Гаррі нічого не відповів. На щастя, вони зійшли на наступній станції в самому центрі Лондона, і в тій метушні, виходячи з вагона, він пропустив уперед Фреда з Джорджем. Вони тепер відділяли його від Тонкс. Ескалатором усі піднялися вгору, а Муді шкутильгав позаду, насунувши на очі капелюха й тримаючи за пазухою жилаву руку, в якій очевидно, стискав чарівну паличку. Гаррі здавалося, ніби магічне Дикозорове око невідступно за ним стежить. Намагаючись уникнути чергових розпитувань про свій сон, він запитав у Муді, де розташована лікарня Святого Мунґо.

Вони вийшли на морозне повітря й пішли широкою вулицею з безліччю крамниць, забитих людьми, що купували різдвяні дарунки. Муді підштовхнув Гаррі в спину й пошкутильгав за ним. Гаррі знав, що Дикозорове магічне око під його перекошеним капелюхом крутиться на всі боки.

— Уже недалеко, — прохрипів Муді. — Нелегко було знайти гарне приміщення для лікарні. На алеї Діаґон мало місця, а під землю, як міністерство, її не запхнеш, бо це кепсько для здоров'я. Нарешті ми знайшли тут один будинок. За задумом, хворі чарівники можуть сюди приходити, змішуючись з юрбою і нікому не впадати у вічі.

Він схопив Гаррі за плече, щоб той не загубився серед зграйки покупців, котрі пробивалися напролом до крамниці електротоварів.

— Сюди, — проказав Муді за якусь мить.

Вони підійшли до великого старомодного універмагу з червоної цегли під назвою "Пердж і Дауз". Вигляд він мав досить жалюгідний і пошарпаний. На вітринах де-не-де стояли облуплені манекени у скособочених перуках, демонструючи моди щонайменше десятирічної давності. На всіх запорошених дверях красувалися таблички з написом: "Закрито на ремонт". Гаррі виразно почув, як одна дебела жінка, нав'ючена торбами й пакетами з покупками, сказала своїй приятельці, минаючи універмаг: — Тут вічно закрито.

— Увага, — сказала Тонкс, підкликаючи їх до вітрини, в якій не було нічого, крім особливо потворного жіночого манекена. Штучні вії манекена відклеїлись і звисали, а демонстрував він зелений нейлоновий сарафан. — Готові?

Усі закивали й обступили її зусібіч. Муді знову підштовхнув Гаррі в спину, а Тонкс притулилася до скла вітрини, що відразу запітнявіло від її подиху, і глянула на потворного манекена. — Здоров, — привіталася вона, — ми прийшли відвідати Артура Візлі.

Гаррі здалися абсурдними сподівання Тонкс, що манекен почує її тихенькі слова, вимовлені через скло, коли за спиною гуркочуть автобуси, а вулиця повниться гамором перехожих. Тоді він згадав, що манекени й так нічого не чують. Та вже наступної миті приголомшено розкрив рота, коли манекен ледь помітно кивнув і поманив її пальцем на шарнірах. Тонкс схопила за лікті Джіні та місіс Візлі, ступила просто крізь скло і зникла.

Фред, Джордж і Рон рушили за нею. Гаррі озирнувся на перехожих, що штовхалися в юрбі. Ніхто й не дивився на огидні вітрини універмагу "Пердж і Дауз". Ніхто також не помітив, як шестеро осіб щойно розчинилися в повітрі прямо на їхніх очах.

— Швидше, — прогарчав Муді, ще раз штурхаючи Гаррі в спину, і вони пройшли немовби крізь завісу холодної води, хоч і вийшли з другого боку абсолютно сухі.

