- Це, безперечно, рештки якогось лiтального апарата. Ось уламок крила...
      - Ви правi, Навратiл, - кивнув головою Ватсон.
      На середньому листку лiлiї на пам'ятнику була прикрiплена маленька модель космiчного корабля чудної форми з кулястим тулубом. Пiд кораблем було зображено вогонь.
      На протилежному боцi пам'ятника видiлявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн з його кiльцем.
      Навратiл сiв на скелю i, задумавшись, дивився у просторiнь.
      - Пам'ятник розповiдає красномовно... - сказав вiн повiльно... - На цьому мiсцi зазнав аварiї мiжпланетний корабель; ось чому це полум'я i ця планета. Менi здається, ми марно шукаємо тут iстот, якi володiють атомною енергiєю... На Квартi їх немає.
      - Чому ви так гадаєте?
      - Гадаю, що так само, як i ми, Кварту вiдвiдали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварiї деякi з них врятувались, а може, їхнiй корабель не був знищений повнiстю. Вони оселились бiля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцiю, щоб вiдремонтувати зорелiт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, i вони повернулись додому...
      - Можливо, - погодився Ватсон. - Ваше припущення пiдтверджує i барельєф крилатих квартян. Люди, якi вирiзьбленi бiля загадкової атомної електростанцiї, певно, i є гостями з невiдомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється також, чому покинуто селище бiля Нової Волги... Одне тiльки не йде менi з думки: новий корабель вони не могли побудувати без металургiйного заводу, а ми досi нiчого схожого не виявили.
      - Хiба ми оглянули селище з усiєю стараннiстю? - посмiхнувся Навратiл. - Хто знає, чи не ходили ми бiля заводу, як слiпi?
      - А може, вони повезли його з собою?
      - Навiщо?.. Певно, вони захочуть прилетiти сюди не раз, а ливарня їм ще може придатися. Тому й електростанцiю вони лишили на ходу. Вона виробляє енергiю постiйно, так що нею можна буде скористатись в першу-лiпшу мить. Але як би там не було, ми повиннi подякувати їм вiд щирого серця. З допомогою незнайомих людей з невiдомого свiту ми вiдремонтуємо "Промiнь" значно ранiше, нiж надiйде допомога з Землi. Це конче необхiдно: вулканiчна дiяльнiсть дедалi посилюється; незабаром земля у нас горiтиме пiд ногами.
      Звiдкись здалеку почулось протяжне: "Гуiii..." - i над обрiєм знялась зграя крилатих квартян.
      - Мабуть, ми перешкодили їм тут понишпорити... - засмiявся Ватсон. Можливо, вони прилiтали по новi експонати для особистих колекцiй... Пригадуєте лупу та уламки, якi ми знайшли в їхнiх печерах?
      ***
      У просторому клубi мiжзоряного корабля "Фотон" кiнчається лекцiя для молодих астронавтiв. Начальник рятiвної експедицiї академiк Хотенков каже на прощання:
      - Сподiваюсь, що питання навiгацiї в мiжзоряному просторi ми розiбрали досить грунтовно, - насамперед завдяки багатющому досвiду героїчного екiпажу "Променя". Наступнi кiлька лекцiй ми присвятимо питанням технiки мiжзоряного зв'язку. Читати лекцiї буде доктор Заяц - великий вчений, який вiдкрив абсолютно новий принцип передачi сигналiв на практично необмежену вiдстань...
      Погляди кiлькох слухачiв зупинились на смаглявому обличчi молодого Заяца. Юрко збентежено опустив очi и почервонiв: батькова слава хоч i радує його, але говорити про це вiн не любить.
      Юрко швидко склав свої учбовi посiбники до портфеля й вибiг з клубу. Зупинився бiля великого круглого вiкна, яке з'єднує їхнiй штучно створений летючий свiт з безмежним Всесвiтом. Притиснув чоло до холодного скла i задивився в зоряне небо. При поглядi на сузiр'я Андромеди його серце стиснулось вiд страху: та невже ж ота маленька зiрочка i є наше любе золоте Сонце?
      Вiн одвернувся од вiкна i попрямував у робочий кабiнет батька, мугикаючи смутну народну пiсню з Бiлих Карпат, яку колись давним-давно спiвали бiдолахи, що працювали вiд зорi до зорi:
      Сiдай, сонечку, сiдай
      За високу гору...
