ПАНІ ГІҐІНС. Обнадійлива обставина.

ГІҐІНС. І так, і ні…

ПАНІ ГІҐІНС. Про що ти?

ГІҐІНС. Вимову їй я вже поставив. Проте річ не лише в тому, як вона говорить, а й що вона говорить! І ось тут якраз…

Розмову уриває ПОКОЇВКА, яка доповідає про гостей.

ПОКОЇВКА. Пані й панна Айнсфорд Гіл. (Іде).

ГІҐІНС. А, чорти б їх узяли! (Підхоплюється, хапає зі столу свого капелюха й поспішає до виходу, але перш ніж він устигає вийти, мати вже рекомендує його гостям).

На порозі ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу біля Ковент Ґардена. Мати – добре вихована спокійна жінка, проте відчувається, що вона в постійній напрузі, як всі люди з обмеженими статками. Дочка засвоїла ексцентричний світський тон: бідність схована за бравадою.

ПАНІ АЙНСФОРДГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Добрий день. (Вони вітаються за руку).

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ. Добрий день! (Вітаються).

ПАНІ ГІҐІНС (відрекомендовує ГІҐІНСА). Мій син Генрі.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Ваш знаменитий син! Пане професоре, я так чекала на це знайомство!

ГІҐІНС (похмуро, навіть не зворухнувшись, щоб підійти до неї). Дуже приємно. (Спирається на рояль і недбало киває).

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (довірливо й фамільярно підходить до нього). Добрий день!

ГІҐІНС (вирячившись на неї). А я вас уже бачив. Не уявляю собі, де й коли, але голос – точно чув! (Похмуро). Втім – яка різниця?! Чого ви стоїте? Сідайте!

ПАНІ ГІҐІНС. На жаль, маю признатися, що мій знаменитий син зовсім не вміє поводитись у товаристві. Будь ласка, не ображайтесь на нього.

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Що ви, що ви! (Сідає у чіпендейлівське крісло).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (дещо розгублено). Так, так, звичайно. (Опускається на канапу ліворуч від дочки й праворуч від ПАНІ ГІҐІНС, яка розвернула до них своє крісло за письмовим столом).

ГІҐІНС. Я що, когось образив? Я ненавмисно.

Підходить до центрального вікна і, ставши спиною до присутніх, споглядає річку та квіти Бетерсі-парку з таким виразом обличчя, ніби перед ним вічна мерзлота. Вертається ПОКОЇВКА, за нею входить ПІКЕРИНҐ.

ПОКОЇВКА. Полковник Пікеринґ. (Іде).

ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, пані Гіґінс!

ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити, полковнику. Будь ласка, познайомтеся з моїми гостями: пані Айнсфорд Гіл, панна Айнсфорд Гіл. (Обмінюються поклонами. ПОЛКОВНИК ставить чіпендейлівського стільця між ПАНІ ГІҐІНС та ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ і сідає).

ПІКЕРИНҐ. Генрі вже розповів про мету нашого візиту?

ГІҐІНС (через плече). Та не дали, чорт забирай!

ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, Генрі, прошу тебе!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (вдавши, ніби підводиться на ноги). Може, ми невчасно?…

ПАНІ ГІҐІНС (встає і затримує гостю). Ну, що ви! Навпаки! Дуже добре, що ви прийшли! Ми якраз хотіли познайомити вас з однією нашою приятелькою.

ГІҐІНС (з ентузіазмом у голосі). А й справді, чорт забирай! Нам же потрібен хтось для проби – ви теж підходите.

Вертається ПОКОЇВКА, за нею йде ФРЕДІ.

ПОКОЇВКА. Пан Айнсфорд Гіл.

ГІҐІНС (мало не на повен голос). Ще одного принесло!

ФРЕДІ (тиснучи руку ПАНІ ГІҐІНС). Вітаювасс!

ПАНІ ГІҐІНС. Дуже рада вас бачити! (Знайомлячи). Полковник Пікеринґ.

ФРЕДІ (вклоняється). Вітаювасс!

ПАНІ ГІҐІНС. Ви, мабуть, не знайомі з моїм сином, професором Гіґінсом?

ФРЕДІ (підходить до ГІҐІНСА). Вітаювасс!

ГІҐІНС (дивлячись на ФРЕДІ так, ніби перед ним кишеньковий злодій). Побий мене грім! І вас я вже бачив! Але ж де?

ФРЕДІ. Щось не пригадую…

ГІҐІНС (відмовляється від спроби згадати). Зрештою – яка різниця?! Сідайте!

Тисне ФРЕДІ руку і мало не кидає його на канапу обличчям до вікна. Сам переходить на протилежний бік.

ГІҐІНС. Ну, ось ми й посідали… (Опускається на канапу біля ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). І що ж будемо робити до Елізиного приходу? Може, в біса, поговоримо про щось?

ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, на королівських прийомах ти, певно, душа товариства, але на менш урочистих подіях витримати тебе непросто.

ГІҐІНС. Правда? Шкода… (Раптом прояснівши). А втім, знаєте, мабуть справді непросто! (Заходиться гучним сміхом).

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (якій ГІҐІНС здається цілком прийнятною партією). Як я вас розумію! Я й сама не здатна до світських розмов. Ох, і чому люди так рідко бувають відвертими і говорять зовсім не те, що думають!

ГІҐІНС (знову набундючившись). І слава Богу!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (підлаштувавшись під настрій дочки). Але ж чому?

ГІҐІНС. А тому! Те, що – як вони гадають – їм слід думати, вже огидне саме по собі. А те, що в них справді на думці – не доведи Боже нам почути! Ви гадаєте, комусь сподобається, якщо я розповім уголос про те, що справді думаю?

ПАННА АЙНСФОРД ГІЛ (весело). Це буде щось дуже цинічне, так?

ГІҐІНС. Цинічне?! До чого тут, у біса, цинічне?! Просто це буде не те, що ми називаємо пристойним.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (серйозно). Я певна, що ви жартуєте, пане Гіґінс…

ГІҐІНС. Розумієте, усі ми тією чи іншою мірою дикуни. Теоретично, усі ми повинні бути вихованими й культурними – знатися на поезії, філософії, науці, мистецтві і таке інше. Але скажіть-но мені, чи багато з нас насправді розуміють, що це таке? (До ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ). От що, наприклад, ви знаєте про поезію? (До ПАННИ АЙНСФОРД ГІЛ). Чи ви про науку? (Показуючи на ФРЕДІ). Або ось він – що він тямить у мистецтві чи в науці, чи хай там у чому? Та й сам я, зрештою, – чи маю я, в біса, хоч якесь уявлення про філософію?!

ПАНІ ГІҐІНС (застережливо). Або про вміння поводитись у товаристві.

ПОКОЇВКА (розчинивши двері). Панна Дулітл. (Іде).

ГІҐІНС (поспішає до матері). Мамо, це вона! (Стає навшпиньки позаду матері й дає Елізі знак, що це – господиня дому).

ЕЛІЗА, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами ГІҐІНСА, із відтренованою граційністю вона підходить до його матері.

ЕЛІЗА (вимовляючи все педантично правильно, із музикою в інтонаціях). Доброго дня, пані Гіґінс. (Пильно стежить за кожним своїм звуком. Трохи сповільнює темп перед [ґ], вимовляючи «ГіҐінс», але переживання ці даремні – її вимова бездоганна). Пан Гіґінс передав мені ваше запрошення.

ПАНІ ГІҐІНС (люб’язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.

ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, панно Дулітл!

ЕЛІЗА (подає йому руку). Полковник Пікеринґ, якщо не помиляюся?

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

ЕЛІЗА. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене ГІҐІНСОМ).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (знайомлячи). Моя дочка Клара.

ЕЛІЗА. Доброго дня!

КЛАРА (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з ЕЛІЗОЮ, пожираючи її поглядом).

ФРЕДІ (підходить до них). А я вже мав щастя…

ЕЛІЗА. Доброго дня!

ФРЕДІ вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.

ГІҐІНС (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на нього дивляться). Ковент Ґарден! (Скрушно). От чорт!

ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш.

ГІҐІНС (похмуро). Вибач.

Іде до канапи. По дорозі зачіпається об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. ПАНІ ГІҐІНС, докладаючи всіх зусиль, аби стриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.

ПАНІ ГІҐІНС (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?

ЕЛІЗА. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.

ФРЕДІ. Ха-ха! Як кумедно!

ЕЛІЗА. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.

ФРЕДІ. Неперевершено!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива – і щовесни захворює.

ЕЛІЗА (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (співчутливо поклацує язиком).

ЕЛІЗА (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як на мене, стару замочили.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (зачудовано). Замочили?

ЕЛІЗА. Ну! А то чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (приголомшена). Боже мій!

ЕЛІЗА (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх – той, що до мене мав перейти?! Поцупили – точно вам кажу! Тут справа ясна, хто капелюха поцупив, той і тітку замочив!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А що означає «замочив»?

ГІҐІНС (поспіхом). А… це таке модне світське слівце. «Замочити» значить «убити».

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ЕЛІЗИ, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

ЕЛІЗА. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

ЕЛІЗА. Кого?! Її?! Та для неї джин був – як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

ЕЛІЗА. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

ЕЛІЗА. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело). А тільки так… Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді як вип’є – то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап’ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома). Воно ж от яка штука… Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку – так де те горе й ділося! (До ФРЕДІ, який корчиться від невтримного сміху). Що таке?! Чого це ви ржете?

ФРЕДІ. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

ЕЛІЗА. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До ГІҐІНСА). Може, я щось зайве сказала?

ПАНІ ГІҐІНС (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

ЕЛІЗА. Слава тобі Господи! (Захоплено). От! Так я ж і кажу…

ГІҐІНС (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

ЕЛІЗА (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. ФРЕДІ прямує до дверей). Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з ПАНІ ГІҐІНС).

ПАНІ ГІҐІНС. На все добре.

ЕЛІЗА. До побачення, полковнику!

ПІКЕРИНҐ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку).

ЕЛІЗА (кивком голови прощається з рештою). До побачення!

ФРЕДІ (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені…

ЕЛІЗА (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені). На таксі поїду! (Виходить).

ПІКЕРІНГ, ледь перевівши подих, падає у крісло. ФРЕДІ вибігає на балкон, аби ще раз глянути на ЕЛІЗУ.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

КЛАРА (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки – не інакше, як «паскуди». Проте я глибоко переконана, що такі манери – непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, – то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?

ПІКЕРИНҐ. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.

КЛАРА. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (встає). Ну, що ж… Гадаю, нам час іти.

ПІКЕРИНҐ та ГІҐІНС підводяться.

КЛАРА (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Гіґінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!

ГІҐІНС (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку – під час своїх аж трьох візитів! Головне – не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!

КЛАРА (розпливаючись усмішкою). Обов’язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність – така дурість!

ГІҐІНС (спокушаючи її). Хай їй чорт!

КЛАРА. Дідька їй лисого!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (яку аж пересмикує). Кларо!

КЛАРА. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх).

ФРЕДІ (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього… (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до ПАНІ ГІҐІНС). До побачення.

ПАНІ ГІҐІНС (прощаючись із ним за руку). На все доб ре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?

ФРЕДІ (палко). О, так! Страшенно б хотів!

ПАНІ ГІҐІНС. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.

ФРЕДІ. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. На все вам добре, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. І вам.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПІКЕРИНҐА). Що вдієш… Я ніколи не призвичаюся до таких слів.

ПІКЕРИНҐ. І не варто. Це зовсім не обов’язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!

