Цей трудний перiод - позаду. Переставши побоюватися нападу, нашi народи цiлком вiддали всi свої сили мирному будiвництву, розвитковi науки й технiки. Минуло всього кiлька десятирiч, i людство бачить, як могутня атомна енергiя, яка служить не справi вiйни, а справi миру, дає нашим народам можливiсть здiйснити вiкову мрiю, перетворює подорож до iншої планети в реальнiсть. Тому й прикутi зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всiх людей земної кулi: Радянська країна вперше в свiтi втiлила в життя давню мрiю кращих умiв людства i починає оволодiвати свiтовим простором! Менi хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої мiжпланетної експедицiї безмежно вдячнi Батькiвщинi за довiр'я i переконанi, що виправдають його. До побачення, дорогi друзi i товаришi, до побачення! Через чотири днi - старт нашого астроплана "Венера-1". У недiлю, о дванадцятiй годинi дня ми вилiтаємо у свiтовий простiр. До побачення, друзi i товаришi!
      I знову нескiнченнi овацiї бурею пронеслися по всiй Землi. Академiк Риндiн сходив з трибуни. Його гiгантський силует, здавалося, сходив разом з ним, повiльно розпливаючись у повiтрi. Величезний зал зборiв Палацу Рад захоплено аплодував керiвниковi першої мiжпланетної подорожi i його товаришам, аплодував аргонавтам Всесвiту.
      I так само аплодували люди в усьому свiтi, все ще прислухаючись до радiоприймачiв, звiдки щойно лунав мужнiй голос академiка. Уже згасли екрани телевiзорiв, уже давно змовкли радiоприймачi, а люди все ще сидiли й сидiли бiля них, охопленi хвилюванням.
      Лише чотири днi вiддiляли людство вiд великої подiї, яка все ще здавалася багатьом фантастичною, - вiдльоту радянського астроплана з трьома членами його екiпажу на Венеру, на подолання невiдомих небезпек i труднощiв, для оволодiння дорогоцiнним новим елементом - ультразолотом!..
      Роздiл п'ятий,
      який повертає нарештi, читачiв, - тепер
      уже надовго! - до подiй, що розгорнулися
      в астропланi, i знайомить їх (так само,
      як i мандрiвникiв у космосi, - мабуть,
      лише за винятком одного Вадима Сокола) з
      четвертим пасажиром мiжпланетного
      корабля.
      - Що це? - голосно скрикнув вражений появою незнайомця Вадим Сокiл. Вiд несподiванки вiн пiдскочив i його одразу вiдкинуло вгору, до стелi. Вдарившись головою об крiплення, вiн ледве встиг вхопитися за рятiвнi петлi в стелi. Але його очi не вiдривалися вiд обличчя незнайомця, що також дивився вже на нього, втiм, не так розгублено, як на Ван Луна.
      Микола Петрович Риндiн зосереджено похитав головою: ось вона, невiдома досi причина зайвої ваги астроплана!.. I тiльки Ван Лун, один з усiх, лишався спокiйним i незворушним - принаймнi зовнi. Вiн упевненою рукою торкнувся нижньої частини прозорого цилiндра-шолома, яка з'єднувалася вигнутим металiчним кiльцем з плечима й груддю скафандра, i, переконавшись, що шолом не закрiплений на скафандрi, з особливою ввiчливiстю промовив:
      - Прошу, шановний товаришу, прошу! Виходьте без церемонiй. Будьмо знайомi.
      Лише Риндiн помiтив, як права рука Ван Луна стиснулася в кулак, нiби вiн вважав, що тут можна було побоюватися нових ускладнень. Але незнайомець не примусив себе чекати. Вiн, слухняно пiдпорюючись, вiдкинув прозорий шолом назад, узявся руками за металiчне наплечне кiльце i з помiтними труднощами викарабкався назовнi. Проте, вилiзаючи iз скафандра i зiскакуючи на пiдлогу, вiн, природно, не розрахував руху i несподiвано для себе полетiв вiд скафандра вздовж каюти до протилежної стiни.
      - Що це? - злякано вигукнув незнайомець свiжим дзвiнким голосом, нiби копiюючи попереднiй вигук Сокола, який все ще спантеличено дивився на нього. Вiн безпорадно борсався в повiтрi, не знаючи, як спинитися в каютi, що крутилася навколо нього, доки мiцна рука Ван Луна не схопила його за плече i утримала на мiсцi.
      - Вважаю, що треба познайомитися, юний товаришу. Хто ви? Навiщо опинилися тут? - все так само сухо i ввiчливо спитав Ван Лун, вдивляючись холодно примруженими очима в обличчя невiдомого. - Втiм, ви, якщо не помиляюся, дiвчина?..
      Навiть у незворушному голосi Ван Луна пролунала нотка здивування. Чорти його знають, що таке! Невiдома особа в астропланi, та ще - дiвчина. Втiм, це було саме так.
      "Невiдома особа" була зодягнута в темно-синiй комбiнезон механiка з великими кишенями на грудях i шароварах. Пiд широкими складками комбiнезона вгадувалася струнка дiвоча постать. Тонке, дуже блiде обличчя дiвчини з крутим упертим пiдборiддям, свiтло-карими очима, пухнастими вигнутими бровами i задерикуватим коротким носиком було розгублене.
      Але, як вiдзначив спостережливий Ван Лун про себе, це не мало нiчого спiльного з розгубленiстю людини, що була захоплена зненацька. Дiвчина, очевидно, вiдчула себе недобре, i їй, крiм того, було трудно й незвично за умов невагомостi. Нарештi, вона мiцно схопилася за найближчий стояк. Здавалося, тепер вона почувала себе певнiше, хоч її обличчя лишалося блiдим. На вигляд дiвчинi було не бiльш, як сiмнадцять-вiсiмнадцять рокiв. I Ван Лун на довершення всього готовий був присягтися, що на обличчi її, десь у куточках пухких, стражденно скривлених губ i в свiтлих блискучих очах був якийсь задерикуватий вираз упевненостi в собi, щось на зразок "а от ви нiчого зi мною i не зробите!".
      - Гадаю, десь навiть бачив вас, - промовив Ван Лун, знову опанувавши себе. - Де це було? Гм... зараз, зараз!
      За гострими очима мандрiвника Ван Луна наче була схована найчутливiша фотоплiвка, на якiй його надзвичайна пам'ять автоматично вiдзначала все, на що бодай випадково натрапляв його погляд. I тепер ця плiвка хутко розкручувалася в зворотному напрямi, кадр за кадром. У Китаї, пiд час подорожей?.. Нi, не годиться, дiвчина надто молода. Астроплан, пiдготовка, Кавказ, долина... Нi, теж не те, хоча вже ближче. Москва... Так, ще, ще! Єсть!
      Ван Лун зовнiшньо все так само спокiйно поцiкавився:
      - Ваш iнтерес до географiї дуже похвальний, люба дiвчино. Але навiщо ви тут? Ми на Венерi не збираємося полювати на тигрiв. Пам'ятаю, вони цiкавили вас найбiльше.
      Дiвчина розгублено поглянула на нього:
      - Як? Ви пам'ятаєте це, товаришу Ван Лун? Але ж нас було багато, i запитували всi...
      Не вiдповiдаючи їй, Ван Лун обернувся до Риндiна:
      - Ця молода особа була з екскурсiєю в географiчному музеї Академiї наук, у Москвi, коли оглядав його i я. Дуже сильно цiкавилася тиграми. Розпитувала мене наполегливо, скiльки менi пощастило вбити смугастих звiркiв. Не думав, що буду бесiдувати з нею в ракетному кораблi. Але й тодi, дозволю собi зауважити, - вiв далi вiн, знову звертаючись до дiвчини, - мене також не цiкавили зайцi. Навiть мiжпланетнi.
      Дiвчина зблiдла ще бiльше. I вiд цього в неї на лобi пiд сплутаним темним волоссям яскравiше позначилося багрове свiже садно, з якого сочилася кров. Це помiтив i Сокiл, який раптом вигукнув:
      - Галю, ви сильно розбилися об стiнку! Треба промити!
      Остаточно спантеличений Риндiн запитливо подивився на геолога, який почервонiв у свою чергу. Ван Лун хитро присвиснув:
      - Дуже-дуже цiкаво! Нашу дiвчину знає й Вадим. Вважаю, значно краще за мене! Тодi прошу вас, друже, з'ясуйте, в чому тут рiч?
      Сокiл сердито вiдмахнувся вiд нього:
      - Нiчого я не можу з'ясувати. Для мене це така ж несподiванка, як i для вас.
      - Проте ви її знаєте? - заперечив Риндiн.
      - Знаю, - неохоче погодився Сокiл. - Це Галина Рижко, студентка полiтехнiчного iнституту. Я читав там лекцiї, i вона не раз розпитувала мене про подорож на Венеру i говорила, що їй страшенно хотiлося б взяти в нiй участь. Але я нiколи не думав...
      - Що вона з'явиться тут, наче... як це?.. Як мiжпланетний заєць? безжалiсно закiнчив за нього Ван Лун. - Розумiю... - Вiн обернувся до дiвчини: - Це, сподiваюсь, ваша маленька рiч?
      На його простягнутiй руцi лежав знайдений в каютi гудзик з обривком темно-синьої тканини, - тiєї самої тканини, з якої був пошитий комбiнезон дiвчини.
      - Дiрку бачу на вашому лiвому рукавi, - продовжував Ван Лун. - Гадаю, вiдiрвався, коли ви поспiшали туди, в скафандр. Так? Гудзик легко пришивається. Легковажний вчинок не легко кiнчається.
      Дiвчина опустила очi долу. Глузливо суворий тон Ван Луна впливав на неї, немов холодний душ. Але Ван Луна трудно було розжалобити. Вiн так само суворо продовжував:
      - Так, розумiю, ви вирiшили взяти участь у нашiй подорожi? Дуже-дуже похвально. А хто вас запрошував? Мiжпланетний корабель - не трамвай, не автобус. Там завжди може бути зайвий пасажир. Тут - нi! Ви сподiвалися, що вас не викинуть з астроплана? Дуже даремно, дiвчино.
      - Заждiть, Ван Лун, - спинив його Микола Петрович Риндiн, який весь час мовчав i тiльки уважно слухав. - Ви зовсiм перелякаєте її. Вiдповiдайте, дiвчино, адже тепер приховувати вже нема чого. Та й боятися також пiзно, треба вiдповiдати.
      Дiвчина рвучко пiдвела голову. На її очах виблискували сльози, але вона рiшуче й смiливо сказала:
      - Я нiчого не боюсь. I приховувати менi нiчого. Менi соромно, що вам доводиться так менi дорiкати. I справедливо дорiкати! I хай товариш Ван Лун робить, як хоче, якщо... i зрештою ви маєте право, я не повинна була... я все розумiю! Тiльки це не так, я доведу, я все розрахувала... i просто не могла... от, коли побачила, як випробовували корабель, нiчого вже не могла зробити з собою, вирiшила, що також полечу... ой!
      Вона змовкла, нiби збираючись з силою. Вiльною рукою вона торкнулася садна на лобi, зморщилася вiд болю i непевно знизала плечима, немовби намагаючись звiльнитися вiд якоїсь ваги. Обличчя її зблiдло ще бiльше, вона безпорадно прикрила очi i похитнулась. Ван Лун пiдхопив її своєю мiцною рукою.
      - Що таке?
      - Мабуть, дуже розхвилювалася, - сказав Сокiл, спiвчутливо поглядаючи на бiле, мов крейда, обличчя дiвчини.
      - Нi... це не тому, - вiдповiла вона, ледве вимовляючи слова. Просто... мене дуже сильно кидало... i стискало там... у скафандрi... i я ослабла... мабуть, уся в синцях... менi дуже соромно, що я не витримала як слiд... i ось зараз...
      Голова її впала на груди, вона змовкла, важко дихаючи.
      - Вадиме, скорiше дайте їй вина! - стурбовано сказав Микола Петрович. Друзi мої, дiвчина перенесла прискорення i величезне перевантаження без будь-яких полегшуючих пристроїв. Ви тiльки подумайте, ви були в пружних гамаках, я в м'якому крiслi, а вона - в жорсткому скафандрi, у цiй темнiй нiшi... Страшно подумати, що їй довелося зазнати! - Вiн згадав про свiй стан в той час, коли астроплан шалено прискорював рух, спочатку на злiтнiй рейковiй дорiжцi, а потiм пiд впливом своїх потужних ракетних двигунiв.
      Вадим Сокiл вже подавав дiвчинi чашку з вином i трубочку. Вона вiдпила трохи. На її щоках з'явився слабкий рум'янець. Вона знiяковiло глянула на Ван Луна, потiм на Риндiна i сказала все ще кволим голосом:
      - Я, звичайно, дуже винна перед вами, Миколо Петровичу, але я не могла iнакше...
      - Зовсiм добра знайома! Прямо по iменi i по батьковi звертається! пiдхопив Ван Лун. - Але справдi, чого вам тут треба? Що ви тут хочете робити, в нашому астропланi?
      - Летiти на Венеру, допомагати вам i повернутися з вами назад на Землю, - незворушно вiдповiла дiвчина.
      Риндiн знизав плечима.
      - Цiлком зрозумiло, що летiти. Адже ж не викинемо ми вас тепер дiйсно за борт корабля. Проте...
      - От i я сподiваюсь, що не викинете, - вже лукаво пiдтвердила вона.
      Риндiн, вагаючись, розвiв руками.
      - Послухайте, мила дiвчино... здається, Галя? Це прекрасно, що у вас стiльки мужностi i смiливостi. Проте невже ви справдi не розумiєте, що ви наробили? Ви перевантажили астроплан - i це вже вiдбилося на нашому курсi. На щастя, пости керування на Землi помiтили це i своєчасно виправили курс. Через це ми тепер маємо перевитрату палива. Але далi: чи подумали ви про тi труднощi й небезпеки, якi чекають нас? Чи уявляєте ви собi, як може вiдбитися i в подальшому на спiльнiй долi експедицiї ваша несподiвана поява тут? Адже професор Ван Лун по сутi має цiлковиту рацiю!
      - Гадаю, так, - пiдтвердив той.
      - Наш корабель розрахований тiльки на трьох пасажирiв, на трьох розрахованi i всi нашi запаси. Чим, наприклад, нам годувати вас, а?
      - Я, Миколо Петровичу, звикла їсти дуже мало. Весь останнiй мiсяць я привчала себе до цього. Менi вистачить найменшої крихiтки, - переконливо вiдповiла Галина Рижко.
      Риндiн не змiг стримати посмiшки: доводилося визнати, що йому починало щось подобатися в цiй дiвчинi, яка вперто трималася свого i на все знаходила вiдповiдь, бодай i наївну. Чого, наприклад, варта ця простодушна, майже дитяча вiдповiдь: "Я звикла їсти дуже мало"!
      - Ну, про це потiм, - сказав вiн по можливостi суворо. - Хто ви, скiльки вам рокiв?
      - Мене зовуть Галиною Рижко. Менi дев'ятнадцять рокiв. Студентка другого курсу полiтехнiчного iнституту. Комсомолка.
      - I все ж таки наважилися на такий недисциплiнований вчинок - потай забратися в астроплан? Поставити пiд загрозу успiх нашої експедицiї? - з докором вимовив Риндiн.
      Галина Рижко збентежилась - чи не в перший раз:
      - Миколо Петровичу, я розумiю, з цього погляду я зробила негiдний вчинок. I, мабуть, дiстану покарання... коли повернуся на Землю. Адже ж тут комсомольської органiзацiї немає.
      - Мда... - погодився Риндiн, погладжуючи свою сиву борiдку i скоса поглядаючи на супутникiв. Нi, вона навiть кмiтлива й дотепна, ця дiвчинка!
      - Але в мене справдi не було iншого виходу, - продовжувала Галина. Адже я твердо вирiшила, що мушу летiти! Я писала вам, просила взяти мене з собою, доводила, що пiдготувалася i стану вам у пригодi.
      - Писали менi?
      - Так, писала, i не один раз. I завжди одержувала вiдмову. Правда, не вiд вас особисто, а вiд вашого секретаря. Ну чого можна чекати вiд бездушного секретаря? Бюрократ, i все тут!
      - Це чому ж, дозвольте спитати? - насторожено промовив Риндiн, згадавши свого старанного i нiбито дуже чутливого секретаря. - Я, знаєте, щось не помiчав.
      - Так то ви, а то я, - переконано вiдповiла Галя. - Як же не бюрократ, коли на всi листи, навiть найдоказовiшi, завжди вiдповiдає одне й те ж саме: "Задовольнити ваше прохання неможливо". Твердить одне й те ж, наче зазубрив. I не звертає нiякої уваги на докази. Типовий бюрократ!
      - Та-ак, - розумiюче кивнув головою Риндiн. - I його вiдповiдi вас не переконали?
      - Звичайно, нi! Правда, спочатку я розгубилася...
      - Такого не може бути! - переконано перервав її Ван Лун.
      - Чому? Звичайно, розгубилась, - простодушно подивилася на нього Галя. - Все ж таки вiдповiдь вiд iменi академiка Риндiна. А потiм я подумала: адже це вiдповiдає не сам академiк Риндiн, в нього, мабуть, немає навiть часу прочитати мої листи, вiн такий зайнятий! А от, коли б вiн прочитав, було б iнакше. I тодi я вирiшила сама все розрахувати, перевiрити.
      - I що ж?
      - I виявилося, що секретар - бюрократ. Мене можна було взяти. I я остаточно вирiшила, що полечу з вами на Венеру i назад.
      - Нi, ви чуєте? - сплеснув руками Риндiн. - Навiть i назад! Ну, далi?
      - I в мене не було iншого засобу, крiм того, щоб потай пробратися на корабель. Це було дуже трудно, знаєте.
      - Ще б пак! - пiдтвердив Риндiн. - Лишається тiльки дивуватися, як можна було це зробити при такiй охоронi.
      Галина посмiхнулась - задерикувато й весело:
      - Ну, якщо хочеш, то перехитрити завжди можна. Особливо - дiвчинi. Треба дуже захотiти. Менi допомiг мiй комбiнезон механiка. От я i пробралась. Залiзла в скафандр. А товариш Ван Лун знайшов мене... на щастя, вже тепер, коли корабель летить.
      Риндiн багатозначно переглянувся з товаришами. Становище й справдi було своєрiдне: адже дiйсно, нi в космiчний простiр дiвчину не викинеш, нi на Землю звiдси не повернеш.
      Галя Рижко тим часом задумливо крутила в руках гудзик вiд комбiнезона, який вона одержала вiд Ван Луна. Пiдвiвши голову, вона помiтила погляд Риндiна i цiлком спокiйно пояснила:
      - Це коли я лiзла в скафандр, так, правда, дуже поспiшала, щоб встигнути. Боялася, що ви повернетесь. Зачепилася рукавом i вiдiрвала гудзик. Вiн вiдскочив i покотився. А менi вже нiколи було вилазити за ним. Ну, нiчого, я пришию.
      Дiвчина розмовляла так невимушено, наче й справдi вона не вчинила нiчого особливого. Ну, їхала, скажiмо, в тролейбусi зайцем. Контролер виявив, примусив купити квиток, i все тут. Можна їхати далi, дiло закiнчено, слiд подумати i про те, щоб пришити гудзик, який вiдiрвався пiд час посадки, добро - вiн знайшовся. Саме так подумав Сокiл. Вiн скоса поглянув на дiвчину:
      - Слухайте, Галю, ви, очевидно, не розумiєте все ж таки, що ви накоїли. Адже я вам не раз пояснював всю неможливiсть, всю безглуздiсть вашого наполегливого прагнення вирушити з нашою експедицiєю...
      - I зовсiм не так! - палко вигукнула вона. - Ви, звичайно, заперечували. А пам'ятаєте, як ви сказали, що самi особисто були б радi, коли б я полетiла з вами? Пам'ятаєте? Нi, скажiть, ви пам'ятаєте?
      Сокiл безпорадно розвiв руками. Нiяково вiдповiв:
      - Проте я говорив все це зовсiм в iншому планi... так сказати, в особистому.
      - А особисте завжди невiддiльне вiд загального i навпаки, - трiумфуюче заявила Галя. - I я тодi ж таки зрозумiла, що коли б не офiцiальна заборона взяти ще кого-небудь, то й ви б погодилися... може статися, навiть скорiше вiд iнших, - додала вона, потупивши очi i ледве помiтно всмiхаючись.
      - Прямо дивно! - тепер уже цiлком щиро обурився Ван Лун. - Ви вважаєте, все дiло в офiцiальнiй заборонi? Отак: заборонено, i все? А дозволю собi спитати, - продукти? Ваша, пробачте, вага? I де користь вiд вас, вибачте, в чому?
      - Даремно ви сердитеся, товаришу Ван Лун, - простодушно вiдповiла дiвчина. - Їсти я буду дуже мало, адже ж я вже говорила, що спецiально тренувалася, i не обтяжу вас. Вага у мене маленька-маленька, всього п'ятдесят шiсть кiло. I за час подорожi я навiть ще бiльше схудну, от побачите. I до подорожi я пiдготувалася. Можу, Миколо Петровичу, допомагати вам в роботi з приладами. Спецiально навчалася в обсерваторiї.
      - Що?
      - Моя мама працює в Кримськiй астрономiчнiй обсерваторiї. I я завжди дуже цiкавилася астрономiєю, допомагала їй i ранiше. Потiм, коли вирiшила летiти, ще бiльше пiдучилася у мами. Ну, звичайно, я їй нiчого не казала про свої плани. Бо мами - вони ще гiршi вiд бюрократiв-секретарiв, їх нiколи нi в чому не можна переконати, вiчно вважають тебе за дiвчисько, наче нiколи не були самi молодими. От вам, Вадиме Сергiйовичу, допомагатиму шукати на Венерi ультразолото. Завжди дуже любила хiмiю i геологiю. I можу також взяти на себе готування їжi на кораблi, адже це жiноча справа, - закiнчила вона, скоса глянувши на Ван Луна. Помiтивши, що вiн з цiкавiстю подивився на неї, Галя додала: - Ще вмiю трохи стрiляти. Мене хвалили в нашому гуртку. Звичайно, не те, щоб по-справжньому, як ви, товаришу Ван Лун, але трохи можу.
      Ван Лун розшукав свою люльку, яка за цей час встигла перепливти до протилежної стiнки, з трудом знову розпалив її. Метка дiвчина, нiчого не скажеш. Вона на все має вiдповiдь. А щодо готування їжi, це, звiсно, iдея, хм... дуже-дуже нудне заняття для чоловiка, що там не кажи...
      Галя Рижко вже помiтила роздум Ван Луна i поквапилася додати ще, ледь-ледь посмiхаючись:
      - I я не курю, значить, не буду витрачати на себе повiтря. Бачите, все зовсiм не так погано, як вам здалося.
      - Та що це справдi, Миколо Петровичу, - майже добродушним тоном поскаржився Ван Лун, вiдвертаючись од Галi, щоб вона не помiтила усмiшки, яка мимоволi з'явилася на його обличчi, - вона, зауважу, дозволяє собi вже жартувати зi мною.
      - Та заждiть, Ван, - вiдповiв Риндiн, - все це надто серйозна справа. Адже її треба буде годувати, розумiєте? Де ми вiзьмемо для неї їжу?
      Але замiсть Ван Луна вiдповiла сама Галя:
      - Астроплан летiтиме до Венери, я пам'ятаю, сто сорок шiсть днiв. На спуск на Венеру потрiбно буде, припустiмо, ще кiлька днiв. Я пам'ятаю всi розрахунки i цифри в статтях i доповiдях, особливо - ваших, Миколо Петровичу. Я їх чи не напам'ять заучувала. От взагалi це виходить близько ста шiстдесяти днiв. На зворотний шлях будемо рахувати стiльки ж таки. Всього - триста двадцять. Перебування на Венерi - ще майже п'ятсот днiв. А продуктiв взято набагато бiльше, крiм того, є ще й резервний запас. Значить, вистачить i на мене, от!
      Сокiл, який почував себе трохи незручно, - особливо тому, що вiн так несвоєчасно i зрадницьки почервонiв (i чого б це, власне кажучи?), вирiшив, що час i йому подати голос. Вiн вiдкашлявся i сказав:
      - Все це гаразд, Галю, припустiмо. А от уявiть собi, що нам не доведеться поповнити нашi запаси на Венерi. Що буде тодi?
      - Нiяк не можу уявити собi такого, - рiшуче вiдповiла дiвчина, продовжуючи невинно дивитися на Миколу Петровича, немовби це вiн поставив їй запитання, а не Сокiл. - Нiяк не можу! Вадим Сергiйович стiльки розповiдав менi про рiзних дивовижних тварин, яких нам доведеться зустрiти на Венерi. I говорив, що коли б я полетiла, то вiн переконав би товариша Ван Луна спецiально пiдстрелити там молоденького iгуанодона i почастувати мене Запевняв, що це буде схоже на телячу вiдбивну, тiльки ще нiжнiше. Вiн дуже красиво тодi розповiдав. I я завжди вiрила йому, Миколо Петровичу.
      Сокiл бурхливо розкашлявся - певна рiч, зовсiм не для того, щоб замаскувати цим своє збентеження i зрадницький рум'янець, який знову розливався по його обличчю. Потiм довелося протирати окуляри, тим бiльше, що Риндiн розсмiявся i навiть Ван Лун широко посмiхнувся.
      - Нi, таки й справдi її нiчим не проймеш, цю дiвчину, - сказав нарештi Риндiн. - Вперта, i за словом в кишеню не лазить. Товаришi, у мене є пропозицiя.
      - Яка?
      - За її словами, вона знає досить багато. Але це тiльки за її словами. Давайте перевiримо, з ким ми маємо справу в дiйсностi. Хай кожен з нас поставить їй кiлька запитань по своїй спецiальностi, а вона вiдповiсть на них. Чи доведе наша нова знайома свою пiдготованiсть до подорожi? Я навiть можу почати.
      Йому не заперечував нiхто. Микола Петрович задумливо кашлянув, зiбрав у жменю свою борiдку, подивився скоса на Галю Рижко i спитав:
      - Ви згоднi, дiвчино?
      - Згодна, Миколо Петровичу, - не замислюючись анi на мить вiдповiла Галя.
      - Так. Е... скажiть нам, будь ласка, яка вiдстань вiд Землi до Венери?
      - Пiд час так званої сполуки, себто коли вiдстань мiж цими планетами найкоротша, - тридцять дев'ять мiльйонiв кiлометрiв, - одним духом випалила Галя.
      - Гм... а вiрно, знаєте, так-так!
      Микола Петрович перевiв погляд на Ван Луна, немов демонструючи йому своє здивування з приводу такої точної вiдповiдi. Потiм знову подивився на Галю: вона впевнено i незалежно пiдвела голову, короткий її носик виглядав ще задерикуватiше.
      - Так-так, - повторив Риндiн. - Тепер скажiть, що таке альбедо?
      - Це - кiлькiсть вiдбитого планетою свiтла!
      - Чому дорiвнюється альбедо Венери?
      - П'ятдесят дев'ять процентiв.
      - А Мiсяця?
      - Сiм i три десятих процента.
      - Який висновок з цього ви зробите?
      - На Мiсяцi немає атмосфери, а на Венерi є, i вона дуже щiльна, бо вiдбиває багато свiтла!
      Запитання i вiдповiдi слiдували без найменшої затримки, наче пострiли з скорострiльної гармати. Риндiн розвiв руками:
      - Гм... так-так, - кивнув вiн схвально головою. - Вона мене, знаєте, переконала, друзi мої. Ану перевiрте, Вадиме, тепер ви. I, знаєте, без усяких знижок на знайомство, гм!
      Вадим Сокiл ображено знизав плечима. З незалежним виглядом вiн енергiйно поправив окуляри, якi i без того цiлком правильно сидiли на носi.
      - Ну от, ви згадали про атмосферу Венери. Що ви ще пам'ятаєте про це? Хоча б у загальних рисах, якщо не зовсiм точно.
      - А точних вiдомостей про атмосферу Венери взагалi ще немає, як ви самi менi сказали. - Галя Рижко цього разу дивилася прямо у вiчi Соколу. Це був не iронiчний погляд, але здавалося, що десь у глибинi її очей ледве помiтно спалахують i зразу ж таки згасають насмiшкуватi вогники. - За неповними даними, якi нам доведеться перевiрити, атмосфера Венери значно щiльнiша вiд земної.
      Риндiн посмiхнувся. Просто молодець ця дiвчина! Звiдки в неї стiльки смiливостi i незалежностi? Тим часом Сокiл продовжував запитувати, чомусь дивлячись убiк:
      - Яка атомна вага радiю?
      - Двiстi двадцять шiсть цiлих i п'ять десятих. Навiть дивлячись у книгу, не можна було вiдповiсти швидше!
      - Який геологiчний перiод ви знаєте мiж трiасовим i крейдяним?
      - Юрський геологiчний перiод, - випалила Галя.
      Сокiл подивився на Риндiна. Той махнув рукою.
      - Вистачить! З хiмiї i геологiї вона дещо знає. Ван, ваша черга!
      Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усмiхнувся:
      - В мене немає запитань. Тiльки одна маленька перевiрка.
      - Це вiдносно готування їжi? - пожартував Риндiн.
      - Вважаю, серйознiше. Чи знаєте ви, що це таке?
      Вiн вийняв з кишенi досить великий чорний пiстолет з тонким дулом i високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього i вiдповiла:
      - Схоже на пневматичний пiстолет.
      - Так, схоже. Електричний тренувальний пiстолет. Буду просити вас зараз...
      - Хвилинку, Ван, - перервав його Сокiл. - Навiщо вам цей пiстолет в астропланi?
      - Дозволю собi поспитати також: навiщо у нас в астропланi б мiкрофiльмова бiблiотечка з рiзними довiдниками?
      - Ну, це зрозумiло. Нам завжди може бути потрiбна та чи iнша довiдка. Порiвняли!
      - Вважаю, правильно порiвняв. Бо пiстолет так само необхiдний, як i довiдник. Справжнiй стрiлець завжди тренується: треба, щоб рука тримала зброю твердо, добре. Вас з Миколою Петровичем теж проситиму полюбити пiстолет. Це стане в пригодi, - багатозначно пообiцяв Ван Лун. - Дiвчино, будь ласка, ось цiль.
      Вiн перевернув металiчний щит з супертитану, який стояв бiля стiни. На його зворотному боцi була прикрiплена паперова мiшень.
      - А я все забував спитати, навiщо тут, у каютi, цей аркуш супертитану! - засмiявся Риндiн.
      - Вирiшив, так буде краще. Не пошкодиться оббивка каюти, - незворушно вiдповiв Ван Лун. - Так, стрiляйте, дiвчино. Десять пострiлiв. Звiдси, вiд цiєї стiни, - вимiрив, п'ять метрiв. Прошу, покажiть, який з вас стрiлець.
      Галя взяла пiстолет. Ван Лун з iнтересом стежив за її рiшучими жестами. Здавалось, i тепер дiвчина не вiдчувала анi тiнi збентеження, немов все вiдбувалося саме так, як вона й передбачала. Вона стала на вказане їй мiсце, ще раз уважно оглянула пiстолет. Звела погляд на Ван Луна.
      - А ви його пристрiлювали, товаришу Ван Лун? Адже це дуже рисковано складати iспит з пiстолетом, який вперше взятий в руки.
      - Дуже прошу не думати так, - заспокоїв її Ван Лун. - Запевняю: якщо не влучите, пiстолетовi не докоряйте. Пристрiляний правильно.
      Галя неквапно, старанно прицiлилась. Всi уважно стежили за нею.
      Пострiл - сухий i ледь чутний. Маленька куля врiзалась у чорне яблучко мiшенi. Але тiєї ж секунди i сама Галя Рижко похитнулась i ледве втрималася на мiсцi, схопившись за поруччя.
      - Ой! - вигукнула вона. - Яка мiцна вiддача! Ну i штовхнуло мене!
      Риндiн розсмiявся.
      - Ну, ось вам ще одне завдання: що треба зробити, щоб уникнути в подальшому таких неприємностей? Покажiть кмiтливiсть, Галю!
      Дiвчина замислилась, опустивши пiстолет дулом униз.
      - А справдi, що зробити? - повторив Сокiл.- Ван, як ви гадаєте?
      Втiм, Галя уже придумала вихiд сама:
      - Треба добре спертися спиною об стояк. I все.
      Так вона й зробила. I знову пiдвела пiстолет.
      Пострiли залунали один за одним. А коли дiвчина закiнчила стрiляти, Ван Лун пiдiйшов до стiни, взяв мiшень i уважно оглянув її. Потiм вiн подивився на Галю Рижко з помiтним iнтересом, наче вiдкрив у нiй новi, досi невiдомi йому риси.
      - Так... дайте руку, дiвчино. Це дуже-дуже добре, - сказав вiн зовсiм iншим тоном, в якому не було й вiдтiнку iронiї. I Галя Рижко збентежено i радiсно почервонiла: вона зрозумiла, що завоювала симпатiї Ван Луна, найсуворiшого з трьох членiв експедицiї.
      А вiн уже говорив Риндiну i Соколу:
      - Дуже буду радий, якщо й ви доб'єтеся таких наслiдкiв. Мабуть, доведеться добре попрацювати. Такi успiхи приходять не одразу. Ця дiвчина...
      Ван Лун ще раз подивився на розчервонiлу, задоволену Галю.
      - Ця дiвчина послала всi десять куль в яблучко. Немає жодного промаху, немає жодного бокового влучення! Вважаю, вона може називатися снайпером!
      Роздiл шостий,
      де читач, якщо вiн справдi цiкавиться
      астронавiгацiєю i не боїться цифр i
      розрахункiв, може при бажаннi дiстати
      уявлення про складний, на перший погляд,
      небесний маршрут астроплана i, крiм того,
      довiдатися, як виглядають Земля i Мiсяць
      з каюти мiжпланетного корабля.
      До вечора (звичайно, тiльки умовного вечора, бо ракетний корабель, природно, не знав анi дня, анi ночi) Галина Рижко остаточно завоювала симпатiї всього екiпажу астроплана. Що стосується Ван Луна, то пiсля стрiльби з електричного пiстолета, Галя остаточно i беззастережно перемогла його серце, рiшуче взявши в свої руки також i обов'язки повара на кораблi. Микола Петрович в свою чергу здався, побачивши, з якою готовнiстю дiвчина намагається бути корисною кожному в першiй-лiпшiй справi. Дещо натягнутими i дивними залишалися тiльки взаємини мiж Галею i Соколом. Геолог помiтно конфузився i уникав розмов; Галя ж, здавалося, просто не помiчала цього i поводилася з Вадимом пiдкреслено байдуже.
      Вечеряли всi разом. Галя спробувала чесно виконувати взятi на себе зобов'язання i їсти "найменшу крихiтку". Але Риндiн поставив перед нею велику бляшанку консервiв i багатозначно сказав:
      - Ану, їжте, дiвчино! У нас тут треба добре годуватися. Ми мусимо прибути на Венеру мiцними i здоровими. А тому - щоб я бiльше не чув цих ваших розмов про "голодне тренування", зрозумiло?
      - Це розпорядження чи побажання, Миколо Петровичу? - цiлком серйозно спитала Галя.
      - Звичайно, розпорядження. А що?
      - Ну, коли розпорядження, то я, як дисциплiнований член екiпажу, не маю права сперечатися. А коли б не розпорядження, тодi...