      Як не хочеш ти сiдати,
      Стягнемо за ногу...
      - Так, стягнемо за ногу, це правильно! - жартiвливо пiдхопив доктор Заяц. - Та не одно сонце, а всi три зразу, як це зробили на Квартi люди з чужої зоряної системи...
      Юрко був здивований несподiваною радiстю батька, а ще бiльше - його словами.
      - Як це?.. Ти хочеш, може, перемiстити кудись тi сонця?
      Доктор Заяц щиро засмiявся:
      - Нi, любий, ми ще не сягнули так далеко, щоб гратись сонцями, як тенiсними м'ячиками! Але ми можемо їх запрягти далеко краще, нiж робили це досi. Ми навчилися поки що використовувати величезну теплову енергiю, яку наше Сонце посилає Землi. Його притягання, гравiтацiя, для нас досi тiльки кайдани, якi намагаються ув'язнити людину в межах одної сонячної системи... А от незнайомi люди на Квартi зумiли зробити дещо iнше. Молодцi!.. Прочитай уважно оце повiдомлення! - подав вiн Юрковi густо списаний блокнот.
      Юрко швидко прочитав усе i розчаровано знизав плечима.
      - Але ж це тiльки детальний опис атомної електростанцiї, яку нашi вченi виявили на Квартi?
      - Кажеш, "тiльки"? - пiдвiв брови доктор. - А чи знаєш ти, що ця електростанцiя означає?.. За всiма прикметами, незнайомi люди стягнули за ноги всi три сонця i примусили їх розщеплювати атоми!.. Щось подiбне я намагаюсь зробити вже протягом кiлькох рокiв. Скидається на те, що квартяни показали менi шлях...
      Доктор узяв Юрка за руку i повiв до столу, на якому лежало кiлька аркушiв паперу з нашвидкуруч накиданими формулами.
      - Ми не тiльки розкрили й вивчили таємницi гравiтацiї, а вже частково й оволодiли ними, - наслiдком цього є використання гравiтацiйного поля для мiжзоряного зв'язку. Силу тяжiння ми навчились усувати. А от створити гравiтацiю штучно, як ми створюємо магнетизм з допомогою електромагнiтiв, досi не вмiємо. Коли б нам пощастило це зробити, ми б тепер не пересувались по "Електрону" з допомогою електромагнiтної пiдлоги, яка притримує нас за металевi пiдошви, як мух на стелi, а ходили б вiльно, як на Землi... I ще одне ми не зумiли: сконцентрувати гравiтацiю в однiй точцi, як концентрують свiтло з допомогою лупи... А незнанi люди на Квартi цю проблему розв'язали. Тi загадковi спiралi на електростанцiї, якi постiйно повертаються до сонць, i є тими лупами, що концентрують гравiтацiю всiх трьох свiтил всерединi реактора i таким чином вивiльняють з атома невичерпну енергiю. Увесь оцей хитромудрий агрегат не якийсь там перпетуум-мобiле, як здається на перший погляд. Його приводить в рух сонячна енергiя.
      Доктор Заяц посмiхнувся i махнув рукою:
      - От бачиш, як трапляється... Я сушу собi голову над цiєю проблемою справдi давно, - i раптом знаходжу її розв'язання... Не можеш навiть уявити, як мене приголомшила ця звiстка... Все, що я тобi зараз розповiдаю, поки що тiльки припущення. Пiдтвердить їх грунтовно вивчення квартянської електростанцiї. Але не виключено, що результати цього дослiдження i моє припущення допоможуть нашим мужнiм вченим на Квартi краще використати хитромудрi конструкцiї в селищi невiдомих людей.
      ***
      - Мiльйон атомних печей, i одна краща за другу! - як це ви собi уявляєте? - гнiвався Фратев, коли дiзнався, що майже вся наукова експедицiя на Квартi хоче на кiлька днiв перебратись до Селища Невидимих, щоб дослiдити умови для побудови сталеливарного заводу.- Хiба я немовля, щоб залишатись отут, як у яслах?! Запевняю вас, що я вже зовсiм здоровий. Якщо Свозилова i Вроцлавський поїдуть з вами,- я поїду також.
      Молодiнова безнадiйно махнула рукою:
      - Що менi з вами робити? Розумiю, що довга хвороба дратує. А з отого "мiльйона атомних печей" суджу, що у вас справдi вже нiчого не болить. То, може, заберемо його з собою? - звернулась вона до Алени Свозилової.
      - Тiльки при однiй умовi: пацiєнт лишатиметься лежати в "Стрiлi", а на селище дивитиметься з вiкна, - вдавано суворо вiдповiла Алена. Обережнiсть нiколи не завадить, а на Квартi ще находитесь, аж набридне.
      Вченi старанно замкнули будинок, щоб пiд час їхньої вiдсутностi туди не завiтав який-небудь непроханий гiсть.
      Ракетний лiтак на повнiй швидкостi помчав по ледь хвилястiй поверхнi Надiї, закружляв над Накритим столом i попрямував на схiд.
      Незабаром вiн досяг Нової Волги.
      Вроцлавський лишився з Фратевим у "Стрiлi". Iншi надiли скафандри й вийшли на берег.
      Пiсля короткого огляду атомної електростанцiї Молодiнова скликала вчених у затiнку високої пiрамiди на нараду.
      - Ми повиннi зараз вирiшити, де поставимо металургiйний завод. Як ви вже бачили, житло невiдомих створiнь для нас незручне. Якщо завод побудуємо тут, то насамперед треба подбати про будинок, бо добиратися сюди з Накритого стола двiчi на добу - не дуже приємно...
      - По-моєму, в цьому не буде потреби, - сказав Навратiл. - Можна або пошукати, чи немає тут десь пiд землею чогось на кшталт наших ливарень, або побудувати завод на Накритому столi i постачати його енергiєю звiдси.
      - Остання пропозицiя менi здається доцiльнiшою, - погодився Чан-су. Шукати ливарню невiдомих людей - забарна справа. Ми вже встановили, що великi кулi на пiрамiдах - передавачi електричної енергiї. Залишається їх тiльки використати.
      - Знову ж таки невiдомо, чи далеко передається енергiя з допомогою цих куль, - заперечив Мадараш. - Ми повиннi насамперед визначити це.
      Вченi погодилися з ним.
      Пiдйомним краном вивантажили з "Стрiли" вертолiт, швидко змонтували його, i Мадараш негайно вилетiв, щоб дослiдити, як далеко передається високочастотна електрична енергiя випромiнювачiв атомної електростанцiї невiдомих людей. Повернувся вiн годин через п'ять в дуже поганому настрої.
      - Кепсько! Максимальний радiус дiї передавача - три тисячi кiлометрiв, а Накритий стiл звiдси в пiвтора разу далi... Я не кажу вже про велику втрату енергiї при пересиланнi...
      I все-таки було розв'язано й цю проблему, яка здавалась неймовiрно складною. Мiж гравiтацiйною електростанцiєю та Селищем Завойовникiв Всесвiту, як називався вiдтепер виселок на Накритому столi, вирiшили побудувати двi промiжнi станцiї з такими ж блискучими кулями-випромiнювачами, що й на кiнцевих пунктах.
      До квартянської "зими" енергетичну лiнiю ввели в дiю; на контрольному щитi Селища Завойовникiв Всесвiту було одержано напругу понад чотириста тисяч вольт. На жаль, через погану погоду подальшi роботи довелося припинити.
      Перiод тривалих дощiв ученi використали для пiдготовки до будiвництва ливарнi та для огляду печерного мiста.
      Квартяни цього разу зустрiли їх дуже привiтно. Охоче показали їм пiдземний лабiринт i свої примiтивнi печi, в яких виплавляли деякi метали, познайомили з своїм мистецтвом.
      Цi iстоти, власне кажучи, ще стояли на досить низькому рiвнi розвитку. Вченi вирiшили навчити квартян цiлого ряду ремесел, передати їм для копiювання досконалiшi iнструменти, взагалi допомогти усiм, чим можна.
      Домовлятись було важко, але люди кам'яного вiку багато чого розумiли з жестiв. Чимало допомагали й малюнки.
      Роздiл XXI
      Перше
      торжество
      Северсон сидiв на лавочцi перед будинком i задумливо дивився на недобудовану ливарню. Крiзь вiдчинене вiкно вiтерець доносив "Влтаву" Сметани - музику, яка долетiла з Землi на Кварту пiсля чотирирiчної подорожi Всесвiтом. Обидва великi сонця стояли тiсно одне поруч одного. Проксима купалась у рожевiй туманнiй iмлi низько над обрiєм.
      Все тут було вже таке звичне, що навiть дивною здавалась думка, що десь iснує iнший свiт, зовсiм не схожий на цей. Але той далекий свiт кликав i манив.
      Северсона охопила несподiвана туга - туга за батькiвщиною.
      В упертому бою з пiдступною природою, в невтомнiй спiльнiй працi спогади про вiтчизну не тривожили та, як зараз, коли вiн лишився тут один-однiсiнький охороняти селище.
      Северсон пiдвiвся, причинив вiкно клубу i пiшої до будiвництва. Зупинився бiля опор, що тримали ширший дах, вистелений великим листям квартянських дерев ця покрiвля захищала будiвельникiв сталеливарного заводу вiд дощiв, а зараз давала приємний холодок,
      "Сталеливарний завод...- посмiхнувся Северсон, глянувши на великий цилiндр з пiвкулею на вершинi. - Людина, почувши таку назву, скорiше уявила б собi велетенськi споруди, огорнутi димом, анiж цю непоказну пiч, що скидається на гриб..."
      Його думка знову полинула на Землю, в глибоке минуле, до часiв молодостi. Тодi всi жили в страху перед вiйною. Люди не знали таємниць невичерпної атомної енергiї. Виробництво сталi та сплавiв металiв було дуже складним i важким: руду переплавляли на чавун у доменних печах, потiм напiвфабрикат iшов до сталеливарних заводiв, де в мартенах перетворювався на сталь. Iз сталi вiдливались болванки, якi переходили в прокатний цех. Там вони знову нагрiвались i поступово розвальцьовались потрiбним чином...
      Вченi довго думали над тим, як скоротити цю довгу дорогу. Тiльки атомна енергiя допомогла їм виробити сталь та iншi метали просто з руди i одразу вiдливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столi, має лише атомну пiч та ливарний майданчик.
      Роздуми Северсона урвало шарудiння, що почулося десь за атомною пiччю. Вiн швидко схопив рушницю й попрямував до ящикiв з апаратурою. Шарудiння замовкло.
      За кiлька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящикiв трохи пiднялась i зразу захлопнулась кришка.
      "А постривай-но!" Северсон пiдiйшов навшпиньки, повiльно зсунув кришку.
      В отворi з'явилось злякане обличчя молодого квартянина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, вiн судорожно стискував у руцi котушку з блискучим дротом i тремтiв усiм тiлом.
      - Чи ви бачили такого злодiя?! Сам спiймався в пастку! - щиро зареготав Северсон. - Що ти тут шукаєш, друже?
      Квартянин печально проскиглив: "Гуiii..." - i притиснувся до стiнки ящика. Потiм простягнув котушку Северсону.
      - Отож-бо й є!.. А де тi чашки, якi вкрадено у нас з лiтака?.. Ну, не бiйся, ти вiльний. Лети додому!
      Северсон вiдiйшов вiд ящика, але квартянин навiть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.
      - Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся... - сказав поблажливо Северсон, вiдiйшов ще на кiлька крокiв i сiв. За якийсь час квартянин посмiливiшав, вилiз з ящика i примостився поруч з Северсоном.
      - Киш! Та бiжи ж додому!
      Квартянин здригнувся, розвiв руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колiнах.
      "Боїться мене!" - подумав Северсон. Вiн пiдвiвся i попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.
      - Чи то тобi у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?
      - Гуiii... Кеiii... - вiдповiв квартянин, нiби зрозумiвши. Вiн наблизився й сiв почiпки.
      - Ти не голодний? - добродушно запитав його Северсон, витяг з кишенi пакунок з цукерками i простягнув незвичайному гостевi. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усiх бокiв. Пiсля кiлькох спроб йому вдалося розiрвати пакунок. Цукерки, якi висипались на землю, вiн швиденько зiбрав i напхав ними собi рот. З сяючих очей та радiсного пiдстрибування можна було судити, що земнi ласощi припали йому до смаку.
      Увечерi, коли експедицiя повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.
      - Дозвольте вiдрекомендувати вам мого друга Ксаверiя! Вiн попросив у нас притулку, - засмiявся Северсон, побачивши здивованi обличчя друзiв. Анi на крок не вiдходить вiд мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.
      - Або ж його житло та родичiв знищив вулкан, - припустила Алена Свозилова. - Це - щаслива нагода... Краще вивчимо життя квартян i, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цiлком iнтелiгентне обличчя.
      - А як пройшла розвiдка? - звернувся Северсон до Навратiла.
      - Понад сподiвання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрiзноманiтнiших руд. Ми знайшли такi багатющi родовища, що могли б побудувати тисячу "Променiв".
      - Трохи перебiльшуєте! - сказала Молодiнова. - Мабуть, ви заразилися вiд Фратева.
      - А хiба я перебiльшую? - вищирив зуби Фратев. - Хай виростуть у мене такi крила, як у цього маленького Ксаверiя, коли я перебiльшив хоч одне слово!
      Квартянин переводив погляд з одного на другого i злякано притискувався до землi.
      - Ще одне велике вiдкриття, Лайфе! - сказав Навратiл. - На островi Пiдкова ми виявили... А втiм, iдiть подивiться самi...
      Северсон зайшов до кабiни.
      - Ви, Краус?! - запитав вiн здивовано.
      На койцi лежала давно не голена виснажена людина.
      - Так, я... Повертаюсь до вас... Назад у людське товариство... Не можу жити один, без людей... Судiть мене...
      Северсон поклав йому руку на плече:
      - Тiльки лежiть спокiйно, щоб собi не зашкодити... Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозумiти, бо знав ще старий свiт.
      ***
      В каютi Хотенкова блимнуло червоне свiтло. На великому екранi вiдеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:
      - Не гнiвайтесь, що турбую вас. "Фотон" i "Електрон" вже досягли швидкостi триста тисяч кiлометрiв на секунду!
      - Зупинiть в такому разi реактивнi двигуни. А як поводяться вiльнi атоми водню в мiжзоряному просторi?
      - Непогано. Температура зовнiшньої оболонки пiднялась тiльки до дев'яноста градусiв. Ми боялися, що буде гiрше.
      - Чудово! Таке торжество ми повиннi сьогоднi як слiд вiдсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останнi днi досягнув певного успiху.- Хотенков вiдчинив шафу i витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудеснi звуки радiсного маршу.
      - Прекрасний звук, як у страдiварки! - схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.
      - Вам подобається? В такому разi - вдалось.
      - Скрипку ви зробили самi? - здивовано спитав Заяц.- Можливо, розгадали таємницю Страдиварiуса?
      - Здається, так. Пiсля багатьох марних спроб менi нарештi вдалося точно встановити хiмiчний склад речовини, якою просочувалося дерево страдiварок. Уявiть собi, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашiй бiохiмiчнiй кухнi. Бiлковий розчин скрiпляє стiнки клiтин i робить їх бiльш еластичними, пружними... Хвилинку... Хтось стукає... Зайдiть!
      До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.
      - О, то ви обидва тут! - посмiхнувся Хотенков. - Один на екранi, а другий - поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? - вiн запитливо глянув на юнака.
      - Прочитайте оце повiдомлення.
      Хотенков узяв аркуш паперу i прочитав уголос:
      - "Я - Кварта. Селище Завойовникiв Всесвiту. Бiля гравiметра Мадараш, Надсилаємо сердечнi привiтання людству на Землi та екiпажам "Фотона" i "Електрона". З радiстю повiдомляю, що ми успiшно закiнчили першу плавку i вiдлили першу плиту зовнiшньої оболонки "Променя". За її електроiмпульсну обробку взялися товаришi Ватсон, Цаген та Балдiк. Лiнiя передачi електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно..."
      Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:
      - Така радiсна звiстка, а ви хмуритесь?
      - Читайте далi, прошу, - сказав Юрко.
      - "Краус, якого, як я вже повiдомляв, було знайдено бiля Затоки Справедливостi, справдi повертався до нас.
      Його показання пiдтвердило обслiдування шляху, яким вiн рухався. Це була дiйсно єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовникiв... Тiнь недовiри на його слова кидає тiльки те, що трупа Мак-Гардi у вказаному мiсцi не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березi Нової Волги... Краус твердить, що став членом "Братства" тiльки по дорозi на Проксиму, Спокусив його буцiмто Мак-Гардi. Це ймовiрно, бо третьою людиною, про яку згадував вмираючий у Африцi, був, напевно, Дiтрiхсон... Краус повiдомив нас також, що не всi члени злочинного "Братства сильної руки" ховались на схiдному узбережжi Пiвденної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них - Йонес, який перешкодив академiку Тарабкiну оживити замерзлого неандертальця, - живе у Тибетi i працює в лiкарнi пiд iменем "доктор Лiкургос", двоє iнших - Кчакi та Рандек, - цiлком iмовiрно, i досi живуть у Мiстi Щастя, на територiї колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Вiн дуже старанний, допомагає нам з усiєї сили, i ми йому в цьому не чинимо перешкод. Пiсля повернення додому передамо його Всесвiтнiй Академiї наук для рiшення питання про його долю. Якщо пiдтвердиться, що нiяких злочинiв на своїй совiстi вiн не має, пропонуємо його помилувати... Молодий квартянин Ксаверiй до нас уже зовсiм звик. Охоче наслiдує нашi рухи i буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус..."
      Хотенков здивувався:
      - Що це означає - "викгвеус"?
      - Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозумiле, не було смислу навiть переписувати. Деякi знаки не вдасться розшифрувати взагалi.. Саме це й збентежило мене.
      - Передача триває?
      - Коли я йшов до вас, - ще передавали, - кивнув Юрко.
      - Негайно повiдомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравiметр... Почекайте, запитайте також Всесвiтню Академiю, чи має їхнiй прийом такi ж спотворення, як у нас.
      Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. I однак на контрольнiй стрiчцi гравiметра замiсть правильних знакiв була якась плутанина.
      - Дуже дивно! - знизав плечима доктор Заяц. - Лишається припустити одне з двох! або в них зiпсувався передавач, або щось коїться з гравiтацiйним полем мiж нами й Квартою.
      Але через кiлька годин з Землi надiйшла звiстка, яка абсолютно виключала обидва припущення:
      - "Нашi астрогравiметри прийняли все повiдомлення без перешкод".
      - Нiчого не розумiю! - пригнiчено сказав доктор Заяц.
      ***
      Мак-Гардi вiдчув рiзкий бiль, насилу розплющив очi й зойкнув з жаху. Над ним схилилось кiлька дивних створiнь з обличчями шимпанзе. Одне з них клало йому на груди жмут трави, змочений жовтою грязюкою.
      Поранений знепритомнiв. А коли прийшов до пам'ятi i боязко розплющив очi, вiн уже був один. Лежав у густiй травi пiд високим деревом.
      "Краус... Де Краус?.." - промайнуло у нього в головi.
      Мак-Гардi пiдвiвся на руках, озирнувся. Навколо шумiв дикий пралiс, а по небу пливли хмари з райдужними краями. На деякiй вiдстанi вiд нього гойдалися пiд вiтром i хилилися до землi пiд вагою блакитних ягiд гiлки низенького куща. Поранений майже пiдсвiдомо поповз туди, зiрвав i через силу проковтнув кiлька плодiв.
      Аж тепер вiн усвiдомив, що лежить у джунглях сам-самiсiнький, без надiї на порятунок. Очевидно, Краус загинув при перестрiлцi. А може, таки поплив човном?
      У Мак-Гардi паморочилося в головi, до пекучого болю в грудях приєднувалась нестерпна спрага. Напружуючи останнi сили, вiн поповз через хащi туди, звiдки чувся плюскiт струмка. Нарештi добрався до берега, зсунувся на черевi до води й пожадливо напився. Йому зразу полегшало.
      За кiлька днiв Мак-Гардi настiльки змiцнiв, що вже мiг сяк-так пересуватись. Бiль у грудях поступово вщухав. Простреленi легенi напрочуд швидко загоювались,- можливо, допомогла грязюка, яку приклали йому до рани крилатi тубiльцi. Але тi ж тубiльцi, мабуть, потягли його рушницю. Мак-Гардi довго розшукував її, але знайти не мiг.
      "Повернусь у гори! - вирiшив вiн кiнець кiнцем.- В Райськiй долинi вистачить солодких плодiв i смачного м'яса. Буду там захищений вiд ящерiв, а можливо, й "Ластiвку" вiдшукаю. Вночi людина погано орiєнтується,- може, вулкани вибухнули трохи далi, нiж нам здалось...
      Але як я туди доберусь?..- пронизала мозок страшна думка.- Немає човна, немає зброї... Немає нiчого!"
      I ось вiн стоїть з голими руками,- сам-самiсiнький, покинутий напризволяще серед незнайомої пiдступної природи,- жалюгiдний кандидат у володарi Всесвiту.
      Роздiл XXII
      Краус
      розповiдає
      Вечiр. Час вiдпочинку. Всi мешканцi Селища Завойовникiв Всесвiту зiбрались у клубi. Уважно слухають.
      - ...Течiя винесла мене в море... - тихо розповiдає Краус. Побоюючись бурi, я весь час тримався берега. Вiтрило з шматка брезенту пiдганяло мiй гумовий човен при попутному вiтрi.
      Спочатку я подорожував добре. Однак настав день, коли в мене закiнчились консерви. Поки я плив уздовж порослого лiсом узбережжя, було ще сяк-так. Але берег ставав дедалi пустельнiшим, джунглi вiдсувались у глиб континенту, а їхнє мiсце займала неозора пiщана пустеля.
      Якось вранцi несподiвано налетiв рвучкий вiтер, пiдхопив мене i з неймовiрною швидкiстю погнав просто в море. Почався справжнiй шторм.
      В заднiй частинi мого гумового човна був закапелок, де я зберiгав свої жалюгiднi запаси, порожнi консервнi бляшанки та мiх з водою. Я залiз туди, затягнув над собою парус i, скоцюрбившись, чекав, що буде.
      Човен, мов несамовитий, пiдстрибував на гребенях хвиль; мене перекидало з боку на бiк. Кожна хвилина здавалась менi вiчнiстю, а я ж отак метлявся морем кiлька годин!
      Нарештi щось пiдо мною затрiщало... Удар!.. Я знепритомнiв...
      Прийшовши до пам'ятi, я обмацав собi руки й ноги... Ой леле! Лiва нога була зламана. Я лежав у мокрiй травi на узлiссi. Мабуть, збiгло чимало часу, бо море, вiдступивши вiд берегiв, уже заспокоїлось.
      - Мiй човен! - вигукнув я в розпачi.
      Стогнучи вiд нестерпного болю в нозi, я плазував околицями, оглядаючи заростi. Результати розшукiв були скромнi i все ж досить втiшнi: у гущавинi, досить далеко вiд берега, я знайшов кiлька порожнiх бляшанок та електричний лiхтарик. Це могло означати, що човен десь недалеко. Мабуть, його пiдхопив ураган та й закинув кудись на дерево.
      Я трошки заспокоївся i заходився бiля ноги. Удар припав на голiнку: вона зламалась якраз посерединi. Вирiвнявши кiстку, я обгорнув ногу листям i прив'язав до неї лiанами шматок кори. Звичайно, це було не так просто, як я розповiдаю; поки менi пощастило виконати цю операцiю, я не раз зомлiвав вiд болю.
      Виготувавши милицi з сучкуватих дрючкiв i перепочивши, вирушив на подальшi розшуки. Я знайшов ще кiлька консервних бляшанок, але човна нiде не було. Менi не хотiлося навiть припустити, що його могло занести в море.
      Наближалась нiч, а я все ще не знав, де i як переночую. Коли б я був здоровий, то розшукав би човен i перетворив його на примiтивний намет або забрався б на дерево. Я цього не мiг зробити. А спати на землi небезпечно може розтерзати перший-лiпший хижак. Отже, лишалось тiльки одне: викопати яму, як це роблять дикуни, й прикрити її дрюччям.
      Легко сказати - викопати пiдземне сховище! Але чим, коли немає нiяких iнструментiв i - бiльш того! - не можеш навiть ступити на скалiчену ногу!
      Спочатку я спробував копати яму руками. Робота посувалася поволi й важко, бо грунт був глинястий, та ще й порiс травою з довгим, мiцним корiнням. Пiзнiше я використав бляшанку з-пiд консервiв; випробував також камiння й дрючки. Отак я й копирсався в землi всю нiч i весь другий день...
      - Не розумiю, як вам удалось викопати яму, коли ви не могли стояти навiть на колiнах? - скористався з короткої паузи Ватсон.
      - Якщо прикрутить, - i дурень розумнiшає!.. Дуже просто, хоч i мало приємно: сидячи з випростаними ногами, я копав землю спочатку навколо себе, а потiм пiд собою. Закiнчивши копання, я вилiзав по заздалегiдь зробленiй з лiан i гiлок драбинi...
      Примiтивний дах забрав у мене ще двi доби виснажливої працi, але тепер я вже мав сякий-такий захисток. Кущi з їстiвними плодами росли недалеко, питна вода з'явилась у мене просто в норi. Спочатку я не дуже зрадiв з цього, але, подумавши, лишився задоволений. В сплетенiй з гiлля "пiдлозi" я лишив отвiр для "колодязя". За посуд менi правили тi ж консервнi бляшанки.
      Минув тиждень, потiм мiсяць, а я все ще жив, як найжалюгiднiша первiсна iстота. Нога загоювалась дуже повiльно, вирушати в далекi прогулянки я не мiг. Заготiвля харчiв для мене дедалi бiльш ускладнювалась.
      Аж ось моє злиденне животiння порушила дивна пригода. Почалось з дуже незначного - зникла бляшанка, яку я лишив увечерi бiля своєї нори.
      З'їсти її нiхто не мiг; коли б затоптав який ящiр,- лишилися б слiди. Отже, її хтось узяв.
      "Злодiя треба будь-що спiймати!" - вирiшив я i поставив нехитру пастку: прив'язав до мотузка бляшанку, вкинув у неї кiлька камiнцiв (при найменшому руховi вони деренчали) i увечерi поклав бiля входу в нору.
      Я марно чекав кiлька ночей, але, кiнець кiнцем, бляшанка заторохкотiла. Я вискочив нагору. При свiтлi лiхтарика я побачив маленького квартянина. На мiй подив, вiн був безкрилий.
      Необачно засунувши лапку до бляшанки, злодюжка нiяк не мiг витягнути її звiдти, тоненько пищав i мружився на мене зляканими оченятками. Я зв'язав його лiанами, кинув на галявинi й хотiв повернутись до нори, коли це раптом почув пiдозрiле шарудiння: з кущiв виповзло ще одне таке створiння. Я причаївся.
      Квартянин попрямував до мого бранця. Навiть не спробувавши звiльнити товариша, вiн сiв поруч нього i обняв.
      "Мабуть, ви таки сумирнi iстоти. Звiльняйтесь та йдiть собi геть!" подумав я, прямуючи до своєї нори.
      Ви не можете уявити, який я був здивований вранцi: обидва квартянини сидiли на даху мого "палацу".
      - Чому ви не втекли? - запитав я голосно, вiдчуваючи гостру потребу поговорити хоч з ким-небудь, незалежно вiд того, чи розумiють тебе, чи нi.
      Почувши мiй голос, квартяни здригнулись, але зостались на мiсцi. Вони поглядали на мене з цiкавiстю, нiби шукали орган, з якого виходили отi дивнi звуки. Я засмiявся:
      - Не треба голосу боятись, а треба з нього милуватись... продекламував я, широко розкриваючи рот. - Ви чуєте людини глас, i так говорить кожен з нас...
      Дивнi створiння не зводили з мене очей. Розглядав їх i я. Спочатку я не мiг зрозумiти, чому в одного з дитинчат є крила, а в другого нема. Потiм я збагнув: мабуть, той, який потрапив до мене в полон, позбувся крил пiд час якоїсь пожежi. В усякому разi, в нього на тiлi помiж волоссям виднiлись шрами вiд опiку.
      Чуднi вiдвiдувачi вiдiрвали мене вiд думок тоненьким пищанням, яке затихало на найвищих тонах. Чи вони хотiли менi щось сказати, чи хвалились своїми прекрасними спiвами, не знаю. Я тiльки вiдчув, що це - вияв прихильностi. I не помилився: коли квартянчики посмiливiшали, вони почали ходити за мною, наслiдуючи кожен мiй рух. Вони скидались на дiтей. Признаюсь, я полюбив цих милих створiнь з першого ж дня. Я їх назвав Франтиком i Марженкою. Франтик був з крилами, а Марженка - без крил.
      За кiлька днiв ми так потоваришували, що Франтик i Марженка захотiли за всяку цiну поселитись у моєму пiдземеллi. Я б збрехав, коли б став запевняти вас, що був у захватi вiд їхнього намiру. Житло для трьох було надто тiсним, а найголовнiше - то були для мене все-таки тварини. Поруч них я не мiг би спати спокiйно.