Та й справдi, - хiба перед ними зараз були тi нескладнi комбiнацiї з кiлькох зiрок, до яких звикло людство, завжди наглухо вiдокремлене вiд чудесної картини Всесвiту товстою пеленою земної атмосфери, що безжалiсно гасила барви й яскравi кольори! Тi великi мерехтливi зiрки були всього лише грубою канвою сузiр'їв, дивовижних виблискуючих вiзерункiв великого космосу. Тiльки тепер Ван Лун i Сокiл бачили по-справжньому, з яким невичерпним багатством фантазiї гаптувала природа цi небеснi вiзерунки. Вони вiдрiзнялися вiд бачених з Землi знайомих сузiр'їв не менш, нiж багатобарвна талановита картина вiдрiзняється вiд сухого i кволого малюнка олiвцем.
      Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзначали цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чотирикутник Лiри. Ще далi вигнутий, наче готовий до стрибка Дракон, а бiля нього, майже в згибi його тiла, починається така знайома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
      - Ми з вами щасливцi, Ван, - захоплено промовив Вадим Сокiл. - Заради цього чудового видовища варто було перенести всю нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час прискорення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi цiєї незрiвнянної картини?
      Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лукаво примружив очi:
      - Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо - також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам доведеться зробити певну поетичну паузу...
      - Сухар! Безнадiйний сухар!
      - Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми поснiдаємо, лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в каютi. - А як дiятиме невагома автоматика?
      Вiн уже встиг перейти - чи може правильнiше було б сказати "перепливти" - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнувши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного неба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга.
      Ван Лун повернув рукоятку, влаштовану в стiнi. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна панель i плавно опустилася вниз на колiнчастих пiдставках, перетворившись на стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi укладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляжки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах, i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в iдеальному порядку, Ван Лун задоволено посмiхнувся:
      - Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще серветки. I можна приступати до їжi.
      - Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
      - Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго вина, - втiшив його Ван Лун. - Якщо, звiсно, Микола Петрович дозволить...
      - А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Риндiна, який з'явився в дверях каюти. - Навпаки, вiн цiлком пiдтримує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
      - Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все не так, нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
      - Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
      Риндiн першим "сiв" бiля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кожної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на середину каюти.
      Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники в космосi. Вони посмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини, яка по сутi нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
      - Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше й пружиннi кiльця не врятують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнюється протидiї. Якщо ви натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся вiд неї.
      - Як Вадим вiд стiнки, - пiдморгнув Ван Лун.
      Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд одної стiни каюти до другої.
      - Ну, почнемо ж таки!
      Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок i перевернув пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад , у пляшку, варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
      Риндiн трохи струсонув пляшку:
      - Ну, вiдокремлюйся!
      Велика краплина вина вiдiрвалася вiд шийки i залишилася в чашцi.
      - Перший бокал готовий! Давайте вашi!
      В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
      - Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за радянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! - урочисто вимовив вiн.
      Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино. Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
      - Чудове вино, - сказав вiн. - Нiколи ще не пив такого!
      - Скажу, воно ж таки космiчне, - вiдгукнувся Ван Лун.
      - Але трубочка страшенно заважає, - вiв далi Сокiл. - Куди краще й приємнiше було б пити без неї, прямо з чашки.
      - А ви спробуйте, якщо для вас замало добре вiдомих усiм нам теоретичних даних, - хитро пiдморгнув Ван Луну Риндiн.
      - Та нi, я розумiю, що це необхiдно. А все ж таки цiкаво спробувати. Невже не впораюся, навiть якщо буду дуже обережним? - заявив Сокiл.
      Геолог випустив трубочку iз пальцiв: вона не залишилася висiти в повiтрi, а повiльно попливла до столу. Ван Лун з цiкавiстю стежив за Соколом, який пiднiс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
      - Так, так, невгамовний ви експериментатор, - жартiвливо пiдохотив Сокола Риндiн. - Енергiйнiше!
      Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. I тiєї ж секунди з неї вилетiла велика куляста краплина вина завбiльшки з яблуко. Гойдаючись у повiтрi i виблискуючи круглими боками, вона пролетiла повз голову Сокола i линула далi вздовж каюти.
      - Ловiть, ловiть! - вигукнув Ван Лун. - Вино вiдлiтає!