ПІКЕРИНҐ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ понизила голос, ПІКЕРИНҐ делікатно відходить до вікна, де стоїть ГІҐІНС). Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. Їй просто нема де навчитися сучасних манер… Бідолашна дівчинка… (ПАНІ ГІҐІНС, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей). А хлопчик у мене дуже славний, правда?

ПАНІ ГІҐІНС. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде).

ГІҐІНС (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, ГІҐІНС ліворуч від неї. ПІКЕРИНҐ повертається на свій стілець).

ПАНІ ГІҐІНС. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва – твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить, вона просто звела тебе з розуму.

ПІКЕРИНҐ. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?

ПАНІ ГІҐІНС. Доки вона під опікою Генрі – ні!

ГІҐІНС (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.

ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому – навряд.

ГІҐІНС (глибоко ображений). Ну, знаєте!..

ПІКЕРИНҐ (перебиває його). Не гарячкуйте, Гіґінсе! Просто частіше дивіться на себе збоку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів Гайд-парку[24] – років двадцять тому.

ГІҐІНС (похнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.

ПАНІ ГІҐІНС (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікеринґ, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?

ПІКЕРИНҐ (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми удвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше…

ПАНІ ГІҐІНС. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?

ГІҐІНС. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?

ПАНІ ГІҐІНС. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?

ПІКЕРИНҐ (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Гіґінс.

ГІҐІНС. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: вже три місяці, день у день, я б’юся над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі. Вона завжди знає, де шукати мої речі, пам’ятає, де й з ким я призначаю зустрічі…

ПАНІ ГІҐІНС. А як із нею ладить економка?

ГІҐІНС. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж Еліза – це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Гіґінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!

ПІКЕРИНҐ. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.

ГІҐІНС. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це для мене найважче!

ПАНІ ГІҐІНС. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.

ГІҐІНС. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.

ПІКЕРИНҐ (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до ПАНІ ГІҐІНС й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Гіґінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче). Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій…

ГІҐІНС (атакуючи з іншого боку). Чорт забирай! Ця дівчина – найцікавіший з усіх моїх експериментів. Зараз ми нею тільки й живемо! Скажіть, Пік!

ПІКЕРИНҐ. Тільки про неї й говоримо.

ГІҐІНС. Вчимо її.

ПІКЕРИНҐ. Одягаємо.

ПАНІ ГІҐІНС. Що?!

ГІҐІНС. Винаходимо нову Елізу!

ГІҐІНС. Знаєш, у неї просто дивовижний…

ПІКЕРИНҐ Запевняю вас, люба пані Гіґінс…

ГІҐІНС…слух! Вона як папуга! Я…

ПІКЕРИНҐ…ця дівчина – геніальна!

ГІҐІНС…перевірив її на всі звуки, що…

ПІКЕРИНҐ. Вона вже непогано грає на…

ГІҐІНС…існують у людському мов…

ПІКЕРИНҐ…роялі. Ми водимо її на концерти…

ГІҐІНС…ленні, в європейських та…

ПІКЕРИНҐ…класичної музики та в мюзик…

ГІҐІНС…африканських діалектах, у…

ПІКЕРИНҐ…-холи. Повернувшись додому…

ГІҐІНС…мові готтентотів. Це звуки…

ПІКЕРИНҐ…вона з легкістю підбирає…

ГІҐІНС…яких я сам навчався…

ПІКЕРИНҐ…будь-яку мелодію, чи то…

ГІҐІНС…роками! А вона хапає все…

ПІКЕРИНҐ…Бетховен чи Брамс, Легар чи…

ГІҐІНС…на льоту, неначе все…

ПІКЕРИНҐ…Лайонел Монктон. Хоча…

ГІҐІНС…життя тільки це…

ПІКЕРИНҐ…раніше ніколи не сідала…

ГІҐІНС…й робила.

ПІКЕРИНҐ…за рояль.

ПАНІ ГІҐІНС (затуляє від цього галасу вуха, бо чоловіки намагаються перекричати один одного). Тс-с-с! (Вони замовкають).

ПІКЕРИНҐ. Перепрошую, пані Гіґінс. (Зніяковілий, відсувається від неї).

ГІҐІНС. Вибач. Та коли Пікеринґ починає галасувати, то й слова не вставиш!

ПАНІ ГІҐІНС. Вгамуйся, Генрі! Полковнику, невже ви не розумієте, що разом з Елізою в будинок на Вімпол-стріт увійшло ще дещо?

ПІКЕРИНҐ. Справді, заходив її батько. Але Генрі швидко його виставив.

ПАНІ ГІҐІНС. Було б краще, якби прийшла її мати. Та річ не в тім. З’явилося дещо інше.

ПІКЕРИНҐ. Але що ж?!

ПАНІ ГІҐІНС (несвідомо видаючи цим словом свої старосвітські погляди). Ускладнення.

ПІКЕРИНҐ. Он воно що! Ускладнення в тому, як зробити з неї світську даму?

ГІҐІНС. З цим я впораюсь. Власне, уже впорався.

ПАНІ ГІҐІНС. Якими безмежно тупими бувають чоловіки! Ускладнення в тому, що робити з Елізою потім.

ГІҐІНС. Якраз тут я не бачу жодної проблеми. Житиме, як їй захочеться. Завдяки мені перед нею тепер відкрито безліч можливостей.

ПАНІ ГІҐІНС. Яких можливостей? Ти хочеш, щоб вона жила, як жінка, котру ми щойно бачили? Ти навчив Елізу манер та звичок світської дами, але не дав їй прибутків світської дами! А заробляти собі на життя вона вже не зможе. І це ти називаєш «безліч можливостей»?

ПІКЕРИНҐ (дещо поблажливо; розмова почала йому надокучати). Все якось уладнається, пані Гіґінс. (Підводиться, готовий іти).

ГІҐІНС (також підводиться). Знайдемо для неї якусь неважку роботу.

ПІКЕРИНҐ. Вона й так цілком щаслива. Не турбуйтеся, пані Гіґінс. Бувайте здорові. (Тисне їй руку з таким виглядом, ніби заспокоює сполохану дитину, а потому прямує до виходу).

ГІҐІНС. Хай там як – а вже нічого не зміниш. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує матір і йде за ПІКЕРИНҐОМ).

ПІКЕРИНҐ (щоб заспокоїти її наостанок). Є маса варіантів. Ми влаштуємо все, як належить. До побачення.

ГІҐІНС (виходячи, до ПІКЕРИНҐА). Ми поведемо її на Шекспірівську виставку до Ерлскорта!

ПІКЕРИНҐ. А справді! Уявіть-но лише її коментарі! От буде сміху!

ГІҐІНС. А вдома вона почне передражнювати всю публіку!

ПІКЕРИНҐ. Чудова думка! (Чути, як обидва сміються, спускаючись по сходах).

ПАНІ ГІҐІНС (рвучко підводиться з місця, підходить до письмового столу. Відсуває вбік розкидані папери, сідає, виймає із бювару чистий аркуш і рішуче береться до написання листа. За третьою спробою гнівно відкидає перо, впирається руками в стіл і вигукує). Ох, ці чоловіки! Ох, чоловіки!

Ясно, що ЕЛІЗІ ще далеко до герцогині, а втім, ГІҐІНС ще має попереду час, і заклад ще не програний! Справді, рівно через півроку ЕЛІЗА знову виходить у світ, де її приймають… за принцесу! Та перш ніж удатися до подробиць, коротко про обставини цієї події. Лондон, посольський прийом літнього вечора. Невеличка юрма біля посольства спостерігає за приїздом гостей. Під’їжджає «Роллс-ройс» і зупиняється перед сходами до парадного входу. ПІКЕРИНҐ у вечірньому костюмі, при орденах і медалях, виходить з автомобіля, подає руку ЕЛІЗІ й допомагає їй вийти. На ній елегантне манто, вечірня сукня, діаманти; в руках віяло, квіти – одне слово, всі належні аксесуари. За ними виходить ГІҐІНС. Машина від’їжджає – і всі троє йдуть у будинок. Перед ними відчиняють двері – і вони опиняються у просторій залі, з якої широкі сходи ведуть нагору. ПІКЕРИНҐ каже щось ЕЛІЗІ на вухо і вказує на вбиральню для дам. ЕЛІЗА прямує туди, а ГІҐІНС та ПІКЕРИНҐ тим часом знімають плащі та йдуть по картки зі своїми іменами. Перед ними в черзі стоїть якийсь поважний молодий пан із розкішними вусами, які переходять у пишні бакенбарди. Його чоло прикривають густі кучері. На потилиці волосся в нього старанно пригладжене й блищить від брильянтину. На грудях – кілька нічого не вартих медалей, а загалом він має приємну зовнішність. Можна припустити, що це іноземець. Упізнавши ГІҐІНСА, вусань радо кидається до нього з розкритими обіймами.

ВУСАНЬ. Пане вчителю! Пане вчителю! (Обіймає ГІҐІНСА й цілує в обидві щоки). Ви мене пам’ятаєте?

ГІҐІНС. Ні. Якого біса? А хто ви такий?

ВУСАНЬ. Я ваш учень! Ваш найперший, найкращий і найвидатніший учень. Це я, симпатяга-малюк Непомук! Я прославив ваше ім’я на всю Європу! Я навчався у вас фонетики. Мене ви не могли забути!

ГІҐІНС. А чому ви не голитесь?

НЕПОМУК. В мене не така примітна зовнішність, як у вас. Не таке підборіддя, не таке чоло; і якби я поголився, то мене б ніхто не помічав. А таким мене впізнають і навіть прозвали «Волохатим Нишпоркою».

ГІҐІНС. А як ви опинилися серед цих вельмож?

НЕПОМУК. Я перекладач. Володію тридцятьма двома мовами. Без мене не обходиться жоден міжнародний прийом. Ви неперевершений знавець кокні, й вам досить одного слова, аби в межах Лондона визначити, звідки людина. Я ж визначаю це у межах цілої Європи.

На сходах з’являється ЛАКЕЙ і швидко збігає до НЕПОМУКА.

ЛАКЕЙ. Вас просять нагору. Її світлість не можуть порозумітися з греком.

НЕПОМУК. Дякую. Так, так, іду негайно.

ЛАКЕЙ відходить і губиться в натовпі.

НЕПОМУК (до ГІҐІНСА). Теж мені грек! Удає, що не розуміє англійської! А насправді він – син йоркширського годинникаря. Щоб приховати своє походження, він і слова не наважується мовити. Я, звичайно, йому підігрую, але це дається йому в кругленьку суму. Тут у мене з кожним вигідна угода. Ха-ха! (Поспішає сходами нагору).

ПІКЕРИНҐ. Цей Непомук справді фахівець? А що, як він викриє нам Елізу й почне нас шантажувати?

ГІҐІНС. Побачимо. Якщо викриє, я програю заклад.

ЕЛІЗА виходить із гардеробу й приєднується до них.

ПІКЕРИНҐ. Ну що, Елізо? Зараз почнеться. Ви готові?

ЕЛІЗА. Полковнику, ви хвилюєтесь?

ПІКЕРИНҐ. Страшенно. Почуваюся, як перед першим боєм. Уперше завжди лячно.

ЕЛІЗА. Для мене це не вперше. Скільки разів я снила цим у своїй норі на Енджел-Корт! І тепер я, наче в давньому сні. Не дайте пану Гіґінсу мене розбудити, інакше я забудуся й заговорю, як тоді на Друрі-Лейн.

ПІКЕРИНҐ. Ані слова, чуєте, Гіґінсе! (До ЕЛІЗИ). Тепер ви готові?

ЕЛІЗА. Готова.

ПІКЕРИНҐ. Тоді вперед.

ЛАКЕЙ (оголошує). Пані Дулітл, полковник Пікеринґ, професор Гіґінс.

Нагорі сходів стоїть посол зі своєю дружиною, біля неї НЕПОМУК.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (тиснучи ЕЛІЗІ руку). Вітаю вас.

ГОСПОДАР ПРИЙОМУ (робить те саме). Вітаю вас. Доброго дня, полковнику!

ЕЛІЗА (із чарівною грацією, чим приводить господиню прийому в захват). Доброго вечора. (Іде в прийомну залу).

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Це ваша прийомна дочка, полковнику? Я певна, вона стане окрасою вечора.

ПІКЕРИНҐ. Ви такі люб’язні, що запросили нас обох. (Відходить).

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ (до НЕПОМУКА). Вивідайте все про неї якнайдокладніше.

НЕПОМУК (кланяється). Так, ваша світлість. (Іде до гостей).

ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Вітаю вас, пане Гіґінс. Сьогодні у вас буде конкурент. Як сам він каже, ваш учень. Він справді чогось вартий?

ГІҐІНС. Він здатний вивчити мову за два тижні. Володіє кількадесятьма. Проте особливим розумом не відзначається. А як фонетист – цілковитий нездара.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Вітаю вас, професоре.

ГІҐІНС. Доброго дня. Уявляю, як це нудно – повторювати одне й те саме. Даруйте, що зайвий раз потурбував. (Іде далі).

У залі для прийомів та в суміжних вітальнях світський раут у повному розпалі. Входить ЕЛІЗА. Вона в такій напрузі, що це більше схоже на появу сновиди, ніж на світський дебют. Гості уривають розмови, щоб поглянути на неї, захоплено обговорюють її сукню, прикраси та її незвичну привабливість. Молодші навіть попідводилися з місць, аби краще її розгледіти.

ГОСПОДАРІ ПРИЙОМУ з’являються з боку сходів і спілкуються з гостями. ГІҐІНС із виглядом похмурої байдужості долучається до їхнього товариства.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. А ось і професор Гіґінс: він нам усе розповість. Професоре, що ви можете сказати про цю чарівну юну леді?

ГІҐІНС (похмуро). Про яку?

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ви добре знаєте, про яку. Кажуть, у Лондоні вже давно не бачили такої чарівної вроди – відколи в театрах публіка ставала на стільці, щоб подивитись на пані Лангтрі.[25]

НЕПОМУК підходить до них, назбиравши чимало цікавих подробиць.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Ну ось, нарешті й ви, Непомук. Ви все вивідали про юну леді?

НЕПОМУК. Так, мені уже все відомо. Вона видає себе зовсім за іншу.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Та що ви кажете?! Не може бути!

НЕПОМУК. Так, так! Мене їй не ошукати. Її справжнє прізвище не Дулітл.

ГІҐІНС. Чому?

НЕПОМУК. Тому, що Дулітл – англійське прізвище. А вона не англійка!

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Не може бути! Її вимова – бездоганна.

НЕПОМУК. Аж надто бездоганна. Де ви бачили англійку, яка б так правильно розмовляла англійською? Так розмовляють лиш іноземки, яких спеціально цього навчають.

ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. По правді, мене й саму стривожило це її «Доброго веЧора». Директорка школи, де я вчилася, вимовляла це точно так само, чим лякала мене до смерті. Але якщо вона не англійка, тоді звідки ж вона?

НЕПОМУК. Вона з Угорщини.

УСІ ДОВКОЛА. З Угорщини!

НЕПОМУК. Так, так! І до того ж, із королівського роду. Я сам угорець благородної крові. Мене не одуриш.

ГІҐІНС. А ви пробували заговорити з нею по-угорському?

НЕПОМУК. Звичайно! Але вона виявилась надто розумною. Вона сказала: «Будь ласка, розмовляймо англійською: я не розумію французької». Французької! Вона вдає, ніби не відрізняє угорської від французької! Такого не може бути! Виходить, вона знає обидві ці мови!