Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Гаррі Поттер (№5) - Гаррі Поттер і орден Фенікса

ModernLib.Net / Детская фантастика / Ролінґ Джоан К. / Гаррі Поттер і орден Фенікса - Чтение (стр. 7)
Автор: Ролінґ Джоан К.
Жанр: Детская фантастика
Серия: Гаррі Поттер

 

 


— То ти споріднений з Мелфоями!

— Усі чистокровні родини взаємопов'язані, — пояснив Сіріус. — Якщо дозволяти синам і дочкам одружуватися лише з чистокровками, то вибір буде вельми обмежений, бо нас залишилося не так і багато. Ми з Молі теж двоюрідні брат і сестра, Артур доводиться мені троюрідним братом. Але тут їх можеш не шукати... Візлі вважаються найбільшими зрадниками роду.

Але Гаррі вже дивився на ім'я ліворуч від отвору по Андромеді: Белатриса Блек була поєднана подвійною лінією з Родольфусом Лестранжем.

— Лестранж... — промовив Гаррі. Це прізвище було йому знайоме. Він його десь чув, і хоч ніяк не міг пригадати, у зв'язку з чим? усередині йому стало якось холоднувато.

— Вони в Азкабані, — коротко пояснив Сіріус. Гаррі запитливо глянув на нього.

— Белатрису та її чоловіка Родольфуса посадили разом; з молодшим Барті Кравчем, — так само різко додав Сіріус. — 3 ними ще був Родольфусів брат Рабастан.

Тепер Гаррі пригадав. Він бачив Белатрису Лестранж у ситі спогадів — чудернацькому пристрої, що зберігав думки і спогади. То була висока чорнява жінка з важкими повіками, що на власному суді встала і заявила про свою незламну відданість Лордові Волдеморту. Вона була горда, що намагалася розшукати його після занепаду, і переконана, що колись буде винагороджена за свою вірність.

— Ти не казав, що вона твоя...

— Хіба так важливо, що вона моя двоюрідна сестра? — відрізав Сіріус. — Якщо хочеш знати, я не вважаю їх за рідню. Тим паче її. Я з нею не бачився, відколи був у твоєму віці, хіба що мигцем, коли її привезли в Азкабан. Чи ти гадаєш, що я пишаюся такими родичами?

— Вибач, — зніяковів Гаррі, — я не хотів... я просто здивувався...

— Та ні, не треба вибачатися, — пробурмотів Сіріус. Він відвернувся від гобелена, тримаючи руки в кишенях. — Я не хотів сюди вертатися, — зізнався він, обводячи поглядом вітальню. — Не думав, що знов опинюся в цьому домі.

Гаррі чудово його розумів. Він знав, які б його охопили емоції, якби йому довелося знову мешкати в будинку номер чотири на Прівіт-драйв після того як він виріс би і вважав, що вже ніколи туди не повернеться.

— Та це найкраще місце для штаб-квартири, — сказав Сіріус. — Мій батько, коли тут жив, обладнав його всіма відомими чаклунам засобами безпеки. Він знекартлений, отже, маґли його не знайдуть і не прийдуть сюди... хоч їм це й не потрібно... а тепер ще й Дамблдор додав захисних чарів, тому безпечнішого місця годі й шукати. Дамблдор Тайнохоронець Ордену... ніхто не знайде штаб-квартири, якщо він особисто не повідомить, де вона розташована... та записка, що тобі її показував Муді, була від Дамблдора... — Сіріус коротко реготнув. — Якби ж мої батьки могли побачити, що зараз діється в їхньому будинку... хоч дещо можна уявити з реакції материного портрета...

Він на мить насупився, а тоді зітхнув.

— Я був би не проти іноді вириватися звідси, щоб робити щось корисне. Я вже питав Дамблдора, чи не міг би я супроводжувати тебе на слухання твоєї справи... звісно, як Сопун... щоб ти мав хоч моральну підтримку...

Гаррі здалося, ніби він провалюється крізь запорошений килим. Відучора він жодного разу не згадав про слухання. Його так захопила зустріч з друзями й обговорення останніх подій, що слухання геть випало йому з голови. Та після Сіріусових слів на нього знову накотився жах. Він глянув на Герміону і Візлів, що наминали бутерброди, і уявив, як почуватиметься, якщо вони поїдуть у Гоґвортс без нього.

