Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Котигорошко

ModernLib.Net / Кожелянко Василь / Котигорошко - Чтение (стр. 6)
Автор: Кожелянко Василь
Жанр:

 

 


      — Розбіжуться по хатах, пане президенте.
      — А х…, дурний ти ще раз, Бухо. Вбивши Телесія, ти даси їм мученика, майже святого, якого вони негайно ж оголосять Богом чи Сином Божим, і тоді оформлення їхньої секти у потужну церкву перейде у завершальну фазу — є віруючі, гнані владою, є замучений пророк, є зневіра в офіційну церкву, є елемент новизни і є, нарешті, нагода якось допекти режиму — усе це згуртує телесиків у таку силу, яка зможе і нас знести… Не дай, Творче, звичайно. Ні, Бухо, його не можна вбивати, негайно ж зупини снайпера…
      — Гаразд! — сполотнілий протверезілий генерал Копитович вийняв з кишені мобільний телефон і почав набирати номер.
      — Його не можна вбивати, — продовжував президент, — просто так, я маю на увазі. Його треба дискредитувати, десакралізувати і дехаризмувати. Його, звичайно, треба вбити, але не за його філософію, Телесія треба розвінчати як дрібного шахрая, або сексуального збоченця чи примітивного злодійчука, в крайньому разі — як політичного змовника. А ще краще — усе це докупи! А вже коли буде сформовано портрет такого закінченого негідника, тоді й можна буде підвести його під відповідну статтю кримінального кодексу. Таку, яка передбачає смертну кару. Чи зможуть твої тадепівські зарізяки провести таку операцію, Бухо?
      Генерал Копитович завагався.
      — Можеш не відповідати, — звелів президент, — я звільняю твою службу від справи Телесія. Займайтеся тим, чим звикли, — дисидентськими письменниками, журналістами і, звичайно, сам знаєш чим. Аби я знав, чим дихає кожна мерзота в уряді, парламенті і в регіонах!
      — Гаразд, — пересохлими губами прошепотів генерал Копитович.
      — Йди собі, Бухо, — президент відпустив начальника ТАДЕПО і почав думати. Довго думав, а потім пожвавився і звелів з'єднати його телефоном з осавулом Котигорошком.

XV Антителесій

      Полковник Котигорошко наполіг, аби таємну резиденцію новоствореної служби під назвою «Наглядовий контроль за вірою і законом» — НКВЗ — було розміщено в Царгороді. Там він зайняв непримітний будинок, обгороджений високою стіною, начинив його електронікою і сів за роботу. Діяльність свою полковник Котигорошко провадив у двох напрямах — стежив за Телесієм і телесиками та підбирав кадри в НКВЗ. Все це він робив, не виходячи з кабінету і не встаючи з-за комп'ютера, — вивчав досьє потенційних кандидатів у енквізитори та аналізував інформацію від численних шпигунів про переміщення і зв'язки Телесія. Через місяць Котигорошко виписав до себе перших співробітників НКВЗ — двадцятьох чоловіків і десятьох жінок переважно з числа молодших офіцерів ТАДЕПО та управління «М» ВНУ. З кожним із новопосталих енквізиторів полковник Котигорошко провів персональну співбесіду і кожному окремо окреслив його ділянку роботи. Режим служби і планування споруди дозволяли організувати все так, що більшість еквізиторів не були між собою знайомими і навіть не бачили одне одного в обличчя. Уся система замикалась особисто на начальникови НКВЗ — полковнику Котигорошку.
      Сам пан головний енквізитор відчутно змінився. Після того, як він повідомив Небославі і дітям, що відбуває у тривале відрядження, розчулений їхньою реакцією — всі плакали, — Котигорошко перепросився у родини за завдані прикрощі і пообіцяв, що їм більше не буде за нього соромно. Вони провели з Небославою дві хвилюючі ночі, як медового місяця, діти отримали від татуся два дні уваги та гарні подарунки, і полковник Котигорошко, залишивши свою родину у спокої та ладі, відбув до свого нового місця служби.
      Перше, що зробив Котигорошко з собою, це — почав боротись із алкоголізмом. Він перепробував безліч різних засобів — від дуже хитрих перуанських пігулок до звичайної арабської кави, аж поки не зрозумів, що найбільше йому допомагає опиратись бажанню випити дуже міцний чорний чай з м'ятою, лимоном і медом. До того ж Котигорошко почав активно займатися спортом — бігав, плавав, грав у теніс, піднімав важке залізяччя.
      Через півроку червонопикий, череватий, стомлений осавул з погаслим поглядом перетворився на худорлявого, стрункого, засмаглого енергійного полковника, якого ніхто не бачив п'яним, хоча він міг випити при нагоді чарку мідійського коньяку, порцію кельтського віскі, келих червоного вина чи гальбу холодного пива. А то й дві.
      Через півроку важкої і наполегливої праці з'явилися перші результати діяльности НКВЗ під орудою полковника Котигорошка. Про те, що це — наслідок роботи таємних українських енквізиторів, знали лічені люди в Україні — тріумвіархи та деякі довірені чиновники, а для загалу це було черговим епізодом звичайної історії. А сталось те, що два найближчі послідовники Телесія — апостоли Точикамінь і Сучимотузок — відреклися від свого пророка і виступили з викриттям Телесія як банального корисливого шахрая.
      Почалося з того, що Котигорошко у своєму царгородському штабі дуже ретельно вивчив досьє усіх дванадцяти Телесієвих апостолів. Після того він сформував дванадцять цілком автономних бригад у складі від двох до трьох осіб, особисто проінструктував кожну з бригад і відправив їх працювати з апостолами.
      Точикамінь до того, як стати апостолом Телесія, був біржовим брокером у Празі. Він палко мріяв розбагатіти, але йому фатально не щастило, і він не зумів навіть виплатити кредит за заміський будинок. Кілька разів він перебігав від «ведмедів» до «биків» і назад та, зрештою, збанкрутував і залишився без засобів до існування. Від нього пішла дружина з дітьми, і він вирішив втопитися у Влтаві. Якраз тоді у Прагу примандрував пророк Телесій, і Точикамінь замість зробитися утоплеником, став адептом телесіянства. Згодом він висунувся з юрби мандрівних телесиків і досягнув ступеня апостола. Коли до нього в Берліні підійшли два симпатичні молоді чоловіки і пропросили конфідентної розмови, Точикамінь спочатку подумав, що це неофіти телесіянства прагнуть персонального роз'яснення основ учення. Але ці хлопці завели зовсім іншої. Вони почали говорити таке, про що Точикамінь уже міцно забув. Але їхня бесіда його зацікавила. Отже, вони представники однієї україно-германської фінансово-промислової групи, яка наразі перебуває у щасливому стані експансивного розширення. Закладається новий транснаціональний банк. Проблеми з'явилися, коли дійшло до вибору особи керуючого банком. Дуже мало чесних, надійних і фахових людей, знаєте, пане Точикамінь. Є чесні, але повні профани у банківській справі, є прекрасні фахівці, та, на жаль, злодійкуваті і нечесні, є кілька кандидатів, що і ніби чесні, і фахово підготовлені, але не надійні через схильність до алкоголізму і так далі, пане Точикамінь. Несподівано один із празьких директорів назвав ваше ім'я, пане Точикамінь, і всі після нетривалого обговорення погодилися, що кращої за вашу кандидатуру не знайти. Мало того, що ви відповідаєте всім критеріям, до того ж ви пражанин, а головну контору банку планується розмістити саме у Празі. На додачу мусимо вам повідомити, що дружина ваша, пані Точикамінь, дуже сумує за вами, і якби ви повернулися до нормального життя, вона охоче б відновила з вами родину. Вашу родину, пане Точикамінь.
      — Я згоден, панове, згоден!
      — Ми раді за вас, пане Точикамінь.
      — Коли я маю приступити до роботи? Прийняти банк?
      — Як лише дасте прес-конференцію у Царгороді, відразу можете їхати до Праги.
      — Яку прес-конференцію?..
      Сучимотузок, перш ніж набути апостольської гідности, чотири рази одружувався і стільки ж розлучався. Це офіційно. А неофіційно женився Сучимотузок теж десь чотири рази. Звичайно, що після такого досвіду він змушений був розчаруватися у сімейному щасті і шукати собі якоїсь іншої розради. Коли в Одесу, де тоді мешкав Сучимотузок, прибув пророк Телесій з телесиками, він зрозумів, що це — воно. Сучимотузок запекло увірував у Телесія і саме завдяки цій полум'яній вірі, а не глибині розуміння філософських тонкощів телесіянства, досягнув становища апостола.
      Коли вони з Телесієм проповідували в Загребі, підійшла одна молода неофітка і попросила Сучимотузка, чи не міг би ВІН їй пояснити дещо про інкарнацію і кругообіг душ у сущому. Вона вважає, що саме ВІН найкраще зможе зробити ЦЕ. Він довго пояснював їй найтонші деталі цієї справи, а вона заворожено дивилася на нього, забувши навіть застібнути ґудзики чоловічої сорочки, одягнутої на голе тіло. А позаяк тіло це було будови довершеної і краси неймовірної, а до всього сиділи вони на підлозі самі в екзотичному бараці місцевої телесіянської комуни, то від теорії вони поступово перейшли до практики. Продовження роду людського.
      Через тиждень активних любощів Сучимотузок так закохався в цю допитливу неофітку, яка назвалась Трояндиною, що зрозумів — без неї він уже не житець. Який Телесій, яка істина, яке самовдосконалення, коли тут такі круглі і пружні перса, точені стегна, теплі м'які солодкі губи і решта?!
      Сучимотузок чесно розповів Телесію, що з ним сталася біда (закохався), що він покидає братство апостолів і самого пана Вчителя, бо хоче повернутись у світ, одружитися, плодитися хоче і розмножатись, бо не годен протистояти цьому лихови (коханню), а якщо чесно, то — плотським спокусам, Вчителю…
      Розпрощавшись із телесиками та самим Телесієм, який благословив покараного долею колишнього брата свого на «муки сімейного щастя», Сучимотузок приплентався до Трояндини з пропозиціями руки, серця і любови до скону. Вона дуже втішилась, але через хвильку спохмурніла і сказала Сучимотузкови, що вона дівчина цнотлива (в сенсі моральному), побожна, з поважної родини і не хотіла, аби на її майбутнє подружнє життя з «тобою, мій любий» падала тінь якоїсь незрозумілої підозри.
      — Що ти маєш на увазі, кохана?
      — Люди різне говорять.
      — Що саме?
      — Що ви, мовляв, з Телесієм перебували у гомосексуальному зв'язку.
      — Що???
      — Звичайно, я не вірю цій гидоті, милий, але людям рота не затулиш. Хоча є спосіб покласти рішучий край цим пліткам.
      — Як це зробити? Я ладен на все!
      — На все?
      — На все!
      — Якщо ти відречешся від Телесія, то ніхто більше не закине тобі того паскудства і ми будемо жити щасливим благочестивим шлюбом.
      — Але…
      — Якщо ні, то ти мене, коханий, більше не побачиш! Завтра ж я від'їжджаю в Тенічтотлан!
      — Що я маю зробити?
      — Пусту дрібницю. Дати прес-конференцію.
      В царгородському Будинку культури імени адмірала Олега, де давали прес-конференцію два колишні апостоли Телесія, зібралося дуже багато журналістів — були представлені провідні інформагенції, газети і телеканали України і світу, був навіть власкор атлантидського офіціозу — газети «Посейдонський богомолець».
      У передньому ряду сиділо троє осіб, що не були журналістами, — навпроти Сучимотузка ефектна красуня з високим бюстом, а навпроти Точикаменя — два симпатичні молодики з мобільними телефонами в руках.
      Журналісти очікували на сенсацію, і вони отримали її. Виявляється, Телесій ніякий не просвітлений пророк, а звичайний шахрай і дурисвіт. Він володіє злочинною технікою зомбування людей, і всі його послідовники — це нещасні манекени, від яких страшний Телесій забрав їхню волю, а навзаєм нав'язав свою. Чинить усе це він абсолютно з корисливих мотивів, бо він, цей Телесій, страшенний грошолюб. Мріє стати більйонером за рахунок того, що вводить в оману легковірних слабодухів. Вони, Точикамінь і Сучимотузок, на щастя, вирвалися з його хижих пазурів.
      У семи різних банках світу Телесій має таємні персональні рахунки!
      Він змушує всіх своїх послідовників спродувати усе своє майно, цінні речі і навіть одяг, а гроші віддавати безпосередньо йому — Телесієви.
      Телесій до того ж сексуальний збоченець, він чіплявся зокрема до Сучимотузка з непристойними пропозиціями.
      Телесій — таємний алкоголік.
      Телесій — наркоман.
      Телесій, крім іншого, політичний інтриган, він активно створює мережу осередків сепаратистськи налаштованих елементів, які прагнуть відівати від України Стару Европу.
      І нарешті Телесій — фальшувальник грошей. Він влаштував у Одесі, на Малій Арнаутській вулиці, підпільну друкарню, де зазомбовані ним фахівці карбують фальшиві банкноти номіналом у 100 та 500 гривень.
      Журналісти, ціпеніючи від шокуючого потенціалу сенсаційної інформації, дружно усе це фіксували. Лише одна журналістка — Ярина Савойська — не піддалася загальній гнівно-обурливій ейфорії. Вона ставила екс-апостолам відверто провокаційні запитання, з відповідей на які звиклий до всього журналістський контингент знущально сміявся. Вона питала Сучимотузка, скільки разів він був одружений і чи не збирається робити це знов. Цікавилась у Точикаменя, чи не збирається він повернутися знову до фінансових справ і що спонукало його погодитись очолити один новостворений банк. Розпитувала про номери рахунків Телесія у банках світу. Вона ще багато чого хотіла спитати у екс-апостолів, але ведучий прес-конференції більше їй не давав можливости це робити.
      На загал, репліки підпільної тележурналістки трохи прояснили ситуацію з «викриттям Телесія» і посіяли в журналістських умах певний сумнів, але інформація пройшлася світом, обросла плітками, чутками та домислами і сприйняття населенням Телесія набуло якісно нового змісту — він теж!
      Суспільство розкололося — частина вірила, що Телесій чесна людина, а звинувачення — наклеп і провокація, частина почала вважати, що Телесій — користолюбивий шахрай.

XVI Подвиг другий

      Точикамінь не став керуючим банком, а Сучимотузок — законним чоловіком звабливої Трояндини, і перше, і друге відкладалося до того часу, поки обидва екс-апостоли не дадуть свідчення у суді над Телесієм. Генеральна прокуратура України порушила проти Телесія кримінальну справу за цілою низкою неприємних статей — від політичних (зазіхання на територіальну цілісність Української держави і фальшування українських грошей) до простих карних (шахрайство і сексуальні домагання). Точикамінь із Сучимотузком мали бути головними свідками, а для забезпечення їхньої безпеки їх взяли під охорону бійці новоствореної служби — НКВЗ і помістили у спеціяльний готель для почесних гостей на одному з островів Егейського моря. Вікна у тому готелі були чомусь заґратованими. А коридором походжали озброєні бійці-енквізитори у зловісній чорній уніформі зі срібними емблемами НКВЗ на петлицях, що зображували розведені кліщі і меч лезом догори. Таке поєднання цих предметів нагадувало два дзеркальні симетричні тризуби, а на мілітарно-поліцейському жаргоні цей знак отримав назвисько — павук.
      Все було готовим для гучного процесу над одним із найхитріших і найстрашніших дурисвітів останніх часів. Затримка була за малим: десь щез Телесій зі своїми рештою десятьма апостолами. Президент Вернидуб у телефонній розмові натякнув полковнику Котигорошкови, що найголовнішим завданням НКВЗ на цьому етапі є — впіймати небезпечного злочинця Телесія, бо, власне, для цього й створювалася служба… Котигорошко, знервований і виснажений, ледь не послав свого любого президента за фельдфебельською адресою, але вчасно стримав себе.
      — Якщо ви не впіймаєте Телесія, полковнику, то я не бачитиму жодного сенсу у подальшому існуванні НКВЗ та у носінні погонів полковника осавулом Котигорошком!
      Ах, ти так, подумав Котигорошко, ну, постривай! А вголос сказав:
      — Впіймаємо, пане президенте!
      — Коли?
      — Найближчим часом.
      — Це треба зробити за два тижні, бо в день першого весняного місяця має відбутися страта.
      — Страта?
      — А ви що думаєте, полковнику, що найсправедливіший у світі український суд засудить до якоїсь іншої, ніж смерть, кари цього вкрай небезпечного злочинця?
      — Я нічого не думаю, пане президенте, якщо треба впіймати Телесія за два тижні, то я зроблю це! — крижаним тоном відрапортував Котигорошко.
      — Чуєш, Вишнеславе, — полагіднішав президент, — подейкують, що цей Телесій емігрував у Атлантиду, і вони надали йому політичний притулок. Якщо так, то його не дістанеш. Треба придумати версію на цей випадок.
      — Ми знайдемо злочинця Телесія, де б він не був, — не підтримавши президентового примирливого тону, холодно сказав Котигорошко, — де б він не був, хоч на дні океану, хоч у космосі, хоч і на Північному полюсі, за два тижні його буде заарештовано!
      Саме під час цієї розмови у Котигорошка відбулась кардинальна зміна поглядів на життя, на владу і на долю. Це ж оцей по суті бандит, який злочинним шляхом (я ж знаю, як) став президентом України, буде вирішувати мою долю?! Та хто він, зрештою, такий?! Гм… А чи не час уже з користю для себе скористатися із тієї страшної таємниці, яку заповів мені вмираючий Яблуненко? Але спочатку треба злапати їм цього Телесія, треба показати цим нікчемам-тріумвіархам свою силу. А там побачимо…
      У кабінет, постукавши, ввійшов один з Котигорошкових заступників сотник Полотняк.
      — Дозвольте, пане полковнику?
      — Є нові відомості про Телесія, сотнику?
      — Поки що нема, але ми вислідили одну з його прихильниць, журналістку Ярину Савойську. Вона у Львові…
      — Так, — закричав Котигорошко, — я забороняю вам стежити за цією особою! Категорично забороняю! Ви зрозуміли, сотнику?
      Переляканий Полотняк, який ніколи ще не бачив свого начальника навіть збудженим, не те що таким лютим, стояв струнко, білим, як полотно, обличчям виправдовуючи своє прізвище.
      — Йдіть готуйте групу захоплення. Завтра вранці я вам дам точну адресу місця, де переховується Телесій. Залізу ще в один борг до астрального лихваря. Йдіть, сотнику, а про журналістку Савойську забудьте.
      Опівночі Котигорошко провів ритуал. Ні, він не викликав собі на допомогу якогось доброго чи злого духа, не малював пентаграм у колі на підлозі, власне, це не був ритуал у традиційному сенсі. До ритуальних дій можна було зарахувати хіба комплекс вправ, які допомогли мозкові інтенсивніше запрацювати. Після приведення своєї свідомости у відповідний стан Котигорошко ковтнув і запив водою велику, завбільшки, як біб, червону з білими цятками пігулку. Ліг на канапу, заплющив очі і почав мандрувати інформаційною мережею своєї підсвідомости, підключеної до астральної всесвітньої бази даних. Працював він у режимі пошуку. Шукав Телесія. Ось вони, голубчики — пророк зі своїми десятьма апостолами вечеряють чим Бог послав. А що їм цього вечора послано? Смажену рибу, хліб і вино, як водиться. А де це вони пригрілися? Так, Україна, Львів, вулиця Яреми Вишневецького, 17. Є!
      Наступного дня пополудні всі інформаційні агенції України розповсюдили урядовий прес-реліз, в якому йшлося, що після успішного завершення надзвичайно складної операції однією із спецслужб затримано громадянина Телесія, підозрюваного у скоєнні низки тяжких злочинів. Із співучасниками. Суд відбудеться через кілька тижнів в одному з міст України.
      Президент Вернидуб зателефонував полковнику Котигорошку і подякував за службу. Котигорошко у відповідь буркнув щось незрозуміле, потім президент оголосив йому, що суд і страта (а саме до цієї міри покарання, мабуть, засудить цього злочинця чесний і непідкупний, гуманний і справедливий український суд) відбудуться у Чернівцях. На Котигорошкову службу покладається охорона судового процесу і виконання вироку. Є якісь запитання, генерале, кавалере… якого ордена ти ще не маєш, Вишнеславе?
      — Список орденів, яких я ще не маю, я вам пошлю електронкою, пане президенте, а звання мені присвойте відразу «генерал-хорунжий», перестрибнувши через перший генеральський чин. Чомусь мені два срібні тризуби на погонах більше пасують, ніж один. А я за це вам розстріляю цього Телесія.
      — Ні, — несподівано сказав президент, — його не будеш розстрілювати, йому належить інша, більш екзотична кара.
      — Яка, пане президенте?
      — Каменувати!
      —Що?
      — До того ж, генерале, весь хід страти буде транслюватися телевізією на цілий світ.
      — Гаразд, пане президенте, але я ставлю одну умову.
      —Яку?
      — Я сам і мої підлеглі будемо одягнуті у спеціяльну енквізиторську уніформу.
      — Домовились.
      У Чернівцях у приміщенні міського суду розпочався процес над Телесієм. У місті з'явилося багато журналістів, а ще більше озброєних людей в уніформах усіх силових структур України — армії, поліції, ТАДЕПО (ці були у цивільному), а безпосередньо злочинців та приміщення суду охороняли вояки у незнаних досі строях. Вони були у чорних комбінезонах без знаків розрізнення, лише на рукавах мали червоно-чорно-білу емблему зі знаком «павук» та абревіатурою «НКВЗ». Але не це було умовою Котигорошка щодо особливостей зовнішнього вигляду енквізиторів, — з-поміж інших силовиків ці виділялися тим, що були у чорних глухих масках!
      — Викрутився чортів Горох, — прошипів президент Вернидуб, коли побачив перший телевізійний репортаж із Чернівців про судовий процес над Телесієм, – чистеньким хоче залишитися.
      Вранці перед початком останнього судового засідання, на якому мало бути оголошено вироки Телесію та його поплічникам, ад'ютант повідомив Котигорошкови, що до нього проситься якась дівчина.
      — Яка ще дівчина? — скипів Котигорошко, попиваючи міцнющий чай у своєму кабінеті у чернівецькій штаб-квартирі НКВЗ.
      — Каже, що вона журналістка, пане полковнику, та сама Савойська. Заарештувати?
      — Ні! — закричав Котигорошко. — Приведи її негайно.
      — Навіть не знаю, як привітатися, Вишнеславе, — сказала, ввійшовши в кабінет, Ярина Савойська, — ранок цей далеко не добрий, ні для тебе, ні для інших.
      — Сідай, Ярино, — запросив її Котигорошко, — чаю вип'єш?
      — Ні, Вишнеславе, — сумно відповіла Ярина, — не до чаю. Ти, сподіваюся, вже зрозумів, чого я прийшла?
      Аякже не зрозуміти, подумав Котигорошко, розглядаючи Ярину, за Телесія прийшла просити… а вона зовсім не змінилася, така ж заворожуюча і приваблива, навіть одягається, поневіряючись конспіративними квартирами, не гірше, ніж у Києві.
      — Я гадаю, Ярино, що ти прийшла просити за Телесія.
      — Ти не помилився, Вишнеславе, ти ж сам знаєш, що він абсолютно не винен і всі ці звинувачення у політичній змові, фальшуванні грошей, шахрайстві та іншій гидоті — це повний абсурд.
      — Знаю, Ярино, але вже пізно щось зробити. Його вже ніхто не врятує.
      — Ти можеш.
      — Теоретично так, можу, але навіщо?
      — Ну, скажімо, тому, що я тебе прошу. Не кажучи вже про елементарну справедливість.
      — Ти знаєш, Ярино, що я ще кохаю тебе, і цим користуєшся. Може, ти за врятування Телесія пообіцяєш мені повернути свою любов?
      — Все, що хочеш, Вишнеславе, — моє життя, тіло, але… любов… вибач, але я не люблю тебе і вже не зможу полюбити.
      Котигорошко зблід, довго мовчав, а потім запалив цигарку і фальшиво бадьорим тоном промовив:
      — Ходімо, Ярино, я проведу тебе повз усі ці патрулі, бо ще затримають помилково, прийнявши за адептку телесіянства. Відвезу своїм автом у безпечне місце. Куди відвезти?
      — Якщо можеш, у Кіцмань.
      …Дуже справедливий, гуманний і побожний український суд засудив Телесієвих пророків до довічної каторги на уранових копальнях, а самого Телесія — до смертної кари через побиття камінням…
      У ніч першого весняного повного місяця на горі Цецин, неподалік від Чернівців, страчували небезпечного злочинця, який хотів підняти антиукраїнське повстання в Старій Европі, фальшував гривні, дурив людей і схиляв ближніх до сексуальних збочень.
      Гору було оточено трьома кільцями охорони — спецняки ВНУ, поліція, тадепівці (у цивільному), а безпосереднє місце страти оточили енквізитори у масках. Вони ж конвоювали засудженого. Все дійство знімала державна телевізія чотирма камерами, у прямому ефірі йшла трансляція чи не на весь світ.
      Ясно світив місяць, до того ж місце страти підсвічувалося потужними прожекторами з військових автомобілів. Вітер розвівав прапори — державні жовто-блакитні та енквізиторські: криваво-червоні з чорною емблемою «павук» у білому колі.
      Привели катів — двадцятьох кримінальних злочинців, вбраних у червоно-чорні хламиди і каптури з прорізами для очей. За участь у страті їм було обіцяно зменшення терміну ув'язнення. Кожен з них тримав у лівій руці кошик з камінням, не меншим за гусяче яйце.
      Біля стовпа, до якого мали прив'язати злочинця, стояв суддя у синьо-жовтій мантії.
      Чекали на засудженого.
      Телесія везли у джипі. Його вбрали у чорну сутану, на грудях якої білою фарбою було намальовано скошений хрест з «галочкою» — емблему телесіянства. Біля нього сидів Котигорошко у енквізиторському строї без знаків розрізнення та в масці. Коли вони під'їхали до місця страти, Котигорошко звелів усім своїм підлеглим вийти з авта і пересвідчитися, що дверцята міцно зачинені, а у вікна ніхто не зазирає, витягнув з нагрудної кишені невеличкий нікельований футлярчик. Поклавши на коліна, він відчинив його і взяв шприц з голкою.
      — Через п'ять хвилин ви помрете безболісною легкою смертю, — сказав Котигорошко Телесію і зробив йому ін'єкцію у вену лівої руки. Після цього він сховав шприц і, вийшовши з авта, дав команду своїм енквізиторам. Чотири бійці у масках підвели Телесія до стовпа, сяк-так прив'язали його і відійшли вбік. Суддя швидко зачитав вирок. Тадепівець у цивільному дав команду катам, які стояли за шість кроків від стовпа з Телесієм. Коли перший камінь розкроїв йому голову, Телесій був уже мертвим.
      Котигорошко сидів у своєму джипі, курив і, не заїдаючи, чарку за чаркою пив текілу — екзотичну ацтекську горілку з кактусів.

XVII На все приходить час розплати

      Після усіх цих подвигів і потрясінь Котигорошко ще раз зробив для себе переоцінку цінностей і вирішив просто доживати. Він більше нічого не хотів у цьому житті. Навіть пускати в хід Яблуненків «заповіт». Єдине знав: мусить довести до пуття своїх дітей — двох синів і дочку та допомогти Небославі якось підтримувати той рівень життя, до якого звикла його родина. А для цього Котигорошко, уже генерал-полковник, відстояв від спроб ліквідації свою спецслужбу — НКВЗ, яка, перебазувавшись у Київ, все більше і більше входила в силу. Відразу ж після страти Телесія Тріумвірат, а особливо прем'єр-міністр Крутивус, наполягали, аби НКВЗ було або влито як структурний підрозділ в ТАДЕПО, або взагалі розформовано. Але Котигорошко не стільки через жадобу влади, скільки через природну впертість і дух суперечливости просто сказав — ні. А що ти мені зробиш — ТАДЕПО напустиш на НКВЗ чи поліцію, а може, — ВНУ? Хочеш громадянської війни між силовиками? Га, прем'єр-міністре? Така заповзятість Крутивуса в намаганні знищити НКВЗ насторожила президента Вернидуба, і він став на бік Котигорошка. Цей епізод не минув марно для енергійного Крутивуса: його найкращий друг і колега по Тріумвірату — президент України пан Вернидуб щось запідозрив. Він викликав до себе генерала Котигорошка і почав дуже здалеку незрозумілу розмову, мовляв, так і так, Вишнеславе, чи не думаєш ти, що наш любий друг і колега якось змінився, чи не задумав, бува, чогось лихого? Котигорошко відразу втямив, чого хоче від нього президент, і вирішив категорично, що не буде допомагати павукам у слоїку пожирати один одного. Він сказав без натяків, до того ж прямо дивлячись у вічі президентови, що не його це робота, тобто не буде він допомагати Вернидубови позбуватись друга-конкурента, чому не буде, — а тому, що не хоче, розбирайтеся, мовляв, самі. Котигорошко ризикував, але він перебував у такому стані, що цілком байдуже міг би прийняти як найпекучішу прикрість, так і запаморочливий успіх, — він прагнув одного: аби йому дали спокій. Щоправда, він пообіцяв президентови, що НКВЗ не буде заважати ТАДЕПО нищити Крутивуса і не стане на бік останнього.
      Котигорошко свідомо самоусунувся від закулісної політичної вовтузні і пильнував лише за двома речами — своєю спецслужбою і своїм спокоєм. НКВЗ із страшної каральної установи, якої боявся увесь український світ, перетворилася на елітарний інтелектуальний центр, що займався вишуканою аналітикою. Генерал Котигорошко в роботу НКВЗ без особливої потреби не втручався, а цілком покладався на своїх заступників. Сам же він наблизив своє життя до рослинного існування: вставав вранці, мився, але ніякої зарядки не робив, коли мав апетит, снідав, коли ні — то ні, їхав на службу, там, переборюючи апатію, пересвідчувався, що в НКВЗ лад і спокій, потім сидів у себе в кабінеті за робочим столом, перекладав з купи на купу свіжу пресу і так аж до обіду, за обідом генерал Котигорошко випивав пляшку вина, а потім трохи спав, у надвечір'я він ще раз опитував своїх заступників, чи в НКВЗ усе гаразд і, задоволений тим, що новин, які би порушували його спокій, нема, починав збиратися додому; вдома він теж через силу цікавився в Небослави справами дітей, а потім вирушав у офіцерський клуб, там Котигорошко мав свого улюбленого артиста Кобзо-Кобзаренка — співака, що виконував тужливі українські пісні у супроводі бандури. Котигорошко запрошував Кобзо-Кобзаренка за свій столик, щедро частував його напоями та наїдками, слухав пісень і пив, слухав пісень і пив… Так минуло десять років.
      Упродовж цього часу Котигорошко хвилювався лише у тих випадках, коли хтось намагався порушити його табу: згадати особу на ім'я — Ярина Савойська і коли погіршувалась якість кельтського напою під назвою «віскі». Все решта генерала Котигорошка не зачіпало. Щоправда, він трохи пожвавився напередодні Нового року, коли завершувалося тисячоліття, тим більше, що йому мало виповнитися сорок років, але все минуло буденно: світ вступив у нове тисячоліття, він розміняв п'ятий десяток і — нічого не змінилося. Котигорошко все більше і більше спав, навіть пити алкоголю змушений був менше, бо це часом вибивало його зі сну, все менше і менше цікавився подіями поза собою і чекав кінця. А позаяк він був чоловіком фізично міцним і цілком здоровим, то чекання передбачалося тривалим.
      А тим часом Україна повним ходом змінювалась. Як водиться, тональність задавалася згори. Президент Вернидуб активно узурповував владу. Одного холодного весняного ранку всі засоби масової інформації України повідомили прикру звістку: прем'єр-міністр України пан Крутивус виявився підлим негідником. Упродовж довгих років він обманював шановного пана президента Вернидуба і весь український нарід, прикидався патріотом і щирим українцем, а насправді був казнокрадом, прихованим українофобом, завзятим шкідником і шпигуном Атлантиди.

  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10