Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi чудовоу опери.
      Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
      Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
      - Азимуте, ти - генiй!
      I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
      - Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха!
      Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
      - Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
      На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
      Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв.
      Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
      Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
      Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
      I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
      - Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
      - Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
      - Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
      - Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi!
      - Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
      - А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину тому залишилася б сама згадка...
      Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
      - Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння?
      - Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
      Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
      - Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
      I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр.
      Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
      Так, це був магнiт!
      Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
      Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина.
      Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясусться!
      Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки.
      Аж раптом сталося диво дивне.
      З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
      Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
      Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
      Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
      - 4пi-ер-квадрат!
      I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
      Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався:
      - Небреха!
      А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.
      9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ
      Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу цивiлiзацiу.
      Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку безодню доiсторичного часу.
      Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр несподiванiй п'ятiрцi.
      Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi космiчного брата по розумуi
      Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи, оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.
      Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i Небреха.
      Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом не принизити себе в очах спiврозмовника.
      ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата.
      Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я той дiалог не полiнувався занотувати.
      Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi мовив:
      - Така радiсть!
      - Ще б пак! - погодився капiтан.
      - А чи уявлясте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду, Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!
      - Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану тему капiтан Небреха. - А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод, Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв, щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.
      - Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на своу видатнi заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?
      - А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неу?
      - Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже вичерпалася фантазiя! От!
      - Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.
      - Капiтане!
      - Конструкторе!
      Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.
      - Капiтане, - ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, - невже ви один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?
      - Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-сдиний у Всесвiтi творець?
      - Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi належну йому шану колобок.
      - А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як пбмiчник природи!
      - Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат.
      - Так само, як i з вами, - насупився Небреха.
      Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.
      Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.
      З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися. Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного, взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?
      Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.
      4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.
      Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався йому габаритами.
      I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.
      - Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас, другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура!
      Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.
      - Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову 4пi-ер-квадрат.
      - Здорово! - охоче погодився з ним Небреха.
      - Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.
      - Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк.
      Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.
      - Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор.
      - Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоув його капiтан Небреха.
      - Ах, так! Оце присмно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою кiнцiвку.
      Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч який уславлений вiн був.
      - Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте запросити вас до нашоу ракети на тюбик пасти.
      4пi-ер-квадрат не пручався.
      - Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. Але з тiсю умовою, що й ви завiтасте до мене на сухiврю з хлорели.
      10. ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПI-ЕР-КВАДРАТ
      Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха щедро сервiрував нехитрий снiданок.
      Все тут вражало нашого допитливого гостя.
      Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника:
      - Тiк-так, тiк-так, тiк-так...
      Але найдужче його принадили нашi гамаки.
      Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав:
      - Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих пристроув? Я не стрiчав ух на жодному зорельотiу Усе крiсла та лiжка...
      Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля такоу вiдвертоу похвали з його боку було б негарно казати про себе. От менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда.
      - Це капiтан, - вiдповiв я на запитання конструктора, - подбав про наш комфорт... Вiн все вмiеi
      - Колего, - захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, багато я бачив генiальних i навiть надгенiальних винаходiв, та й сам маю купу патентiв, але такого бачити не доводилося. Це справдi матерiальне втiлення гнучкого плетива ваших мозкових звивинi
      I вiн знову, мов легкий м'ячик, з щасливим вереском перелетiв з гамака в гамак.
      - Ви ще не все знасте, - невгавав я. - Звернiть увагу, ваша генiальнiсть, сiтки сплетено iз скрутнiв хлорели. Оцi скрутнi врятують нас у скрутi. На випадок чого, ух можна розтовкти у ступi i зварити чудову юшку. I врахуйте, конструкторе, обидвi сiтки капiтан сплiв рiвно за пiвоберта оцiсу планети навколо свосу осi!
      - Мудра голова та ще золотi руки! - вражено вигукнув наш гiсть. Капiтане, ви зробите мене найщасливiшою кулею у Всесвiтi, якщо подарусте креслення цього казкового приладу. Ваше iм'я увiйде в iсторiю галактики ЗС-295, як найбiльшого уу благодiйника. Присягаюся подвiйною дiаграмою народження понаднових зiрок!
      - Та що ви, - з винятковою скромнiстю озвався капiтан Небреха i, щоб приховати за тютюновою завiсою свос недоречно сяюче обличчя, заходився натоптувати люльку. - Давайте, мiй любий колего, лiпше не будемо перевантажувати коробку зайвими комплiментами, хоч якi б об'сктивнi вони не були. Я пропоную вам, конструкторе, товарообмiн, щоб нiхто не подумав, нiби ви ошукали старого тубiльного капiтана.
      - Оце дiло! - зрадiв 4пi-ер-квадрат. - За креслення гамака я, не замислюючись, вiддам вам власну шапку-невидимку i ще всевидюще око на додачу!
      Я аж затамував подих.
      Шапка-невидимка! Всевидюще око! Отакi скарби за гамак з хлорели! О небо, вже через такi сувенiри варто було б вирушити у цю незвичайну подорож!
      Але капiтан Небреха розвiяв моу надiу, як протяг розвiюс тютюнову хмару.
      - Знання, конструкторе, - некорисливе зауважив вiн, - дорожчi над усякi скарби. Тiльки вони збагачують мислячу iстоту.
      - Ця iстина така ж непомильна, як i те, що 2 в квадратi i 2х2 дорiвнюс 4! - пiдтакнув 4пi-ер-квадрат. - Але до чого ви, колего, ведете?
      - До товарообмiну, мiй вчений друже, - пояснив капiтан Небреха. - Я вам - креслення, ви менi - розповiдь. Бо над усе я волiю послухати розповiдь, як ви налагоджували еволюцiу на цiлинних планетах, про що ви були ласкавi згадати пiд час нашого присмного знайомства. Якщо, звичайно, гамак i наладка еволюцiй - рiвноцiннi речi...
      - Капiтане, ви грабусте самi себеу - цiлком справедливо вигукнув 4пi-ер-квадрат.
      Я теж осудливо дивився на затятого капiтана. I, як виявилося, недарма, бо в особi кругловидого конструктора вiн собi знайшов достойного, як оповiдача, конкурента. Такоу дивовижноу розповiдi я нi доти, анi пiсля не чув i, певно, вже не почую.
      - Що ж, друзi моу, - повiв 4пi-ер-квадрат, легенько погойдуючись на гамаку, - як розповiдати, то розповiдати...
      Почну з двох основних положень iстотологiу. Перше: життя на планетах виникас, не чекаючи мислячих диригентiв. Друге: форми його такi ж розмаутi, як i природнi умови небесних тiл.
      Вiзьмемо для прикладу планетну систему свiтила, пiд ласкавими променями якого нам пощастило зустрiтися.
      На першiй планетi ми знайдемо вайлуватих, неповоротких i важких кам'яних створiнь. IПестилапi i двоголовi, вони бездумно гризуть кам'янi стовбурини кристалiчних рослин або винiжуються у розпеченому баговиннi пiд несамовитим жаром вельми близького Сонця. Це кварцевi iстоти. Свiт ожилого каменю.
      А що ми бачимо отут, на третiй планетi?
      Гiгантських холоднокровних рептилiй з мiкроскопiчним мозком. Вони бояться навiть цього лагiдного дня i ховаються у затiнку дерев або охолоджуються у прибережних морських водах. Лише у сутiнках та вночi вони безтямно роздирають один одного, щоб пiдживити своу велетенськi тiла.
      А тепер завiтаймо на п'яту, найбiльшу планету системи.
      Там вирують бездоннi амiачнi океани i шаленiють страхiтливi азотнi урагани. Але циклопiчнi амеби та велетенськi iнфузорiу, що нинi царюють на отруснiй планетi, почувають себе як вдома.
      Та хоч якi на цих трьох планетах природнi вiдмiнностi, еволюцiя за пару сотень мiльйонiв рокiв мас зробити свос дiло. На планетах забуяс розумне життя. I тодi настане iсторична мить, коли за круглим столом мiжпланетноу конференцiу по обмiну досвiдом зустрiнуться такi рiзнi представники трьох цивiлiзацiй: генiальний бронтозавр (вiн вже зараз мас аж три мозки - у черепi, грудях i в хвостi), мудрий кам'яний гiсть з чарiвною кам'яною квiткою i драглистий одноклiтинний iнтелект.
      Аж тут я передбачаю одну прикру обставину: генiальний бронтозавр на конференцiю не з'явиться, хоч би скiльки нагальних запрошень йому не посилали.
      Чому?
      Невже вiн знехтус своуми досконалими iншопланетними родичами i оцим недостойним мислячоу iстоти вчинком зганьбить високорозвинену цивiлiзацiю ящерiв?
      Нi i ще раз нi!
      Просто нещасний тримозковий бронтозавр приречений еволюцiсю на безславну загибель. Мiсцевi гiганти нiколи не подарують Всесвiту мислячих чудовиськ...
      По-перше, рептилiу не мають потових залоз, цих надiйних терморегуляторiв тiла. Навiть зараз вони вдень лякливо ховаються вiд сонячних променiв у вологих сутiнках джунглiв. Варто ум висунутися просто неба, як вони всi до одного сконають вiд сонячного удару.
      По-друге, у потвор надто повiльний обмiн речовин. Отже, вони неспроможнi швидко акумулювати життсву енергiю.
      А по-третс (i це найголовнiше!), у рептилiй вельми висока пристосованiсть до обмежених парникових умов, що нинi запанували на планетi. Справа в тiм, що еволюцiя не передбачас геофiзичних змiн, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тiльки-но на планетi станеться якась катастрофiчна клiматична змiна, як геть усi монстри загинуть.
      Що ж робити високорозвиненим цивiлiзацiям iнших свiтiв?
      Сидiти i склавши руки спостерiгати трагедiю планети?
      Але ж це приведе до зриву вiдповiдальноу мiжпланетноу конференцiу!
      Чи не краще шляхом свiдомого експерименту виправити фатальнi помилки еволюцiу? Чи не краще створити якiсно нову перспективну iстоту i канчуком думки прискорити уу розвиток?
      А на планетi с всi умови для життя сймодiючих штучних створiнь, що самовдосконалюються на основi хiмiчного синтезу бiлкiв з амiнокислот за допомогою i управлiнням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть молодцi! Менi так i кортить у темпi мого друга капiтана Небрехи - за пiвоберта планети навколо осi - злiпити зразок: автономну довгодiючу аналiтичну машину, скорочено АДАМа. I тодi еволюцiя покотиться вимощеним мосю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадковi манiвцi.
      Але, як бачите, я досi нiчого не роблю. Тiльки марную дорогоцiнний час, тiшачись у своуй художнiй майстернi. Знасте, виточую з наймiцнiших каменiв скульптурнi автопортрети на добру згадку майбутнiм хазяям планети. Оце у джунглi одного з материкiв я вже накидав тисячi кам'яних куль. Всi вони копiя я!..
      ...Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.
      Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною.
      Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:
      - Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?
      - Так! - рiшуче пiдтримав я капiтана. - Чому ви зволiкасте? Майбутнс людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?
      - Рiч у тому, - сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, - що я нiяк не придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо...
      - Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? - поцiкавився капiтан Небреха.
      - Бачите, каштане, - милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, - галактика ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань страхiтливо зростас.
      - То й що з того? - не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд капiтана Небрехи.
      - А те, мiй юний друже, - з притиском вiдповiв наш гiсть, - що коли моу земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова суперечка на тему - хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти... А без довiдки хiба хто вiрить кому?
      Атож, це була вельми поважна причина.
      Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.
      "Як же так? - почав розчiсувати я своу думки. - Iсную я взагалi чи не iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив дiло. Порядок!"
      I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.
      Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.
      - Конструкторе, - тихо мовив капiтан Небреха, - чи подобасться вам мiй рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам?
      - Капiтане, - озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх бокiв показну постать Небрехи, - бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу, бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!
      - Тож дерзайте, конструкторе! - наполiг капiтан Небреха.
      4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався з боку на бiк.
      - Як? - заволав вiн. - Невже ви ладнi стати моум натурщиком?
      - Так!
      - I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого сотворив?
      - Анiтрохи!
      - Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!
      - Хай пiддають...
      - Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша смiливiсть не мас меж!
      - Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха. - Вiд вусiв до протеза!
      - Ой-ой-ой! - зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули. - Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах...
      Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.
      Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким розумом i широким свiтоглядом.
      - Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! - загримiв вiн.
      - Правильно! - зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик. - Капiтане, ви - сама мудрiсть!
      - Ура! - чимдуж загорлав я.
      А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок.
      Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а 4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана планета коло свого життсдайного свiтила.
      Ех, якби менi фотоапарат!
      Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:
      - А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!
      I вiн хутко покотився до вертольота.
      А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено присiв на колоду.
      - Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i пучки тютюну...
      Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!
      11. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ
      Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.
      Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте, Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.
      Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.
      Та розповiм, як воно було.
      Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того дня обом добряче перепало.
      Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.
      Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:
      - Доброго iсторичного ранку!
      - Салют! - вiдгукнулися ми.
      Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:
      - Прошу на борт, друзi моу. Час не ждеу У мене все готове для експерименту.
      Тут ми й вскочили у першу халепу.
      Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це йому анiтрохи не допомагало.
      Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.
      Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт панiкувати.
      - Капiтане! - благав вiн. - Хутчiш, капiтанеу Ви, як досвiдчений хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарусться сумiш з бiлих i червоних кульок, що мас живити портативний моторчик!
      Вiн у вiдчау випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне конструктивне рiшення.
      Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiсу несподiваноу скрути.
      - Гей, на вертольотi! - гримнув капiтан, задерши голову. - Ану, попускайте запасний якiр! Майна!
      4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такоу незрозумiлоу команди. Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан Небреха чомусь вимагас кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик виконувати капiтановi накази без роздумiв.
      Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi.
      - Вiра! - гукнув мiжзоряний вовк.
      А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав:
      - Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите, я переконаний прихильник старих залiзних традицiй.
      - Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом 4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех!
      I вiн розпачливо змахнув усiсю дюжиною кiнцiвок.
      - У мене ж нема свiжого матерiалу! - застогнав необачливий конструктор. - Я ж поклав у термокамеру все до крихти!
      Та цiсу фатальноу митi космiчний бувалець знову показав усю свою винахiдливiсть i рiшучiсть.
      Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний ланцюг, що тримав нас на землi.
      Що тут сталося!
      Могутнс поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво.
      Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони змiнювали один одного щосекунди.
      Тропосфера!