— Не сумуй, — підбадьорив його Сіріус. Гаррі поглянув угору і наткнувся на уважний Сіріусів погляд. — Я впевнений, що тебе виправдають, у Міжнародному статуті про секретність, безумовно, є щось про дозвіл вдаватися до чарів у загрозливих для життя ситуаціях.

— Але якщо мене таки виженуть, — тихенько почав Гаррі, — чи міг би я повернутися сюди й жити в тебе?

Сіріус сумно всміхнувся.

— Побачимо.

— Мене б набагато менше лякало слухання, якби я знав, що не муситиму повертатися до Дурслів, — наполягав Гаррі.

— Мабуть, вони таки справді погані, якщо ти волієш жити тут, — вичавив з себе Сіріус.

— Гей ви, ворушіться, бо скоро вже нічого не залишиться, — покликала їх місіс Візлі.

Сіріус іще раз тяжко зітхнув, понуро зиркнув на гобелен, і разом з Гаррі приєднався до гурту.

Коли по обіді вони виймали все зайве із засклених шафок та шухляд, Гаррі щосили намагався не думати про слухання своєї справи. На щастя, робота вимагала зосередження, бо деякі предмети чомусь ніяк не хотіли покидати вкритих пилюкою поличок. Сіріуса боляче вкусила срібна тютюнниця: за кілька секунд його рука вкрилася гидкою твердою кіркою, ніби він надів жорстку брунатну рукавичку.

— Не хвилюйтеся, — сказав він, зацікавлено оглядаючи руку, а тоді легенько стукнув по ній чарівною паличкою — і шкіра знову стала нормальною. — Мабуть, там був порошок для бородавок.

Він шпурнув тютюнницю в мішок, куди вони складали весь непотріб. За мить Гаррі помітив, як Джордж, ретельно обгорнувши руку ганчіркою, непомітно переклав тютюнницю собі в кишеню, до доксь.

Вони знайшли якийсь гидкуватий срібний інструмент, що нагадував пінцет з багатьма ніжками, і коли Гаррі його підняв, той побіг по руці, мов павук, намагаючись проколоти Гаррі шкіру. Сіріус схопив його і роздушив важкою книгою, що мала назву "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Була там ще й катеринка: коли її накрутили, вона почала видавати з себе тихеньке зловісне дзенькання, від якого всі враз знесиліли й запозіхали, аж доки Джіні здогадалася защикнути накривку. Був важкий медальйон, який нікому не вдалося відкрити, кілька давніх печаток, а в запорошеній коробочці лежав орден Мерліна першого ступеня, що ним колись нагородили Сіріусового діда за "заслуги перед міністерством".

— За те, що дав їм купу золота, — зневажливо пояснив Сіріус, жбурляючи нагороду в мішок зі сміттям.

Кілька разів у кімнату прокрадався Крічер, намагаючись сховати деякі речі під пов'язкою, що була на його стегнах, і бурмочучи жахливі прокляття тому, хто його на цьому ловив. Коли Сіріус вирвав йому з рук великий золотий перстень з Блеківським гербом, Крічер розридався від безсилої люті й вибіг з кімнати, голосячи й проклинаючи Сіріуса такими словами, що їх Гаррі досі й не чув.

— Це був батьків перстень, — пояснив Сіріус, кидаючи його в мішок. — Крічер не був йому аж таквідданий, як матері, проте минулого тижня я застав його за тим, що він обціловував старі батькові штани.

Наступні кілька днів місіс Візлі примушувала їх тяжко працювати. Три дні тривала дезінфекція вітальні. Врешті-решт небажаними там лишилися тільки гобелен з деревом роду Блеків, що чинив шалений спротив спробам віддерти його від стіни, і торохкотливий письмовий стіл. Муді досі не з'являвся, тож ніхто не був певен, що там усередині столу.

З вітальні вони перейшли до їдальні на першому поверсі, де в буфеті на них чигали величезні, завбільшки з тарілку, павуки (Рон поспіхом вибіг з кімнати нібито по чай і не вертався години з півтори). Сіріус безцеремонно вкинув у мішок порцеляновий сервіз з Блеківським гербом і гаслом. Така сама доля спіткала й колекцію фотографій у потьмянілих срібних рамках, зображення на яких пронизливо верещали, коли розбивалося скло, що їх оберігало.

Снейп міг називати їхню роботу "чисткою", але, на думку Гаррі, вони вели справжнісіньку війну з будинком, що затято їм опирався з допомогою і за сприяння Крічера. Ельф-домовик ходив за ними як тінь, бурмочучи щось дедалі образливіше й намагаючись урятувати хоч щось з мішків для сміття. Сіріус не витримав і почав погрожувати йому одягом, але Крічер зміряв його водянистим поглядом і процідив: "Як забажаєте, хазяїне. — А тоді відвернувся й дуже голосно пробурчав: — Але хазяїн не вижене Крічера, бо Крічер знає, що вони затіяли, так, так, хазяїн замислив змову проти Темного Лорда, так, з усіма цими бруднокровцями, зрадниками й виродками..."

Отут уже Сіріус, незважаючи на Герміонин протест, схопив Крічера за його пов'язку і щосили пожбурив з кімнати.

Кілька разів на день у дверях лунав дзвінок, що для Сіріусової матері було сигналом здіймати галас, а для Гаррі з друзями — нагодою підслухати відвідувача, хоч вони й небагато встигали довідатися з тих уривків розмов, що долітали до них, перш ніж місіс Візлі наказувала їм вертатися до роботи. Іноді в дім заскакував Снейп, але, на Гарріне щастя, він жодного разу з ним не зіткнувся. Якось Гаррі помітив професорку Макґонеґел, що мала вкрай чудернацький вигляд у маґлівській сукні й плащі, була заклопотана і теж надовго не затрималася. Та зрідка відвідувачі залишалися, щоб їм допомогти. Якогось пам'ятного вечора, коли виявилося, що в туалеті нагорі зачаївся старий кровожерливий упир, до них приєдналася Тонкс; а Люпин, що мешкав разом з Сіріусом у цьому будинку й покидав його надовго лише для того, щоб виконати таємні завдання Ордену, допоміг полагодити дідів годинник, що виробив погану звичку шпурлятися важкими шурупами. Манданґус трохи поліпшив свою репутацію в очах місіс Візлі: він врятував Рона від нападу старовинних бузкових мантій, що намагалися його задушити, коли Рон витягав їх із шафи.

І хоч Гаррі й досі погано спав, а вночі його переслідували марення про коридори й зачинені двері, після чого він завжди відчував поколювання в шрамі, хлопець уперше за літо мав гарний настрій. Він був щасливий, поки був при ділі. Коли ж робота закінчувалася, і він, виснажений, лежав у ліжку, спостерігаючи за розмитими тінями, що рухалися на стелі, його знову гризли думки про слухання в міністерстві, що невблаганно наближалося. Тоді в його нутрощі голками впивався страх, і він думав, що з ним буде, якщо його виженуть. Ця думка так лякала, що він не наважувався висловити її вголос навіть перед Роном і Герміоною, котрі теж про це не згадували, хоч він нерідко бачив, як вони перешіптуються й кидають на нього стурбовані погляди. Іноді він не міг чинити опору власній уяві, в якій виникав якийсь безликий міністерський службовець, що переламував його чарівну паличку і відсилав його назад до Дурслів... але він туди не вернеться. Це він твердо вирішив. Він повернеться на площу Ґримо й житиме з Сіріусом.

Він відчув, як на груди йому мовби ліг важкий камінь, коли місіс Візлі обернулася до нього в середуща вечерею й тихенько сказала:

— Гаррі, я випрасувала тобі назавтра твій найкращий одяг. І ще було б добре, якби ти сьогодні помив голову. Гарне перше враження іноді творить чудеса.

Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні припинили розмови й подивилися на нього. Гаррі кивнув і хотів було доїсти відбивну, але в роті так пересохло, що він навіть не міг жувати.

— А як я туди доберуся? — запитав він місіс Візлі силувано безтурботним голосом.

— Артур візьме тебе з собою на роботу, — м'яко відповіла місіс Візлі. Містер Візлі підбадьорливо всміхнувся.

— Почекаєш у моїм кабінеті початку слухання, — додав він. Гаррі поглянув на Сіріуса, та не встиг ще розкрити рота, як місіс Візлі його випередила:

— Професор Дамблдор не схвалює Сіріусів намір іти разом з тобою, і я мушу сказати, що...

— ... він цілком має рацію, — процідив крізь зуби Сіріус. Місіс Візлі стисла вуста.

— Коли це він таке сказав? — глянув Гаррі на Сіріуса.

— Дамблдор був тут уночі, коли ти вже спав, — пояснив містер Візлі.

Сіріус сумовито проштрикнув картоплину виделкою.

Гаррі опустив голову над тарілкою. Думка, що Дамблдор був тут напередодні слухання і не захотів його побачити, ще більше, якщо це взагалі було можливо, зіпсувала йому настрій.

— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —

Міністерство магії

Назавтра Гаррі прокинувся о пів на шосту ранку так раптово й різко, ніби хтось закричав йому прямо у вухо. Кілька секунд він лежав нерухомо, а думки про дисциплінарне слухання заполонили кожнісіньку, навіть найменшу, клітинку його мозку. Відчуваючи, що він цього більше не витримає, Гаррі зіскочив з ліжка й надів окуляри. Місіс Візлі поклала йому на ліжко щойно випрані джинси й футболку. Гаррі швидко вдягнувся. На стіні захихотіла порожня картина.

Рон з широко роззявленим ротом лежав на спині і міцно спав. Він навіть не поворухнувся, коли Гаррі перейшов кімнату, вийшов на сходовий майданчик і м'яко причинив за собою двері. Намагаючись не думати, якою буде наступна зустріч з Роном, коли вони вже, можливо, не навчатимуться разом у Гоґвортсі, Гаррі тихенько спустився сходами повз голови Крічерових предків до кухні.

Він думав, що там нікого не буде, проте почув за дверима приглушений гул. Відчинив двері й побачив подружжя Візлів, Сіріуса, Люпина й Тонкс, що сиділи, мовби чекаючи саме на нього. Усі вже були одягнені, окрім місіс Візлі, що мала на собі бузковий халат. Вона схопилася на ноги, щойно увійшов Гаррі.

— Сніданок, — мовила вона, витягаючи чарівну паличку, і побігла до каміна.

— Доброго ра-а-анку, Гаррі, — позіхнула Тонкс. Сьогодні волосся в неї було біляве й кучеряве. — Нормально виспався?

— Так, — відповів Гаррі.

— А я не спа-а-ала цілу ніч, — знову від душі позіхнула вона. — Сідай тут з нами... — Вона штовхнула йому стільця, при цьому перекинувши іншого.

— Що їстимеш, Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі. — Кашу? Пампушки? Копчену рибу? Шинку з яйцями? Грінки?

— Тільки... тільки грінки, дякую, — озвався Гаррі.

Люпин ковзнув поглядом по Гаррі, а тоді спитав у Тонкс: "Що ти там казала про Скрімґура?"

— А... так... його варто остерігатися, він задавав нам з Кінґслі дивні запитання...

Гаррі відчув невиразну вдячність за те, що його не втягували в розмову. Всередині йому аж млоїло. Місіс Візлі поклала перед ним кілька грінок і повидло. Він спробував їсти, але йому здавалося, ніби він жує килим. Місіс Візлі сіла біля нього й почала поправляти йому футболку: розгладила зморшки на плечах, сховала ярличок, що виліз на спині. "Краще б вона цього не робила", — подумав Гаррі.

— ...і я мушу сказати Дамблдорові, що завтра не вийду на нічне чергування... я така-а-а втомлена, — ледве закінчила Тонкс, широко позіхаючи.

— Я тебе підміню, — пообіцяла місіс Візлі. — Мені однак треба закінчити звіт...

Містер Візлі був одягнений не в чаклунську мантію, а в смугасті штани й стару коротку куртку. Він обернувся від Тонкс до Гаррі.

— Як самопочуття? Гаррі знизав плечима.

— Скоро все закінчиться, — підбадьорив його містер Візлі. — Через кілька годин тебе виправдають.

Гаррі промовчав.

— Слухання відбудеться на моєму поверсі, в кабінеті Амелії Боунз. Вона — голова відділу дотримання магічних законів, допитуватиме тебе теж вона.

— Амелія Боунз нормальна, — запевнила Тонкс. — Вона справедлива й сумлінно тебе вислухає.

Гаррі кивнув, не знаючи, що відповісти.

— Не втрачай самовладання, — втрутився Сіріус. — Відповідай ввічливо й по суті.

Гаррі знову кивнув головою.

— Закон на твоєму боці, — заспокоїв його Люпин. — Навіть неповнолітнім чарівникам дозволяється вдаватися до чарів у загрозливих для життя ситуаціях.

Щось холодне заструменіло ззаду по Гарріній шиї. Спочатку він подумав, що хтось накладає на нього розілюзнювальні чари, а потім збагнув, що то місіс Візлі намагається причесати його мокрим гребінцем.

— Твоє волосся може лежати гладенько? — у розпачі спитала вона.

Гаррі заперечливо похитав головою.

Містер Візлі поглянув на годинника, а потім на Гаррі.

— Нам уже пора, — сказав він. — Ще трохи зарано, але, мабуть, краще тобі освоїтися в міністерстві, аніж стирчати тут.

— Добре, — автоматично погодився Гаррі, відклав грінку й підвівся.

— Гаррі, все буде добре, — підбадьорила його Тонкс, поплескавши по руці.

— Удачі тобі, — побажав Люпин. — Я впевнений, що все владнається.

— Бо якщо ні, — похмуро озвався Сіріус, — то Амелія Боунз матиме справу зі мною...

Гаррі ледь усміхнувся. Місіс Візлі притисла його до себе. — Ми тут будемо тримати за тебе кулаки, — пообіцяла вона.

— Добре, — озвався Гаррі. — Ну... то до зустрічі.

Він піднявся слідом за містером Візлі по сходах і, проходячи коридором, почув, як Сіріусова мати хропе за портьєрами. Містер Візлі відсунув засув, і вони вийшли надвір, назустріч прохолодному сірому світанкові.

— Ви ж не завжди ходите на роботу пішки? — поцікавився Гаррі, коли вони швидко обходили майдан.

— Ні, я зазвичай являюся, — відповів містер Візлі, — але ти ще не можеш являтися, та й краще нам прибути туди якомога немагічніше... це справить краще враження з огляду на те, в чому тебе звинувачують...

Дорогою містер Візлі тримав руки в кишенях куртки. Гаррі знав, що він стискає там чарівну паличку. Занедбані вулички були майже порожні, та коли вони добралися до маленької жалюгідної станції метро, там уже було повно ранкових пасажирів. Як завжди, опиняючись серед маґлів, заклопотаних своїми буденними справами, містер Візлі ледве стримував захоплення.

— Просто неймовірно, — прошепотів він, показуючи на квиткові автомати. — Чудовий винахід.

— Вони поламані, — зазначив Гаррі, побачивши табличку з написом.

— Так, але все одно... — аж сяяв містер Візлі.

Вони купили квитки у сонного контролера (власне, купував Гаррі, бо містер Візлі ніколи не міг дати ради з маґлівськими грішми), через п'ять хвилин сіли в метро і з гуркотом помчали до центру Лондона. Містер Візлі раз у раз стурбовано зиркав на карту маршрутів метро, що висіла над вікном.

— Ще чотири зупинки, Гаррі... Лишилося три зупинки... Всього дві зупинки, Гаррі...

Вони вийшли на станції у самісінькому центрі Лондона, і їх поніс потік чоловіків та жінок у костюмах і з портфелями в руках. Піднялися ескалатором, пройшли повз турнікет (містер Візлі не міг надивуватися, коли його квиток прослизнув у спеціальний отвір) і опинилися на широченній вулиці, оточеній показними будинками й переповненій машинами та перехожими.

— Де це ми? — розгубився містер Візлі, і на якусь страшну мить Гаррі здалося, що вони вийшли не на тій станції, хоч містер Візлі постійно звірявся з картою. Та вже наступної миті йін заспокоївся. — А, так... сюди, Гаррі, — і повів його кудись бічною вуличкою.

— Вибач, — знітився він, — але я ніколи не добирався на метро, а в маґлівському середовищі все це має геть інший вигляд. Правду кажучи, я ще ніколи навіть на заходив через вхід для відвідувачів.

Що далі вони йшли, то нижчі й невиразніші ставали будівлі, аж нарешті вони опинилися на вуличці з кількома пошарпаними конторами, баром і переповненим контейнером для сміття. Гаррі сподівався, що Міністерство магії буде розташоване у значно соліднішому місці.

— Ось ми й прийшли, — радісно повідомив містер Візлі, показуючи на стару червону телефонну будку з частково вибитими шибками, що стояла перед розписаною графіті стіною. — Прошу заходити, Гаррі.

Він відчинив двері телефонної будки.

Гаррі зайшов, не розуміючи, що ж діється. Містер Візлі втиснувся в будку разом з Гаррі й зачинив двері. Удвох вони там ледве вмістилися; Гаррі притисло до телефонного апарата, що висів на стіні так криво, ніби якийсь варвар намагався вирвати його з м'ясом. Містер Візлі потягся по трубку.

— Містере Візлі, по-моєму, телефон теж поламаний, — сказав Гаррі.

— Ні-ні, працює, я знаю, — заперечив містер Візлі, тримаючи слухавку над головою і придивляючись до телефонного диска. — Ану... шість... — він покрутив диск, — два... чотири... ще раз чотири... і ще раз два...

Диск, легенько сюркочучи, перекрутився кілька разів, і тут у телефонній будці пролунав холодний жіночий голос, причому не з трубки в руках містера Візлі, а так голосно й виразно, ніби невидима жінка стояла в них за спиною.

— Вітаємо вас у Міністерстві магії. Прошу назвати ваше ім'я та справу, в якій ви прийшли..

— Е-е... — пробелькотів містер Візлі, вагаючись, що робити зі слухавкою. Зрештою вирішив прикласти нижню частину з мікрофоном до вуха і сказав: — Артур Візлі, відділ нелегального використання маґлівських речей, супроводжую Гаррі Поттера, що запрошений на дисциплінарне слухання.

— Дякую, — озвався холодний жіночий голос. — Відвідувача прошу взяти значок і начепити спереду на одяг.

Почулося клацання й деренчання, а тоді щось вилетіло з металевого жолобка, звідки зазвичай вискакує дріб'язок на здачу. Виявилося, що це квадратний срібний значок з написом "Гаррі Поттер, дисциплінарне слухання". Гаррі пришпилив його до футболки, і жіночий голос залунав знову:

— Відвідувач міністерства зобов'язаний пройти обшук і надати свою чарівну паличку для реєстрації працівникові служби безпеки, що сидить за столом наприкінці Великої зали.

Підлога в телефонній будці здригнулася. Вони поволі опускалися під землю. Гаррі боязко спостерігав, як тротуар опинився на рівні шибок, а потім вони занурились у пітьму. Гаррі вже нічого не бачив, лише чув монотонний скрегіт, яким супроводжувалося заглиблення телефонної будки під землю. Минула якась хвилина, що тривала, як здалося Гаррі, цілу вічність, а тоді його ноги освітила смужка золотавого сяйва. Вона поступово піднімалася вгору, аж доки вдарила в очі, від чого вони засльозилися, і Гаррі швидко закліпав.

— Міністерство магії бажає вам доброго дня, — пролунав жіночий голос.

Дверцята телефонної будки відчинилися, містер Візлі вибрався з неї, за ним вийшов Гаррі і від здивування роззявив рота.

Вони стояли наприкінці довжелезної розкішної зали з відполірованою до блиску підлогою з темного дерева. Переливчасто-синя стеля була інкрустована мерехтливими золотими символами, що пересувалися й змінювалися, ніби на величезній небесній дошці оголошень. Стіни по обидва боки були обшиті блискучими панелями з темного дерева між безліччю вбудованих позолочених камінів. Щокілька секунд з котрогось із розташованих ліворуч камінів з легеньким свистом з'являлися чаклуни й чарівниці. Праворуч біля камінів збиралися невеличкі черги тих, хто кудись відбував.

У центрі зали був фонтан. Посеред округлого басейну стояла група більших за натуральну величину золотих статуй. Найвищою була фігура шляхетного чарівника, що скеровував чарівну паличку в небеса. Навколо нього розташувалися прекрасна чарівниця, кентавр, ґоблін і ельф-домовик. Останні троє благоговійно дивилися на чаклуна й чарівницю. Блискотливі струмені били з чарівних паличок, з вістря кентаврової стріли, кінчика ґоблінового капелюха й обох вух ельфа-домовика. Дзюрчання падаючої води змішувалося з ляскотом являльців та кроками сотень чаклунів і відьом, які, часто з похмурими, як це буває рано-вранці, обличчями поспішали до багатьох золотих воріт у дальньому кінці зали.

— Сюди, — сказав містер Візлі.

Вони злилися з натовпом, проштовхуючись поміж працівників міністерства, одні з яких несли хиткі стоси пергаменту чи пошарпані портфелі, а інші читали на ходу "Щоденний віщун". Минаючи фонтан, Гаррі помітив, що на дні басейну під водою виблискують срібні серпики й бронзові кнати. Поряд на брудній табличці було виведено:


"УСІ НАДХОДЖЕННЯ З ФОНТАНУ МАГІЧНОЇ БРАТІЇ БУДУТЬ ПЕРЕДАНІ ЛІКАРНІ МАГІЧНИХ ХВОРОБ І ТРАВМ ІМЕНІ СВЯТОГО МУНҐА".


"Якщо мене не виженуть з Гоґвортсу, я кину туди десять ґалеонів", — відчайдушно пообіцяв собі Гаррі.

— Сюди, Гаррі, — сказав містер Візлі, і вони вийшли з потоку міністерських службовців, що рухалися до золотих воріт. Ліворуч за письмовим столом, над яким була табличка "Служба безпеки", сидів недбало поголений чаклун у переливчасто-синій мантії. Глипнувши на них, він відклав "Щоденного віщуна".

— Я супроводжую відвідувача, — сказав містер Візлі, показуючи жестом на Гаррі.

— Підійди сюди, — втомлено розпорядився чаклун.

Гаррі наблизився, а чаклун витяг довгого золотистого прутика, тоненького й гнучкого, як автомобільна антена, і обстежив Гаррі спереду й ззаду.

— Чарівну паличку, — буркнув працівник служби безпеки, відклав своє золотисте знаряддя і простяг руку до Гаррі.

Гаррі вийняв чарівну паличку. Чаклун поклав її на чудернацький мідний пристрій, що нагадував терези з однією шалькою. Пристрій почав вібрувати. Зі щілини внизу вилізла вузенька смужечка пергаменту. Чаклун відірвав її і прочитав:

— Одинадцять дюймів, феніксова пір'їна у серцевині, У вжитку чотири роки. Усе правильно?

— Так, — нервово ствердив Гаррі.

— Це залишається в мене, — сказав чаклун, настромивши смужку на маленьке мідне вістря. — А це можеш забрати, — додав він, простягаючи Гаррі його чарівну паличку.

— Дякую.

— Стривай-но... — повільно почав чаклун.

Його погляд метнувся зі срібного значка на Гарріних грудях до його чола.

— Дякую тобі, Еріку, — рішуче мовив містер Візлі, схопив Гаррі за плече й потяг від столу назад у потік чарівників і відьом, що заходили в золоті ворота.

Проштовхуючись крізь натовп, Гаррі зайшов за містером Візлі у золоті ворота й опинився у меншій залі, де за кованими золотими ґратами було не менше двадцяти ліфтів. Гаррі й містер Візлі стали в чергу. Біля них стояв великий бородатий чаклун з чималою картонною коробкою, з якої долинали якісь різкі звуки.

— Усе гаразд, Артуре? — кивнув чаклун містерові Візлі.

— Що там у тебе, Боб? — поцікавився містер Візлі, дивлячись на коробку.

— Самі не знаємо, — цілком серйозно відповів чаклун. — Думали, звичайне курча, поки воно не почало чмихати вогнем. По-моєму, тут пахне серйозним порушенням Заборони експериментального розведення.

З гучним брязкотом і дзеленчанням перед ними спустився ліфт. Золоті ґрати розсунулися, і Гаррі та містер Візлі, разом з іншими чарівниками, зайшли в кабінку. Гаррі одразу ж притисли до задньої стіни. Деякі чаклуни й відьми з цікавістю витріщалися на нього. Гаррі втупився собі в кросівки й поправив волосся на чолі. Гупнувши, ґрати зачинилися, і ліфт поволі поповз угору, брязкаючи ланцюгами. Тут знову залунав той самий холодний жіночий голос, що його Гаррі чув у телефонній будці.

— Сьомий рівень: відділ магічної фізкультури і спорту, включно зі штаб-квартирами британської та ірландської квідичних ліг, офіційним плюй-камінцевим клубом та бюро безглуздих патентів.

Двері ліфта відчинилися. Гаррі побачив неприбраний коридор, де на стінах висіли криво почеплені плакати різних квідичних команд. Один чарівник з цілим оберемком мітел насилу виштовхався з ліфта і щез у коридорі. Двері зачинилися, і ліфт знову поповз угору, а жіночий голос об'явив:

— Шостий рівень: відділ магічного транспортування, включно з керівництвом мережі порошку флу, управлінням контролю за мітлами, бюро летиключів та центром складання іспитів з явлення.

Ліфт знову відчинився, і з нього вийшли четверо чи п'ятеро чаклунів і чарівниць; водночас у ліфт залетіло кілька паперових літачків. Гаррі задивився, як вони ліниво ширяли в нього над головою. Літачки були блідо-фіолетові, а на їхніх крилах Гаррі побачив штампи з написом "Міністерство магії".

— Це літачки-записнички, вони розносять інформацію між відділами, — пошепки пояснив містер Візлі. — Раніше використовували сов, але вони так усе загиджують... скрізь на столах красувався їхній послід...

Ліфт, побрязкуючи. піднімався вгору, а літачки-записнички кружляли довкола лампи, що звисала зі стелі.

— П'ятий рівень: відділ міжнародної співпраці, включно з міжнародною асоціацією чаклунських торгових стандартів, бюро міжнародного чарівницького законодавства та британською філією Міжнародної конфедерації чаклунів.

Коли двері відчинилися, разом з кількома чаклунами й чарівницями з ліфта шугнули два літачки, проте залетіло їх іще більше, тож тепер від їхнього кружляння світло постійно блимало й мерехтіло.

— Четвертий рівень: відділ нагляду й контролю за магічними істотами, включно з підрозділами звірів, людських істот та духів, відомством зв'язків з ґоблінами та дорадчим бюро боротьби зі шкідниками.

— Звиняйте, — і чаклун з вогнедихим курчатком вийшов з ліфта, а за ним пурхнула ціла зграйка літачків-записничків. Двері вже вкотре брязнули й зачинилися.

— Третій рівень, відділ магічних нещасних випадків та катастроф, включно з групою скасування випадкових чарів, штаб-квартирою забуттяторів та комітетом з вироблення доступних для маґлів версій.

На цьому поверсі з ліфта вийшли всі, крім містера Візлі, Гаррі та ще якоїсь чарівниці, яка проглядала такий довжелезний сувій пергаменту, що він аж волочився по підлозі. Решта літачків і далі кружляла довкола лампи, доки ліфт, здригаючись, піднімався вгору, а тоді двері відчинились, і голос укотре об'явив:

— Другий рівень, відділ дотримання магічних законів, включно з управлінням нелегального використання чарів, штаб-квартирою аврорів та адміністративними службами "Чарверсуду".

— Це наш, Гаррі, — сказав містер Візлі, і вони, вслід за чарівницею, вийшли з ліфта у коридор з багатьма дверима. — Мій кабінет аж на тому краю.

— Містере Візлі, — поцікавився Гаррі, коли вони проминули вікно, крізь яке пробивалося сонячне світло, — ми й досі під землею?

— Під землею, — підтвердив містер Візлі. — Це зачаровані вікна. Чаклунський ЖЕК щодня вирішує, яка в нас буде погода. Коли вони домагалися підвищення платні, за вікнами два місяці шаленіли урагани... Сюди, Гаррі.

Вони завернули за ріг, відчинили важкі дубові двері й опинилися в залі, розділеній перегородками на окремі кабінки, що аж гула від сміху й розмов. Літачки-записнички шугали між кабінками, як маленькі ракети. На перекошеній табличці було написано "Штаб-квартира аврорів".

Минаючи кабінки, Гаррі нишком туди зазирав. Аврори позавішували стіни усілякою всячиною — від зображень чаклунів у розшуку й родинних фотографій до плакатів їхніх улюблених квідичних команд та статей зі "Щоденного віщуна". Чоловік у яскраво-червоній мантії з іще довшим, ніж у Білла, хвостиком на потилиці сидів, задерши ноги на стіл, і диктував рапорт своєму перу. Неподалік від нього якась чарівниця з пластирем над оком перемовлялася через перегородку з Кінґслі Шеклболтом.

— Здоров, Візлі, — недбало привітався Кінґслі, коли вони наблизилися до нього. — Мені треба з тобою поговорити, маєш вільну секунду?

— Маю, але тільки секунду, — відповів містер Візлі. — Дуже поспішаю.

Вони розмовляли так, ніби були майже незнайомі, а коли Гаррі відкрив було рота, щоб привітатися з Кінґслі, містер Візлі наступив йому на ногу. Вони рушили слідом за Кінґслі до найдальшої кабінки.

Гаррі був вражений: звідусіль на нього дивилося обличчя Сіріуса. На стінах висіли газетні вирізки й старі фотографії — серед них навіть знімок з весілля Поттерів, де Сіріус був дружбою. Сіріусового обличчя не було хіба що на карті світу, де коштовним камінням виблискували маленькі червоні шпильки.


  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48