      Краплина пливла в повiтрi далi й далi.
      - I справдi, доведеться вам ловити цю краплину, адже iнакше вона розтечеться по першiй же речi, з якою зiткнеться, - перемагаючи смiх, сказав Микола Петрович.
      Сконфужений Сокiл висмикнув ноги з пружинних кiлець пiд столом i кинувся навздогiн за краплиною. Але спiймати її було нелегкою справою. Вiд найменшого коливання повiтря кругла краплина зразу ж таки вiдхилялася вбiк, змiнюючи свiй напрям. Сокiл наполегливо переслiдував її, перехоплюючи руками петлi в стiнах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива iстота, кожного разу ухилялася вiд нього, пiдштовхувана коливаннями повiтря, якi мимоволi робив своїми рухами Сокiл.
      - Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайнятi! незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
      Сокiл видимо розгубився. Рiзким рухом витягненої вперед руки вiн спробував настигнути краплину i схопити її, забувши, що це рiдина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою - i одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю облiпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях i далi пiд рукав. На манжетi сорочки Вадима з'явилася яскраво-червона пляма. I цiла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
      Риндiн i Ван Лун дружно смiялися, поки Сокiл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
      - Ну, жертва цiкавостi, переконалися тепер, що з трубочкою зручнiше й безпечнiше? I що взагалi, мабуть, не варт ревiзувати данi нашої пiдготовки? - поцiкавився Микола Петрович.
      Сокiл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим...
      Ван Лун вiдкрив бляшанку консервiв i розклав її по тарiлках. Кожен добре пам'ятав теоретичну пiдготовку до умов життя без ваги i їв обережними, уповiльненими рухами. Сокiл вiдзначив про себе, що найважчим було освоїтися з цiлковитою вiдсутнiстю ваги у шматочкiв їжi. Щоразу рука, пiдкоряючись багаторiчнiй звичцi до земних умов, наче сама намагалася з силою пiднiмати шматки їжi. I якщо б постiйним контролем не вдавалося її стримувати, кожного разу їжа вiдлiтала б до стелi каюти.
      Навiть кожен шматочок хлiба вимагав особливої уваги. Покладений на стiл, вiн немовби просто не хотiв спокiйно лежати на ньому, а вперто вiдпливав убiк, наче живий. Сокiл зiтхнув:
      - Пояснити все це, певна рiч, дуже просто: найменший поштовх, ба й дотик пальця - уже достатнiй для того, щоб цей шматок хлiба поплив у повiтрi. Але ж як незручно!..
      - Звикати, звикати треба, Вадиме, - поставив крапку на висловлюваннях незадоволеного Сокола Микола Петрович.
      Нарештi, снiданок був закiнчений.
      Ван Лун вийняв з кишенi свою улюблену люльку i набив її тютюном. Узявши трубку в рот, вiн вийняв сiрники.
      - Ван, дорогий, а ви пам'ятаєте нашу умову? - спинив його Риндiн. - Не бiльше двох люльок на добу. Ми не можемо витрачати дорогоцiнне повiтря на вашу погану звичку!
      - Миколо Петровичу, - жалiбно заблагав Ван Лун, - дозволю собi заперечити. Це всього лише перша. Принаймнi - в астропланi!
      - Ну, гаразд, - махнув рукою Риндiн. - I все ж таки куди краще б вам взагалi кинути курити... а, та хiба ж вас переконаєш, такого завзятого курця!
      Ван Лун запалив сiрника, як завжди вичiкуючи, доки згорить його головка. Але сiрник майже одразу згас, хоч на нього нiхто не дмухав. Ван Лун запалив другий. Проте й цей згас так само швидко. Сокiл запитливо поглянув на Риндiна i помiтив на його обличчi лукаву посмiшку.
      - В чому тут рiч, Миколо Петровичу? - спитав вiн.
      Риндiн розсмiявся:
      - Та нема тут нiчого особливого, друже мiй. Ван Лун також, видимо, експериментує. Чи просто забув одну з деталей нашої передпольотної пiдготовки. А мусив пам'ятати, особливо, якщо йому вже так кортить i надалi отруювати себе курiнням. Абсолютно природна рiч для нашого невагомого свiту. Сiрник за звичайних умов горить лише тому, що нагрiте його полум'ям повiтря пiдiймається вгору. Воно розширюється вiд нагрiвання, стає бiльш легким - i його витискують оточуючi шари повiтря, холоднi i тому важчi. Значить, на Землi повiтря весь час надходить до полум'я, пiдтримує його горiння. А тут...
      - Розумiю, розумiю i пам'ятаю, - перебив його Сокiл. - Тут немає ваги, тому нагрiте повiтря не стає легшим, воно лишається бiля сiрника i не допускає до полум'я свiжого кисню. Сiрник згасає. Все це так. Значить...
      - Значить, треба легенько обдувати запалений сiрник, щоб видаляти продукти горiння i доставляти новий кисень для полум'я, - закiнчив Риндiн. Що ми зараз i спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речi, з усього цього з'ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сiрника. Прекрасно, є надiйний засiб контролювати ваше курiння!
      Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сiрника. Полум'я розгорiлося. Ван Лун обережно розпалив люльку i з насолодою затягнувся пахучим димом.
      Сивi цiвки диму повисли в повiтрi коло Ван Луна. У каютi запанувала тиша. Кожен думав про своє. I раптом Сокiл закашлявся, ковтнувши диму, i навiть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.
      - Будьте здоровi, Вадиме, - почав вiн i одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що бiля протилежної стiни теж чхнув хтось. Що то за чортiвня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота i здивовано спитав:
      - Гадаю, акустичнi ефекти не можуть виникати через втрату ваги? Звiдки така гучна луна?
      Йому вiдповiдали не менш здивованi погляди Риндiна i Сокола: певна рiч, втрата ваги нiякого вiдношення до луни не має!
      Ван Лун хотiв покласти люльку на стiл, але, не зробивши цього, просто залишив її в повiтрi, де вона й попливла, трохи погойдуючись i все ще випускаючи з себе тонесеньку цiвку диму. Потому вiн виразно приклав пальця до губiв i тихо вирушив уздовж стiни туди, звiдки почулася дивна луна.
      Там, у стiнi, мiстилося кiлька високих нiш, закритих зверху донизу рухомими шторними кришками, якi бувають на конторських столах. Усi знали: у тих нiшах стояли вдосконаленi легкi скафандри з апаратами для дихання. В астропланi було всього чотири такi скафандри: три в нiшах центральної каюти i один запасний на складi. Вони могли дуже придатися в разi потреби працювати на Венерi у водi чи в атмосферi, непридатнiй для дихання людини. При крайнiй потребi в цих скафандрах можна було навiть вийти з корабля в мiжпланетному просторi: вони були досить пружними, незважаючи на свою легкiсть, i обiгрiвалися зсередини електрикою.
      Ван Лун наблизився до крайньої нiшi, звiдки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Вiн знову прислухався. Тиша. Двi пари очей, Риндiна i Сокола, уважно стежили за його дiями. Сокiл пiдвiвся з-за столу:
      - Що ви хочете робити, Ван?
      Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власнi мiркування. Притримуючися за шкiряну петлю, вiн натиснув кнопку в стiнi. Шторна кришка сковзнула вниз, вiдкриваючи нiшу.
      В нiй, як i слiд було чекати, стояв скафандр, прикрiплений до стiни затискувачами. Сiро-зелений еластичний, змiцнений металiчною сiткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху цилiндром з найтривкiшого органiчного скла. Цилiндр-шолом тьмяно поблискував, вiддзеркалюючи свiтло з каюти. Крiм скафандра, в нiшi не було нiчого.
      Проте Ван Лун i не шукав у нiй нiчого. Вiн натиснув ще одну кнопку в стiнi. Яскраве свiтло внутрiшньої електричної лампочки залляло нiшу.
      I команда астроплана побачила в прозорому цилiндрi-шо-ломi чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко вiдкритi очi невiдомої людини, що була в скафандрi.
      Роздiл четвертий,
      в якому автор знову змушений перервати
      свою розповiдь про подiї в мiжпланетному
      кораблi для того, щоб читачi,
      ознайомившися з закiнченням доповiдi
      академiка Риндiна на зборах Товариства
      мiжпланетних сполучень у Москвi, дiстали
      цiлковиту уяву про те, як був
      пiдготовлений полiт на Венеру.
