- Я цього не допускаю! - заперечила Заяцова. - Адже пiдтримуєте ви з допомогою гравiтацiї зв'язок з обсерваторiями на Мiсяцi та експедицiєю на Марсi?!
      - Це правда, але хiба можна порiвнювати Марс i тризiр'я Центавра, засмiявся вiн гiрко. - До Центавра свiтло летить понад чотири роки, а в Марс замалим не влучиш каменем. А втiм, коли помiркувати, нашi розрахунки можна перевiрити, побудувавши нову ракету. Пiду в Академiю, поговорю з Хотенковим...
      - Зараз? - здивувалася дружина, помiтивши, що чоловiк взявся за портфель.
      - Так, негайно. Думки все одно не дадуть менi спати.
      ***
      Завiса бiля входу одлетiла вбiк, i до печери вбiг схвильований Северсон:
      - В складi з'явилась небезпечна розколина! Ми повиннi негайно дослiдити склепiння.
      Коли печеру було забезпечено пiдпорами i всi знову зiбрались у "вiтальнi", Молодiнова рiшуче сказала:
      - Дослiдницькi експедицiї поки що вiдкладаються. Ми повиннi негайно почати будiвництво жилого будинку i нової атомної електростанцiї. Нашi печери розташовано надто близько вiд вулкана. Найменший землетрус - i ми будемо похованi в них живцем.
      Пiсля хвилинного мовчання Навратiл подивився на присутнiх:
      - Виробляти будiвельнi матерiали штучно, в атомних лабораторiях, було б надто забарно. У нас лишається єдина можливiсть: використати устаткування, привезене з Землi, та матерiали, якi нам дає тутешня природа. Вiд нашої кмiтливостi та знань залежить, як цi засоби використати найкраще...
      - Я цiлком переконана, що тут, в околицях, ми знайдемо вапняк, придатний для виробництва цементу, - сказала Молодiнова. - Це завдання вiзьме на себе наша група. Ваша група, товаришу Навратiл, могла б тим часом дослiдити рослиннiсть, щоб з'ясувати, чи можливо використати квартянське дерево для обшивки. Сталi для залiзобетону не бракуватиме.
      Зразу ж пiсля цiєї короткої наради обидвi групи вирушили на розвiдку.
      Група Навратiла повернулась досить швидко, але принесла не дуже втiшну звiстку: древесина квартянських дерев виявилась надто м'якою i вологою. Висихаючи, вона скручувалась i жолобилась; це було не винятком, а правилом, бо група дослiдила не менш як сто видiв рослин.
      Групу Молодiнової теж спiткала невдача. Будiвельнi матерiали знайшли у багатьох мiсцях, але мiсцевий вапняк i глини мали надто великий процент вуглекислої солi i зовсiм непiдходящi пропорцiї окисiв кремнiю та кальцiю. Вони були такi засмiченi домiшками, що для виробництва цементу аж нiяк не годились.
      - Ну що ж, доведеться менi обнародувати мою чудесну iдею! - бадьоро заявив Фратев. - Якщо ми не можемо спорудити будiвлю з бетону, використаємо камiння.
      - Я теж такої думки, - погодився Навратiл. - Але як його видобувати? У нас на Землi спецiальнi машини вирiзають будiвельнi блоки певних розмiрiв i форми просто зi скелi.
      - У нас на Землi!.. - засмiявся Фратев. - У нас на Землi, мабуть, не сушили б мозок над цим! А тут - доводиться. Але коли ми трохи пильнiше оглянемо "Промiнь", то, напевно, знайдемо досить частин, з яких можна скласти потрiбну машину.
      - Це все чудово, проте головного таки не вистачає - круглої пилки для камiння. Стривайте, але ж її можна зробити теж? Твердого металу в нас досить, iнструмент є... Фратев, ви - молодець!
      - Я дуже радий, що нарештi моя талановитiсть дiстає загальне визнання! - комiчно набундючився той.
      - На "Промiнь" вирушимо одразу ж. Переведiть зорелiт на дистанцiйне управлiння, а Чан-су вiзьмiть сюди. Кожна пара робочих рук тепер буде потрiбна тут.
      ***
      "Ластiвка" пропливла мимо кiлькох острiвцiв, що поросли буйною рослиннiстю, i попрямувала до заплутаної дельти могутньої рiки.
      - Жодного слiду будь-якої цивiлiзацiї, - дивувався Мак-Гардi. - Просто не вiриться, що за сто кiлометрiв звiдси живуть розумнi створiння. Береги пустельнi; здається, нiби тут нiколи не ступала нога людини.
      - Мабуть, квартян рiчка не цiкавить, - мiркував Краус - Вони мають крила i тому не потребують човнiв.
      - Звiдки ти знаєш, що вони мають крила? Чи ти гадаєш, що у селищi, яке ми бачили, живуть отi лiтаючi мавпи? Сумнiваюсь! Б'юсь об заклад, що мешканцi селища - цiлком iнтелiгентнi створiння, мабуть, такi, як ми...
      Краус єхидно посмiхнувся:
      - Якщо вони такi iнтелiгентнi, як ти, Грубер, то красненько дякую!
      Грубер уже хотiв був вiдповiсти, але несподiвано зупинився. Мовчки показав рукою на правий берег i подав бiнокль.
      У Крауса вiд здивування очi полiзли на лоб.
      - Що трапилось? - запитав Мак-Гардi.
      - Краще не питай, а натисни на педаль. Не хотiв би я зустрiтись з отими потворами вiч-на-вiч...
      "Ластiвка" помчала по рiчцi так, що аж бризки полетiли на всi боки. Велетенських ящерiв на березi це анiтрохи не потривожило. Час вiд часу вони витягали свої довгi шиї i вiдкушували по кiлька довгастих листкiв з високих кулястих дерев, що нагадували нашi цикаси з вторинного перiоду. Злякався тiльки кругленький низький ящiр з кiлькома гострими рогами на потворнiй головi. З войовничим виглядом вiн помчав просто на бронтозаврiв. Тi вiдступили з дороги, але продовжували спокiйно пастись.
      - Вони досить сумирнi, - зiтхнувши з полегкiстю, промовив Краус i повернув Груберу бiнокль.
      Рiчка почала швидко вужчати. З обох бокiв її стискували крутi береги, а над ними здiймалися в небо гори з круглими верхiв'ями. Пiсля годинного плавання "Ластiвка" спинилась у вузенькому проходi перед небезпечними порогами.
      - Ми, мабуть, бiля брами царства справжнiх квартян, - висловив припущення Краус. - В цiй розколинi до бiса темно, увiмкнiть прожектори, щоб краще було видно дорогу. Цiлком можливо, що на протилежному кiнцi про ходу на нас чекає якась охорона.
      "Ластiвка" пiшла вперед на мiнiмальнiй швидкостi, фантастичнi тiнi, якi малювали прожектори на хвилястих кам'яних стiнах, ще посилювали нервознiсть втiкачiв.
      - Не завадило б трохи хильнути для хоробростi! - зiтхнув Мак-Гардi. Нерви не витримують...
      Краус зважив на руцi рушницю i кiлька разiв клацнув запобiжником.
      - Спокiй i розсудливiсть! Тепер уже, хлопче, на жаль, не можна послати за себе в вогонь кого-небудь iншого. Сьогоднi все залежить виключно вiд нас самих.
      - Краще вже не патякай! - крикнув Мак-Гардi. - Ти нагадуєш менi людину, яка йде вночi лiсом i розмовляє голосно, щоб заглушити свiй страх.
      Краус люто зиркнув на нього, але промовчав.
      Нарештi гори розступились, i в прохiд зазирнуло промiння оранжевого сонця. Гладiнь води спалахнула, немов рiка перетворилась на потiк розплавленого золота. Бiля пiднiжжя гiр повзла легенька iмла. До берегiв знову пiдступили джунглi. В них копошились всiлякi звiрята, а над деревами лiтали ширококрилi велетенськi птахи.
      - Зупинись на хвилинку, щоб можна було роздивитись! - владно наказав Краус.
      Мак-Гардi вимкнув двигун i злякано обернувся:
      - Ти помiтив щось пiдозрiле?
      - Гадаю, що треба послати тебе назад, до матусi. Схаменись, чоловiче! - розгнiвався Краус.
      - Тiльки своєю хоробрiстю надто не козирись! - втрутився в розмову Грубер. - Ми тут надто вже пiд ударом. З берега нас, певно, тримають на мушцi. Я хотiв би вiдчути твердий грунт пiд ногами.
      Краус з хвилину мiряв його зневажливим поглядом:
      - Можливо, ти правий!.. Але я не люблю боягузiв, - сказав вiн бiльш сумирним голосом, щоб виправдати себе. - Мак-Гардi, заверни, будь ласка, до правого берега. Я огляну його сам. А ви тим часом будьте напоготовi. Повернусь швидко.
      Вiн вискочив просто на вогкий пiсок i почав обережно просуватись вперед, до заростей.
      Бiля першого ж куща Краус сполохав чудного птаха, який огидно засвистiв i пiднявся вгору. У вiдповiдь на його застережний сигнал чкурнули врозтiч численнi звiрята; гiлки з величезним листям загойдалися пiд тiлами дивовижних плазунiв. За мить все знову замовкло.
      - Людей тут, мабуть, немає, - сказав сам до себе Краус. - Принаймнi нiщо не свiдчить про них, та й звiрi були зовсiм спокiйнi.
      Зробивши кiлька крокiв, вiн нерiшуче зупинився. Обiперся спиною об товстий лускатий стовбур високого дерева, щоб мати захисток ззаду, i уважно оглянув кущi перед собою та плетиво гiлок над головою.
      На одному з кущiв його увагу привернули довгастi плоди, якi дуже скидалися на нашi банани. їх свiтло-жовтий колiр рiзко вiдрiзнявся вiд зеленi листя. Краус зiрвав один.
      - Справдi, це банан! - зрадiв вiн, знiмаючи жовту шкiрку. - А який чудесний, м'який! Мабуть, уже достиг...
      Вiн хотiв уже вп'ястися зубами в пахучу м'якоть, але затримав банан бiля рота. А що, коли вiн отруйний? Адже зростав у зовсiм iншому середовищi...
      Але спокуса була надто велика: скiльки рокiв не доводилось бачити свiжих фруктiв!
      Краус вiдкусив маленький шматочок i обережно перекидав його на язицi. Смак i запах справдi нагадували банан. Про небезпеку вiн бiльше не думав.
      - Чого це вiн там так довго? Чи не трапилось з ним чого? - стурбувався Грубер: минуло пiвгодини, а Краус все ще не повертався.
      - Я теж цього побоююсь, - озвався i Мак-Гардi. - Побiжи-но за ним, подивись. Якщо побачиш щось пiдозрiле, - стрiляй. Тодi й я поспiшу на допомогу.
      Тiльки-но Грубер зайшов до лiсу, як почув голос, що лунав iз заростей.
      "Краус... З ким це вiн там розмовляє?" Грубер зупинився, нашорошив вуха. Тепер уже було чути краще.
      - ...Так що, золотенькi, золотоголовенькi, - як я вам подобаюсь? Ну, тiльки не соромтесь, квартянчики! Адже я вам нiчого не зроблю. Я не такий злий, як це про мене дехто думає. Ось побачите, що ми будемо добрими друзями... Так, так! Ви будете працювати, а я буду вам радити... А отим двом, що зараз ловлять гав на "Ластiвцi", - тим ви не дуже вiрте!..
      Грубер схопився за голову i помчав до лiтака.
      - Краус розмовляє з квартянами! - вигукнув вiн до Мак-Гардi.
      - З квартянами?.. Де?.. Як?!
      Грубер мовчки показав на джунглi. Обидва вже хотiли бiгти туди, коли це з'явився Краус. Вiн iшов важко, нетвердою рукою притримувався за гiлки та листя. До грудей притискував кiлька в'язок жовтих бананiв.
      - Хелло, друзi, гей! - вигукнув вiн хриплим голосом. Мак-Гардi з Грубером побiгли йому назустрiч i взяли пiд пахви.
      - Ну й набрався ти! Де взяв горiлку? - розпитував його Мак-Гардi.
      - А де ти взяв оцi банани? - здивувався Грубер. Краус описав рукою криву лiнiю i каламутними очима примружився на спiльникiв:
      - Це все - квартяни, золотi хлоп'ята! Ми випили, закусили... Вiзьмiть собi теж, - ткнув вiн в'язку бананiв Груберу. - А... вам... посилають вам привiтання!
      - Привiтання? А де ж вони самi? - недовiрливо похитав головою Мак-Гардi.
      - Там... ген...- махнув рукою Краус, сiв на пiсок i одразу ж заснув.
      Його перенесли до лiтака i поклали на пiдлогу.
      - Зроби йому аналiз кровi, коли б вiн, бува, не отруївся! - сказав Мак-Гардi.
      Результат дослiдження був надзвичайним: в кровi Крауса виявився великий процент алкоголю.
      - Нiчого не розумiю! - знизав плечима Мак-Гардi. - Не вiриться, щоб квартяни при першiй зустрiчi дали йому горiлки! Але все-таки де ж вiн її взяв?
      - А чому ти не вiриш? Цiлком можливо, що за нами стежать вже давно, а на нього чекали в джунглях, щоб напоїти...
      - Почекаємо, поки прочумається, - може, потiм нам розповiсть бiльше. П'яному чого тiльки не приверзеться! Але якщо вiн таки зустрiв квартян i вони й справдi гостиннi люди,- можемо їх не дуже боятись. Що скорiше потрапимо до їхнього селища, то краще.
      "Ластiвка" знову рушила в путь. Рiка повертала то лiворуч, то праворуч. Високi гори, повз якi втiкачi пропливали ранiше, губились у срiблястому туманi над обрiєм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Пралiс на правому березi рiдшав, поки нарештi не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.
      Грубер облупив банан i вже вiдкрив був рот, щоб вкусити, як раптом Мак-Гардi зупинив його:
      - Не їж! Хiба ти знаєш - може, це якась отрута?
      - Краус їх їв. Поглянь - в оцiй в'язцi кiлькох бананiв не вистачає. А я не бачив свiжих фруктiв мало не десять рокiв. Вiзьми й ти.
      - Як собi хочеш! - одрубав Мак-Гардi. - Але коли тобi буде погано, не бiгай за мною. I не забувай, що ти - спостерiгач на "Ластiвцi".
      Грубер швидко пiднiс до очей бiнокль i з повним ротом сказав:
      - Банани чудеснi й апетитнi, як горiлка. У мене такс враження, що Краус... так, так!.. Сп'янiв саме вiд цих бананiв! А квартян вiн просто вигадав. I менi це вже лiзе в голову... Бачу перед собою квартянське селище...
      - Ви обидва збожеволiли! Казав я тобi, щоб ти цих бананiв не їв? Мак-Гардi вирвав у нього з рук бiнокль i скерував на затоку, до якої вони наближались.
      У полi зору справдi з'явились будови квартян.
      Мак-Гардi повернув "Ластiвку" на дев'яносто градусiв, швидко попрямував до лiвого берега. Рiчка в цих мiсцях утворювала два крутих повороти, щось нiби латинське "S". Загадкове селище розташувалось посеред пiвострова, який утворювала верхня частина закруту.
      Лiвий берег i вся нижча частина пiвострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втiкачiв.
      "Ластiвка" ткнулась у пiсок. Над її крилами звисали широкi крони химерних дерев.
      Мак-Гардi довго озирався на всi боки. Не помiтивши нiчого пiдозрiлого, вiдчинив дверцята лiтака i вийшов на берег.
      - Iди сюди, та годi вже тобi їсти тi банани! - сказав вiн роздратовано.
      - Чи не можна трохи ввiчливiше, колего! - буркнув Грубер, не рухаючись з мiсця.
      Мак-Гардi сiв на гiлку, яку звалив на землю вiтер. Прислухався.
      В цю мить Грубер почав голосно спiвати. У Мак-Гардi вся кров ударила в голову. Вiн зламав з гiлки, на якiй сидiв, мiцний сухий дрючок i побiг до лiтака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на пiдлогу, анi писнувши.
      Переляканий Мак-Гардi кинув геть палицю i почав термосити Крауса, але той i не поворухнувся. Не допомiг навiть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, - так само, як i Грубер.
      Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрiю й жовте. Тiльки кривава Проксима сяяла просто над головою.
      Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку - кiлька бiлих баранцiв, потiм - купи, а слiдом за ними загрозливо поповзли по небу цiлi темнi вали.
      Лiтак почало розхитувати вiтром.
      Мак-Гардi швидко припнув "Ластiвку" до стовбурiв, щоб її не спiткала пiд час бурi така ж доля, як у першу нiч пiсля приземлення, i сiв на березi.
      Рiзкi удари вiтру пробудили Крауса. Вiн зляканим поглядом обвiв кабiну, побачив на пiдлозi Грубера.
      - Що це таке? Де ми? Що сталось? Нiхто не вiдповiв йому.
      Краус швидко встав i вибiг з лiтака. На березi його зустрiв в'їдливим смiхом Мак-Гардi:
      - Очуняли вже, пане? А що поробляють вашi квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нiчлiг? Як бачиш, наближається буря.
      - Якi квартяни? Що це ти мелеш?
      - Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами.. Чим вони тебе так напоїли?
      - Нiчого не знаю! - пiдозрiливо глянув на Мак-Гардi Краус. - Що трапилось? Чому Грубер непритомний?
      - Обпився так само, як i ти, бананами, якi тобi дали квартяни.
      - Менi здається, що п'яний - ти! Стривай, однак... Я таки щось пригадую... Банани я справдi їв.
      - Зараз нема часу згадувати - поглянь на небо! Ми повиннi десь тут знайти безпечне пристановище. I завiтаємо також до селища. Воно недалеко звiдси.
      - Селище квартян?!
      - Ну, то й що? У нас є зброя.
      - А у них - голi руки, так? - єхидно посмiхнувся Краус. - Ну, нiчого. Менi подобається, що ти нарештi заговорив смiливiше! Ходiмо!
      Вiтер посилювався. Вiн розгойдував крони дерев, свистiв i скиглив, аж у втiкачiв по спинi перебiгали мурашки. Часом на землю з трiском обрушувалась величезна гiлка.
      Зупинившись якраз проти селища, Краус i Мак-Гардi здивовано поглядали на високi пiрамiди, якi здiймалися вгору на протилежному березi. Великi кулi, прикрiпленi До їхнiх вершин, як дзеркала, вiдбивали червонi блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсiм посутенiло, в селищi не засвiтилося жодного вогника.
      Краус вилiз на дерево, щоб краще бачити, i уважно розглядав дивнi будови в бiнокль. Найбiльш його зацiкавили високi конструкцiї, укрiпленi на великiй блискучiй пiвкулi,- щось схоже на щогли, обкрученi широкими металевими спiралями. Всього їх було чотири. Тiльки одна з них стояла перпендикулярно до землi, а iншi були нахиленi в рiзних напрямках.
      В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.
      - Ти бачив? - спитав його знизу Мак-Гардi. - Так, бачив, але людей досi не помiтив.
      - В таку погоду це й не дивно, - закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!
      - Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! - Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, - цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.
      Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч:
      - Чому ви мене покинули?
      - Радiй з того, що ми не набрались так, як ти! - сердито сказав Мак-Гардi. - Ми ходили дивитись на селище.
      - Ну, i...?
      - Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.
      На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.
      - Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, - сказав вiн з полегкiстю. - Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.
      На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.
      Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:
      - Дивно... Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.
      - Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?
      - Буря не має до цього нiякого вiдношення, - заперечив Краус. - Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни... Що це за штуки, як ти гадаєш?
      - Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь...
      - Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо... Чекали годину, двi, три - аж до полудня.
      - Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! - сказав Грубер.
      Краус заперечливо похитав головою:
      - Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве...
      - Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, - вигукнув Грубер.
      Краус затиснув йому рота долонею:
      - Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.
      - Кого ти боїшся? - здивувався Грубер. - Всi поховались, як польовi мишi в нори.
      - Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, - хоча б у пiдзорну трубу.
      Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:
      - Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.
      - А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...
      - Невидимi? Ти це говориш серйозно?
      - А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.
      - Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?
      - Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?
      - А може, все селище керується на вiдстанi...
      - Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.
      - Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?
      - Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на "Ластiвку". Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.
      Роздiл XIII
      Небезпечний
      сусiда
      "Стрiла" прибула до "Променя".
      Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.
      - Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення... Страшне! - сказав вiн скрушно. - Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте! - простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.
      - Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!.. - зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю. - А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?.. - вiн почав читати знову. - "Мак-Гардi i Грубер - злочинцi..." ...Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?
      - Звiдки я можу знати? - гiрко посмiхнувся Чан-су. - Можливо, я...
      - Або я... Кляте братство негiдникiв!
      Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.
      Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:
      - За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення Академiї i разом з двома iншими "братами" завбачливо втiк пiд тим приводом, що їде нiбито вивчати рiку Надiю.
      - Ви правi, це цiлком можливо. Але я скорiше припустив би, що "Ластiвка" потонула десь у трясовинi пiд водоспадом. Коли б ви бачили той пiдступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третiм був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослiдницькiй експедицiї по Надiї виявив згоду Мак-Гардi, а зразу ж за ним Краус, який потiм висунув Грубера.
      - В такому разi моє припущення вiрне. Злочинцi втекли i ховаються десь на Квартi. Мiсця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повiдомлю про це Навратiла i Молодiнову, хай вони вирiшують, що робити. А ви тим часом подивiться на контрольний запис астрогравiметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрiчцi знайдете ще й iншi важливi повiдомлення...
      Фратев пiшов до обсерваторiї i почав повiльно перемотувати контрольну стрiчку. Риска... крапка... риска... риска...
      - "Увага, увага!.." - знову i знову повторювалось повiдомлення.
      I тiльки пiсля десятого повiдомлення Фратев наткнувся на iнший текст:
      - "...Чекаємо на швидку вiдповiдь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравiтацiйного поля..."
      Фратев швидко витягнув з кишенi блокнот i почав переписувати...
      ***
      - Знайшов що-небудь? - запитав Мак-Гардi Крауса, який причалив гумовим човном до берега.
      - Куди не глянь - нiчого нема! - розчаровано вiдповiв Краус. Рiвнина, рiвнина, скрiзь сама рiвнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?
      - Нi. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тiльки огляне джунглi в найближчих околицях. Сподiваюсь, що з ним нiчого не скоїлося. Пострiлiв не було чути, а, настiльки я його знаю, вiн стрiляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.
      Не встиг вiн це промовити, як iз заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловiки злякано озирнулись.
      - Нещастя, нещастя! В селищi "невидимих" - ящери! Велетенськi! - Вiн похитнувся й упав на мiлину; його виряченi очi гарячково блищали. - Швидше звiльняйте "Ластiвку"!
      Через кiлька секунд всi троє вже сидiли в кабiнi, i лiтак мчав рiчкою.
      - Тримайся лiвого берега, щоб нас не побачили iз селища! - радив засапаний Мак-Гардi Краусу.
      - Пiднiмись краще в повiтря, ящери лiзуть за нами... I перед нами вони також, - бурмотiв Грубер.
      - Де? - здригнувся Краус. - Де ти бачиш ящерiв, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумцi, -кинув вiн головою до Мак-Гардi i зменшив швидкiсть. Пiдозрюю, що вiн знову напився.
      Мак-Гардi схилився над Грубером:
      - П'яний як чiп. Чуєш, як тхне?
      - Сядь на моє мiсце, - попросив його Краус. Повiльно пiдвiвся з крiсла й випростався. - Я розрахуюсь з ним сам. Отже, наш товаришочок потай ходить по банани... - Вiн рiзко штовхнув Грубера. - Скiльки ти їх з'їв? Говори, бо тямитимеш мене до нових вiникiв!
      - Тiльки два-три... То нiчого, дрiбницi... Повiр менi, ради бога, що тут є ящери...
      Краус почервонiв вiд гнiву i звалив п'яничку на пiдлогу:
      - Пити не будемо - ясно? Принаймнi поки що. Анi ковтка!.. Ми зрозумiли один одного -правда?
      Мак-Гардi мовчки кивнув.
      "Ластiвка" наближалась до гiрського пасма. Недалеко , вiд вузької ущелини в рiчку впадав струмок.
      - Цим струмком зручно забратись у гори, - сказав Мак-Гардi. - А там уже щось знайдемо.
      - Спершу пройдемо човном, - рiшуче сказав Краус. - Можливо, тут не досить глибоко, коли б "Ластiвка" не застряла.
      Причалили лiтаком до берега, припнули "Ластiвку" кiлькома тросами до найтовстiших дерев. Грубера зв'язали, щоб не накоїв чого пiд п'яну руч; лiтак старанно замкнули й вирушили в дорогу.
      Мак-Гардi веслував, а Краус з рушницею в руках уважно розглядав мiсцевiсть. Обабiч струмка залягали джунглi, якi для мандрiвникiв стали вже звичними. З хащiв подекуди сяяли свiтлi плоди, про якi повiдомляла група Молодiнової з Долини вогнiв. Переплутанi лiани, водоростi та поваленi дерева перешкоджали руховi так, що втiкачi, стомлюючись, повиннi були часто змiнювати один одного на веслах.
      - От досада! Як це я дав маху! - бiдкався спiтнiлий Краус. - Пiдвiсний мотор забув на складi. Ми могли б їхати, як пани, тiльки б бризки летiли на всi боки... Ех!.. Не можу спокiйно згадувати про це! -ударив вiн кулаком по борту гумового човна.
      Джунглi увесь час рiдшали, аж доки змiнились низьким чагарником. Долина рiки несподiвано розширилась. Втiкачi досягли мiсцевостi, яка нагадувала болота пермського перiоду. Рослини тут мали зовсiм iнший вигляд, анiж у джунглях. Переважали два види: високi стрункi дерева з лускатою корою i язикоподiбним листям жовто-зеленого кольору i густi кущi з немiцними стовбурами i правильними вiялами вузького приплюснутого листя, як у наших хвощiв.
      Велике жовте сонце неприємно припiкало. Оранжеве наближалось до обрiю, - якраз у тому мiсцi, куди прямував човен з двома втiкачами.
      Щоб яскраве промiння не слiпило очей, Краус надiв великi темнi окуляри, а Мак-Гардi прикривав очi рукою. Пильними поглядами оглядали вони мiсцевiсть перед собою.
      Раптом вода поблизу човна вкрилася брижами. Мак-Гардi енергiйним рухом весел зупинив човен, напружено вдивляючись у воду.
      - Крокодил! - вигукнув Краус, коли над водою з'явилась широка плеската голова з роззявленою пащею.
      Критолобець дивовижної форми був вражений несподiваною зустрiччю так само, як i мандрiвники. Вiн прудко рвонувся вперед i зник. Тiльки скаламучена вода та iнколи плюскiт хвоста показували, куди вiн пливе. Вiн тiкав до поваленого стовбура, на якому вигрiвався ще один, щонайменше метрiв зо два завдовжки, ящiр.
      Над болотом пролунав барабанний дрiб рушниць. Пiдстрелений плазун широко роззявив пащу, озброєну дрiбними зубами, повiльно зсунувся з стовбура у воду, випинаючи жовте черево з фiолетовими плямами.
      Над заростями хвощiв закружляло кiлька довгоногих птахiв з мiцними дзьобами. Тоскно каркаючи, вони зникли з очей.
      - Греби швидше, час уже вибратись з цього проклятого болота! - похмуро сказав Краус. - В горах буде безпечнiше.
      Пропливли кiлька великих поворотiв, а болото все не кiнчалось. Здавалося, гори безперервно вiдступають i звiльняють мiсце безмежним болотам. Навiть вiтер не сприяв подорожнiм. Вiн непомiтно змiнив напрям i тепер рiзко дув просто в обличчя, засипаючи очi пiском з нагiр'я. Велике жовте сонце згасло, все небо вкрили багрянi хмари - передвiсники негоди.
      Нарештi перед очима знесилених втiкачiв з'явилось гирло улоговини, його фантастичнi хвилястi стiни в тьмяному багряному освiтленнi справили на Крауса i Мак-Гардi гнiтюче враження; їм мимохiть здавалось, нiби вони запливли в бурхливе море, яке за знаком чарiвної палички враз закам'янiло. В каньйонi вiтер ущух, зате ще з бiльшою силою завивав угорi, в розколинах i складках лавових потокiв.
      Що ближче пiд'їжджали втiкачi до гiр, то дикiшим ставав каньйон. То тут, то там звисали широкi каскади закам'янiлої лави, утворюючи дугоподiбнi мiстки над струмком.
      Перед одним з таких мiсткiв човен зупинився.
      - Тут цiлковитий штиль, а мiсця вистачить i для "Ластiвки", - сказав Краус. - Тут їй не заподiє шкоди i найсильнiша буря. На сьогоднiшню нiч переправимо її сюди, а завтра буде видно.
      Мак-Гардi мовчки витягнув з кишенi шнур з маленькою свинцевою гирею, опустив її на дно.
      - Глибина понад три метри, цього вистачило б навiть для "Променя", сказав вiн з полегкiстю. - Однак треба ще вимiряти глибину болота.
      - Вимiряємо, повертаючись, коли вщухне вiтер.
      ***
      Вiд рiзкого удару в стiнку лiтака Грубер опритомнiв.
      З хвилину вiн тупо дивився перед собою. Потiм вiдчув пекучий бiль у кiнцiвках.
      "Чи не зламав я часом руки й ноги?" Грубер спробував пiдвестись i тiльки тепер усвiдомив, що зв'язаний. Вiн безпорадно перевалився з боку на бiк, злякано озирнувся. Кабiна лiтака тонула в багряному присмерку. В нiй не було нiкого.
      - Краус!.. Мак-Гардi!.. - розпачливо закричав Грубер - Мак-Гардi, Краус!
      Нi звуку. Тiльки внизу пiд лiтаком плюскотiли хвилi мiж поплавками та здалеку долiтало завивання вiтру.
      Зв'язаний несамовито рвонувся i притиснув вухо до стiни.