ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста 2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним. 3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду 4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала. 5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв, 6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив – 7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда, 8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними 9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу. 10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно 11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула 12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно. 13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись, 14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв 16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу. 17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні, 18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши. 19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий, 20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок; 21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї 22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої. 23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність. 24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі, 25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних. 26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї 27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон 28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно 30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той, 31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала. 32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває, 33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних, 34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних, 35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі. 36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони 37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли. 38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався 39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї 40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього. 41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками 42] Й кінською гривою, – страшно зверху вона коливалась. 43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю, 44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба 45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера 46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.

47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге 48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову, 49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися 50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку. 51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши, 52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання 53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві 54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато 55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.

56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини 57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта, 58] Коло Енея – в народі, як бога, його шанували, – 59] Трьох Антенора синів – Поліба і з ним Агенора 60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу. 61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим, 62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину 63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, – 64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах, 65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю 66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса. 67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами 68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа, 69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, – 70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв 71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав. 72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе 73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна

74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала. 75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно 76] Кожен в домівці своїй, – стояли збудовані гарно 77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу. 78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда, 79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам. 80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко, 81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині, 82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв, 83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.

84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний, 85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди. 86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати 87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі, 88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома, 89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, – 90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги, 91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон 92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду, 93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней. 94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда. 95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом 96] В лоб йому вдарив, – не стримав шолом його з міді важкої – 97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок 98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.

99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон, 100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю. 101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа, 102] З двох Пріамідів – побічного й шлюбного сина, – обидва 103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний, 104] Поряд же – славний Антіф був. Колись на галявинах Іди, 105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям, 106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх. 107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон 108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив, 109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув. 110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне, 111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше 112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий, 113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої, 114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами 115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє. 116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може 117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем, 118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий – 123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато 124] Золота від Александра узявши – дарунок блискучий! – 125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю. 126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон 127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми. 128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки, 129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом 130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп. 132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха – 133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати, 134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний, 135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали 137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] «Ви – Антімаха сини, відважного серцем, що радив 139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая, 140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою, 141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, – 142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!» 143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці, 144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак. 145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він, 146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши. 147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився, 148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги, 149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї. 150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали, 151] Кінних – комонні, аж курява в небо здіймалась клубами 152] Скрізь по рівнині – кінські дзвінкі її ноги здіймали, – 153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон 154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв. 155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме 156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням 157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, – 158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда, 159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні 160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв, 161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали 162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові. 165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв. 166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана, 167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни, 168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно 169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни 171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали. 172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови, 173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі, 174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель; 175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами 176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає. 177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон, 178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни. 179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея 180] Падали часто, – списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі 182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько 183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди, 184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці. 185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

186] «Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово. 187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів, 188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв, 190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття 193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде 194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна».

195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда 196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських. 197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла, 198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми. 199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200] «Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний! 201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати: 202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів, 203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй 205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття 208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна».

210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда. 211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю, 212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо, 213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна. 214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв, 215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили. 216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон 217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині, 219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов – 220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх? 221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора, 222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок. 223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму, 224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю. 225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку, 226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього. 227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський, 228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих. 229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті, 230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої. 231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов. 232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися, 233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною. 234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив 235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку. 236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу 237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря. 238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний, 239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні 240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив. 241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним 242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини 243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато: 244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати 245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього. 246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон 247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами, 249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою 250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата. 251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний, 252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя, 253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон, 255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі. 256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем. 257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги 258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших. 259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю 260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив, 261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом. 262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця, 263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих, 265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням, 266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю. 267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла, 268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню. 269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають, 270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах, 271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують, 272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню. 273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати 274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він. 275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

276] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв! 277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену 278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись 279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих 281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні, 282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала, 283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон, 285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні! 287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту! 288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику 289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих 290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева, 293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю, 294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв 295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний. 296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний, 297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний, 298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки 300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу? 301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта, 302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая, 303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна. 304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі 305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм, 306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє, 307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні 308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, – 309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне, 311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї, 312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] «Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу? 314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє, 315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] «Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі 318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний 319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю, 321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона 322] Богоподібного скинув, супутника того державця. 323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних. 324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри, 325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких. 326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше 327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили 329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся 330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати 331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова 332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери. 333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив 334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки. 335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон, 337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали. 338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя, 339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці, 340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився. 341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх 342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся. 343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали. 345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний 346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] «Знов насувається лихо на нас – оцей Гектор могутній! 348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа, 350] Цілячи в голову прямо, – не схибив, по верху шолома 351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді, 352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, – високий, потрійний, 353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок. 354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався, 355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою 356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила. 357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом, 358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю, 359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю, 360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув. 361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько 363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову! 364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну. 365] Все ж покінчу з тобою я,– потім в бою десь зустрівшись, 366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник. 367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом. 369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени, 370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій, 371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі, 372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній. 373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа 374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий 375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука, 376] Гостру пускає стрілу, – недарма вона з рук полетіла! 377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши, 378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки 379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я 381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив! 382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою 383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній: 385] «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти, 386] Тільки б но в кучерях пишних, – на мене ти виступив збройно, 387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли! 388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки! 390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа! 391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану, 392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним. 393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає, 394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши 395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний, 397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну 398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний. 399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати 400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв 402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв. 403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись 405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю 406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон. 407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце? 408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають, 409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно. 410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками, 412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних 413] І оточили його, готуючи власну загибель. 414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні 415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової, 416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить. 417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього 418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають. 419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили 420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом, 421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта; 422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома. 423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці, 424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив 425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю. 426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом, 427] Рідного брата великим багатством славетного Сока. 428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний, 429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві! 431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш, 432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши, 433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив 435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв, 436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир. 437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна 438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа. 439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся, 440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] «Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча! 442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву, 443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш 444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу, 445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати. 447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину 448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди. 449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину! 451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути. 452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна 453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні 454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно. 455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний 457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв. 458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце. 459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея, 460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього. 461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч. 462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих, 463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий, 464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний! 466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос, 467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни 468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв. 469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо! 470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись, 471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний. 473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни 474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши, 475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах 476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою, 477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна. 478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна, 479] Хижі шакали гірські починають його шматувати 480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить 481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає. 482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само 483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом 484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну. 485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним, 486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни. 487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою, 488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама 490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока, 491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта. 492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає 493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних, 494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато 495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, – 496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний, 497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого 498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська, 499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше 500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали 501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея. 502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо, 503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави. 504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї, 505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени, 506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду, 507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом. 508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї, 509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне. 510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано! 512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою, 513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих. 514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший – 515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний, 517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, 518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов. 519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли 520] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив 522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] «Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають, 525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди, 526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу – 527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо 528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям 529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі 530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих 532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні, 533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв, 534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю 535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї, 536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно 537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор 538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне 539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа. 540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська, 541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор, 542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином: 543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта. 545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув, 546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати, 547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих 549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють 550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром, 551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса, 552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих 553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи 554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався, 555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем. 556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею 557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато 559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає 560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти 561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча, 562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, – 563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали 564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні, 565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий. 566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість 567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней, 568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути, 570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв 571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих 572] Гострі списи, – з них одні в величезнім щиті застрягали, 573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись, 574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона, 576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли, 577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши, 578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, , 579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи. 580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати. 581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає 582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу 583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве 584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло. 585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він 586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини 589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, – 590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте 591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши 593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї, 594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько, 595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва. 597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні, 598] Потом умиті, – людського він віз вожая Махаона. 599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, – 600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився 601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали. 602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався 603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету 604] Вийшов, немовби Арей, – то був його лиха початок. 605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

606] «Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?» 607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

608] «О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем! 609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї 610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна. 611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся 612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить. 613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,

614] Сином Асклепія, – мужа в обличчя не встиг я побачить, 615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали».

616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга 617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.

618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом 619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну, 620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней 621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру 622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету 623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних, 624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, – 625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом, 626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку, 627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив. 628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний, 629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому – 630] В мідному блюді закуску до того напою – цибулі, 631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить. 632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому, 633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири 634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок, 635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому. 636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би, 637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор. 638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши 639] В келих вина, натерла козиного сиру на»мідній 640] Терці і білого борошна ячного ще домішала. 641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила. 642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили, 643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно. 644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий. 645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного, 646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати. 647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:

648] «Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий! 649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись, 650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю, 651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона. 652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла. 653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він 654] Муж цей страшний – звинуватити легко й безвинного може».

655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

656] «Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських, 657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме 658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі 659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко. 660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній, 661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним – Агамемнон, 662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий. 663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища – 664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний 665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв. 666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв 667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали, 668] їх же самих перебито було до останку? У .мене 669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому. 670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути 671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча 672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха, 673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді. 674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши, 675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий; 676] Тільки упав він – і всі відразу розбіглись селяни. 677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали – 678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих, 679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних. 680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили – 681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата. 682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали, 683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився, 684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я. 685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати 686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді. 687] От позбирались вожді пілоського люду і стали 688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні 689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли. 690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня 691] В роки минулі – кращі тоді з нас загинули люди. 692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний, 693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші. 694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї, 695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

696] Череду гарних корів і велику отару овечу 697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами. 698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді: 699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом 700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний 701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич, 702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней. 703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець 704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу, 705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки. 706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту 707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї 708] Разом усі – й піхотою, і однокопитими кіньми 709] Вийшли на нас. Із ними – озброєні два Моліони, 710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі. 711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім, 712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко. 713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї. 714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна 715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї 716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди: 717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив 718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні. 719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю. 720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших 721] Вже визначався, – так повела нашу битву Афіна. 722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени 723] В море впадає, – зорі там божистої ми дожидали, 724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота. 725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши, 726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею. 727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні, 728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону, 729] А ясноокій Афіні – з черід щонайкращу корову. 730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах, 731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї, 732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї, 733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили. 734] Але велике на них дожидало ще діло Арея. 735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце, 736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну. 737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався, 738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні 739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він, 740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем, 741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая. 742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, – 743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю, 744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї 745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа, 746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший. 747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний, 748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє, 749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами. 750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів, 751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний, 752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою. 753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам. 754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини, 755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали. 756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий, 757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським 758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна. 759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж 760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней. 761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях. 762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же 763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї. 764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине. 765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав 766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея. 767] В домі якраз ми були тоді – я й Одіссей богосвітлий. 768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав. 769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея, 770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній. 771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі, 772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний, 773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі 774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він 775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву. 776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм 777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку 778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши, 779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає. 780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились, 781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами. 782] Згодні були ви обидва, а інші – поради давали. 783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу 784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших. 785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав: 786] «Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом, 787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший. 788] Допомагай же йому порадою й словом розумним, 789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний». 790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині 791] Слово промов до Ахілла – розумний він, мусить послухать. 792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б 793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі. 794] А як боїться душею якогось богів віщування, 795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна – 796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою 797] Швидше пошле, – чи не станеш ти світлом рятунку данаям. 798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, – 799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї 800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї, 801] Втомлені боєм важким, – на війні відпочинок короткий. 802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко 803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже». 804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, – 805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака. 806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався 807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли 808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних. 809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся, 810] Син Евемона, – в стегно уражений злою стрілою 811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно 812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно 813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний. 814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся, 815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате:

816] «Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв! 817] От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко 818] Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати! 819] Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів, 820] В силі затримати Гектора міць величезну ахеї 821] Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?» 822] Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив: 823] «Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям 824] Більше нема, – побіжать до човнів вони чорних небавом! 825] Найхоробріші вої, що досі були поміж нами, 826] При кораблях полягли, стрілою троян або списом 827] Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно. 828] Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких, 829] Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою 830] Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним 831] Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла, 832] Той – від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів. 833] Що ж до своїх лікарів – Подалірія та Махаона, 834] То, як здається, із раною той десь лежить у наметі 835] І бездоганного лікаря сам потребує, а другий 836] Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм». 837] В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий: 838] «Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою? 839] Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать, 840] Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв. 841] Але й тебе не покину самого я тут знемагати».

842] З словом цим, груди обнявши, повів він керманича лкЩ 843] Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові. 844] Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче 845] Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою 846] Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши, 847] Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу 848] Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.

БІЙ БІЛЯ ВАЛУ

1] Так під наметом високим Менойтів син веледужий 2] Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни 3] Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв 4] Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили 5] Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши 6] Ровом, – не склали вони багаті богам гекатомби, 7] Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну 8] Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти 9] Волі безсмертних збудовані, – час їм недовгий стояти. 10] Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом, 11] І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто – 12] Доти великі ахейські вали ще мали стояти. 13] А як загинуло в січі багато троян щонайкращих 14] І між аргеїв одні полягли, а інші лишились, 15] І на десятому році зруйновано місто Пріама, 16] І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, – 17] Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном 18] Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків, 19] Що із ідейських вершин у море спадають глибоке – 20] Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу, 21] Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні, 22] І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів 23] В порох упало і стільки мужів – півбогів премогутніх. 24] Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино 25] Й всю течію дев'ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно 26] Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити. 27] Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши, 28] З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи, 29] Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї. 30] Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих, 31] Самий же берег великий він знову пісками засипав, 32] Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки 33] В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

34] Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном 35] Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно, 36] Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало 37] Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї, 38] Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались, 39] Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху. 40] Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний. 41] Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями, 42] Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю, 43] Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши, 44] Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно 45] Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає 46] Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить. 47] Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, – 48] Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають. 49] Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх, 50] Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити 51] Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю 52] Рову того упираючись, – надто широкий, страшив їх 53] Виглядом він, – здавалося, їм його ні переїхать, 54] Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими 55] Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними 56] Гостро стирчав – його збудували синове ахеїв 57] Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих. 58] Через той рів провести бистрохідну свою колісницю 59] Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась. 60] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

61] «Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці! 62] Це божевілля – крізь рів отой коней нам гнать прудконогих! 63] Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля 64] З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї. 65] Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому 66] Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої. 67] В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче 68] Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, – 69] Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, – 70] Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї! 71] А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши 72] Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий, 73] То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

74] Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись. 75] Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради. 76] Коней візничі нехай притримають нам перед ровом, 77] Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально 78] Гектору вслід, – проти натиску сили такої ахеям 79] Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель».

80] Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне. 81] З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю. 82] Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни – 83] Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим. 84] Кожен із них наказав своєму тоді візникові 85] Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову. 86] І, розділившись самі на п'ять зброєносних загонів, 87] Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями. 88] Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний, 89] Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш 90] Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись. 91] Третій із ними пішов Кебріон, – біля повоза свого 92] Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор. 93] Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор. 94] Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий, 95] Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, – 96] Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби, 97] З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні. 98] Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса, 99] Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора, 100] Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом. 101] Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо, 102] Астеропея відважного й Главка в соратники взявши. 103] Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших 104] Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся. 105] Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги, 106] Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять 107] Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

108] Отже, загони троян і союзники їхні славетні 109] Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний. 110] 'Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу, 111] Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити 112] Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці. 113] Муж нерозумний! – прийшлось йому Кер не уникнути згубних 114] І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним, 115] ' У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись. 116] Бо злоіменна раніше уже його доля настигла 117] Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея. 118] До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали. 120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі 121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів: 122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі 123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись. 124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком 125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї 126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать. 127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало 128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів. 129] Був з них один – Поліпет, могутливий син Пірітоя, 130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний. 131] Перед високою брамою поруч стояли обидва, 132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах, 133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями, 134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням. 135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу, 136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій. 137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши, 138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень, 139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста, 140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм. 141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв 142] Запал будили за валом свої кораблі боронити. 143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни, 144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати, 145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву, 146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши 147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч, 148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо, 149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів 150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою. 151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали, 152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято, 153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу. 154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно, 155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети, 156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини 157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі, 158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, – 159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв 160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого 161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті. 162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив 163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

164] «Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось 165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї 166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних! 167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі, 168] Що при дорозі в скалі кам'яній собі гнізда будують 169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть, 170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, – 171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами 172] Зрушити, поки поб'ють ворогів чи самі там поляжуть!»

173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити: 174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм. 176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати. 177] Бій кам'яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте 178] Полум'я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї 179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом 180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям. 181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали. 182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній 183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши. 184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп 185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров'ю 186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило. 187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена. 188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха, 189] Що Антімахів був син, – йому в пояс він спитсм утрапив. 190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов, 191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата 192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю. 193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста – 194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих, 196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним, 197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням 198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити. 199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись. 200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом 201] Птах із'явився, орел, що високо в небі ширяє, – 202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі. 204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом 205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю 206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши, 207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув. 208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

209] Перед собою – знамення егідодержавного Зевса. 210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

211] «Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть 212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу 213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен 214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу! 215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається. 216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись. 217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським 218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч 219] Птах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, – 220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому 222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу. 223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські 224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї, 225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку, 226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї 227] Гострою міддю поб'ють, кораблі захищаючи власні. 228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею 229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди».

230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

231] «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби! 232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово. 233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив, 234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали! 235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління 236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши; 237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим 238] Птахам, – на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить, 239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить, 240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє. 241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса: 242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає. 243] В нас-бо найкраще знамення одне – захищати вітчизну. 244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття? 245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми 246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, – 247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового. 248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа 249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати, 250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили 252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний 253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю 254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям 255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу. 256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни 257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались, 258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці, 259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї 260] Глибоко в землю забили, – найперші підвалини вежам. 261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські 262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця. 263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці, 264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах, 266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям. 267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили, 268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній, 270] Чи навіть слабший від інших, – не всі-бо однакові люди 271] В битві бувають, – нині для кожного знайдеться діло! 272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє 273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши! 274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність! 275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече, 276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв. 278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо 279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий 280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити. 281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє 282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття, 283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні, 284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки; 285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше 286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє. 287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо – 288] То на троян, а то від троян на загони ахейські 289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор 291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки 292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона 293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих. 294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий, 295] Кутий із міді, карбований, – гарно скував його вмілий 296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно 297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши. 298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах, 300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить 301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно. 302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу 303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами, 304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче, 305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший 306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної. 307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона 308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці. 309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують 311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним 312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають? 313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту 314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю. 315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських 316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою, 317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах: 318] «Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують 319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних, 320] Вина медові п'ючи найсолодші, – зате ж бо й велика 321] Доблесть їх, – завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються». 322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли, 323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись, 324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись, 325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють. 326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери 327] Смерті, – ані утекти, ні сховатись од них неможливо. 328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь. 330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним. 331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, – 332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо. 333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно 334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути. 335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних, 336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету 337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули – 338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого, 339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів 340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, – 341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись. 342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] «Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, – отак воно буде найкраще, 345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром: 346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше 347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає, 349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній 350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник, 352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв, 353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] «Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв, 355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса, 356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити 357] І, коли можна, удвох, – отак воно буде найкраще, 358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром: 359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше 360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає, 362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній 363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній, 365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] «Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь 367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались. 368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою. 369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній, 371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий. 372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою. 373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом, 374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті. 375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці 376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська. 377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона, 379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив 380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром 381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч 382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці 383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув 384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями 385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає, 386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув. 387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха, 388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви. 390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв 391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись. 392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви 393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття. 394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши, 395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом, 396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало. 397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною, 398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху 399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром. 401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях 402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини 403] Смерть одвернув, – загинуть не дав йому перед човнами. 404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом 405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав. 406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви 407] Не відступив, – іще сподівався він славу здобути 408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

409] «Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал? 410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній, 411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу. 412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!»

413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком, 414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту. 415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги, 416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике. 417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв 418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу, 419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї 420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули. 421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних, 422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну, 423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, – 424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром 425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали 426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі. 427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, – 428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим 429] Тилом, а іншим – крізь їхні щити попробивані – в груди.

430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров'ю 431] Воїв з обох ворогуючих станів – троян і ахеїв. 432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв, 433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє 435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток. 436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній 437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама, 438] Вищої слави, – він перший крізь вал прорвався ахейський. 439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440] «Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський 441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!»

442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши, 443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися, 444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись. 445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами, 446] Й легко поніс його, – знизу широкий, загострений зверху 447] Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти 448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу, 449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним; 450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий. 451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно, 452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, – 453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу. 454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї 455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє, 456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму. 457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо, 458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив. 459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь 460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама, 461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки, 462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор, 463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю, 464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він 465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би 466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі. 467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури 468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої. 469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму 470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати 471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.

БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден, 2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних 3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі 4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних, 5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили 6] П'ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних. 7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі. 8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних 9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10] Та не сліпий спостерігач – могутній землі потрясатель. 11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву 12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама 13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда, 14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські. 15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв, 16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини 18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори 19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли. 20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши, 21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна, 22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя. 23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих 24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії, 25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий 26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю, 27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття, 28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко 30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила. 31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

32] Є у глибокому глибі морському печера велика 33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим. 34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель, 35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку 36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, – 37] Що ні порвать, ні розбити, – щоб, стоячи тут же, на місці, 38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

39] Вої ж троянські навально, як полум'я буйне, як буря, 40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним 41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські 42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих. 43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель, 44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям; 45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний, 46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

47] «Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв, 48] Не про страхітливу втечу, про міць пам'ятаючи власну. 49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б 50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий, 51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї. 52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя 53] Там, де подібний до полум'я, провід веде навіжений 54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він»могутнього Зевса. 55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь 56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти. 57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко 58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць».

59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель, 60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили, 61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги. 62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих 63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі, 64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, – 65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель. 66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший 67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

68] «Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі, 69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, – 70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує. 71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду 72] Легко впізнав, хто відходить, – неважко богів упізнати. 73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне. 75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають».

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] «В мене так само до списа жагою тремтять уже руки 78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці 79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий 80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено».

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою, 82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце. 83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв, 84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих. 85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми. 86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли, 87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою. 88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали, 89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець, 90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги. 91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши, 92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта, 93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] «Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши 96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок! 97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати, 98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем! 99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі, 100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись. 101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно, 102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі, 103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні, 104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам. 105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв, 106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли. 107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б'ються 108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, – 109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче 110] Оборонять і воїв дає біля них убивати. 111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому 112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний, 113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, – 114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться! 115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних. 116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу, 117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б 118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем. 120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха 121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно, 122] Сором і осуд людський! Починається битва велика! 123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює 124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!»

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям. 126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги 127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити, 128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі 129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали – 130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті, 131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн. 132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім 133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли. 134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних 135] Воїв, – вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, – 137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі 138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті, 139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі. 140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі 141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки 142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі. 143] Так же і Гектор – спочатку грозив, що до самого моря 144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські, 145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги, 146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські, 147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих 148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати. 149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні, 151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї, 152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні, 153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді 154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів 157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий; 158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло. 159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим, 160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий, 161] Шитий із шкір; але не пробив – ще раніше зламалось 162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету 163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави 165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге – 166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного. 167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських 168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі. 169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний. 170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця 171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа. 172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських 173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою. 174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких, 175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся. 176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина. 177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним 178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен, 179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний, 180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, – 181] Так він упав – і брязнула зброя, що сяяла міддю. 182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти. 183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим. 184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись 185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата 186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив. 187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала. 188] Гектор же кинувся знов – в Амфімаха, великого духом, 189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий. 190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим 191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю 192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив, 193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись, 194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї. 195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій, 196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських, 197] Імбрія ж – двоє Бантів, завзяття взірці бойового, 198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих 199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі 200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич, 201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши, 202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї 203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв 204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув. 205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась. 206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука, 207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій. 208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо. 210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний. 211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго 212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, – 213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши, 214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше 215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній, 216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, – 217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні 218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'

219] «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози 220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] «О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю, 223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись, 224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою 225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду 226] Вельмимогутньому так до вподоби припало – безславну 227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий, 229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом, 230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне 233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн, 234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового! 235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою 236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні! 237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть, 238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся. 240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету, 241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи, 242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон, 243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу – 244] Людям знамення, – й сліпучим вона все освітлює сяйвом. 245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали. 246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся, 247] Славний супутник його, – приходив він мідного списа 248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий, 250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле? 251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря? 252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь 253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 255] «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних! 256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі, 257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я, 258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 260] «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять, 261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій, 262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним, 263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись. 264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато, 265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів». 266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 267] «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім 268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько. 269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну: 270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають, 271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться. 272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних, 273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 275] «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити? 276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали 277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть, 278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати. 279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі, 280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий, 281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає, 282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце, 283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами. 284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний 285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив, 286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись. 287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї. 288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би, 289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину, 290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би, 291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну. 292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні, 293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати. 294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа. 297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву. 298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний, 300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться. 301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів 302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби 303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують. 304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду, 305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім. 306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] «Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою? 308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська, 309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю, 310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї».

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] «Інші в нас є, посередині наші човни захищати – 313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані 314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім. 315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах 316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній. 317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись, 318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних, 319] Нам підпалить кораблі, – хіба громовладний Кроніон 320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі. 321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий, 322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри, 323] Й міддю її чи камінням можна великим убити. 324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім 325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може. 326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше, 327] Хто кому славу придбає, – чи ми кому-небудь, чи нам хтось».

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю, 331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи, 332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим. 333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних, 334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє 335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги 336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, – 337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно 338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю. 339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом 340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі 341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих 342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах 343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен, 346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя. 347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу, 348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він 349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона, 350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим. 351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив, 352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився, 353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса. 354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду, 355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати. 356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто 357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий. 358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної, 359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали, 360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий 362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху. 363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши, 364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити. 365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку, 366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він 367] Річ немалу – од Трої ахейських синів одігнати. 368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши 369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії. 370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим 371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна 372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив. 373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

374] «Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних, 375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся 376] Ти Дарданіду Пріаму, – то ж він обіцяв тобі доньку. 377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова – 378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку, 379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш 380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто. 381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних 382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».

383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища 384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій, 385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину 386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув 387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом 388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста, 390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають 391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний. 392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий, 393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту. 394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився: 395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути, 396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий 397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна 398] Броня, і спис посеред живота йому влучив. 399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно. 400] Нестора духом великого син Антілох його коней 401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея, 403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим. 404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа 405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий. 406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді, 407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати. 408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа. 409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю 410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він, 411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві, 412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна. 413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

414] «Не без відомсти тут Асій лежить. Т»пер, підійшовши 415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами, 416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».

417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям, 418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він. 419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга, 420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло. 421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів, 422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий, 423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався 425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити, 426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв. 427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса, 428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, – 429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину, 430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна 431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі 432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину 433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив, 435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби. 436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати, 437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе, 438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом 439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний 440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло. 441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом. 442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп'явся у серце, 443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко 444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

446] «Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати, 447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся! 448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, – 449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок. 450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту. 451] Сина Мінос породив – бездоганного Девкаліона, 452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом 453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями 454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам».

455] Так він сказав. Де'їфоб між двох гадок тоді завагався, – 456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих, 457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати. 458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще 459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх 460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь, 461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги. 462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

463] «Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити 464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує. 465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши 466] Зятем тобі, ще хлоп'ятком виховував він тебе в домі. 467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю».

468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях. 469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою. 470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик, 471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен, 472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів 473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину. 474] Полум'ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі 475] Ікла, – готов одігнать він собак і мужів-звіроловів. 476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея 477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа 478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

481] «Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, – 482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено! 483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати, 484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна. 485] Будь ми однолітки – так же, як з ним ми відвагою рівні, 486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику». 487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом, 488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши. 489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати, 490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий – 491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними 492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають 493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, – 494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях, 495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає. 496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну 497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв 498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено 499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям – 500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея, 501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа. 503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути, 504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю 505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою. 506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив, 507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна 508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю. 509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа 510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати 511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали. 512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху – 513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть. 514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти. 515] З бою ж тікать – не могли уже швидко нести його ноги. 516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна 517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього. 518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий, 519] Син Еніалія, – наскрізь плече простромив той могутній 520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю. 521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель 522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, – 523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи 525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний. 527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний, 528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея, 529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам'я, й на землю 530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим. 531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж 532] Вихопив із передрам'я бійцевого спис той могутній 533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний 534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно, 535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали 536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі, 537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці. 538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного 539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний. 541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина, 542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся. 543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю 544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула. 545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся, 546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу, 547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає. 548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю, 549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів. 550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю 551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни 552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали 553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю 554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим 555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих. 556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними 557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно 558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних, 559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив 561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю, 562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив 563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши. 564] Наче жердина обсмалена, списа того половина 565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю. 566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті. 567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом 568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних

569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати. 570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом, 571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши, 572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять. 573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго, 574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом 575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським 577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий. 578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв 579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився. 580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда. 582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя, 583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука. 584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув 585] Прямо на ворога, той же у нього – із лука стрілою. 586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою, 587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря, 588] Як на просторім току від віял стрибають широких 589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник 590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, – 591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа, 592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря. 593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда 594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій, 595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом. 596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті, 597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа. 598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав 599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті 600] Звитою, – мав її завжди супутник керманича люду.

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 602] Прямо на нього пішов, – лиха йому доля судила 603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю. 604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом; 606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити: 608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим 609] Вістрям. А серцем уже він радів – сподівавсь перемоги. 610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра 611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну 612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи, 613] Тесаним гладко, – і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий, 615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив 616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва 617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю. 618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши, 619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв, 621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні! 622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними 623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем 624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє, 625] Гніву тяжкого, – бодай зруйнував би вам місто високе! 626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі 627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно. 628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні 629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських. 630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея. 631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, – 632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить. 633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським? 634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі 635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної. 636] Всім-бо людина насититись може – і сном, і коханням, 637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, – 638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути, 639] Ніж од війни. А трояни – ті завжди в бою ненаситні».

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши, 641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний, 642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена, 644] Гарпаліон, – за батьком він любим подавсь воювати 645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну. 646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом 647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити. 648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті 649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив. 650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, – 651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою 652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю. 653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних 654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю, 655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю. 656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці, 657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі 658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, –

659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса, 661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім. 662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою. 663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда, 664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі. 665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну. 666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний, 667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної, 668] То при ахейських човнах від рук загине троянських. 669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв, 670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати. 671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини 672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

673] Так вони бились завзято, на полум'я схожі вогнисте. 674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав, 675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато 676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї 677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель 678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм. 679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку, 680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, – 681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег, 682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці 683] Нижче збудований був, ніж деінде, – в страшній завірюсі 684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян, 686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв 687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали 688] Світлого Гектора: був-бо на полум'я ясне він схожий. 689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх 690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій 691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою 692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном; 693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком. 694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея, 695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці, 696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата 697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея. 698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла. 699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих. 700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились. 701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний, 702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином. 703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці, 704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно 705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів; 706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою, 707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, – 708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли. 709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих 710] Товаришів його вірних, – коли від утоми і поту 711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали. 712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином: 713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало. 714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю, 715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових, 716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни 717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши, 718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали. 719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно, 720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним. 721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни 722] Про бойовеє завзяття, – їх часті бентежили стріли.

723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали 724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни, 725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

726] «Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний! 727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі, 728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим. 729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити? 730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі, 731] Іншому – хист танцювати, ще іншому – співи й кіфару, 732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий 733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить, 734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє. 735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим. 736] Полум'я бою вінком тебе звідусіль оточило. 737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши, 738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б'ються, – 739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями. 740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих – 741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом, 742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі, 743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись 744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я, 745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули 746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві 747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго».

748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю 750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

751] «Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих, 752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву 753] І повернуся назад, розпорядження давши належні».

754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний, 755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком. 756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя, 757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши. 758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде 759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена, 760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта. 761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові: 762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо, 763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв, 764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали. 765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить, 766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, – 767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись. 768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

769] «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник! 770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена, 771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта, 772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає 773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!» 774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий: 775] «Ректоре, знати тебе – безвинного ти винуватиш! 776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь 777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила. 778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих, 779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям 780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті. 781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена 782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами 783] Тяжко поранені, – сам врятував їх од смерті Кроніон. 784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує. 785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен, 786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало. 787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо».

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце. 789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта, 791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая, 792] Й Гіппотіона синів – Аскалія й Морія славних, 793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву. 795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних, 796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю, 797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає 798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря 799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну. 800] Так і загони троян один набігали за одним 801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно. 802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея 803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий, 804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю; 805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього. 806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави, 807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати. 808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям. 809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв 811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім. 812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв. 813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні 814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати. 815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто, 816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде. 817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою, 818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним, 819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли, 820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста».