Розтин пiдтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожi на морськi водоростi. Розкрилась i таємниця незвичайних дванадцяти нiг: то були, власне, вiдростки ребер, якi давали змогу незграбнiй тваринi швидше пересуватися по суходолу. її предки, мабуть, жили виключно у водi,- про це свiдчили недорозвиненi зябра. Згодом природнi умови змусили ящера перебратися на суходiл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються нашi плазуни, обмежувався великою вагою тiла, тож природа видовжила i перетворила на якусь подобу нiг ребра колосального звiра.
      - Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами? - дивувався Вроцлавський.
      Ця таємниця лишалась нерозгаданою.
      Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.
      - Справа просувається надто повiльно, - втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту "Ластiвки", щоб повечеряти. - Треба щось робити.
      - Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм! - Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло. - Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду...
      - Я також думаю про це, - кивнула на знак згоди Молодiнова. - Але не забувайте, Димитрiю, що ми - на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то... - вона спантеличено замовкла. - Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
      - Чудесна iдея! - палко пiдхопив Фратев. - Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба...
      - А коли так, - пiдтримав Чан-су, - то вiзьмемось до роботи негайно.
      Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. "Ластiвку" було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.
      Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
      О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
      I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на "Ластiвку", лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; "Ластiвка" зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут "Стрiла". Мандрiвники були знову вкупi.
      Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, - виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
      Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
      Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
      Лiкарi експедицiї - Алена i Вроцлавський - не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
      Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
      Роздiл VII
      Свiтло
      в долинi
      Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.
      Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
      - Чудесно! - вигукнула Молодiнова. - Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
      Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
      В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
      - Я знайшов жилу вольфраму! - почувся голос Чан-су.
      - А я - цинк i молiбден, - додала через хвилину Молодiнова.
      Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.
      - Казка! - вигукнув вiн так, що всi злякались. - Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!
      Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.
      Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.
      - Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!
      Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:
      - Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.
      - Це так! - погодився Грубер. - Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...
      - Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! - жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
      - Та звiсно ж, звiсно! - виправдувався Грубер. - Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
      - Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
      Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
      - Продовжимо дослiдження, час не жде! - намагався виручити товариша Краус.
      Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
      - Герой!
      Грубер промовчав.
      Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
      I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
      Молодiнова глянула на годинник.
      - Ми виграли. Але на сьогоднi - досить.
      - Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, - запропонував Краус. - Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, - можливо, що вершина скелi десь недалеко.
      Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.
      Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:
      - Бачу небо!
      За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.
      Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.
      "Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, - подумав вiн i повернувся в другий бiк. - Стривайте, а це що?"
      В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв...
      - Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi... Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!
      Не встиг Грубер i обернутись, як всi стояли поруч нього.
      - Отже, я не помилилася! - прошепотiла Молодiнова i швидко ввiмкнула передавач. - Говорить група Молодiнової. Ви чуєте нас, Навратiл?! Чуєте нас, товаришi на "Променi"?! Ми виявили мiсто мислячих створiнь. Окремих предметiв поки що не можемо розгледiти навiть у бiнокль. Нам перешкоджає лiс, а свiтло вiд нас надто далеко. Воно має жовтуватий колiр, який давали стародавнi електричнi лампочки...
      ***
      На аеродромi Всесвiтньої Академiї наук горять тисячi вогнiв. Зелене свiтло та потужнi прожектори вказують шлях лiтаку "Ракета", який мчить стартовою смугою. Ось вiн одривається вiд землi i зникає в пiтьмi беззоряної ночi.
      Тiльки аж над суцiльною запоною хмар та iмли з'являється усмiхнений Мiсяць i небо з ледве помiтним сузiр'ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та iнженера Краскiна скеровано саме туди, до трьох скромних зiрочок.
      - Побоююсь, що наше повiдомлення надто запiзниться, - порушує мовчанку доктор Заяц. - За мiсяць ми навряд чи налагодимо всi чотири передавачi...
      - То я бiльший оптимiст, нiж ви, - посмiхнувся iнженер Краскiн. - Я вже бував у Африцi i знаю її людей. Працював на будiвництвi гiдроцентралi на водоспадi Вiкторiя, брав участь у побудовi атомної електростанцiї на Зiмбабвi i наглядав за регулюванням рiвня води в рiчцi Замбезi. Ви не можете собi уявити, з яким запалом працюють люди, якi звiльнились вiд колонiальної тиранiї. Не маю сумнiву, що з чудовим народом Родезiї ми скiнчимо передавач ранiше анiж заплановано.
      Краскiн розклав на столику карту Пiвденної Африки.
      - Металургiйний завод бiля водоспаду Вiкторiя був нещодавно перебудований на новий спосiб плавки. Вiн виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спецiальну конструкцiю виготовлять ранiше анiж за чотирнадцять днiв, як ми розраховуємо. У Зiмбабвi, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капiрi Мпошi мiсце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезi, але й там ми знайдемо вихiд. Побудуємо просто на скелi. Якщо роботу органiзуємо добре, передавач здамо вчасно.
      Лiтак приземлився на аеродромi поблизу Лiвiнгстона. Вченi пересiли у вертолiт i попрямували до вiдомого водоспаду Вiкторiя. Аж у кабiну пасажирiв долiтав потужний шум рiки, що спадає з висоти 110 метрiв. Два потоки понад берегами скутi волею людини i змушенi працювати на її користь. I тiльки середина прекрасного водоспаду залишена в природному виглядi - на втiху туристам, якi приїжджають сюди з усього свiту.
      Вертолiт повис у повiтрi над самiсiньким водоспадом. Щiточки-двiрники на вiкнах кабiни тихо поскрипували i з монотонною ретельнiстю витирали краплини вiчного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потiк.
      Доктор Заяц задумливо спостерiгав освiтлену мiсяцем захоплюючу картину i пригадував вiдомих мандрiвникiв минулого. Пiд шум води вони мрiяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогоднi вже стало дiйснiстю.
      ***
      У просторiй печерi, що правила за вiтальню, панувало пожвавлення. Всi були схвильованi загадковими вогнями в долинi за згаслим вулканом, пiдземний лабiринт якого став першою оселею робiнзонiв на Квартi.
      - Я не згодний з Молодiновою, - жестикулює присадкуватий кремезний Краус. - Я за те, щоб у сусiднє мiсто вирушити одразу ж, тобто вранцi, як тiльки розвидниться. Хоч дiзнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризiв з боку квартян. Хто знає, що то за iстоти? Миролюбнi чи ворожi?
      Навратiл задивився на настiннi малюнки, якими Вроцлавський i Мадараш прикрасили "вiтальню".
      - Я, навпаки, цiлком погоджуюсь з Молодiновою, - задумливо озвався вiн. - До речi, треба поважати її рiшення, адже ми обрали її керiвником експедицiї. А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн. - Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.
      - Боюсь, що ви не зовсiм правi. I насамперед у тому, що квартяни про нас досi не знають. Вони, безперечно, бачили наш лiтак, коли вiн кружляв над Накритим столом, i таємно нас вiдвiдують. Пригадайте хоча б украденi чашки. Клептоманiя у них, як менi здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Слiди на узлiссi говорять про це.
      - Хiба це крадiжка? - палко заперечила Алена. - Якби ви, Мак-Гардi, на прогулянцi в околицях Пiтсбурга знайшли частину крила мiжпланетного корабля марсiан або навiть наткнулися б на цiлий лiтак, - безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. I нiхто не змiг би сказати, що ви це вкрали.
      - Цiлком можливо, що наша поява на планетi викликала у квартян велике хвилювання, - зауважив Чан-су. - Жодна їхня делегацiя нас досi офiцiйно не вiдвiдала. Мабуть, вони бояться i роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.
      - Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! - встряв у розмову Грубер. - А що, коли вони мають небезпечну зброю i кого-небудь з нас пiдступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись i попрямували у мiсто. Обидва лiтаки хай кружляють над нами - для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, iнакше ми оголосимо їм вiйну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!
      - Це вже занадто! - почервонiла Молодiнова. - Ви в запалi говорите, немов якийсь агресор-iмперiалiст, а не як учений. За яким правом ми б почали вiйну з мiсцевими мешканцями? Ми тут тiльки гостi, - не забувайте про це навiть тодi, коли втрачаєте владу над собою. Хто сiє вiтер, - збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намiрами, i квартяни це зрозумiють, який би не був їх спосiб мислення...
      Мак-Гардi вдав, що так само обурений з слiв Грубера:
      - Куди завiв вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вмiння володiти собою вам не завадило б. Це зрештою смiшно, - пустi фрази, висловленi в нестямi. Хто з нас, - скажiть менi, - хто з нас, людей, якi звiльнились вiд жаху вiйни, серйозно думав би сьогоднi про вiйну?
      - Не будемо бiльш про це говорити. Грубер справдi, мабуть, сказав це не подумавши, - намагався заспокоїти товариство Северсон. - Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер дiяли дуже обережно i щоб була посилена нiчна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку мiста.
      - Гаразд. Хто ж добровiльно пiде в охорону? - запитала Молодiнова.
      Всi пiднесли руки.
      - Це, здається, трохи бiльше, нiж потрiбно, - засмiялась вона. - Тодi поступимось насамперед тим, хто боїться квартян. Iз зброєю в руках вони почуватимуть себе безпечнiше, нiж коли спатимуть у лiжках.
      - Вiрно, оце - слово! - вигукнув Краус. - В охорону тодi пiдемо втрьох: Мак-Гардi, Грубер i я. Згоднi, хлопцi? - заохочувально глянув вiн на них.
      Вони не були в захватi, але погодились, щоб їм не закинули боягузтва. Взяли зброю i пiшли.
      - Однак цей Грубер - дика натура, - посмiхнувся Навратiл. - Всю дорогу прикидався миролюбним ягнятком, i раптом ось таке. "Тиха вода греблi рве", - недарма так кажуть. Мабуть, нерви сплохували. I не дивно: отих вiсiм рокiв даються взнаки нам усiм. - Вiн махнув рукою. - Так, всi ми рiзнi... як клавiшi на роялi, - кожен грає свiй тон. Та головне в тому, що всi разом ми створюємо одну гармонiйну мелодiю...
      ***
      До печери вбiг Фратев:
      - Тисяча розжарених туманностей i жодної холодної! Нашi колеги нагорi, на "Променi", надто вже нетерплячi. Зараз я з ними розмовляв. Звiстка про освiтлене велике мiсто так захопила їх, що їм уже не подобається в Космосi, Хочуть вниз, до нас. Словом, ми їх повиннi змiнити. Я їм дивуюсь, адже вони там у бiльшiй безпецi, анiж ми. Хiба ми знаємо, який сусiда живе поряд з нами?
      - Справдi, вже давно пора їх змiнити, - сказала Молодiнова i звернулась до Навратiла. - Хай вирiшить жеребок, хто пiде на їхнє мiсце. Що ви на це скажете?
      - Безперечно. Я розумiю їхню нетерплячку. Екiпаж лiтака хай вiзьме звiдти iнструменти, котел високого тиску та обладнання лабораторiї. Таким чином, краще буде використано полiт, а цi речi нам дуже потрiбнi. Поки що менi тут випадає, як у тiй приказцi: "Накрий на стiл! - Нема чим! - Подавай на стiл! -Нема чого! - Тодi прибирай!".
      Роздiл VIII
      Нiчний похiд
      до сусiдiв
      - Треба думати про те, що говорите, Грубер! - накинувся на Грубера Мак-Гардi, як тiльки три нiчнi вартовi спинилися бiля виходу з печери. Надмiру висуваєте рiжки, - глядiть не обпечiться! Не радив би вам зраджувати нас своїм базiканням; з вами може статися те, що й з Дiтрiхсоном.
      - Вiдколи це ми "викаємо"? - спалахнув Грубер.
      - Пан Грубер почуває себе вже володарем Кварти i забуває друзiв... А оте вiчне очiкування впливає менi на нерви. Вiсiм рокiв корчити з себе розумненького хлопчика, який слухається матусi, - це понад силу навiть слоновi, а вiн таки силу має!
      - Не сварiться, друзi! Грубер вчинив по-дурному, i, сподiваюсь, цього бiльше не буде! - встряв до суперечки Краус. - Найголовнiше, що мислячих створiнь, якi нам потрiбнi, виявлено. А ми вже з ними якось упораємось. I з нашими товаришочками також. Радiйте з того, що тут не трапилось так, як на планетi Iкс, що тут ми не гуляємо кладовищем пiсля атомної вiйни... Грубер має рацiю тiльки в одному: не можна даремно гаяти часу, треба дiяти. Зброю маємо, тож рушаймо в мiсто як делегацiя нашої експедицiї.
      - Зараз?! Уночi?! - перебив його Грубер. - Хочеш дiстати несподiвано кулю в потилицю або бути розчавленим дванадцятиногим ящером? Менi такого б i на думку не спало.
      - Герой! Ти базiкав бiльше всiх, а тепер злякався? Похiд у мiсто буде для нас вигiдним з усiх точок зору. Побачимо наших загадкових сусiдiв ранiше за iнших, ранiше з ними потоваришуємо i зможемо, таким чином, набути деякої переваги. Скажемо їм, - тобто, що я говорю, - натякнемо їм як-небудь, що ми до них ставимось добре, а iншi прийшли їх пограбувати. Але ми, мовляв, цього не допустимо.
      - Попутно можемо набрати трохи золота в золотiй печерi. Може, воно вплине на тубiльцiв. Це все добре придумано. I однак я вiдклав би похiд на завтра, коли розвидниться. Людина вдень почуває себе бiльш безпечно.
      - Теж боягуз... Ти перший тягнув мене до "Братства сильної руки", а тепер задкуєш. Чи можеш ти пояснити менi, як гадаєш зникнути з печери завтра на тривалий час, щоб нiхто не помiтив?.. Я не боюсь i зволiкати не люблю. Або ходiмо туди зараз, або... або я пориваю з нашою троїстою спiлкою!
      - Ну, ну, заспокойся i не погрожуй. Ти добре знаєш, що потягне за собою порушення присяги! - погрозливо глянув на нього Мак-Гардi.
      - Ви хотiли б заподiяти менi щось лихе? Та я ранiш пострiляю вас усiх! Спробуйте-но тiльки доторкнутись до мене! - Краус вiдскочив на кiлька крокiв назад i направив на своїх спiльникiв ствол автоматичної гвинтiвки.
      Мак-Гардi зблiд. Примружив очi i спробував посмiхнутись:
      - Друже, опам'ятайся! Адже ми на одному суднi...
      - То не втiкай з нього, як пацюк! - одрубав Краус, але гвинтiвку все-таки опустив. - Грубер, iдеш? - запитав вiн суворо.
      Грубер мовчки кивнув.
      - Тодi й я пiду також. Не думай, що боюсь...
      - А ти також не думай, що я дурний. Рушайте обидва поперед мене. Не маю нiякого бажання дiстати кулю в потилицю.
      - А хто з нас вартуватиме? - спитав Грубер.
      - Бiжи попроси кого-небудь, та не забудь додати, що йдемо на нiчну прогулянку! - глузливо посмiхнувся Краус. - Ходiмо! Хай тут повартує святий Петро. А наших товаришочкiв хай чорти вiзьмуть!
      - Е, нi, ще рано, вони ще нам придадуться. Але будемо сподiватися, що з ними нiчого не трапиться, адже вони не маленькi дiти, - заспокоював себе Мак-Гардi, коли вони вже проходили вузькою просiкою понад кам'яною стiною.
      Вiтер час од часу ворушив важке листя покручених дерев, немов для того, щоб нагнати ще бiльше страху на кандидатiв у володарi планети.
      Незабаром увiйшли в пiдземний лабiринт. Подеколи зупинялись i прислухались. Але скрiзь було тихо, лише десь у глибинах скелi неголосно дзюркотiла вода.
      Краус весь час iшов позаду. Його лiхтарик малював на стiнах пiдземного ходу карикатурно спотворенi тiнi зляканих змовникiв. Мак-Гардi раз у раз озирався i допитливо поглядав на Крауса. Але той здавався спокiйним. Уста його iронiчно посмiхались, а очi поблискували зловiсно.
      - Зачекайте мене, я заскочу по золото, - порушив довгу мовчанку Мак-Гардi.
      - Грубер, бiжи з ним, а я почекаю вас тут, - уривчасто сказав Краус.
      За хвилину вони повернулись з кiлькома чималими самородками. Позапихали їх до кишень i з важкою ношею пiшли до виходу з печерного лабiринта.
      Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелi, де стояли увечерi, i довго мовчки дивились на мерехтливе свiтло в долинi.
      Праворуч проти неба вирисовувався вулкан, а з лiвого боку обрiй заступали дикi скелi.
      Звiдси в долину спускався кам'яний схил. Кiлькомастами метрiв нижче вiн губився в непрогляднiй пiтьмi джунглiв.
      - Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспiхом, промовив Мак-Гардi. - Не взяли з собою ноктовiзорiв3.
      - З нас цiлком вистачить лiхтарикiв. Закрийте їх блакитними фiльтрами, щоб квартяни не помiтили нас ще здалеку. Через кiлька хвилин зiйде Проксима, i можна буде їх знову загасити... Ну, рушаймо. До мiста ще кiлометрiв чотири з гаком, а ми повиннi повернутись до ранку.
      Вони зiйшли з уламка скелi i почали обережно спускатися схилом.
      Краус спiткнувся i голосно вилаявся, його компаньйони злякано озирнулись: повз них, пiдстрибуючи, прокотився камiнь.
      - Чи тобi повилазило? - напав на нього Мак-Гардi. - I, ради бога, прошу вас, не стрiляйте даремно! Тiльки в крайньому разi. Квартяни могли б у цьому вбачати напад. Самi знаєте, чим це може скiнчитися.
      Увiйшли в пралiс. Лiхтарики ввiмкнули на повну силу i старанно освiтлювали ними кожен закуток. Свiтло прожекторiв незабаром збудило сплячу природу. Над головами мандрiвникiв прошумiв якийсь птах i одразу ж зник у заростях. Через мить вiн повернувся i почав кружляти над Грубером. Той злякано замахав руками, нагнувся i сховав голову в плечi, мов черепаха.
      Краус пiдскочив, i прикладом гвинтiвки збив птаха на землю, Мак-Гардi, опам'ятавшись, швидко наступив на нього ногою.
      То була дивовижна iстота з мiцним цилiндричним тiлом i маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пiнгвiна. Тiло кiнчалось круглою головою з широко розвернутою пащею.
      - Це зовсiм не птах, а лiтаючий ссавець! - мiркував Краус. - А як ця потвора лiтає? Такi крильця навряд чи пiднiмуть її.
      - Дивно... - крутив головою Мак-Гардi. - Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навiщо сушити собi цим голову, - ми ж не на бiологiчнiй екскурси...
      - Правильно, ходiмо далi! - коротко сказав Краус. Подiбних сюрпризiв пралiс ховав у собi чимало, але нарештi мандрiвники благополучно пройшли хащi.
      Повернули праворуч. На узлiссi росла густа стеблиста трава, в якiй увесь час заплутувались ноги. Довелося iти отак ще з кiлометр, аж поки вийшли на голу рiвнину, що кiнчалась скелястим гребенем, - безперечно, вулканiчного походження.
      - Проксима сходить, це дуже добре! - вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.
      Подорожнi зупинились, пригасили лiхтарики i чекали, доки з'явиться червоне свiтло.
      Аж ось раптом Краус припав до землi. Мак-Гардi до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтiв усiм тiлом.
      Усi з жахом дивилися на скелю.
      Над нею в сяйвi Проксими чiтко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тiла можна було подумати, що це - мужчина невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Вiн стояв нерухомо i дивився кудись вдалину. На круглiй головi в нього, здавалось, був капелюх, або вiн мав великi круглi вуха. Постать була надто далеко, щоб розглядiти її детальнiше.
      Збiгали секунди, тяглись хвилини, а постать все ще не рухалась...
      - Чи не статуя це часом? - прошепотiв нарештi Краус.
      Мак-Гардi затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.
      - Гаууiii, - пролунало в нiчнiй темрявi.
      Постать повiльно пiдняла руки, а з ними й фрак, пiдiгнула ноги i одiрвалась од скелi. Як примара, пiднялась у повiтря. Фрак перетворився на крила, якими вона кiлька разiв махнула. Через мить її вже не стало видно.
      - Повернемось? - заїкаючись запитав Мак-Гардi.
      Грубер схопився перший i побiг униз зi скелi. Вже бiля пiднiжжя гори вiн спiткнувся i з зойком упав на землю. Мимо нього, не зупиняючись, промчали Краус i Мак-Гардi.
      - Допоможiть, я зламав ногу! - заволав услiд їм Грубер. Однак його супутники навiть не озирнулись. Мак-Гардi забiг просто в трясовину. Краус за ним. Земля пiт ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками i марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.
      Мак-Гардi почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.
      - Собаки, вас слiд було б лишити гинути, як ви хотiли це зробити зi мною! - Хапаючи ротом повiтря, вiн з великим напруженням пiдвiвся, стогнучи вiд болю, зламав з куща довгу гiлку, присунувся ближче i простягнув її Мак-Гардi. Той судорожно схопився, пiдтягнувся до берега. Вирвав гiлку у Грубера з рук i, тримаючись за кущ, пiдсунув її до Крауса. Як тiльки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.
      Грубер схопив камiнь i шпурнув його їм навздогiн, потiм ще i ще...
      Мак-Гардi скочив у джунглi, як людина, що зовсiм втратила розум.
      Десь у кронi дерев почувся глухий удар, i одразу ж по тому вiн вiдчув сильний бiль у спинi. Потiм -знову удар. Повз його голову пролетiв круглий предмет, - камiнь, пошпурений Грубером.
      - По нас стрiляють! - закричав Мак-Гардi до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зiрвавши з плеча гвинтiвку, вiн натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрiлянина.
      - Захищайся, не стiй як стовп! - кричав Мак-Гардi.
      - Я загубив рушницю... Швидше тiкаймо! Зупинилися тiльки бiля пiдземного лабiринта. Сiли на землю i довго не могли перевести духу.
      - Що ж тепер? - запитав Мак-Гардi. - Це була твоя iдея!
      - Не скигли. Ходiмо краще до рiчки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.
      - А що з Грубером?
      - Хай зглянеться на нього господь бог, - може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають...
      Грубер справдi незабаром приповз. На кожному плечi вiн тягнув по рушницi.
      - Найкраще було б вас пострiляти, боягузи! - хрипiв вiн. - Ну, я ще з вами розрахуюсь... Що ж ми скажемо Молодiновiй?
      - Що, що! Що ти побачив лiтаючого квартянина, побiг за ним по схилу i зламав собi ногу. Що ж iще?
      ***
      Свiтає.
      Лiтаки й люди, якi снують навколо них, ще тонуть в зеленкуватiй пiвтемрявi, а кам'яна стiна над Накритим столом вже освiтлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламкiв скель на золотий водоспад.
      Крiзь важку iмлу над обрiєм продирається друге сонце. Маленькi хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.
      В потоцi свiтла прокидається i схил на протилежному березi рiчки. Однак що з ним сталося за нiч? Ще вчора своїм жовто-зеленим кольором вiн непомiтно доповнював характер мiсцевостi, а сьогоднi буяє найбарвистiшими кольорами, як палiтра художника.
      - От була б картина! - зiтхнув Мадараш. - Шкода, що саме сьогоднi ми так поспiшаємо. Найдосконалiший фотоапарат не може схопити красу природи так живо й вiрно, як це умiє зробити рука митця. Я хоч i не художник, але цей мотив мене захопив би! - посмiхнувся вiн.
      - Ще вистачить часу й на картини! - засмiявся Навратiл. - Ну, дiтки, програма у нас величезна, а час дорогий. До працi!
      - "Стрiла" - старт! - вигукнула Молодiнова. Позаду ракетного лiтака вирвалося яскраве полум'я.
      Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кiлька секунд "Стрiла" слiпуче заблищала в сонячному сяйвi i пiшла круто догори, в стратосферу.
      - "Ластiвка" - старт! - знову почувся голос Молодi-нової, цього разу вже в кабiнi управлiння лiтака. Другий лiтак промчав аеродромом i пiднявся в повiтря.
      Чан-су притиснув лоб до вiкна i уважно спостерiгав мiсцевiсть пiд "Ластiвкою". Гiрськi ущелини i джунглi поступилися мiсцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхнi мерехтливi строкатi смуги, якi увесь час бiгли за лiтаком.
      Незабаром на обрiї з'явився другий континент.
      - Ракетний лiтак нiяк не може бути зручним засобом для вивчення! порушив мовчанку академiк Навратiл. - Ми мчимо так швидко, що про мiсцевiсть пiд нами я не можу дiстати кращого уявлення, анiж з карти, яку зробили колеги на "Променi".
      - Повiльнiше летiти вже не можу, товаришу Навратiл, - виправдувався Фратев. - "Ластiвка" має надто малу поверхню площин i впаде на землю, як стигла слива!
      - Я зовсiм не дорiкаю вам, друже, - посмiхнувся Навратiл. - I навiть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, - повернути назад по дузi i вилетiти точно до Надiї. Кiнокамери працюють добре? - звернувся вiн до Молодiнової.
      - Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте... показала вона на континент. - В улоговинах все ще повзе iмла. Я зараз увiмкну радiолокатор.
      - Не боїтесь, що квартяни обстрiляють наш лiтак?- запитав Чан-су, не вiдриваючи голови вiд вiкна.