Современная электронная библиотека ModernLib.Net

Гаррі Поттер (№5) - Гаррі Поттер і орден Фенікса

ModernLib.Net / Детская фантастика / Ролінґ Джоан К. / Гаррі Поттер і орден Фенікса - Чтение (стр. 35)
Автор: Ролінґ Джоан К.
Жанр: Детская фантастика
Серия: Гаррі Поттер

 

 


— Дякую, Аргусе, — солодко сказала вона.

— Нема за що, мадам, — Філч уклонився так низько, наскільки дозволяв йому ревматизм, і позадкував до виходу.

— Сідайте, — кинула нова директорка, вказуючи на стілець. Гаррі сів. Вона ще якийсь час шкрябала пером. Гаррі розглядав гидких кошенят, що стрибали на тарілках у неї над головою, і намагався вгадати, які нові жахіття приготувала вона для нього.

— Ну що ж, — нарешті сказала Амбридж, відклала перо і самовдоволено глянула на нього, мов ропуха, що приготувалася ковтнути соковиту муху. — Що б ви хотіли випити?

— Що? — перепитав Гаррі, впевнений, що йому почулося.

— Випити, містере Поттере, — повторила вона, всміхаючись іще ширше. — Чаю? Кави? Гарбузового соку?

Називаючи кожен напій, вона легенько махала чарівною паличкою, і на столі з'являлася відповідна склянка або чашка.

— Дякую, нічого, — відмовився Гаррі.

— Але я хотіла б, щоб ви зі мною випили, — мовила вона загрозливо-солодким голосом. — Виберіть щось.

— Гаразд... тоді чаю, — стенув плечима Гаррі.

Амбридж підвелася й довго доливала до чаю молока, повернувшись до нього спиною. Тоді обійшла з чашкою довкола столу, зловісно-солодко усміхаючись.

— Ось, — подала йому чай. — Пийте, поки тепленький. Так от, містере Поттере... гадаю, після прикрих учорашніх подій нам варто побалакати.

Він нічого не відповів. Амбридж знову сіла в крісло й чекала. В мовчанці минуло кілька довгих хвилин, а тоді вона весело вигукнула:

— Та ви ж нічого не п'єте!

Гаррі підніс чашку до вуст і одразу ж опустив. Одне бридке кошеня з тих, чиї зображення висіли в Амбридж за спиною, мало такі самі великі й круглі сині очі, як і магічне око Дикозора Муді. Тож Гаррі подумав, що йому сказав би Дикозор, довідавшись, що Гаррі п'є напій, запропонований заклятим ворогом.

— Що таке? — здивувалася Амбридж, яка уважно за ним стежила. — Додати цукру?

— Ні, — відмовився Гаррі.

Він знову підніс чашку до міцно стулених губ і зробив вигляд, що п'є. Амбридж усміхнулася ще ширше.

— Добре, — прошепотіла вона. — Дуже добре. Так от... — Вона нахилилася трошки вперед. — Де Албус Дамблдор?

— Уявлення не маю, — миттю відповів Гаррі.

— Пийте-пийте, — додала вона з тією ж посмішкою. — Містере Поттере, не варто зі мною гратися. Мені відомо, що ви знаєте, куди він щез. Ви з Дамблдором з самого початку затіяли усе це разом. Подумайте про вашу ситуацію, містере Поттере...

— Але ж я не знаю, де він, — повторив Гаррі.

Він знову зробив вигляд, що п'є чай. Амбридж стежила за ним дуже уважно.

— Дуже добре, — сказала вона, хоч вигляд мала невдоволений. — Тоді, будьте ласкаві, скажіть, де перебуває Сіріус Блек.

У Гаррі в животі все перевернулося, а рука так затремтіла, що чашка аж заторохкотіла об тарілочку. Підніс її до міцно стулених губ і облив собі мантію гарячою рідиною.

— Не знаю, — трохи зашвидко бовкнув він.

— Містере Поттере, — сказала Амбридж, — дозвольте вам нагадати, що в жовтні саме я ледь не впіймала злочинця Сіріуса у ґрифіндорському каміні. Мені чудово відомо, що він зустрічався з вами, і якби я вже тоді зуміла роздобути докази, жоден з вас не розгулював би зараз на свободі, можете мені повірити. Повторюю запитання, містере Поттере... де зараз Сіріус Блек?

— Не маю поняття, — голосно відповів Гаррі. — Ані найменшого.

Вони так довго дивилися одне на одного, що в Гаррі аж засльозилися очі. Тоді Амбридж підвелася.

— Ну що ж, Поттере, цього разу повірю вам на слово, але попереджаю: за мною стоїть така потуга, як міністерство. Усі канали зв'язку в школі й поза нею під наглядом. Регулювальник мережі порошку флу стежить за кожним каміном у Гоґвортсі... крім мого, звичайно. Мій інквізиторський загін відкриває й перечитує всю вхідну й вихідну совину пошту. А містер Філч контролює всі потаємні переходи замку. Якщо я знайду хоч найменше свідчення...

БАБАХ!

Підлога кабінету затряслася. Амбридж, щоб не впасти, спантеличено схопилася за стіл.

— Що це?..

Вона дивилася на двері. Гаррі скористався нагодою, щоб вилити чай з майже повної чашки у найближчу вазу з засушеними квітами. Чув, як кількома поверхами нижче бігали й кричали люди.

— Вертайтеся на обід, Поттере! — крикнула Амбридж, витягла чарівну паличку й кинулася з кабінету. Гаррі трошки зачекав, а тоді побіг за нею, щоб побачити, що там бабахнуло.

З'ясувати це було неважко. Поверхом нижче панував хаос. Хтось (а Гаррі, зрозуміло, знав, хто саме) запустив у дію величезний ящик зачаклованого феєрверку.

Коридорами гасали туди-сюди дракони з золотисто-зелених іскор. Вони гучно вибухали й стріляли вогнем. Яскраво-рожеві вогненні колеса діаметром метрів по півтора загрозливо шипіли в повітрі, немов літаючі тарілки. Від стін рикошетом відбивалися ракети з довжелезними хвостами зі сліпучих срібних зірок. Бенгальські вогні виписували в повітрі лайливі слова. Хлопавки вибухали скрізь, наче міни, і замість, щоб поступово гаснути, зникати чи вщухати, усі ці піротехнічні чудасії, здавалося, лише набирали енергії й потужності. Прибиті жахом Філч і Амбридж завмерли на сходах. Гаррі побачив, як одне велике вогненне колесо вирішило, мабуть, що йому треба більше місця для маневру, і зі зловісним свистом полетіло прямо на Амбридж та Філча. Ті з переляку закричали й пригнулися, а колесо пролетіло над ними й вилетіло крізь вікно на подвір'я замку. Тим часом кілька драконів і величезний фіолетовий кажан, жахливо димлячи, скористалися відчиненими дверима в кінці коридору й шугонули у напрямку третього поверху.

— Швидше, Філч! — зарепетувала Амбридж, — вони розлетяться по всій школі, якщо ми зараз нічого не зробимо... Закляктус!

З її чарівної палички вистрілив струмінь червоного світла і влучив в одну ракету. А та, замість завмерти в повітрі, вибухла з такою силою, що пропалила дірку в картині, на якій була зображена замріяна відьма посеред лугу. Відьма ледве встигла втекти і за кілька секунд втислася в сусідню картину. Намальовані там чарівники, що перед цим грали в карти, попідхоплювалися, щоб звільнити їй місце.

— Не приголомшуй нічого, Філч! — сердито гаркнула Амбридж, немовби це він, а не вона сама щойно виконала це закляття.

— Ваша правда, пані директорко! — прошипів Філч, який був сквибом, а отже, йому було легше проковтнути феєрверк, аніж його приголомшити. Він кинувся до найближчої комірчини, витяг звідти мітлу й почав нею розмахувати. Не минуло й кількох секунд, як феєрверк мітлу підпалив.

Гаррі надивився досить. Зігнувшись від реготу, він побіг до дверей, прихованих, як він знав, за гобеленом трохи далі по коридору. Прослизнув туди і наштовхнувся на Фреда та Джорджа, що зачаїлися там. Хлопці прислухалися, як репетують Амбридж та Філч, і аж трусилися від ледве стримуваного реготу.

— Вражаюче, — усміхнувся їм Гаррі. — Справді вражаюче... ще трохи і ви залишите доктора Флібустьєра без роботи...

— Дякую, — прошепотів Джордж, витираючи з обличчя сльози сміху. — Якби ж вона спробувала зараз "щезника"... вони тоді почнуть ділитися надесятеро.

Феєрверк цілісінький день горів і ширився по всій школі. Хоч він наробив великої руйнації, особливо вогняними вертунцями, однак учителі, як було видно, не надто цим переймалися.

— От лихо, — саркастично бідкалася професорка Макґонеґел, коли дракон увірвався в її клас, голосно бахкаючи й стріляючи вогнем. — Міс Браун, чи не могли б ви побігти до пані директорки й сказати їй, що в наш клас залетів феєрверк?

У результаті професорка Амбридж цілісінький перший день у ролі директорки бігала по школі й намагалася погасити феєрверк у кабінетах інших учителів, бо ті самі ніяк не могли з ним упоратися. Коли пролунав останній дзвінок, і учні вже йшли до ґрифіндорської вежі, Гаррі з величезною радістю побачив, як розпатлана й чорна від сажі Амбридж, витираючи з лоба піт, виходить з кабінету професора Флитвіка.

— Дуже вам дякую, пані професорко! — пропищав професор Флитвік. — Я б і сам, звичайно, міг позбутися бенгальських вогнів, але не був певний, чи я маю на це повноваження.

Він засяяв посмішкою і зачинив двері перед її перекошеним лицем.

Того вечора безсумнівними героями ґрифіндорської вітальні були Фред і Джордж. Навіть Герміона проштовхалася крізь збуджену юрбу, щоб їх привітати.

— Це був просто розкішний феєрверк, — захоплено визнала вона.

— Дякую-дякую, — трохи здивувався і водночас зрадів Джордж. — "Візлівські Вибухові Вогні". На жаль, довелося використати увесь наш запас. Тепер доведеться починати з нуля.

— Але вони марно не пропали, — сказав Фред, приймаючи замовлення від галасливих ґрифіндорців. — Герміоно, якщо хочеш записатися на "Базову багаторазову бабахівку", то вона коштує п'ять ґалеонів, а "Набір найновіших набоїв" — двадцять...

Герміона підійшла до столу, за яким сиділи й дивилися на свої портфелі Гаррі й Рон, ніби сподівалися, що домашні завдання вистрибнуть звідти й самі почнуть себе виконувати.

— Може, ми сьогодні влаштуємо вихідний? — весело запропонувала Герміона, коли повз вікно промайнув сріблястий хвіст візлівської ракети. — У п'ятницю починаються великодні канікули, і в нас ще буде повно вільного часу.

— Що з тобою? — здивовано глянув на неї Рон.

— Якщо вже ти про це згадав, — безтурботно озвалася Герміона, — то знаєш... мені здається, що я маю дещо... бунтівний настрій.

Коли за годину Гаррі пішов спати, вдалині ще чулися вибухи невгамовних хлопавок, а роздягаючись, він побачив, як повз вежу промайнув самотній бенгальський вогник, виразно прошипівши "пісь-пісь".

Гаррі позіхнув і заліз під ковдру. Зняв окуляри, тож рештки феєрверку, що пролітали повз вікно, видавалися йому розмитими іскристими хмаринками, такими прекрасними й таємничими на тлі чорного неба. Він повернувся на бік, уявляючи, як почувається Амбридж після першого дня на Дамблдоровій посаді, а також, як зреагує Фадж, коли довідається, що в школі цілісінький день панував суцільний гармидер. Усміхнувся й заплющив очі...

Шипіння й вибухи феєрверку за вікном віддалялися... а може, це він сам від них кудись віддалявся...

Провалився прямо в коридор, що вів до відділу таємниць. Мчав до звичайних чорних дверей... відчиніться... відчиніться...

Вони відчинилися.

Опинився в круглій залі з багатьма дверима... перебіг її, штовхнув рукою такі самі двері і вони теж відчинилися...

Тепер він був у довгому прямокутному приміщенні, де клацали якісь прилади. На стінах мерехтіло світло, але він не зупинявся... мусив бігти далі...

Наприкінці були ще одні двері... вони теж відчинилися від його доторку...

І ось він опинився в темному приміщенні, високому й просторому, мов церква. Там не було нічого, крім довжелезних рядів полиць, на яких лежали невеличкі запорошені кулі зі скловолокна... Серце в Гаррі збуджено закалатало... він знав, куди йому треба... побіг далі, і його кроки були нечутні в цьому величезному порожньому приміщенні...

Тут було щось дуже-дуже йому потрібне...

Щось таке, чого він жадав... або жадав хтось інший...

Його шрам заболів...

БАБАХ!

Гаррі миттю прокинувся, сердитий і збаламучений. У темній спальні лунав веселий регіт.

— Круто! — вигукнув Шеймус, чий силует вирізнявся на тлі вікна. — Здається, одне вогненне колесо зіштовхнулося з ракетою і вони наче спарувалися! Ідіть сюди, подивіться!

Гаррі чув, як Рон і Дін злазили з ліжок, щоб подивитися. Лежав мовчки й нерухомо, біль у шрамі вщухав, а його охоплювало розчарування. Відчував, ніби в нього з-під самого носа забрали щось дуже цікаве й жадане... цього разу він був так близько.

Повз вікна ґрифіндорської вежі тепер пролітали шипучі поросята зі срібно-рожевими крильми. Гаррі лежав і прислухався до підбадьорливих вигуків ґрифіндорців зі спалень на нижніх поверхах. Йому неприємно засмоктало в животі, коли згадав, що завтра ввечері буде урок блокології.

*

Увесь день Гаррі тремтів від жаху, думаючи, що скаже Снейп, довідавшись, як далеко пробрався він у відділ таємниць у вчорашньому своєму сні. З почуттям провини він усвідомив, що з часу їхнього останнього уроку самостійно блокологією він не займався ні разу. Після зникнення Дамблдора навколо стільки всього діялося, що він був певний — хоч як би старався, все одно не зміг би звільнити мозок від усього зайвого. Однак сумнівався, що Снейп візьме це до уваги.

Спробував хоч трохи потренуватися на уроках, але нічого не вийшло. Коли він замовкав, щоб звільнитися від думок і емоцій, Герміона щоразу питала, що з ним сталося.

Та й як, урешті-решт, можна було очистити мозок, коли вчителі постійно бомбардували учнів запитаннями для закріплення пройденого матеріалу. Налаштувавшись на найгірше, він після вечері подався до Снейпового кабінету. Але у вестибюлі його наздогнала Чо.

— О, йди сюди, — зрадів Гаррі, що хоч ненадовго зможе відтягти зустріч зі Снейпом, і поманив її в той куток вестибюлю, де стояли величезні пісочні годинники. Ґрифіндорський годинник був уже майже порожній. — Як справи? Амбридж тебе ще не питала про ДА?

— Та ні, — поспіхом відповіла Чо. — Ні, просто... я тільки хотіла сказати... Гаррі, я й уявити не могла, що Марієтта все розповість...

— Ага, — невдоволено буркнув Гаррі. Він і справді волів би, щоб Чо прискіпливіше добирала подруг. Його мало тішило, що Марієтта, як він чув, і досі лежала в шкільній лікарні, бо мадам Помфрі нічогісінько не могла вдіяти з її прищами.

— Насправді вона мила дівчина, — виправдовувалася Чо. — Просто зробила помилку...

— Мила дівчина, яка зробила помилку? Вона ж усіх нас зрадила, і тебе теж!

— Але ж ми всі виплуталися, — благально сказала Чо. — Знаєш, її мама працює в міністерстві, їй було дуже нелегко...

— Ронів тато теж працює в міністерстві! — сердито вигукнув Гаррі. — А в нього, якщо ти й досі не помітила, на обличчі не написано "ябеда"...

— Це дуже жорстокий трюк Герміони Ґрейнджер, — сердито пирхнула Чо. — Вона повинна була нас попередити, що зачаклувала список...

— А я вважаю, що вона класно придумала, — холодно заперечив Гаррі. Чо почервоніла, а очі її спалахнули. — Ну так, я й забула... якщо це зробила люба Герміона...

— Тільки не починай знову плакати, — застеріг її Гаррі.

— Я й не збиралася! — крикнула Чо.

— Ну то... добре, — буркнув він. — У мене зараз купа справ.

— То й біжи у своїх справах! — люто вигукнула Чо, розвернулася й пішла.

Роздратований Гаррі зійшов у Снейпів підвал. Хоч він і знав з досвіду, що Снейпові значно легше проникати в його мозок, якщо він приходить сердитий і обурений, та нічого не міг з собою вдіяти і, наближаючись до підвальних дверей, думав лиш про те, що не встиг сказати Чо про Марієтту.

— Ти спізнився, Поттере, — холодно промовив Снейп, коли Гаррі зачинив за собою двері.

Снейп стояв до Гаррі спиною, видобуваючи з себе, як завжди, деякі думки й акуратно складаючи їх у Дамблдорове сито спогадів. Поклав останнє сріблясте пасмо в кам'яну чашу і повернувся до Гаррі.

— То як, — спитав. — Чи ти тренувався?

— Так, — збрехав Гаррі, не відводячи очей від ніжок Снейпового стола.

— Зараз побачимо, — спокійно мовив Снейп. — Витягни чарівну паличку, Поттере.

Гаррі зайняв своє звичне місце обличчям до Снейпа. Той стояв з другого боку стола. Гарріне серце несамовито калатало від злості на Чо й тривоги за те, що ж цього разу видобуде Снейп з його мозку.

— На рахунок "три", — ліниво проказав Снейп. — Раз, два...

Двері Снейпового кабінету рвучко відчинилися й увірвався Драко Мелфой.

— Пане професоре... ой... вибачте...

Мелфой здивовано глянув на Снейпа і Гаррі.

— Усе гаразд, Драко, — опустив чарівну паличку Снейп. — Поттер прийшов по лікувальну настоянку.

Такого радісного Мелфоя Гаррі бачив тільки тоді, як Амбридж приходила інспектувати Геґріда.

— А я й не знав, — вишкірився Мелфой на Гаррі, обличчя якого палало. Багато чого віддав би він за можливість крикнути Мелфоєві всю правду... або, ще краще, торохнути його добрячим закляттям.

— Ну, що там, Драко? — запитав Снейп.

— Професорка Амбридж... карочє, їй потрібна ваша допомога, пане професоре, — повідомив Мелфой. — Знайшли Монтеґю, пане професоре, він застряг у туалеті на п'ятому поверсі.

— А як він там опинився? — здивувався Снейп.

— Не знаю, пане професоре, він і сам, тіпа, якийсь розгублений.

— Ну-ну, Поттере, — сказав Снейп, — продовжимо лікування завтра ввечері.

І він вилетів з кабінету. Мелфой глузливо й ледь чутно прошамкотів: — Лікувальні настоянки, Поттер?— і побіг за Снейпом.

Сердитий Гаррі поклав чарівну паличку в кишеню й пішов до виходу. От добре, матиме ще цілу добу, щоб потренуватися. Мав би радіти, що все так обійшлося. Хоч тепер, на жаль, Мелфой розпатякає цілій школі, що Гаррі мусить приймати лікувальні настоянки.

Був уже біля дверей кабінету, коли побачив, як на одвірку танцює смуга мерехтливого світла. Зупинився, бо воно йому щось нагадувало... і пригадав: світло було трохи схоже на те, що мерехтіло в іншому приміщенні, яким він проходив у вчорашньому сні, потрапивши у відділ таємниць.

Озирнувся. Світло линуло з сита спогадів на Снейповім столі. Там вирувало й кружляло щось сріблясто-біле. Снейпові думки... ті, що він оберігав від Гаррі, якби той випадково прорвався крізь Снейпів захист...

Гаррі дивився на сито спогадів, переповнений цікавістю... що ж саме Снейп намагався приховати від нього?

Сріблясте світло мерехтіло на стіні... Гаррі ступив два кроки до стола, напружено думаючи. Може, там інформація про відділ таємниць, яку Снейп ховає від нього?

Гаррі зиркнув на двері. Серце калатало як ніколи. Як довго Снейп визволятиме Монтеґю з туалету? Він відразу повернеться в кабінет, чи відведе Монтеґю до шкільної лікарні? Швидше за все відведе... Монтеґю — капітан слизеринської квідичної команди, тож Снейп захоче пересвідчитися, що з ним усе гаразд.

Гаррі підступив ближче до сита спогадів і зазирнув у нього. На мить завагався, прислухаючись, а тоді витяг чарівну паличку. У кабінеті і в коридорі панувала суцільна тиша. Гаррі легенько тицьнув чарівною паличкою в те, що було у ситі спогадів.

Срібляста речовина завирувала. Гаррі схилився над нею й побачив, що вона стала прозора. Він знову мовби дивився в якесь приміщення крізь кругле віконечко в стелі... до речі, якщо він не помилявся, це була Велика зала.

Його дихання затуманювало поверхню Снейпових думок... мозок був ніби в якійсь мряці... справжнісіньке божевілля чинити так, як йому закортіло... він весь тремтів... Снейп може повернутися будь-якої миті... але Гаррі пригадав, як розсердилася Чо, як глузливо вишкірився Мелфой, і його охопила зухвала відвага.

Набрав повні груди повітря й занурив лице у Снейпові думки. Підлога кабінету відразу похитнулася, і Гаррі полетів сторч головою у сито спогадів...

Він падав у холодну темряву, шалено обертаючись, а далі...

Опинився посеред Великої зали, але там не було чотирьох гуртожитських столів. Замість них у залі стояла сотня менших столиків, за ними сиділи учні і, низько понахилявшись, щось писали на сувоях пергаменту. Тишу порушувало тільки рипіння пер та шелестіння пергаменту. Учні явно складали іспити.

Сонце світило з височенних вікон на похилені потилиці учнів, і ті відсвічували різними відтінками мідного, каштанового й золотого. Гаррі обережно роззирнувся. Десь тут мав би бути і Снейп... це ж був його спогад...

А ось і він, за столиком позаду Гаррі. Гаррі придивився. Підліток Снейп був якийсь миршавий і блідий, наче рослина, що давно не бачила сонця. Масне волосся звисало над столом, а гачкуватий ніс мало не торкався пергаменту, на якому він писав. Гаррі обійшов Снейпа ззаду і глянув на назву екзаменаційної роботи: "ІСПИТ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СЕРЕДНІХ ОЦІНОК ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ З ЗАХИСТУ ВІД ТЕМНИХ МИСТЕЦТВ".

Отже, Снейпові було п'ятнадцять чи шістнадцять років, тобто він був приблизно Гарріного віку. Його рука аж літала над пергаментом. Написав уже принаймні на тридцять сантиметрів більше, ніж його сусіди, хоч почерк мав дуже щільний, а літери крихітні.

— Залишилося п'ять хвилин!

Гаррі аж підскочив з несподіванки. Озирнувся й побачив поблизу потилицю професора Флитвіка, що ходив поміж столами. Професор Флитвік саме проходив повз хлопця з розкуйовдженим чорним волоссям... з дуже розкуйовдженим чорним волоссям...

Гаррі метнувся так швидко, що якби був у своїй фізичній подобі, то перекинув би, мабуть, кілька столів. Натомість він плавно проминув два проходи між рядами й вилетів у третій. Потилиця чорнявого хлопця дедалі ближчала і... ось він розігнувся, відклав перо й підсунув до себе сувій пергаменту, немовби хотів перечитати написане...

Гаррі зупинився перед його столиком і подивився на свого п'ятнадцятирічного батька.

Мало не вибухав від хвилювання. Дивився мовби на власний портрет з невеличкими відмінностями. Джеймс мав карі очі, ніс у нього був трохи довший, ніж у Гаррі, а на чолі не було шраму. Проте вони мали однакові худорляві обличчя, однакові губи, брови. Волосся в Джеймса стирчало на потилиці так само, як і в Гаррі, руки його не відрізнялися від Гарріних, та й на зріст вони були майже однаковісінькі.

Джеймс солодко позіхнув і розкуйовдив своє й так уже розпатлане волосся. Тоді поглянув на професора Флитвіка, повернувся на стільці й усміхнувся хлопцеві, що сидів за чотири столики від нього.

Гаррі знову розхвилювався, бо побачив Сіріуса. Той весело показав Джеймсові великого пальця, недбало погойдуючись на задніх ніжках свого стільця. Сіріус був надзвичайно вродливий. Темне волосся спадало йому на чоло з тією невимушеною елегантністю, якої ніколи не могли досягти ні Джеймс, ні Гаррі. Якась дівчина, що сиділа в Сіріуса за спиною, з надією стріляла в нього очима, хоч він того навіть не помічав. А ще за два місця від тієї дівчини сидів... тут Гаррі знову відчув приємне хвилювання... Ремус Люпин. Був він блідий і хворобливий на вигляд (може, наближався час повного місяця?) і всю свою увагу зосередив на іспиті. Перечитав відповіді, почухав підборіддя кінчиком пера і насупився.

Це означало, до речі, що десь поблизу мав би бути й Червохвіст... і справді, за кілька секунд Гаррі помітив і його — низенького хлопця з мишачим волоссям і гострим носом. Червохвіст мав стурбований вигляд. Гриз нігті, дивлячись на свою роботу, і човгав по підлозі ногами. Коли-не-коли з надією позирав на сусідів. Гаррі якусь мить дивився на Червохвоста, а тоді знову глянув на Джеймса. Батько щось малював на клапті пергаменту. Це було зображення снича, а знизу він написав дві літери "Л. Е.". Що б це могло означати?

— Прошу відкласти пера! — пискнув професор Флитвік. — Це стосується й тебе, Стебінсе! Прошу не вставати з місць, доки я не зберу ваші пергаменти! Акціо!

Понад сто сувоїв пергаменту полетіли в простягнуті руки професора Флитвіка й повалили його на спину. Почувся регіт. Двоє учнів, що сиділи спереду, зірвалися з місць, підхопили професора Флитвіка за лікті й поставили на ноги.

— Дякую вам... дякую, — засапався професор Флитвік. — А тепер можете всі виходити!

Гаррі глянув на батька, котрий поспіхом закреслив оздоблені візерунками літери "Л. Е.", підвівся, поклав перо й екзаменаційні питання в ранець, закинув його на спину й затримався — мабуть, щоб зачекати Сіріуса.

Неподалік Гаррі побачив Снейпа, той ішов поміж столами до виходу у вестибюль, на ходу перечитуючи екзаменаційні питання. Сутулий і кістлявий, він ішов посмикуючись, немов павук, а його масне волосся метлялося перед очима.

Зграйка балакучих дівчат відділила Снейпа від Джеймса, Сіріуса й Люпина. Гаррі втиснувся між ними й таким чином міг і далі бачити Снейпа, а водночас прислухатися до розмов Джеймса з друзями.

— Муні, як тобі сподобалося десяте питання? — поцікавився Сіріус, коли вони вже вийшли у вестибюль.

— Просто кайф, — весело відповів Люпин. — "П'ять ознак, що визначають вовкулаку". Класне питання.

— І що, ти зумів пригадати всі ознаки? — вдавано стурбованим голосом запитав Джеймс.

— Начебто так, — серйозно відказав Люпин, поки вони юрмилися біля вхідних дверей разом з іншими учнями, що теж прагнули якнайшвидше вийти на сонячне подвір'я. — Перша: він сидить на моєму стільці. Друга: носить мій одяг. Третя: його звати Ремус Люпин.

Не розреготався лише Червохвіст.

— Я пригадав форму писка, зіниць і хвоста, — стурбовано пояснив він, — але більше нічого не зміг придумати...

— Чого ти такий тупий, Червохвосте? — не стерпів Джеймс. — Ти ж раз на місяць гасаєш з вовкулакою...

— Тихіше, — благально попросив Люпин.

Гаррі знову тривожно озирнувся. Снейп, що був неподалік, все ще переглядав екзаменаційні питання... але ж це був Снейпів спогад, тож якщо він на подвір'ї піде в інший бік, Гаррі вже не зможе йти за Джеймсом. Однак, на його превелику радість, коли Джеймс зі своїми трьома друзями подався галявиною до озера, Снейп рушив за ними, не відриваючи очей від екзаменаційних питань і явно не маючи якихось конкретних планів.

Тримаючись трохи попереду нього, Гаррі міг не відставати від Джеймса з друзями.

— Цей іспит був легенький, — почув він голос Сіріуса. — Я дуже здивуюся, якщо не отримаю за нього "відмінно".

— Я теж, — погодився Джеймс. Сягнув рукою в кишеню й витяг золотого снича, що відчайдушно пручався.

— Де ти його взяв?

— Свиснув, — недбало пояснив Джеймс. Він почав бавитися зі сничем, відпускаючи його майже на півметра, а тоді знову ловив. Мав неймовірну реакцію. Червохвіст захоплено на все це дивився.

Вони зупинилися в затінку того самого бука на березі озера, що під ним якось у неділю Гаррі, Рон та Герміона дописували домашні завдання, й попадали на траву. Гаррі знову озирнувся й задоволено побачив, що Снейп теж сів на травичці в затінку густих кущів. Він і далі був заглиблений у питання іспитів для СОВ, і це дало Гаррі змогу сісти на траві між буком та кущами, спостерігаючи за чотирма друзями під деревом. Сонце іскрилося на гладесенькій поверхні озера. Дівчата, які щойно вийшли з Великої зали, посідали на березі, пороззувалися і, сміючись, бовтали ногами у воді.

Люпин дістав книжку й почав читати. Сіріус поглядав на учнів, що там і тут товклися на траві. Вигляд він мав дещо зверхній і знуджений, однак не менш привабливий. Джеймс і далі грався зі сничем, відпускаючи його щораз далі, але завжди в останню мить ловлячи. Червохвіст дивився на це з роззявленим ротом. Коли Джеймсові вдавався особливо ефектний рух, Червохвіст захоплено ойкав і ляпав у долоні.

Минуло хвилин з п'ять, і Гаррі вже дивувався, чому батько не заспокоїть Червохвоста, але Джеймсові, мабуть, подобався вияв такої уваги. Гаррі помітив, що батько постійно розкуйовджував собі волосся, ніби не хотів, щоб воно лежало охайно, а ще він часто позирав на дівчат, що сиділи на березі.

— Та вже досить, — озвався нарешті Сіріус, коли Джеймс ефектно впіймав снича, а Червохвіст радісно закричав, — бо Червохвіст від захоплення зараз напудить у штани.

Червохвіст порожевів, але Джеймс лише всміхнувся.

— Добре, якщо це тебе так дратує... — він сховав снича в кишеню. Гаррі мав чітке враження, що лише перед Сіріусом Джеймс не хизувався, як перед усіма іншими.

— Мені тут нудно, — буркнув Сіріус. — Швидше б настав повний місяць.

— Мусиш зачекати, — похмуро озвався Люпин, що не відривався від книжки. — Попереду ще трансфігурація, якщо тобі нудно, то перевір мене. На, візьми... — і він подав йому підручника.

Але Сіріус зневажливо пирхнув. — Мені ця дурня не потрібна, я й так усе знаю.

— Зараз розвеселишся, Гультяю, — неголосно сказав Джеймс. — Дивися, хто там...

Сіріус повернув голову. Завмер, наче пес, що занюхав зайця.

— Чудово, — тихо промовив він. — Слинявус.

Гаррі озирнувся, щоб побачити, на кого дивиться Сіріус.

Снейп тим часом звівся на ноги і запихав у ранець питання для СОВ. Коли він вийшов із затінку кущів і пішов по траві, Сіріус і Джеймс теж повставали.

Люпин із Червохвостом продовжували сидіти. Люпин не відривався від книжки, хоч його очі не рухалися, а між бровами з'явилася зморшка. Червохвіст пожадливо зиркав то на Джеймса з Сіріусом, то на Снейпа.

— Як ся маєш, Слинявусе? — голосно привітався Джеймс. Снейп відреагував так миттєво, ніби очікував нападу.

Кинув на землю портфель, сягнув рукою під мантію і вже витягав чарівну паличку, коли Джеймс вигукнув:

— Експеліармус!

Снейпова чарівна паличка злетіла на три-чотири метри вгору й упала в траву в нього за спиною. Сіріус зареготав.

— Імпедімента! — крикнув він, спрямовуючи на Снейпа чарівну паличку. Той полетів на землю, не маючи змоги дотягтися до власної палички, що лежала в траві.

До них обернулися всі учні. Деякі повставали й попідходили ближче. Одні поглядали на те, що відбувалося, боязко, а іншим видовище подобалося.

Снейп, важко дихаючи, лежав на землі. Джеймс і Сіріус насувалися на нього, тримаючи напоготові чарівні палички, причому Джеймс увесь час озирався на дівчат біля води. Червохвіст уже був на ногах і жадібно за всім стежив, обходячи Люпина, щоб краще бачити.

— Як іспити, Слинько? — поцікавився Джеймс.

— Я бачив, як він аж носом тер об пергамент, — лиховісно сказав Сіріус. — Тепер пергамент, мабуть, такий заяложений, що ніхто не розбере жодного слова.

Дехто з учнів засміявся. Снейпа тут помітно недолюблювали. Червохвіст теж пронизливо захихотів. Снейп спробував підвестися, але закляття ще не втратило своєї сили. Він борсався, наче обплутаний невидимими мотузками.

— Ти... зачекай-зачекай, — він важко дихав і дивився на Джеймса з неприхованою ненавистю, — зачекай... ти!

— Чого іще чекати? — холодно спитав Сіріус. — Що ти збираєшся зробити, Слинько? Витерти собі носа?

Снейп лайнувся і почав їх проклинати, але його чарівна паличка лежала за три метри від нього, тож нічого не сталося.

— Помий собі рота, — холодно відреагував Джеймс. — Брудозникс!

Зі Снейпового рота вилетіли рожеві мильні бульбашки, Губи його вкрилися піною, він почав хапати ротом повітря й задихатися...


  • Страницы:
    1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48