      Отож, академiк Риндiн продовжував свою доповiдь, яку слухав весь свiт.
      - I справдi, - сказав вiн, - радянська наука останнiми роками впритул пiдiйшла до здiйснення космiчного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засiб пересування в просторi, як ракетнi кораблi, створенi за генiальною iдеєю великого росiйського вченого i винахiдника Костянтина Едуардовича Цiолковського. Саме вiн, наш славетний спiввiтчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектiв мiжпланетних ракетних кораблiв. Всi подальшi успiхи багатьох вiтчизняних i зарубiжних учених в цiй галузi,- всi вони стали можливими завдяки генiальнiй роботi основоположника теорiї мiжпланетних сполучень Цiолковського. Озброєнi автоматикою, електронiкою та iншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здiйснити те, що лише кiлька десяткiв рокiв тому здавалося красивою, але нездiйсненною фантастикою. Всього десять рокiв тому радянськi вченi створили перший постiйний штучний супутник Землi - вiн i досi обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам'ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодiючими автоматичними приладами i радiоапаратурою був закинутий десять рокiв тому на висоту 265 кiлометрiв над поверхнею Землi. Вiн був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землi за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однiєї зоряної доби вiн робить 16 обертiв навколо Землi. I за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети "Диск-1" встигає повернутися до мiсцевостi, над якою вiн пролiтав рiвно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник "Диск-1" у небi нашої Батькiвщини в перший-лiпший телескоп. Ще один постiйний штучний супутник "Диск-2" був створений в Китаї через три роки пiсля першого. Це завдання було вже складнiшим. Другий, вже китайський мiжпланетний апарат, був закинутий з Тiбетського плоскогiр'я уже на висоту тридцять п'ять тисяч вiсiмсот кiлометрiв над Землею. Цим китайськi вченi досягли того, що супутник "Диск-2" видно з рiзних точок Землi щодня в певному напрямi в той же самий час. Регулярно о восьмiй годинi вечора, наприклад, вiн опиняється над Москвою. Звичайно, спостерiгати цей супутник можна тiльки в умовах обсерваторiї, бо для такої великої вiдстанi, яка вiддiляє його вiд Землi, "Диск-2" вiдносно дуже малий. Але разом iз своїм братом, "Диском-1", вiн вiрно служить науцi i щовечора нагадує нам про наших друзiв - учених китайського народу. За допомогою штучних супутникiв ми уточнюємо метеорологiчнi спостереження, зокрема вивчаємо поширення i характер хмарного покрову Землi; супутники допомагають нам стежити за рухом криги в Арктицi i Антарктидi, а також у сумiжних з ними океанських смугах; автоматично дiючi на штучних супутниках радiоустановки попереджають нас про виникнення лiсових пожеж у малонаселених мiсцевостях. Нарештi, супутник "Диск-2" служить ще й ретрансляцiйною станцiєю для ультракороткохвильових радiопередач: за його допомогою вечiрнi передачi московського телецентру бачить уся наша величезна країна i разом з нею - цiла Європа. Зокрема i зараз моя доповiдь передається по Радянському Союзу за допомогою "Диска-2", отже, витвiр наших китайських друзiв i тут виявився корисним для спiльної справи!
      Усiх оплескiв, якi спалахнули пiсля цiєї фрази, академiк Риндiн не чув, бо зараз аплодували сотнi тисяч i мiльйони телеглядачiв, якi належно оцiнили це його нагадування.
      - П'ять рокiв тому ми вiдрядили перший радянський ракетний корабель на Мiсяць. Певна рiч, вiн летiв без пасажирiв. Корабель "Мiсяць-1" мусив послужити лише практичнiй перевiрцi наших складних розрахункiв. У носовiй частинi цього корабля був вибуховий пристрiй, своєрiдна бомба. Природно, вибух цiєї бомби не мiг нiкому пошкодити, бо вже давно було встановлено, що на Мiсяцi немає нiякого життя. Що ж, "Мiсяць-1" виправдав усi сподiвання, що покладалися на нього, блискуче ствердив нашi розрахунки. Точно в передбачений час ракетний снаряд досягнув Мiсяця i впав на нього: астрономи бачили у своїх телескопах блискавичний вибух на Мiсяцi. То вибухнув на споконвiчному супутнику Землi наш перший корабель-снаряд, подавши тим самим урочистий сигнал: мiжпланетне сполучення вiдкрите!
      Знову буря оплескiв пролинула по залу.
      - Два роки тому з Землi вилетiв другий ракетний мiжпланетний корабель "Мiсяць-2". Уряд i Комунiстична партiя наполягли на тому, щоб i цей полiт вiдбувся без пасажирiв. У першому експериментальному перельотi Земля-Мiсяць-Земля, що був генеральним iспитом автоматичних приладiв керування, не можна ще було рискувати життям учених. Астроплан "Мiсяць-2" був обладнаний найсучаснiшими автоматичними установками, сконструйованими в наукових iнститутах Москви, Ленiнграда, Києва, Пекiна, Шанхая, Варшави, Будапешта, Праги i Софiї. Цi установки керували двигунами i рулями астроплана, приймаючи радiоiмпульси з Землi. Вченi стежили з Землi за польотом корабля i вивчали данi, якi передавалися з мiжпланетного корабля автоматично по радiо. Своєрiдна мiжпланетна мандрiвка автоматичних установок пройшла блискуче! Керований по радiо з Землi астроплан облетiв навколо Мiсяця i, повернувшись на Землю, благополучно знизився на Азовському морi. Ви всi знаєте про це. Ви бачили чудовi фотографiї, зробленi автоматичними апаратами, що були на цьому кораблi. Вперше в iсторiї науки ми зазирнули на той бiк Мiсяця, який нiколи не був видний з Землi, i встановили, до речi, що вiн нiчим iстотним не вiдрiзняється вiд давно уже вiдомого нам. Але, ясно, не тiльки заради цих цiкавих фотографiй "Мiсяць-2" був вiдправлений у мiжпланетний перелiт. Ця подорож автоматичних установок, апаратiв i приладiв пiдтвердила можливiсть пасажирських польотiв у свiтовому просторi! Тепер радянська наука має практичний досвiд зореплавання, астронавiгацiї. Ми маємо право тепер здiйснити полiт на Венеру! радянський уряд i Комунiстична партiя дали згоду на те, щоб Радянськi вченi здiйснили мiжпланетну подорож, а водночас i спробували вiдшукати на Венерi ультразолото. Ось чому величезний колектив наукових iнститутiв Радянського Союзу, Китаю i народно-демократичних республiк наполегливо працював усi останнi роки над тим, щоб всебiчно пiдготувати нашу подорож, забезпечити її успiх. Конструювання астроплана i його будiвництво проведеш Московським i Пекiнським iнститутами мiжпланетних сполучень. Нове атомне паливо для наших ракетних двигунiв - атомiт, - створене в спiвдружностi Ленiнградським i Київським iнститутами фiзичної хiмiї. Оптичнi прилади астроплана виготовленi Празьким iнститутом експериментальної оптики. Складна система здобування пiд час шляху електричної енергiї розроблена i здiйснена вченими Шанхайського iнституту енергетичних проблем. Внутрiшнє обладнання астроплана створене на дослiдних заводах Варшавського iнституту гiгiєни. Свою долю участi внесли також науковi iнститути Будапешта, Кантона, Софiї, Берлiна. Як бачите, наш астроплан "Венера-1" створений дiйсно зусиллями вчених i iнженерiв усього великого демократичного табору народiв свiту! Вченi розрахували все, зважили всi можливостi, якi тiльки можна було передбачити. I я тепер смiливо можу заявити: ми озброєнi знанням, досвiдом, натхненi довiр'ям до нас з боку великої радянської Батькiвщини i дружнiх народiв демократичного табору i зробимо все для того, щоб виконати нашi завдання!..
      Виразним жестом академiк Риндiн спинив оплески.
      - Друзi i товаришi, не поспiшайте. Прибережiть оплески до нашого повернення. Перед нами - велика, важка i тривала подорож по незнаному океану Всесвiту. З цього приводу менi згадується красива стародавня казка, вiдомий поетичний грецький мiф про аргонавтiв. Пам'ятаєте його? Цей мiф розповiдає про вiдважних казкових героїв, старогрецьких морякiв, якi на малесенькому кораблику вирушили в далеку подорож на розшуки золотого руна, шкури чудесного барана, яка мала, як вони вiрили, чарiвнi властивостi. На своєму маленькому кораблi, що називався "Арго", моряки подолали Егейське море, подолали невiдоме їм до того часу грiзне Чорне море, яке здавалося мандрiвникам загадковим, таким, що ховає в собi невiдомi небезпеки. Древнiй мiф розповiдає, як вiдважнi моряки вийшли переможцями з смiливого поєдинку з грiзними силами природи i знайшли своє золоте руно в Колхiдi, як називалося тодi наше Закавказзя. Героїчнi мандрiвники на кораблi "Арго", славнi аргонавти перемогли! Думаючи про нашу подорож, я завжди згадую цю красиву i наївну казку... Я думаю: адже й ми, подiбно старогрецьким аргонавтам, попливемо по невiдомому безкрайому океану Всесвiту, долаючи його бурхливi ефiрнi хвилi, можливi, хоча й не знанi нами ще бурi й шторми, борючися з могутнiми силами космiчних стихiй i намагаючись вiдшукати наше золоте руно, наше ультразолото... Сучаснi аргонавти Всесвiту сподiваються досягти не менших успiхiв, нiж стародавнi аргонавти грецького мiфу!
      Академiк Риндiн спинився схвильований. Потiм вiн пiдвiв руку, наче заспокоюючи i себе, i слухачiв:
      - А проте - це, звичайно, тiльки поетичне порiвняння. Друзi мої, пробачте менi його; повiрте, вченi також дуже люблять поезiю! Отже, сьогоднi, дорогi товаришi, ми надовго прощаємося з вами. Як ви вже знаєте, через кiлька дiб ми вилiтаємо з першої в iсторiї людства мiжпланетної станцiї бiля пiднiжжя Казбеку. Чому обране це мiсце для старту нашого корабля? Ви знаєте, що для вильоту в свiтовий простiр, у космос, астроплан мусить розвинути так звану космiчну швидкiсть, - для Венери вона дорiвнюється одинадцяти i п'яти десятим кiлометра на секунду. Це величезна швидкiсть, а розвинути її треба надзвичайно хутко, витративши при цьому дуже багато палива. I ось ми насамперед використали швидкiсть обертання самої Землi з заходу на схiд. Астроплан стартує в районi Центрального Кавказу на сорок третiм градусi пiвнiчної широти. Швидкiсть обертання Землi на цьому градусi складає близько трьохсот сорока метрiв на секунду. Можна вважати, що цi триста сорок метрiв на секунду є нашим прямим виграшем, чи не так? Адже ми полетимо в напрямi з заходу на схiд, себто використаємо цю готову швидкiсть. Далi, ми розгонимо астроплан уздовж злiтної рейкової дорiжки, яка веде на вершину Казбеку i там обривається. Що це дає нам? Астроплан аж до кiнця злiтної дорiжки не витратить жодного грама власного палива: його потягне за собою ракетний вiзок. Ракетнi двигуни вiзка швидко розгонять астроплан i виведуть його на вершину Казбеку, на висоту близько п'яти кiлометрiв, де опiр повiтря майже вдвоє нижче, нiж на рiвнi моря. Це буде тривати всього двадцять п'ять секунд, але за цей час астроплан дiстане швидкiсть шiстсот метрiв на секунду, як бачите, дуже чималу. На вершинi Казбеку, де обривається злiтна рейкова дорiжка, вiзок скотиться по рейках назад, униз, витративши цiлком свiй запас палива. А звiльнений астроплан полетить далi, продовжуючи прискорювати полiт, бо в той момент, як вiн вiддiлиться вiд вiзка, почнуть працювати його власнi ракетнi двигуни.
      Академiк Риндiн знову зробив паузу. I тепер, коли вiн заговорив пiсля неї, голос його зазвучав м'яко i проникливо: так говорять про друзiв, про справжнiх, випробуваних товаришiв.
      - Три чоловiки будуть пасажирами астроплана "Вене-ра-1". На мене покладене керiвництво експедицiєю, моїми товаришами є вiдомий геолог i хiмiк Вадим Сергiйович Сокiл i визначний китайський вчений енергетик товариш Ван Лун, професор Шанхайського iнституту. Нас, як бачите, дуже мало. Тому кожному з нас доведеться виконувати цiлий комплекс обов'язкiв. З цiєї причини нам довелось всерйоз вивчити й новi спецiальностi - в додаток до тих, якими ми володiли ранiше. Професор Ван Лун несе додатково обов'язки штурмана нашого корабля, радиста, фото- i кiнооператора. Крiм того, на нього покладенi фiзiологiчнi дослiдження пiд час польоту, а також вiдповiдальнiсть за наш побут, яку вiн подiляє з Вадимом Сергiйовичем Соколом: обидва вони позмiнно виконуватимуть ще й обов'язки повара астроплана. Правда, керiвництво в цьому важливому дiлi належить товаришевi Ван Луну як бiльш досвiдченому мандрiвниковi, нiж товариш Сокiл, але про це я скажу пiзнiше. Так чи iнакше навантаження товариша Ван Луна - не з малих. Вадим Сергiйович Сокiл, природно, буде зайнятий фiзичними i хiмiчними дослiдами i бiологiчними дослiдженнями, збиранням мiнералогiчних i петрографiчних зразкiв; на ньому ж лежать метеорологiчнi спостереження - i вiн таки є запасним водiєм астроплана. Втiм, товариш Ван Лун теж зумiє в разi потреби зайняти мiсце за пультом керування: адже ми понад рiк займалися тренуванням i пiдготовкою до польоту. До речi, я хотiв би тут-таки вiдзначити одну, хоча й випадкову, але дуже важливу для нас обставину, яка виявилася виключно позитивною для експедицiї. Радянський уряд з радiстю включив до складу експедицiї представника китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Пiд його керiвництвом Шанхайський iнститут енергетичних проблем розробив i створив для астроплана "Венера-1" дотепну, цiлком оригiнальну й цiнну систему здобування електроенергiї протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкцiя товариша Ван Луна радикально розв'язала одне з найважливiших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надмiром забезпеченi тепер електроенергiєю з моменту вильоту корабля i до його повернення на Землю,- ось що дав нам науковий i технiчний талант професора Ван Луна! Але крiм того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увiйшов до складу нашої експедицiї, є в той же час i досвiдченим мандрiвником i пристрасним мисливцем на крупного звiра. Досить сказати, що професор Ван Лун об'їздив весь Китай, Сибiр, Iндiю i Iндокитай, беручи участь i керуючи деякими дослiдницькими експедицiями Всекитайського географiчного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венерi нашiй експедицiї доведеться, можливо, зустрiтися з небезпечними i численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього - навiть до зустрiчi з доiсторичними потворами, якi можуть виявитися на Венерi. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша вiд Землi, там не може ще бути людей. Проте на Венерi можуть бути невiдомi нам тварини, можливо, - хижаки. Якщо це так, товариш Ван Лун буде нашим надiйним захисником. Його досвiд мандрiвника i мисливця дуже згодиться експедицiї. Ну, звiсно, ми можемо тiльки пошкодувати, що наш астроплан не в змозi вмiстити в собi бодай одного з представникiв тваринного свiту Венери, бо товариш Ван Лун напевно допомiг би нам спiймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!
      Микола Петрович Риндiн знову перечекав, поки уляжеться в залi смiх, викликаний його жартiвливим жалкуванням, i закiнчив:
      - Всi ми, члени команди астроплана "Венера-1", добре встигли узнати один одного за час пiдготовки. Ми маємо все необхiдне для далекої подорожi, - для наших запасiв використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шiсть днiв пiсля вильоту з Землi ми опинимося на Венерi, де за умовами астронавiгацiї нам доведеться пробути досить довго - чотириста шiстдесят сiм днiв: ранiше вилетiти на Землю ми не зможемо. За цей час експедицiя в мiру можливостi вивчить незнану планету, спробує вiдшукати ультразолото - i привезе його на Землю в подарунок любимiй Батькiвщинi. Збувається давня мрiя людства, що вiками здавалася красивою, але нездiйсненною казкою. Ще зовсiм недавно, у п'ятдесятих роках нашого сторiччя, мiжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча свiтова наука вже оволодiвала атомною енергiєю. Тодi, як i ранiше, Радянському Союзовi i його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону.