– Червона Квітка? – перепитав Мауглі. – Та, що росте вечорами всередині людських хатин? Добре, я назбираю трохи її пелюсток.

– Одразу видно, що це говорить людина, – гордо сказала пантера. – Пам’ятай, що вона розквітає і росте в невеликих горщиках. Схопи один такий горщик і швидко неси сюди. А потім зберігай квітку і турбуйся про неї, щоб вона росла і могла допомогти тобі, коли знадобиться.

– Добре! – сказав Мауглі. – Я зараз же вирушу по неї. Але спочатку скажи мені, Багіро, – і хлопчик обхопив руками м’яку шию пантери, – скажи мені, чи певна ти, що все це – витівки Шер-Хана?

– Присягаюся зламаними ґратами, які дали мені свободу, що я в цьому впевнена, мій Маленький Братику.

– Тоді я присягаюся буйволом, за якого куплено моє життя, що помщуся Шер-Хану за все, що він зробив. Скоро помщуся, – додав хлопчик і зник у глибині ущелини.

– Оце людина, справжня людина! – тихо промовила Багіра, лягаючи на своє місце. – О Шер-Хан, жодного разу ще не було в тебе такого нещасливого полювання, як те, що ти розпочав тоді, десять років тому, на маленьке Жабеня!

А Мауглі мчав лісом, і серце його швидко стукотіло в грудях. Він прибіг до рідної печери, коли вже спускався вечірній туман і впала роса. Хлопчик зупинився біля входу і поглянув униз, у долину. Його братів не було в печері. Там лежала одна Вовчиця-Мати, яка, почувши уривчасте, швидке дихання Мауглі, одразу здогадалася, що її дороге Жабеня чимось дуже схвильоване.

– Що з тобою, мій сину? – запитала вона.

– Дрібниці, нема про що й говорити, плітки кажанів про витівки Шер-Хана, – відповів той. – Я полюю сьогодні, Мамо, поруч із нивами, внизу, – додав Мауглі й зник у хащах, які оточували печеру.

Він попрямував одразу вниз, до річки, що шуміла в глибині долини. Раптом хлопчик зупинився: він почув багатоголосе виття. То Зграя полювала на оленя – він, переслідуваний, кричав, а потім різко повернув до річки. Мауглі почув гарчання звіра і роздратовані голоси молодих вовків:

– Акело! Акело! Сюди! Нехай вовк-одинак покаже нам свою силу! Не чіпайте, дайте місце ватажку Зграї! Нумо, Акело, хапай! Стрибай!

Схоже на те, що Акела стрибнув, але невдало, бо до Мауглі долинуло спочатку клацання зубів, а потім стогін вовка, якого, мабуть, олень підім’яв під себе й ударив передніми ногами.

Мауглі зрозумів: не варто чекати того, що станеться після невдалого нападу його друга й захисника Акели, і стрілою помчав униз, до людських поселень.

– Багіра казала правду, – важко дихаючи, прошепотів Мауглі й заліз у купу трави, яка була зібрана для худоби й лежала неподалік однієї з хатин. – Завтра буде вирішальний день – як для Акели, так і для мене.

Пізніше, притиснувши обличчя до шибки хатини, він дивився на вогонь. Він бачив, як немолода жінка вставала вночі й годувала цей вогонь – клала в нього шматки обвугленого дерева. А на світанку, коли всі предмети поринули в білий холодний туман, Мауглі побачив, як син господаря взяв глиняний горщик, поклав туди шматки дерева і кілька розжарених вуглинок. Потім хлопчик, прикривши горщик ганчіркою, вийшов до худоби.

– Ото й усе? – сказав собі Мауглі. – Ну, якщо дитина може тримати вогонь, тоді мені нема чого боятися. – З цими словами Мауглі вистрибнув назустріч хлопчику, вихопив з його рук горщик і зник у білій імлі туману раніше, ніж перелякана дитина закричала.

«Вони дуже схожі на мене, – думав Мауглі, дмухаючи щосили в горщик з вогнем, як це робила жінка в хатині. – Ця квітка помре, якщо я не буду її годувати», – мовив він до себе і, знайшовши кілька сухих гілочок та шматків кори, вкинув їх у горщик. На півдорозі до вершини гори він зустрів Багіру. Ранкова роса, що лягла на її шерсть, сяяла різнокольоровими блискітками.

– Акела зазнав невдачі, він схибив на полюванні, – сказала вона. – Вовки хотіли розірвати його одразу, але згадали про тебе й залишили його. Вони нишпорили по всій горі, шукаючи тебе.

– А я був біля людських поселень. Я готовий їх зустріти. Дивися, Багіро! – Мауглі показав їй горщик з вогнем.

– Чудово! Я бачила, як люди клали сюди кінчик сухої гілки, і тоді на цьому кінці розквітала Червона Квітка. Ти не боїшся спробувати?

– Ні. Чого б мені боятися? Тепер я починаю дещо згадувати, наче бачив це уві сні. Ще до того, як став вовком, я лежав біля Червоної Квітки, і мені було так приємно, так тепло…

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.