– Невже, о великі боги, те, що розповідають про тебе, правда? – запитав із подивом Ціцерон юного Катона.

– Так, правда, – відповів, насупившись, хлопчик. – А хіба я не був правий?

– Ти був правий, о найхоробріший із юнаків, – тихо відповів Ціцерон, цілуючи Катона в чоло, – але, на жаль, не завжди можна вголос говорити правду, нерідко право повинне поступатися перед силою.

І обидва на секунду замовкли.

– Але як так сталося, що?… – запитав Туллій Сарпедона, наставника обох юнаків.

– Через щоденні вбивства, що відбувалися за наказом Сулли, – увірвав його Сарпедон, – я повинен був раз на місяць бувати в диктатора з двома своїми вихованцями, аби Сулла, з його божевільною пристрастю до винищування, ставився до них прихильно, вважав їх у числі своїх друзів і щоб йому на думку не спало занести їх до проскрипційних списків. Сулла справді завжди приймав їх прихильно й відпускав із привітними словами. Якось, вийшовши від нього й перетинаючи Форум, ми почули несамовиті стогони, що лунали з-під склепіння Мамертинської в'язниці…

– І я запитав у Сарпедона, – перебив його Катон: – «Хто це кричить?» – «Це громадяни, яких убивають за наказом Сулли», – відповів він мені. «За що ж їх убивають?» – запитав я. «За те, що вони люблять волю й віддані їй».

– Тоді цей безумець, – сказав Сарпедон, у свою чергу перебиваючи Катона, – сказав мені дуже голосно, так, що, на жаль, чули всі довкола: «Чому ти не дав мені меча, адже кілька хвилин тому я міг убити лютого тирана моєї батьківщини?»

Перегодом Сарпедон додав:

– Тому що чутки про це дійшли до тебе…

– Багато хто чув про це, – відповів Ціцерон, – про мужність хлопчика розповідають із захопленням…

– А якщо, йому на лихо, це дійде до Сулли? – вигукнув у розпачі Сарпедон.

– Що мені до того? – презирливо вимовив, насупивши брови, Катон. – Усе, що я сказав, я можу повторити у присутності того, перед ким ви всі тріпочете. Хоча я ще дуже молодий, присягаюсь усіма богами Олімпу, мене він не змусить тремтіти!

Ціцерон і Сарпедон, вражені, перезирнулися, а хлопчик з наснагою вигукнув:

– Якби на мені була вже тога!

– Що ж тоді зробив би ти, безумцю? – запитав Ціцерон, але миттю додав: – Чи замовкнеш ти вже нарешті?!

– Я б викликав на суд Луція Корнелія Суллу й всенародно висунув йому обвинувачення…

– Замовкни, замовкни ж! – вигукнув Ціцерон. – Ти всіх нас хочеш занапастити! Я нерозумно оспівував подвиги Марія, я захищав на двох процесах моїх клієнтів[21], які не були прибічниками Сулли, і, ясна річ, не здобув цим прихильності колишнього диктатора. Невже ти хочеш, щоб через твої божевільні слова ми пішли за незліченними жертвами його люті? А якщо нас уб'ють, чи позбавимо ми Рим від похмурої могутності тирана? Адже страх кригою сковує у жилах римлян їхню древню кров, тим паче, Суллу справді супроводжують щастя й успіх – і він всесильний…

– Замість називатися Щасливим, ліпше йому іменуватися Справедливим, – відповів Катон уже пошепки, корячись наполегливим умовлянням Ціцерона, і, бурмочучи щось, він помалу заспокоївся.

У цей час андабати розважали народ фарсом – кривавим, похмурим фарсом, учасники якого, всі двадцять злощасних гладіаторів, повинні були розлучитися з життям.

Сулла вже наситився видовищем, він був зайнятий однією-єдиною думкою, що заволоділа ним. Він устав і попрямував туди, де сиділа Валерія, люб'язно вклонився, пестячи її довгим поглядом, якому щосили намагався додати ніжності, покірності, привітності, і запитав:

– Ти вільна, Валеріє?

– Кілька місяців тому мене покинув чоловік, але не з якої-небудь ганебної причини, навпаки…

– Я знаю, – відповів Сулла, на якого Валерія дивилася своїми чорними очима лагідно й закохано.

– А мене, – запитав колишній диктатор після хвилинної паузи, – мене ти полюбила б?

– Всією душею, – відповіла Валерія, опустивши долі очі, і чарівна усмішка відкрила її чуттєві уста.

– Я теж люблю тебе, Валеріє. Мені здається, ніколи ще я так не любив, – вимовив Сулла, і голос його тремтів од хвилювання.

Вони змовкли. Колишній диктатор Риму взяв руку красуні матрони й, палко поцілувавши її, додав:

– За місяць ти будеш моєю дружиною.

І у супроводі своїх друзів він залишив цирк.

Примечания

Конец бесплатного ознакомительного фрагмента.