ПІСНЯ ПЕРША

МОРОВИЦЯ. ГНІВ

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея, 2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв: 3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду 4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу 5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась 6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами 7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки? 9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко, 10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди 11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало 12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних 13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп. 14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона 15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв, 16] А щонайбільше – Атрея синів, начальників війська:

17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї! 18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати 19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись. 20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши, 21] Далекострільному синові Зевса на честь – Аполлону».

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, – 23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти. 24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, – 25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив! 27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся – 28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний. 29] Доньки не дам я тобі, – аж поки й постаріє зовсім, 30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко, 31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною. 32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова, 34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря. 35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона, 36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну 38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш. 39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив 40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна 41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання: 42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий: 44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем, 45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий. 46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли, 47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший. 48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він – 49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся. 50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати, 51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні 52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті. 54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати – 55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі, 56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї. 57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались, 58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях 60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті: 61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця. 62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита, 63] Чи хоч би сновіщуна – і сни-бо нам Зевс посилає – 64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився – 65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу? 66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних 67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних 69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший. 70] Відав усе прозорливий – що є, що було і що буде, 71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона 72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий. 73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати 75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога. 76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися, 77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками. 78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться, 79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї. 80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний. 81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує, 82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти, 83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну. 86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе, 87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш, 88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду 89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме 90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон, 91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний: 93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу 94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, – 95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти; 96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає, 97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну, 98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку 99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу 100] В Хрісу, – тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся 102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний, 103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті 104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились. 105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи! 107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям. 108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив. 109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш, 110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає, 111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти 112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе 113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину, 114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша 115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням. 116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще: 117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди. 118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв 119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже. 120] Бачите всі ви – умкнула від мене моя нагорода».

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий: 122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу! 123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї? 124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає – 125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс

незручності тої, 239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».

240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая. 241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому, 243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея? 244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний 245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна. 246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва 247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

ПІСНЯ ДРУГА

248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

249] «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто. 250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш. 251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок, 252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини 253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».

254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне. 255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий 256] Сину Тідея, – біля корабля той лишив свою зброю, – 257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом, 258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно

259] Плоский шишак, – юнаки свої голови ним захищають. 260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій, 261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом, 262] Шитим із шкіри, – всередині був з багатьох ремінців він 263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними 264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо 265] Бігли туди і сюди, – за підкладку була в них повстина. 266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона, 267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена; 268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту, 269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю, 270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону. 271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.

272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне, 273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину. 274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна 275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима 276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули. 277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:

278] «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди 279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе, 280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна 281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись, 282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам».

ПІСНЯ ТРЕТЯ

283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:

284] «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню! 285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї, 286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали. 287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв, 288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався 289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні 290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі. 291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону. 292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я, 293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, – 294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».

295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна. 296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса, 297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі 298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.

299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам 300] 1 Гектор, – усю поскликав він на збори військову старшину, 301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду. 302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:

303] «Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне 304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:

305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней, 306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських. 307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде 308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать – 309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше, 310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу 311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть 312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо. 314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда 315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато, 316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний, 317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином. 318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:

319] «Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає 320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать. 321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися, 322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю, 323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда. 324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання. 325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь 326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина 327] Радити раду – тікати їм звідси чи битися далі».

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:

329] «Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде! 330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе, 331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись».

332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив. 333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув, 334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка, 335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши, 336] До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись 337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось. 338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней, 339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром 340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:

341] «Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану. 342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний, 343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти? 344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши, 345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово 346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими, 347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити, 348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути».

349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги 350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.

351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі 352] Не зупиняючись, – мул від вола-бо придатніший завжди 353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, – 354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши, 355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють, 356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути. 357] Ті вже – як списом докинуть – од нього були або й ближче, – 358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче 359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися. 360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських, 361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно 362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, – 363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем, 364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно. 365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись 366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна 367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв, 368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився. 369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:

370] «Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго 371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!»

372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно. 373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же 374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати, 375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли, 376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли 377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:

378] «Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома 379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати. 380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний, 381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських».

ПІСНЯ П'ЯТА

382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

383] «Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить. 384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро: 385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями, 386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають? 387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти? 388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай 389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?»

ПІСНЯ ШОСТА

390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:

391] «Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор – 392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю, 393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея 394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає, 395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать – 396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,

397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу 398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть 399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко». 400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий: 401] «Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало: 402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила 403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю 404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня. 405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро. 406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду? 407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней? 408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває? 409] Що замишляють вони – чи тут залишатися й далі 410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром 411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?» 412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів: 413] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро. 414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор 415] Радити раду аж біля надгроб'я божистого їла, 416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою, 417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір, 418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни, 419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають, 420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні 421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати, 422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає». 423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: 424] «Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, – 425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно». 426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів: 427] «Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро. 428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони, 429] Далі – лелеги, кавкони, за ними – пелазги божисті; 430] А біля Тімбри – лікіян загони, місян гордовитих, 431] Ще й конеборних фрігіян і далі – меонів комонних. 432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо? 433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно, 434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі. 435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея. 436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних. 437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні; 438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця; 439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо, 440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним, 441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити. 442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,

443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні, 444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить, 445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда».

ПІСНЯ СЬОМА

446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:

447] «Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись, 448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив. 449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо, 450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських, 451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто. 452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш, 453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям».

454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись 455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись, 456] Вдарив у карк посередині й м'язи обабіч розкраяв. 457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась. 458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву, 459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа. 460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий 461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:

462] «Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських 463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні 464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку».

465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив 466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну, 467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску, 468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі. 469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові 470] І незабаром дістались вони до фракійського стану. 471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя, 472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо 473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні. 474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі 475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці. 476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:

477] «Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі, 478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили. 479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться 480] З зброєю марно стояти. Відв'язуй мерщій своїх коней 481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней».

482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна, 483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний 484] Стогін мечем його січених; кров'ю земля обагрилась. 485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару 486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо, 487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній, 488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий –

489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши, 490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік 491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні 492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце, 493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли. 494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця. 495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, – 496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни, 497] Над узголів'ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв. 498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих, 499] Разом зв'язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів, 500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало 501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти. 502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.

503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство: 504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала, 505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши, 506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання? 507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна 508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:

509] «Час про повернення думати до кораблів глибодонних, 510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі, 511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить».

512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу, 513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив, 514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.

515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий, 516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином, 517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний 518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта, 519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь, 520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні, 521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних, 522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого. 523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився, 524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії 525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.

526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач, 527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий, 528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю 529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней, 530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли 531] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

ПІСНЯ ВОСЬМА

532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:

533] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв! 534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.

535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло. 536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім 537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих! 538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв 539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій».

540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали. 541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали 542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

А543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:

544] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв, 545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський 546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх? 547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння. 548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю 549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель. 550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав. 551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся. 552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний, 553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса».

ПІСНЯ ДЕСЯТА

554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

555] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв! 556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней 557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші. 558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі 559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний 560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих. 561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач, 562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний 563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська».

564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней 565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї. 566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда, 567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям 568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли 569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю, 570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю, 571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні. 572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши, 573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон. 574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного 575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили, 576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва, 577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили, 578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке, 579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА