Розділ 11

Дзвінок Корецького застав Лавра за роботою. Коли почав стрибати сотовий, він саме докреслював оптимальну схему розташування зовнішніх відеокамер на будівлі Храму.

– Записка на дверях? Погрози? – перепитав Грінченко. – А що вимагають? Ага. Добре, я зараз приїду, диктуйте адресу.

– Щось сталося? – запитала Людмила, молодий працівник відділу аналітики.

Вона щойно зайшла до кабінету тактичного підрозділа агентства, і солодкавий аромат вечірніх парфумів домішався до запахів копченої риби, кави і принтерного паперу.

– Представникові клієнта якусь записку на двері повісили, – відповів Лавр, фіксуючи адресу Корецького в записнику свого сотового. – Треба туди поїхати розібратись. А в тебе що новенького?

– Я промониторила бази даних за твоїм запитом. – Людмила поклала перед Лавром стос паперів і сіла за сусідній столик. – В Україні реально мало організацій з чіткою антимасонською спрямованістю. Значно менше, ніж у Росії і Польщі. Є, скажімо, зареєстроване національне відділення «Глобальної антимасонської ліги», але там сидять якісь незрозумілі творчі інтелігенти.

Фінансує їх агрофірма з Полтавщини. Тобто фінансує – це сильно сказано. Платить за офіс. Він розташований у житловому будинку на Дарниці. Уже третій рік вони анонсують, що роблять сайт, але так його і не зробили. Видають і продають на Петрівці антимасонські брошурки. Такі чорно-білі саморобні зшитки. Явно ліва публіка, без грошей і зв'язків. Навряд чи вони змогли б знайти Храм і організувати напад.

– Ясно. Хто ще?

– Побіжно заявляють про своє «антимасонство» кілька крайньо правих політичних угруповань, але вони також без жирного фінансування. І ці б, гадаю, не ризикнули. Вони під «конторою» ходять. Такий собі дрібний рекет з політичною мотивацією. Та й масони в їхніх списках на шістнадцятому місці.

– А може, це їх «контора» вмотивувала?

– Хіба що в них там дах поїхав. Це ж псування міжнародного іміджу і все таке… – Людмила крутнула стілець так, щоби Лавр міг бачити її довгі ноги. – Ще є кілька церковних братств. Це вже публіка більш серйозна і жирна, але, в цілому, теж щільно контрольована. За нашими даними, масони ефективно й плідно працюють практично зі всіма лідерами церковних конфесій. Щоправда, у них конфлікт з «Опус Деї».

– А це що за звір?

– Що за звір? – здивовано перепитала дівчина. – Ти що, Дена Брауна не читав?

– Вибач, котику, не читав. І не читатиму. Часу не маю для читання.

– Даю довідку. «Опус Деї» – впливовий католицький орден. Повна назва «Прелатура Святого Хреста і Opus Dei». Переклад назви: «Божа справа»[9]. Створений у минулому столітті в Іспанії. Точніше, у тисяча дев'ятсот двадцять восьмому році. Структури ордену динамічно розвиваються у всьому світі. Сьогодні він фактично виконує в католицькій церкві ті функції, які у сімнадцятому і вісімнадцятому століттях виконували єзуїти. Діяльність ордену таємна, членами можуть бути не тільки монахи, але й миряни. Існує два рівні втаємничення – зовнішній і внутрішній. Керівники внутрішнього кола носять звання «інскриптів» – записаних. Теперішний лідер ордену – Хав'єр Еццеварія Родрігес. Обіймає цю посаду з тисяча дев'ятсот дев'яносто четвертого року. Вся діяльність «Опус Деї» суворо законспірована. Члени ордену борються з новітніми викликами…

– Нагадує масонерію.

– Так, на це постійно звертають увагу опоненти Ватикану з протестантського табору. А є ще цікавіше: на відміну від усіх інших католицьких орденів, «Опус Деї» підпорядковано не Конгрегації у справах Інститутів Посвяченого Життя, а Конгрегації у справах єпископів…

– Стоп. Що таке «конгрегація»?

– Щось типу міністерства в уряді Римського Папи.

– Ясно. Так у чому ж фішка підпорядкування іншому міністерству?

– Річ у тому, що саме Конгрегація у справах єпископів керує військовими ординарствами Католицької Церкви. У цій конгрегації є спеціальне бюро, яке координує військові церковні згромадження. Її очолює кардинал-префект, отже, орденом практично напряму керує сам Папа.

– Ага, зрозумів. Цей «Опус» – попівська «контора». Розвідка і контррозвідка.

– Ну, скажімо так, щось типу того. Але аналогія навряд чи доречна. Судячи з наявної інформації, у них з масонами боротьба, так би мовити, позиційна. Принаймні у базах даних немає ніяких прецедентів типу нападу на Храм.

– Немає прецедентів, кажеш? Котику, все залежить від рівня мотивації. Може, у тому Храмі наші хитрі масончики ховають щось дуже-дуже цінне?

– Може, – Людмила ще раз крутнулася на стільці. – Все може бути.

Погляд Лавра мимовільно потягнувся за її викрутасами. Дівчина знала, що козирно виглядає у всіх позиціях. Її густе довге волосся хвилясто спадало на атласні пластрони куцого піджачка, а тісна спідниця вигідно підкреслювала і вузьку талію, і розвинуті стегна. Коли вона відштовхнулась ногою, закручуючи крісло, виріз її спідниці заклично розсунувся, немов ніжки циркулів на масонських емблемах. Аналітик неквапно поправила спідницю. Блиснула пірамідка на масивному персні з білого металу. Цей блиск підкреслив граційну видовженість пальців і гелевих нігтів. На мить консультант з проблем безпеки побачив мереживні манжети дорогих панчох і матову смужку доглянутої шкіри. Він зітхнув і сказав:

– Давай далі.

– А самому що, впадлу прочитати? – дівчина кивнула на папери.

– Ти ж знаєш, я люблю тебе слухати. Ти в нас така ерудована. Книжки читаєш.

– Хтось мав їхати до представника клієнта.

– Представник почекає. Розказуй далі.

– Далі так далі, – з переможною посмішкою погодилась Людмила. – Я не виключаю, що напад могли організувати ісламські радикали з організацій типу «Хізб ут-Тахрір» або «Аль Каєди». У Туреччині було кілька терористичних нападів ісламістів на масонські ложі. Зокрема, років вісім тому вони підірвали ресторан у Стамбулі, де регулярно збирались турецькі масони. Якщо треба, я можу зібрати додаткову інформацію по цих терактах. Але наші доблесні правоохоронці клянуться страшними клятвами, що всі осередки ісламістів в Україні викриті і розгромлені. Що від дві тисячі восьмого навіть у Криму жодного озброєного ісламіста немає. Може, це з'явилась якась свіжа група? Як тобі така версія?

– Малоймовірно.

– Чому?

– Ісламісти, Людочко, наробили би більшого рейваху. Зробили б гучні заяви. На крайняк, розмістили би щось в Інтернеті. А тут усе по-тихому. Прибігли, вкусили, втекли. Ні, це не аль-каєдівці… Усе?

– Практично все. Якщо не рахувати конкуруючих парамасонських і містичних таємних організацій. Є місцеві тамплієри, але вони з масонами ніби дружать. Відслідкована діяльність місцевого відгалуження американського «Ордену Храму», але це більше клуб для багатих буратін, аніж діюча таємна структура. Є такий собі «Орден Рожевої Зорі». Ці джентльмени страшенно зашифровані, їхні осередки є у Києві й Одесі. А головний центр, за інтернетівськими даними, десь у Лондоні. Практикують містичні ритуали. На Купала і на початку листопада виїжджають у Крим, на якусь їхню священну гору… Взагалі, Лаврику, по таких темах дуже мало інформації. І мотивації незрозумілі.

– Звісно, вони ж таємні, як-не-як… А якщо це скіни?

– Хіба що якась невідома група.

– Сатаністи?

– З тих пацанів на оперативному обліку МВС перебувають три підозрілі тусівки. Але всі нечисельні й не надто агресивні. Й до того ж далеко звідси. Луганськ, Харків, Рівне.

– Відстані та дистанції – це в нашій справі поняття відносні, котику… Про той «Опус», про скінів і сатаністів ти ще позбирай матеріалів, про всяк випадок. – Лавр підвівся, зібрав до теки схему «Периметра», перевірив зброю і підтягнув ремінці кобури, схованої під курткою. – Добре з тобою, Людочко-сонечко, але вже треба їхати. До хати пана Корецького ще півтораста кілометрів пиляти.

– Він керує їхньою безпекою?

– Хто?

– Той Корецький.

– Здається, що ні. Як на керівника масонської служби безпеки він надто цивільний.

– Він журналіст. Я читала його статті.

– Цікаві?

– Різні розслідування. Хто де і кому дав хабаря.

– Кажуть, за копання в гівні добре платять. – Лавр згадав автівку Корецького і додав: – Але, здається, не в цьому випадку… Бай-бай, сонечко!

– Якщо до вечора повернешся, ми могли би разом піти на каву, – дівчина хитро примружилась. – Кава з тебе.

– Авжеж з мене, – погодився Лавр. – Якщо повернусь до вечора. Що, по правді кажучи, вельми сумнівно.

– Вечір – в нашій справі – теж поняття відносне, – Людмила граційним рухом відкинула пасма волосся, які падали їй на очі. – Будеш повертатися, передзвони. Я чекатиму.

Розділ 12

Перед приїздом Лавра Корецький планував ще годину-півтори поспати, але йому не дали. Спочатку подзвонили з редакції, потім з банку. Наостанку віддзвонився Великий Майстер, який побачив на своєму стільниковому ранковий виклик Романа Олександровича. Довелося детально розповісти про записку. Але про Мармурину знахідку журналіст жодним словом не обмовився. Коли дзвінки закінчилися, Корецький раптом згадав, де саме він бачив квітку, рельєфне зображення якої прикрашало торцевий зріз циліндра.

Він знайшов у домашній бібліотеці довідник «Все награды Второй мировой войны». На сто шістдесят сьомій сторінці відшукалось зображення німецького ордена «Tapferkeits– und Verdienst-auszeichnung»[10]. Стилізоване зображення лотоса, шість пелюстків якого загинались управо, немов у свастики, дизайнери НСДАП розташували в центрі восьмикінцевої орденської зірки. Довідник повідомляв, що в основу малюнка нагороди було покладено ідеї керівника орденської канцелярії Третього райху доктора Доеля, а остаточний варіант розробив імперський ювелір Ернст Ланг.

«Дивно, – подумав Корецький. – Нацистська символіка на футлярі кабалістичної таблиці. Цікаво, з якого давнього зображення партайгеносе Доель перемалював такий прикольний «гакенлотос»?»

Він повитягував з шафи усі довідники з європейської та східної сакральної символіки, розклав їх на дивані і на кріслах. Зображень лотосів знайшлося там чимало, але точного збігу з квіткою-свастикою серед них не було жодного.

Геральдичні вправи Корецького припинив дзвінок Лавра.

– Я вже у вашому дворі, – повідомив консультант з питань безпеки. – Нічого підозрілого не спостерігаю. На дахах суміжних будинків нікого не бачу. Здається, чисто.

– За двором можна дивитись з будинкових під'їздів, – не погодився журналіст. – Там на сходових майданчиках між поверхами є вікна, що виходять у двір.

– Зрозумів, зараз перевірю, – у слухавці тренькнуло.

«Перевіряй, хлопче, перевіряй», – Корецький і собі підійшов до вікна, відхилив гардину і подивився у двір. На дитячому майданчику самотня доглядальниця гойдала дитячу коляску. Біля протилежної дев'ятиповерхівки на ослінчиках примостилися старі жінки. Лавра він помітив не відразу. Той якраз заходив до крайнього під'їзду.

«А це що за нянька? – журналіст придивився до жінки з коляскою. – Щось я такої раніше у дворі не бачив. Молода, а на голові хустина якась дурнувата. Вона з села, чи що? І коляска така новенька, яскрава… Та ні, то бздури, хіба усіх тих няньок запам'ятаєш? То вже параноя починається…»

Лавр ретельно перевірив сходові майданчики. На одному з них він знайшов неповнолітніх закоханих з пивом і сигаретами. На іншому наркоман щось пояснював написам на стіні. При наближенні Лавра він натягнув на очі каптурець водолазки. Лавр різким рухом зісмикнув його з голови наркомана. Худе, ніби висмоктане обличчя, нерухомі очі. Лавр перевірив його руки. Чіткі сліди ін'єкцій, на зап'ястках – порізи і сліди опіків.

На останньому поверсі одного з під'їздів двері, що вели на горище і дах, зберегли сліди свіжого злому. Лавр вийняв з кобури «беретту» і рушив крутими сходами, намагаючись не наступати на рипливе сміття. До люка, що виводив на дах, була приставлена драбина, зварена з металевої арматури. Драбиною нещодавно користувались – на сходинках не було пилу. Лавр обережно висунувся з люка, оглянув дах. Біля парапету він побачив купу ганчір'я.

Підійшовши до парапету, він виглянув назовні. З цієї частини даху весь двір був немов на долоні. Вхід до під'їзду, де жили Корецькі, також проглядався ідеально, незважаючи на похилений бетонний дашок, встановлений над дверима.

«Ніштячна позиція для снайпера», – вирішив Лавр и копнув ногою купу ганчір'я. Раптом там щось дзенькнуло. Він розгріб шмаття: звідти вивалилася невелика тринога, зварена з металевих кутиків. На триногу невідомі умільці насадили патрон від дрельки.

«Універсальне кріплення, – хмикнув консультант з питань безпеки. – Дешево і практично. Але цього штатива призначено явно не для зброї, скоріше для якогось фіксованого оптичного приладу. Для відеокамери, наприклад».

Лавр ретельно перевірив рештки ганчір'я. Там знайшовся металевий ґудзик з американськими орлами і пластмасова баночка, від якої смерділо чимось хімічним і ядучим. І ґудзик і баночку Лавр запакував до пластикових пакетів. Потім він знову загорнув триногу у шмаття і перевірив решту даху. Нічого цікавого не побачив і рушив до люка.

Уже підходячи до люка, він відчув, що там, унизу, хтось є. Він не почув жодного звуку, але роки тренувань і оперативної роботи не минали дарма. Від люка линули невидимі, але відчутні «хвилі присутності». Так називав це демаскуюче явище інструктор, котрий колись учив Лавра, «як на землі не пропасти». Інструктор, серед іншого, був практикуючим містиком, дзен-буддистом і вмів розрізняти півсотні видів вітру за вологістю, запахами та нечутними мантрами, які ці вітри невблаганно навіювали.

Теперішні «хвилі присутності» були такими конкретними, що Лавру здалося, що локатори його підсвідомості потихеньку розжарюються від злості і бажання знищення. Ці злі бажання, немов шматки штормової піни, несли невідомі «хвилі». Там, у люці, причаївся не бомж і не злодюжка. Там чекав воїн, навчений вбивати. Навчений викликати з глибин свого єства штормові і бадьорі спалахи бойової «срібної» ненависті.

Лавр правою рукою міцно стиснув руків'я «беретти», а лівою тихо-тихо, намагаючись навіть не дихати, підняв з теплого руберойду товстий шматок штукатурки. Треба було кинути штукатурку до люка так, щоби жодним звуком не видати свого місцезнаходження. Тут Лавр згадав, що в лівій кишені його джинсів лежить зв'язка ключів з пультом центрального замка «прімери» і металевим брелком.

«Йопст! Воно ж усе почне дзенькати, коли я кидатиму», – схаменувся він.

«А може, й не дзенькатиме, – сказало щось в його голові голосом інструктора-містика. – Будь простішим, Грінченко. Будь простим, як Ван Сінмінь[11], який визначив: хто ретельно розжовує корені овочів, той вирішує будь-які питання».

Шматок штукатурки полетів до пащі люка за траєкторією, що своєю досконалістю потішила б навіть болільників НБА. І нічого не дзенькнуло. Одночасно Лавр притиснувся до руберойду, вже обома руками тримаючи «беретту» перед собою.

Але нічого не сталося. Не пролунали постріли. З люка не вискочив затягнутий у шкіру і кевлар терорист. Просто «хвилі присутності» раптом припинили свій примарний наступ. Невидимий супротивник відступив, не прийнявши бою. Відступив безгучно і швидко, наче визнав свою позицію ненадійною.

«Ань ду Ченьцан», – прошепотів Лавр гасло китайської стратегеми. Це була давня мудрість східних стратегів: «тайно виступити в Ченьцан», приховати істинні напрями свого відступу, задурити ворога простотою і однозначністю вчинків.

Він вичікував хвилин десять. Потім завібрував сотовий. Не відводячи прицілу, Лавр наблизив машинку до вуха.

– Ви де там пропали? – почув він голос Корецького.

– Перевіряю дах будинку номер сімнадцять корпус два.

– І що?

– Дещо знайшов.

– Що знайшли?

– Тут якісь піанєри обладнали собі штабік.

– Штабік?

– Спостережний пункт.

Корецький присвиснув.

– От і я кажу – абарзєлі еті піанєри. Рамси поплутали і страх патєрялі.

Лавр обережно підкрався до люка, заглянув у нього, все ще готовий натрапити на пастку. Але ворог щез. Шлях був вільним.

– І що робитимемо? – голос журналіста в мобілці став хриплуватим.

– Учити їх будемо, Романе Олександровичу. Основам кримінального права.

– Ти його бачила? – у темряві на мить спалахнула запальничка. Потім червоний вогник відпливу глиб мороку.

Вона зрозуміла, що він відкинувся на бильце крісла. «Чому він не увімкне світло?» – вона знала, що не спитає про це вголос. Так уже в них повелося – не вона визначала правила цієї гри.

– Так, – сказала вона. – Він був озброєним.

– Чим саме?

– Волиною… Я бачила в нього волину.

– Він знайшов штатив.

Вона не відповіла. Зрештою, це й не було запитання. Після довгого мовчання він підбив підсумок розбору польотів:

– Значить, вони почали контроперацію. Швидше, аніж ми сподівались.

– Ти ж базарив, що у нас все під контролем.

– Наш інформатор не може виходити на зв'язок кожного дня. Їх там усіх плотно контролюють. Але тепер навіть інформаторів не потрібно. Тепер усе ясно як божий день. Хтось із їхніх почав виявляти лягаву ініціативу.

– Я повинна була його вбити?

– Я такого не казав.

«Ти, фан фанич долбаний, мені взагалі нічого не кажеш. Тримаєш мене за мухтарку», – подумки визвірилась вона, а вголос перепитала:

– Все ніштяк?

– Він міг тебе вбити. Або поранити. Тоді б уся операція зірвалась. Ти мудра й обережна дівчина. Ти все вчинила правильно, Космічна Мавпо. Все-все.

– Нам маза потрібна.

– Ні, не потрібна. Ми все самі зробимо.

– Все через пічку ломиться… – вона не витримала панування тупого мороку і смикнула за шнурок торшера. – Проти нас страшні сили рогом стали.

Світло було несильним, алераптовим. Він прикрив долонею очі. Кинув до попільнички згаслу сигарету і сказав:

– Ми переможемо всі ті сили.

– Ті сили не по землі шлиндають.

– Ти стаєш містиком, Космічна Мавпо?

– Я шифером шуршу. Так ми скоро дупло у сонця побачимо.

– Сонячне дупло? Сама придумала?

– Ні, навчили. Поживеш у кума, тебе й не такого навчать.[12]

– Бачиш, яка ти розумна. Хто встоїть проти такої воїтельки?

– Ти мене заспокоюєш, свою вірну мухтарку, чи не так? – її істерика нарешті прорвалася назовні. – А насправді ти ж теж знаєш, що ми по кокарду в блудняках. Адже знаєш, знаєш?

– Йди до мене, – він дивився їй в очі.

– Ти не відповів.

– Знаю. Але найголовніше не це. Зовсім не це.

– А що? Що?

– Найголовніше, маленька, те, що ми разом.

– Надовго?

– Назавжди. Йди до мене.

Вона не ворухнулась. Він підвівся, підійшов до її крісла, нахилився над нею. Обережно взяв у свої гарячі і шерехаті долоні її обличчя. Долоні пахли тютюном. Він наблизив свої губи до її перенісся і прошепотів:

– На-зав-жди.

Розділ 13

– Це моя Інна. Спадкоємиця, так би мовити, – Корецький підштовхнув доньку назустріч Лавру.

– Грінченко Лавр Станіславович, – консультант з питань безпеки навмисно взяв офіційну ноту. Спадкоємиця Романа Корецького з першого погляду йому не сподобалася. Масна цибата дівуля з нахабним поглядом і фарбованим волоссям. Від таких персонажей, за досвідом Лавра, нічого, крім різноманітних неприємностей, очікувати не вартувало.

– Можете називати мене Беконті, – навмисно фальшива посмішка розтягнула обличчя дівулі. – Ми так вам раді, пане Грінченко, так раді. Ви ж наш рятівник, наш Бетмен.

«Стерво мале», – подумки хмикнув Лавр і приязно посміхнувся Мармурі, яка з-під лоба дивилася на детектива.

– А тебе як називати?

– Мар… – почала дівчина, але виправилась: – Наталією називайте.

Беконті здивовано подивилась на подругу.

«Ти що, мала, здуріла? Це ж мусорюга!» – казав її погляд.

«А мені пофіг, – подумала Мармура. – Він симпатичний. В нього сірі очі і прикольна посмішка».

– Наталі, я вам теж здаюся схожим на Бетмена? – Лавр підморгнув дівчині. – На того дешевого тіпка в кажанячому прикидоні?

– Та ні, який ви там Бетмен… – Мармура шкодно шморгнула носом. – Та ви на Бекі не ображайтесь. Вона, як знайомиться з пацанами, то завжди отак тупо жартує.

– Ну, ваащє! – ображена Беконті почвалала до своєї кімнати. – Я тупа овца! У власній хаті по базару опускають!

– Це, я так розумію, ще одна ваша спадкоємиця? – спитав Лавр, спостерігаючи, як на обличчі Мармури розквітає найспокусливіша з колекції її посмішок.

– Родичка, – буркнув Корецький, заскочений трагічним відступом Беконті. – Далека.

Потім він невпевнено глянув на Лавра і розпорядився:

– Всі йдемо на кухню. Треба порадитись.

– Без мене! – крикнула з кімнати Беконті.

Кухонна нарада тривала недовго. Лавру не довелося докладати великих зусиль для того, щоби переконати Корецького у двох очевидностях. Перша, більш конкретна, полягала в тому, що залишатись у «паленій» квартирі рівноцінно самогубству, а другу він сформулював образно: не варто зебрам пастись там, де готуються до бою леви. Цивільні фігуранти та члени їхніх родин, поки все не владнається, повинні перебувати в захищеному місці під надійною охороною.

– І де ж воно, таке місце? – запитав журналіст.

– У вашому Храмі.

– У Храмі? Ні, це неможливо… Ні! – твердо виголосив Корецький. – Це місце закрите для сторонніх.

– Що за Храм? – у дверях виникла вкрай зацікавлена Беконті.

– Інно, заради Бога, зажди зі своїми запитаннями, – пригальмував доньку Роман Олександрович.

– Ага, у татка страшні тайни, – погодилась та. – Татко в мене зашифрований. А я тіпа не бачила у шафі отих таткових фартушків.

– Краще б ти менше бачила, а більше вчилась.

– Я що, погано вчусь?

– Не заважай дорослим.

– А я, значить, малолетка. З горшка злізла, не?

– Не за-ва-жай, – у голосі Корецького з'явилася педагогічна твердість.

– Ну й фіг з вами, – на цей раз Беконті нікуди не пішла, а залишилася стояти у дверях і свердлити Мармуру поглядом. «Зрадниця!» – означав цей погляд, але Мармура відводила очі, і вся вкладена в нього нищівна енергія випаровувалася до вирію.

1

Ніро Вульф – приватний детектив, головний персонаж пригодницьких романів американського письменника Рекса Стаута. Описаний як надзвичайно товста людина.

2

Nissan Primera.

3

У ритуалі відкриття робіт у Ложі Першого градуса Давнього Прийнятого Шотландського статуту на питання Майстра Трону: «Чому Другий (Молодший) Доглядач займає місце на південній колоні Ложі?» Другий Доглядач відповідає: «Щоби пильно вдивлятись у небо і слідкувати за перебігом Сонця», що свідчить про астрономічні корені цієї древньої ритуальної посади.

4

Масонік-Хол – головна масонська будівля в Лондоні. Палаццо Джустініані – офіційна римська резиденція масонів Великого Сходу Італії.

5

Велика Ложа України була інстальована (заснована) 24 вересня 2005 року (6005 року за масонським літочисленням) у Парижі, в Залі Асамблей Великого Храму Великої Національної Ложі Франції (GLNF).

6

Дощ іде! – давнє масонське «тривожне слово», яке означає, що поряд присутні сторонні (профани) і є небезпека розкриття масонської таємниці.

7

Pelco – всесвітньо відома фірма, що виготовляє охоронне обладнання.

8

Святоіванівська робота – щорічне урочисте зібрання масонів перших трьох ступенів (символічних або Іоаннітських лож). Відбувається на вершині літа (на день Літнього Івана). З цього дня починається календарний відлік чергового масонського року.

9

Насправді назва ордену більш багатозначна і може бути перекладена і як «Боже завдання», і як «Божа споруда».

10

Орден «За хоробрість і заслуги» для східних народів, заснований у липні 1942 року для нагородження бійців іноземних формувань у складі вермахту (типу Руської визвольної армії, туркестанських батальйонів тощо). Вважався високою нагородою, співставимою із «Залізним хрестом» і «Хрестом мілітарних заслуг».

11

Ван Сінмінь – китайській вчений доби Сун, автор трактату «Речі як корені овочів».

12

Космічна Мавпа використовує в розмові кримінальне арго. Відповідно: фанич – чайник; маза – допомога; пічка, дупло – задниця; жити у кума – сидіти в зоні.