119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий – 123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато 124] Золота від Александра узявши – дарунок блискучий! – 125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю. 126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон 127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми. 128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки, 129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом 130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп. 132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха – 133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати, 134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний, 135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали 137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] «Ви – Антімаха сини, відважного серцем, що радив 139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая, 140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою, 141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, – 142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!» 143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці, 144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак. 145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він, 146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши. 147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився, 148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги, 149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї. 150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали, 151] Кінних – комонні, аж курява в небо здіймалась клубами 152] Скрізь по рівнині – кінські дзвінкі її ноги здіймали, – 153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон 154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв. 155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме 156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням 157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, – 158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда, 159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні 160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв, 161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали 162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові. 165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв. 166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана, 167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни, 168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно 169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни 171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали. 172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови, 173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі, 174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель; 175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами 176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає. 177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон, 178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни. 179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея 180] Падали часто, – списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі 182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько 183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди, 184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці. 185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

186] «Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово. 187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів, 188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв, 190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття 193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде 194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна».

195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда 196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських. 197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла, 198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми. 199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200] «Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний! 201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати: 202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів, 203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй 205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття 208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна».

210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда. 211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю, 212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо, 213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна. 214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв, 215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили. 216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон 217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині, 219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов – 220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх? 221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора, 222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок. 223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму, 224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю. 225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку, 226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього. 227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський, 228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих. 229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті, 230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої. 231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов. 232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися, 233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною. 234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив 235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку. 236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу 237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря. 238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний, 239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні 240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив. 241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним 242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини 243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато: 244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати 245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього. 246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон 247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами, 249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою 250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата. 251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний, 252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя, 253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон, 255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі. 256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем. 257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги 258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших. 259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю 260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив, 261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом. 262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця, 263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих, 265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням, 266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю. 267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла, 268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню. 269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають, 270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах, 271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують, 272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню. 273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати 274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він. 275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

276] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв! 277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену 278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись 279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих 281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні, 282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала, 283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон, 285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні! 287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту! 288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику 289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих 290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева, 293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю, 294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв 295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний. 296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний, 297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний, 298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки 300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу? 301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта, 302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая, 303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна. 304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі 305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм, 306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє, 307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні 308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, – 309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне, 311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї, 312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] «Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу? 314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє, 315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] «Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі 318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний 319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю, 321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона 322] Богоподібного скинув, супутника того державця. 323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних. 324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри, 325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких. 326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше 327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили 329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся 330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати 331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова 332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери. 333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив 334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки. 335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон, 337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали. 338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя, 339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці, 340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився. 341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх 342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся. 343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали. 345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний 346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] «Знов насувається лихо на нас – оцей Гектор могутній! 348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа, 350] Цілячи в голову прямо, – не схибив, по верху шолома 351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді, 352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, – високий, потрійний, 353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок. 354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався, 355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою 356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила. 357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом, 358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю, 359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю, 360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув. 361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько 363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову! 364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну. 365] Все ж покінчу з тобою я,– потім в бою десь зустрівшись, 366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник. 367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом. 369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени, 370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій, 371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі, 372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній. 373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа 374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий 375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука, 376] Гостру пускає стрілу, – недарма вона з рук полетіла! 377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши, 378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки 379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я 381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив! 382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою 383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній: 385] «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти, 386] Тільки б но в кучерях пишних, – на мене ти виступив збройно, 387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли! 388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки! 390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа! 391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану, 392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним. 393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає, 394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши 395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний, 397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну 398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний. 399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати 400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв 402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв. 403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись 405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю 406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон. 407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце? 408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають, 409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно. 410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками, 412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних 413] І оточили його, готуючи власну загибель. 414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні 415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової, 416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить. 417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього 418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають. 419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили 420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом, 421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта; 422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома. 423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці, 424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив 425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю. 426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом, 427] Рідного брата великим багатством славетного Сока. 428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний, 429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві! 431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш, 432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши, 433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив 435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв, 436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир. 437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна 438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа. 439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся, 440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] «Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча! 442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву, 443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш 444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу, 445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати. 447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину 448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди. 449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину! 451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути. 452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна 453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні 454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно. 455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний 457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв. 458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце. 459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея, 460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього. 461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч. 462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих, 463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий, 464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний! 466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос, 467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни 468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв. 469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо! 470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись, 471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний. 473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни 474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши, 475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах 476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою, 477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна. 478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна, 479] Хижі шакали гірські починають його шматувати 480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить 481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає. 482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само 483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом 484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну. 485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним, 486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни. 487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою, 488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама 490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока, 491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта. 492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає 493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних, 494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато 495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, – 496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний, 497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого 498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська, 499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше 500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали 501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея. 502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо, 503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави. 504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї, 505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени, 506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду, 507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом. 508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї, 509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне. 510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано! 512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою, 513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих. 514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший – 515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний, 517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, 518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов. 519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли 520] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив 522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] «Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають, 525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди, 526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу – 527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо 528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям 529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі 530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих 532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні, 533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв, 534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю 535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї, 536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно 537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор 538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне 539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа. 540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська, 541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор, 542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином: 543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта. 545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув, 546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати, 547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих 549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють 550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром, 551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса, 552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих 553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи 554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався, 555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем. 556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею 557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато 559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає 560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти 561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча, 562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, – 563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали 564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні, 565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий. 566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість 567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней, 568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути, 570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв 571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих 572] Гострі списи, – з них одні в величезнім щиті застрягали, 573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись, 574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона, 576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли, 577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши, 578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, , 579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи. 580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати. 581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає 582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу 583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве 584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло. 585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він 586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини 589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, – 590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте 591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши 593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї, 594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько, 595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва. 597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні, 598] Потом умиті, – людського він віз вожая Махаона. 599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, – 600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився 601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали. 602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався 603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету 604] Вийшов, немовби Арей, – то був його лиха початок. 605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

606] «Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?» 607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

608] «О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем! 609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї 610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна. 611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся 612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить. 613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,