куди залетiли його спогади. Вгадала це i Алена.
      - Сосна вам нагадала Норвегiю, правда? - урвала вона задумливу мовчанку.
      Вiн кивнув на знак згоди.
      - Щодо цього ми з вами однаковi. Я також тепер думкою часто буваю вдома. Знаєте, доки людина десь на Землi, вона не сумує так, бо знає, що може коли завгодно i швидко повернутись. Але тут... Доки ти вдома, усе здається звичайним. А якщо людина вiд домiвки далеко... Пригадую один вiрш, який я вчила ще в школi. Сподiваюсь, ви не будете гнiватись, якщо продекламую вам уривок з нього...
      Багато я пройшов
      країв хороших,
      та край,
      де височiють Крконошi,
      я в серцi
      зберiгатиму найдовше.
      Коли
      у небо синього свiтанку
      пiдводяться стрiмчастi верховiття,
      коли долини
      п'ють ряснi краплини,
      де б я не був,
      менi лунає спiв
      гiрських струмкiв
      i гомiнких потокiв
      пробудження любимої землi.
      Усi квiтки всмiхаються менi,
      бринить на струнах радостi i смутку
      моєму серцю пiсня пречудова,
      i з горлечок пташиних ллється спiв,
      i щебетом одлунює дiброва.
      Вона замовкла. Повернулась до вiкна, щоб не було видно обличчя. Вологими очима дивилась на Землю, яка вже перетворилась на яскраво сяючу зорю.
      - Чий це вiрш? - запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.
      - Нашого чеського поета Iржi Гавла. Вiн написав його ще у важкi часи боротьби за мир i безпеку нашої вiтчизни. Тому вiн цю "Пiсню про рiдний край" закiнчив так:
      Ти, земле батькiвська, спiвай,
      дзвени чудесна пiсне!
      Тебе ми всi захистимо,
      коли бiда нависне.
      Ми вiддаляємось вiд домiвки i не побачимо її багато рокiв, але зате ми в одному бiльш щасливi, нiж було поколiння Iржi Гавла: можемо летiти з хорошим вiдчуттям на серцi, що наша вiтчизна i весь свiт уже живуть у мирi...
      - Подивимось, що в нас нового, - запропонував Северсон i ввiмкнув телевiзор.
      Передавали репортаж про переможне закiнчення обводнення Сахари.
      В мiсцях, де кiлька рокiв тому була пустеля, тепер зеленiли пальмовi гаї, а над ними в небi майорiли прапори усiх народiв свiту. Люди торжествували. Негр обiймався з американцем, росiянин з англiйцем, чех з нiмцем. У центрi барвистих кущiв посмiхався великий портрет Жолiо-Кюрi, який ще в 1953 роцi провiстив обводнення Сахари. Вiн заявив тодi, що людство могло б зросити Сахару за тi кошти, якi витрачає на пiдготовку вiйни за один-єдиний мiсяць.
      Репортаж закiнчено. Починаються вiстi Всесвiтнього iнформацiйного та телевiзiйного центру.
      - ...Академiк Сирцов запропонував сьогоднi президiї Всесвiтньої Академiї наук детально розроблений проект керування погодою... Якщо вдасться його здiйснити, ми зможемо не тiльки попереджати стихiйнi лиха, але й створювати найсприятливiшi клiматичнi умови на всiй земнiй кулi. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на новi вiдкриття в галузi атомної фiзики...
      Демонструється кiлька кадрiв з мiсця роботи академiка Гарiнгера. За останнiм повiдомленням йому пощастило продовжити свердловину в глиб Землi до 305 кiлометрiв. Дослiдження нижчих шарiв ствердило припущення радянських вчених: надра Землi, безперечно, складенi не з залiза, а з кам'янистої речовини...
      Потiм - огляд повiдомлень, якi передавались протягом дня.
      - ...Дослiдницька група Бергера виявила в кризi поблизу Пiвнiчного полюса троє мертвих людей. З попереднiх знiмкiв припускається, що мiж ними є i Амундсен...
      Северсон схопився i широко розкритими очима дивився на екран. На жаль, на мутних знiмках не можна розрiзнити деталей.
      ***
      "Головний кухар" зорельота Алена Свозилова та її тимчасовий помiчник Северсон священнодiйствують в кухнi, синтезуючи потрiбнi поживнi речовини. Це нелегка робота; вона вимагає зосередженостi й пильностi. I все ж Северсон часом визирає у вiкно, щоб подивитись на невелику кульку, оточену тоненьким перстеньком: на Сатурн, до якого наближається "Промiнь".
      - Сатурн... - промовляє вiн задумливо. - Шкода, що ми не пролетiли також мимо Марса та Юпiтера...
      - Я в цьому не бачу нiякої бiди! - засмiялась Алена. - Навратiл навмисне обрав такий момент для старту, щоб обминути цi планети. Вони зараз на протилежному боцi системи, за Сонцем, i це добре. Ми мусили б неабияк маневрувати, щоб подолати їхню гравiтацiю, а вона досить велика, особливо у Юпiтера... Ви нiчого не втратили, Лайфе. Юпiтер нецiкавий взагалi: вiн складається з м'якої речовини, хiба тiльки трохи густiшої за воду, i огорнутий непридатною для дихання атмосферою. Марс - цiкавiший, на ньому навiть iснує життя. Але що ви побачили б здалеку? А в нас на "Променi" є копiя документального фiльму, привезеного з Марса радянською експедицiєю. Якщо хочете, ми переглянемо його сьогоднi пiсля роботи.
      Северсона не довелось запрошувати двiчi. Зразу ж по обiдi, вони з Аленою пiшли до проекцiйної i ввiмкнули апаратуру.
      Засяяв екран. Перебiгли титри; коротко показано подорож у мiжпланетному просторi. I ось уже ракетоплан приземляється на заснiженiй рiвнинi чужої планети.
      Небо над нею не блакитне, як на Землi, а рожевувате. З ракетоплана виходять вченi в скафандрах - адже повiтря на Марсi занадто рiдке i для дихання людини непридатне.
      Мiкроскопiчний знiмок снiжинок. Вони мають форму зiрочок, як i нашi, тiльки простiшi.
      Пiд тоненьким шаром снiгу знаходяться рослини, якi нагадують лишайники.
      Група вчених вирушає дослiджувати околицi. За низьким горбом перед ними вiдкривається дивовижний краєвид: густий чагарниковий лiсок. Тремтячими руками вченi дослiджують будову рослин. їх стовбури вкритi шпаристими дiрками. На кiнцях покручених гiлок розкриваються вiяла зелено-блакитних тичинок, якi, мабуть, виконують функцiю листя.
      Новий кадр: лiтак стоїть серед талого снiгу, крiзь який продираються тисячi дрiбних струмочкiв. Снiг зникає на очах.
      З темного мокрого грунту швидко виростають низькi рослинки. У них немає стовбурiв, листя та квiтiв, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизанi на химерно вигнутi дротинки.
      Чи живуть тут тварини? Так, i навiть таким чудним життям, що на Землi й не знайдеш схожого на нього. Деякi з них нагадують довгоногого павука, iншi - богомола... Чи небезпечнi вони для наших вчених? Анiтрохи, бо цi тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колiр, як i рослини, а цей колiр свiдчить про наявнiсть хлорофiлу в їхньому органiзмi. При ближчому вивченнi було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергiю безпосередньо вiд сонця, а матерiал на побудову свого тiла беруть з грунту... Чому рослини тут ходячi? Зi змiною пори року i появою снiгу цi створiння вiдступають до теплiшої смуги...
      Але Северсону того разу так i не вдалось додивитись фiльм до кiнця: привчав Вроцлавський i, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзiв до обсерваторiї мiжзоряного корабля. Там уже зiбрались усi члени екiпажу.
      - Ну, друзi, а зараз, прошу, погляньте! - Вроцлавський ввiмкнув астротелевiзор i показав на екран.