Ніде не було ані сліду потворного манекена чи вітрини, в якій він стояв. Вони опинилися в переповненій людьми приймальні, де на хитких дерев'яних стільцях сиділи рядами чарівники й чарівниці. Деякі мали цілком нормальний вигляд і гортали старі примірники "Щоденного віщуна", а ось інші демонстрували такі страшні вади, як слонячі хоботи або додаткові руки, що стирчали їм з грудей. Тут було майже так само гамірно, як і на вулиці, бо деякі пацієнти видавали вельми специфічні звуки. Відьма в центрі першого ряду, що енергійно махала перед своїм спітнілим обличчям примірником "Щоденного віщуна", пронизливо свистіла, а з її рота струменів дим. Неохайний чаклун у кутку бамкав, як дзвін, щоразу, коли рухався. Голова його тоді так сильно вібрувала, що він мусив зупиняти цю вібрацію, хапаючи себе за вуха.

Чарівники й чарівниці в зелених мантіях походжали між рядами, щось запитували й записували відповіді в нотатники, такі, як в Амбридж. Гаррі помітив, що в кожного на грудях вишита емблема — перехрещені чарівна паличка й кістка.

— Це що, хірурги? — запитав він тихенько Рона.

— Хірурги? — здивувався Рон. — Оті маґлівські психи, що ріжуть людей? Та ні, це цілителі.

— Сюди! — покликала місіс Візлі, перекрикуючи чергове бамкання чаклуна в кутку, і вони приєдналися до черги перед пухкенькою білявкою, що сиділа за столом з табличкою "Інформація". Стіна в неї за спиною була завішена оголошеннями й гаслами на зразок: "У ЧИСТОМУ КАЗАНІ ЗІЛЛЯ НЕ СТАНЕ ТРУЙЗІЛЛЯМ" або "ПРОТИОТРУТИ ПРОТИЗАКОННІ, ПОКИ НЕ СХВАЛЕНІ КВАЛІФІКОВАНИМ ЦІЛИТЕЛЕМ". Там також висів великий портрет чарівниці з довгими сріблястими кучерями, підписаний:

Діліс пильно приглядалася до Візлів, немовби їх рахувала. Коли Гаррі перехопив її погляд, вона йому ледь помітно підморгнула, а тоді бочком підсунулася до портретної рами і зникла.

Тим часом на самому початку черги молодий чаклун виконував химерний танець на місці, ойкаючи від болю й пояснюючи відьмі за столом, що саме його тривожить.

— Це оці... ой... черевики, що брат мені дав... ой... вони гризуть мені... ОЙ... ноги... прошу подивитися, вони, мабуть... А-А-А... зачакловані, і я не можу... О-О-ОЙ... їх зняти. — Він перестрибував з однієї ноги на другу ніби танцював на розпеченому вугіллі.

— Але ж черевики не заважають вам читати, — буркнула білява відьма й роздратовано тицьнула у велику табличку ліворуч від столу. — Вам потрібен кабінет "Наслідки від чарів" на п'ятому поверсі. На вказівнику все чітко написано. Наступний!

Чаклун якось боком пошкутильгав, зрідка підстрибуючи, з черги, а родина Візлів на крок просунулася вперед. Гаррі тим часом читав вказівник поверхів:

НЕЩАСНІ ВИПАДКИ..................................... Перший поверх

Вибухи казанів, зворотний спалах чарівної палички, мітлокатастрофи та ін.

УШКОДЖЕННЯ, ЗАВДАНІ МАГ. ІСТОТАМИ........ Другий поверх

Укуси, вжалетя, опіки, рани від колючок та ін.

МАГІЧНІ ІНФЕКЦІЇ...................................... Третій поверх

Заразні хвороби — драконка, зникайлиця, грибок сріблотухи та ін.

ОТРУЄННЯ НАСТОЯНКАМИ Й РОСЛИНАМИ......... Четвертий поверх

Висипки, відрижки, неконтрольований сміх та ін.

НАСЛІДКИ ВІД ЧАРІВ................................. П'ятий поверх

Нерозсійчари, пристріт, хибно виконані закляття та ін.

КАФЕТЕРІЙ/АПТЕКА......................................Шостий поверх

ЯКЩО ВИ НЕ ВПЕВНЕНІ, КУДИ ЙТИ, НЕ ЗДАТНІ НОРМАЛЬНО ГОВОРИТИ АБО НЕ МОЖЕТЕ ПРИГАДАТИ, ЧОМУ ТУТ ОПИНИЛИСЯ, НАША ГОСТЬВІДЬМА З РАДІСТЮ ВАМ ДОПОМОЖЕ.

З черги до столу почалапав старезний згорблений чаклун зі слуховою трубкою. — Я прийшов відвідати Бродеріка Боуда! — прокаркав він.

— Палата сорок п'ять, але боюся, що ви дарма гаєте час, — байдуже відповіла відьма. — Він збитий з пантелику... і досі вважає себе чайником для заварки. Наступний!

Якийсь розгублений на вигляд чаклун міцно тримав за ногу свою маленьку донечку, а та кружляла в нього над головою, махаючи величезними пір'їстими крильми, що росли в неї зі спини, проткнувши повзунки.

— П'ятий поверх, — втомлено сказала відьма, нічого не питаючи, і чоловік зайшов у подвійні двері за її спиною, тримаючи доньку, наче повітряну кульку чудернацької форми. — Наступний!

До столу підійшла місіс Візлі.

— Добрий день, — сказала вона. — Мого чоловіка, Артура Візлі, мали перевести сьогодні зранку в іншу палату, чи не могли б ви сказати...

— Артур Візлі? — перепитала відьма, перебігаючи пальцем довжелезний список перед нею. — Так, другий поверх, другі двері праворуч, палата Дай Луеліна.

— Дякую вам, — сказала місіс Візлі. — Ходімо всі. Вони зайшли за нею в подвійні двері й рушили вузеньким коридором з портретами відомих цілителів, освітленим кришталевими кулями, повними свічок. Кулі висіли під стелею, немов велетенські мильні бульбашки. Крізь двері, що їх вони минали, постійно заходили й виходили чарівники та чарівниці в зелених мантіях. З одних дверей раптом війнуло смердючим жовтим газом, а з деяких інших долинали стогони. Піднялися сходами на поверх ушкоджень, завданих магічними істотами, і знайшли в коридорі другі двері праворуч, на яких було написано: "Небезпечна палата Дай Луеліна — серйозні укуси". Знизу в спеціальну мідну рамочку було вставлено картку з написом від руки: "Головний цілитель: Гіпократ Сметвик. Цілитель-практикант: Авґустус Пай".

— Молі, ми зачекаємо тут, — сказала Тонкс. — Артурові буде важко приймати відразу стільки відвідувачів... нехай спочатку зайде тільки сім'я.

Дикозор щось прогарчав, погоджуючись, і притулився спиною до стіни коридору. Його магічне око крутилося на всі боки. Гаррі теж було позадкував, але місіс Візлі простягла руку й підштовхнула його до дверей зі словами: — Не вигадуй, Гаррі. Артур хоче тобі подякувати.

Палата була маленька й досить темна, бо в ній було тільки одне вузеньке віконечко високо на стіні навпроти дверей. Основне освітлення йшло від сяючих кришталевих бульбашок, що збилися докупи посеред стелі. Стіни були оббиті дубовими панелями, і на одній висів портрет доволі лихого на вигляд чаклуна, підписаний: "Уркугарт Рекгеров (1612-1697), винахідник закляття для прочищення кишок".

У палаті було тільки троє пацієнтів. Містер Візлі займав ліжко під віконечком. Гаррі з радістю й полегкістю побачив, що він сидить, підпершись подушками, й читає "Щоденного віщуна" під самотнім сонячним промінцем, що падав на його ліжко. Містер Візлі підняв голову, побачив, хто до нього прийшов, і радісно всміхнувся.

— Вітаю! — вигукнув він і відкинув "Віщуна". — Молі,

Білл щойно пішов, мусив вертатися на роботу, але обіцяв заскочити до тебе пізніше.

— Як здоров'я, Артуре? — стурбовано глянула на нього місіс Візлі й нахилилася, щоб поцілувати чоловіка в щоку. — Ти й досі трохи блідий.

— Зі мною все чудово, — бадьоро відповів містер Візлі і простяг здорову руку, щоб обійняти Джіні. — Якби з мене зняли бинти, я б хоч зараз вернувся додому.

— Тату, а чого ж їх тобі не знімають? — запитав Фред.

— Бо щоразу, як починають знімати, з мене тече кров, як з дурного, — весело пояснив містер Візлі, а тоді взяв з тумбочки біля ліжка чарівну паличку й вичаклував для гостей шість додаткових стільців. — Схоже, що ікла тієї зміюки мали незвичну отруту, яка не дає загоїтися ранам. Але цілителі впевнені, що знайдуть протиотруту. Кажуть, що їм траплялися випадки значно гірші за мій. А тим часом мені тільки й треба, що приймати щогодини настоянку для поповнення запасів крові. А подивіться на отого чоловіка, — стишив він голос і кивнув на ліжко навпроти, де лежав, дивлячись у стелю, весь зелений і дуже хворий на вигляд чоловік. — Його, бідолашного, покусав вовкулака. Ніякі ліки не допомагають.

— Вовкулака? — стривожено прошепотіла місіс Візлі. — А чи безпечно його тут тримати? Хіба він не повинен бути в окремій палаті?

— Та повний місяць буде аж за два тижні, — тихенько нагадав їй містер Візлі. — Сьогодні зранку з ним розмовляли цілителі, намагалися його переконати, що він зможе вести майже нормальне життя. Я йому розповідав... не називаючи, звісно, імен... що особисто знаю одного вовкулаку, дуже приємного чоловіка, який легко дає собі раду.

— І що він тобі відповів? — поцікавився Джордж.

— Пообіцяв мене покусати, якщо я не заткнуся, — сумно сказав містер Візлі. — А ота жінка, — показав він на ліжко біля самих дверей, — не каже цілителям, що саме її покусало, тому ми всі думаємо, що вона розводила когось незаконно. Хоч би що там було, воно відгризло їй добрячий шмат ноги. Коли їй знімають пов'язки, стоїть такий сморід.

— Тату, то ти нам розкажеш, що сталося? — підсунувся ближче до ліжка Фред.

— Та ви ж уже знаєте, — багатозначно всміхнувся до Гаррі містер Візлі. — Усе дуже просто... був дуже важкий день і я задрімав, а зміюка крадькома підповзла й мене покусала.

— Чи у "Віщуні" написали про цей випадок? — показав Фред на газету, що її читав містер Візлі.

— Авжеж не написали, — трохи гірко всміхнувся містер Візлі, — міністерство не хоче, щоб усі знали, як величезна потворна змія про...

— Артуре! — застерегла його місіс Візлі.

— ...про... е-е... прокусила мені руку, — викрутився містер Візлі, хоч Гаррі був певний, що він не це мав на увазі.

— Тату, а де ти був, коли це сталося? — поцікавився Джордж.

— Це вже моя справа, — відрізав містер Візлі з легенькою усмішкою. Він знову схопив "Щоденного віщуна", розгорнув і сказав: — Коли ви прийшли, я саме читав про арешт Віллі Відершина. Знаєте, що це саме Віллі стояв за витівками з відригуючими туалетами? Одне закляття йому не вдалося, туалет вибухнув, а його знайшли серед тих уламків непритомного. Він лежав по самісінькі вуха у...

— Коли ти казав, що йдеш на "чергування", — урвав його Фред, — то що ти там робив?

— Ти ж чув тата, — прошепотіла місіс Візлі, — ми тут про це не говоримо! То що з тим Віллі Відершином, Артуре?

— Не питай, як саме, але йому в цій справі з туалетами вдалося викрутитись, — мовив містер Візлі. — Припускаю, що не обійшлося без хабарів...

— Ти її охороняв? — тихенько спитав Джордж. — Зброю? Яку шукає Відомо-Хто?

— Тихо, Джордж! — різко урвала його місіс Візлі.

— Отож цього разу, — заговорив голосніше містер Візлі, — Віллі застукали на продажу маґлам кусючих дверних клямок. Не думаю, що він відкараскається й зараз, бо в цій статті написано, що двоє маґлів залишилися без пальців, і їх поклали в лікарню Святого Мунґо для термінового відрощення кісток та зміни пам'яті. Ви собі подумайте — маґли в лікарні Святого Мунґо! Цікаво, в якій вони палаті?

І він енергійно закрутив головою, немовби сподівався побачити вказівник.

— Гаррі, хіба ти не казав, що Відомо-Хто має змію? — поцікавився Фред, стежачи за батьковою реакцією. — Величезну. Ти ж бачив її тієї ночі, коли він повернувся, правда?

— Годі вже, — роздратувалася місіс Візлі. — Артуре, там ще є Дикозор і Тонкс, вони теж хочуть тебе бачити. А ви всі зачекайте в коридорі, — звеліла вона своїм дітям і Гаррі. — Потім ще зайдете попрощатися. Ідіть.

Вони попленталися в коридор. Дикозор і Тонкс зайшли в палату й зачинили за собою двері. Фред здивовано підняв брови.

— Що ж, — почав він нишпорити в кишенях, — нехай буде так. Нічого нам не кажіть.

— Ти оце шукаєш? — спитав Джордж, простягаючи йому клубок струн тілесного кольору.

— Ти читаєш мої думки, — гигикнув Фред. — Зараз побачимо, чи в лікарні Святого Мунґо накладають на двері палат замовляння-нетурбування.

Разом з Джорджем вони розплутали клубок, витягли з нього п'ять видовжених вух і роздали всім. Гаррі спочатку вагався.

— Бери, Гаррі, не вагайся! Ти врятував татові життя. Кому ж іще підслуховувати як не тобі.

Несподівано для самого себе Гаррі всміхнувся, взяв один кінець струни і запхав у вухо — так само, як і близнюки.

— Ну, вперед! — прошепотів Фред.

Струни тілесного кольору почали звиватися довжелезними тонкими хробаками й прослизнули попід двері. Спочатку Гаррі нічого не чув, а потім аж підскочив, коли в самісінькому вусі залунало шепотіння Тонкс, мовби вона стояла поруч з ним.

— ...усе обшукали, Артуре, але змії ніде не знайшли. Після нападу на тебе вона наче крізь землю провалилася... але ж Відомо-Хто, мабуть, і не сподівався, що змія полізе далі.

— Я думаю, що він її вислав на розвідку, — прогарчав Муді, — бо йому останнім часом не дуже щастило. Мабуть, він хоче довідатися, що його очікує. Якби там не було Артура, та потвора мала б значно більше часу для збору інформації. То Поттер каже, що бачив, як усе сталося?

— Так, — підтвердила місіс Візлі. Голос її звучав стурбовано. — Знаєш, Дамблдор ніби чекав, що Гаррі щось таке побачить.

— Так, — буркнув Муді, — ми ж усі знаємо, що з Поттером діється щось дивне.

— Дамблдор був дуже стривожений, коли я вранці розмовляла з ним про Гаррі.

— Авжеж, він стурбований, — прохрипів Муді. — Хлопець бачить події очима зміюки Відомо-Кого. Ясно, що Поттер не усвідомлює, що це означає, але ж, якщо Відомо-Хто оволодів ним...

Гаррі вийняв видовжене вухо зі свого. Його серце шалено закалатало, а обличчя налилося кров'ю. Він озирнувся на інших. Вони стояли зі струнами у вухах і перелякано дивилися на нього.